Розділ 231 — Вируючий бенкет

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Пізня ніч.

Час, коли міський гамір ущух, а Ціґе нарешті поринуло в тишу.

Та навіть у цьому місті, яке останнім часом називали безсонним, іще залишалися місця, де веселощі не припинялися.

Принаймні ця кімната, у якій перебував лише один чоловік, була оповита тишею.

Цим чоловіком був Патрік Рембрандт.

Власник відомої кожному в Ціґе великої Компанії Рембрандта.

— …

Рембрандт і далі мовчав. Його погляд ковзав горою паперів, складених на столі.

Лівою рукою він брав аркуші, а в правій тримав перо, яким час від часу робив записи.

Неважко здогадатися, що зараз він обмірковував відомості про Королівство Айон і Ціґе.

Це була найсвіжіша інформація, яку йому передали очі й вуха, розміщені Компанією Рембрандта в різних місцях.

Звісно, нові відомості надходили до нього щодня.

Тепер, коли вони намагалися скористатися революцією, щоб здобути незалежність Ціґе, саме він фактично став центральною постаттю, тож жив у дні, коли навіть короткий сон був безцінним.

— Хм-м. Ще залишилися нерівні місця, але… шлях уже прокладено, — мовив Рембрандт.

Якби таку кількість роботи отримав представник Торгової компанії «Кудзуноха», він би давно потонув у морі інформації й утік від реальності.

Навіть за дивом упорядкувати все це було б межею його можливостей.

Та Рембрандт, спираючись на кмітливість і досвід, належно осягав становище, щодня викроював трохи часу на сон і вже завершив оцінку революції в Королівстві Айон та незалежності Ціґе.

— Ви надзвичайно обережні.

— Оце так. Я вражений. Не думав, що ви належите до людей, які заходять до чужої кімнати без жодних манер, — відповів Рембрандт.

— Здається, це називається «сюрпризом». Я навчилася цього в пана Райдо.

Несподівана гостя відповіла на сарказм Рембрандта, який дорікав їй браком здорового глузду.

Справді, приходити пізно вночі без попередньої домовленості було вкрай неввічливо.

Таке не можна було пробачити одним лише словом «сюрприз».

— Гадаєте, це мене переконає, пані Сайріцу? Прийти серед ночі, навіть не постукавши, і, звісно ж, без домовленості. Ви просто порушниця, — сказав Рембрандт.

— Ви маєте рацію. Перепрошую за нечемність. Щиро вибачаюся. Але хіба нам не варто краще пізнати одне одного, пане Патріку? — відповіла Сайріцу.

Молода жінка на ім'я Сайріцу легко відвела гострий погляд і слова Рембрандта, а тоді кокетливо глянула на нього й заговорила оксамитовим голосом.

Вона прибула із сусіднього до Айону Союзу Лорел і до того ж посідала там впливове становище.

З огляду на її статус, зараз вона вдавалася до неймовірно ризикованого вчинку.

— Гадаю, ви й без того чудово розумієте, чого потребує кожен із нас, — відповів Рембрандт.

А втім, він не змінив свого звичного тону.

Лише мовчки чекав наступних слів Сайріцу.

— Ой, хоч ви й збираєтеся вдатися до тих самих хитрих прийомів, що й у минулому, говорите напрочуд відверто. Схоже, ваш образ, який я знала, тепер дещо інший, — зауважила Сайріцу.

— Хочете продемонструвати силу розвідки Союзу Лорел і натиснути на мене? Навіть якщо я знову покажу колишню вправність, було б неприродно зберегти ту саму особистість, що й тоді. Ви вже докопалися до стількох подробиць, тож годі бавитися, — відрубав Рембрандт.

— Ви дивитеся лише на дружину й дочок. На мій погляд, це не може не здаватися дивним. Якщо зіставити вашу історію та характер, відчувається невелика, але виразна невідповідність. Ми станемо союзниками. Я б не пішла на таке лише через дрібне відчуття дискомфорту. Хоча воно й стало однією з причин моєї щойно зробленої пропозиції, — пояснила Сайріцу.

— Ви хочете сказати, що, поєднавши тіла, ми зможемо довіряти одне одному? Що ж… визнаю, для співучасників це дієвий метод. Але така омана працює лише між двома окремими людьми. Від імператриці Лорела я такого зовсім не очікував, — мовив Рембрандт.

— …

— Масштаб цієї справи надто великий, щоб застосовувати подібний підхід. Не знаю, що змушує вас так поспішати, але, якщо вам потрібен співрозмовник, за певних обставин я міг би допомогти, — додав Рембрандт.

— От же ж. Як жінка я надзвичайно ображена, зате тепер зрозуміла, що ви справді любите дружину й родину. Навіть знаючи, що досягну мети незалежно від того, як упадуть кості, усе одно боляче. Надалі я утримаюся від подібного, — сказала Сайріцу.

Її слова звучали як визнання поразки.

За її поведінкою можна було зрозуміти, що внутрішня невідповідність, яку вона відчувала щодо Рембрандта, зникла.

— Серйозно. Якби моя дружина бодай трохи запідозрила щось подібне, моє повсякденне життя перетворилося б на пекло. Ви, здається, вже це помітили, тож прошу цілковито відмовитися від методів, які несуть мені лише ризики, — зітхнув Рембрандт.

Так він дорікнув Сайріцу за її поведінку.

І це було зрозуміло.

Пізньої ночі в кімнаті, де він мав працювати й уже відпустив дворецького, раптом опинилася молода жінка.

Для чоловіка це була явно невигідна ситуація.

— Ця справа надзвичайно важлива і для Лорела. Навіть якщо це лише особисте враження, я хотіла перевірити невизначений чинник, який відчувала. Адже до найбільшої невідомої — Торгової компанії «Кудзуноха» — я навіть не можу торкнутися, — пояснила Сайріцу.

— «Кудзуноха» й пан Райдо доволі прості. Не скажу, що не розумію ваших почуттів, але вони відповідають щирістю на щирість, а іклом — на ікло. Їхня логіка напрочуд проста, — відповів Рембрандт.

— Часом саме невідомість того, наскільки далеко може зайти така проста логіка, і лякає. Особливо людину, відповідальну за добробут своєї держави, — заперечила Сайріцу.

— Що ж, вона й справді може зайти дуже далеко. І це надзвичайно приємне відчуття, — усміхнувся Рембрандт.

— Тому, хто сповідує віру Богині й служить духам, важко зрозуміти людину на кшталт вас, — зітхнула Сайріцу.

Цього разу вже вона відповіла Рембрандту докором.

— Ха-ха-ха! Не можу зрозуміти, кажете? І водночас самі пропонуєте співпрацю та намагаєтеся зробити так, щоб «Кудзуноха» була вам винна. Ви щойно сказали, що вам однаково, як упадуть кості, та навіть із таким принципом здатні ухвалювати настільки рішучі рішення. Ви справді страшна жінка, — розсміявся Рембрандт.

— Не страшніша за вас. Навіть якщо довелося відкинути все, включно зі звичним здоровим глуздом, ви зосередилися на панові Райдо. Це вже сама межа божевілля, — відповіла Сайріцу.

— Ні-ні. Усупереч очікуванням, ми, можливо, схожіші, ніж ви гадаєте. Саме тому, навіть не говорячи про довіру, я можу вам вірити. Я високо ціную вашу впертість і здатен покластися на ваше судження, — мовив Рембрандт.

— …Я теж… вірю у ваше божевілля… і переконання, яке його підтримує. У переконання ніколи не зраджувати Торгову компанію «Кудзуноха», що б не сталося. Саме тому я, яка прагне уникнути зіткнення з ними, можу вірити вам, — відповіла Сайріцу.

— Серйозно. Іншими словами, жодних проблем немає. Ми… — почав Рембрандт.

— «Зможемо побудувати добрі стосунки», так? — завершила за нього Сайріцу.

— Саме так.

— Зрозуміла. Перепрошую, що порушила вашу тиху ніч. Ще раз вибачаюся, пане Патріку.

— Не переймайтеся. Наступного разу прошу заздалегідь домовитися, та я вас прийму. А, до речі. Раз уже ми тут, можна поставити ще одне запитання? — спитав Рембрандт.

— Звісно. Запитуйте.

— Ваші дії та пропозиція викликали в мене деякі сумніви. Скажіть, ким для вас є жриця? — запитав Рембрандт.

— …Отже, ви зайшли саме з цього боку.

— Було б несправедливо, якби лише ви демонстрували можливості розвідки Лорела, — відповів Рембрандт.

Звісно, Рембрандт теж збирав відомості про Сайріцу.

Слова «ваші дії та пропозиція» були лише приводом.

Саме через зібрану інформацію в нього й виникли сумніви щодо неї.

І тепер він запитав про один із них.

— …Для мене ця особа… — повільно почала Сайріцу.

— «Ця особа…» — повторив Рембрандт.

— Сестра, дочка, а ще володарка. Ні… не так.

— …

Рембрандт мовчки чекав, поки Сайріцу повільно добирала слова.

— Найімовірніше, вона… та, кого ми… прагнемо захистити за будь-яку ціну, — нарешті сказала Сайріцу.

Її виправлена відповідь змусила очі Рембрандта спалахнути подивом.

— Хо-о. Для імператриці жриця, безумовно, важлива, та, коли я копнув глибше, мені здалося, що її можна замінити, — сказав Рембрандт.

— Замінити? По суті це справді так. Та для мене вона єдина жриця. Фу-фу, така відповідь може змусити людей засумніватися в моїй придатності бути імператрицею. Прошу зберегти це в таємниці, — мовила Сайріцу.

— Звісно. Отже, ось воно що. Тепер я теж розвіяв кілька сумнівів щодо вас. Цей час виявився корисним і для мене. Це не може не тішити.

— Рада це чути. Тоді доброї ночі.

— Гарних снів.

Сайріцу пішла тим самим шляхом, яким прийшла, не видавши ані звуку.

До кімнати знову повернулася тиша.

— Фух… Отже, ми обоє стоїмо на межі божевілля. Якщо основою її суджень є безпека жриці «нинішньої епохи», я можу зрозуміти її сильну упередженість. Неочікувано корисна знахідка, — пробурмотів Рембрандт.

Він говорив у кімнаті, де тепер залишився сам.

— Якщо не виявити належної уваги до жриці, уночі можна прокинутися без голови. Та, якщо подивитися навпаки, доки ти не нехтуєш її безпекою, імператриці можна довіряти в прийнятних межах. Дуже добре, що тепер її справжні мотиви стало значно легше збагнути, — підсумував Рембрандт.

Отримавши пропозицію про співпрацю від імператриці Лорела, Рембрандт, звісно, поставився до неї вкрай обережно.

І навіть тепер він не відкинув необхідної обачності щодо Сайріцу.

Однак, осягнувши частину принципів, що керували її діями, він уже міг передбачати її кроки.

Це був великий поступ.

— Але «хай як упадуть кості», еге ж. У цій справі Лорел справді нічого не втратить. Надзвичайно майстерно обрана позиція. Ця жінка й купцем була б чудовим. Якби в нашій державі знайшлося бодай кілька таких чиновників… серйозно, інколи я про це думаю, — пробурмотів Рембрандт.

Утім, не було сумнівів, що Сайріцу зовсім не легковажна.

Вона була надійною й могла стати добрим партнером — Рембрандт знову переконався в цьому.

— Гаразд, я зробив усе необхідне. І навіть отримав нагоду похизуватися. Тепер лишилося знову й знову обирати вузький, але правильний шлях. Це все, що я можу зробити з тим часом, який залишився… — мовив Рембрандт.

Щоб ні про що не шкодувати, він віддавав цій справі всього себе.

Перед тим як світло в кімнаті згасло, останні слова Рембрандта були сповнені саме таких почуттів.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Уночі, через кілька днів після оновлення Торгової компанії «Кудзуноха».

У Компанії Рембрандта зібралася нечувана досі кількість купців.

Для тих, хто займався торгівлею в Ціґе, запрошення від Рембрандта фактично дорівнювало примусовому виклику.

До того ж у тексті запрошення було сказано: «За можливості неодмінно має прибути представник». Саме такою була сьогоднішня подія.

У розкішній залі подали не менш вишукані страви.

Побачивши це, чимало купців зблідли.

— Гей, Райдо теж тут.

— Це ж очевидно. Він лише нещодавно відкрив крамницю. Не може ж він одразу повернутися до Ротцґарда. Навіть якщо є улюбленцем пана Рембрандта.

— Що, вже вирішив підлеститися? Як завжди, швидко перевзувається.

— Хто б казав.

Кілька людей кидали погляди на Райдо, який привітно розмовляв у залі, й тихо його обговорювали.

Їх дивувало, чому Райдо, який раніше не відвідував зібрання купців Ціґе, цього разу з'явився тут, і водночас це їх дратувало.

Інакше кажучи, то була група людей, які не надто добре ставилися до Торгової компанії «Кудзуноха».

Таких було приблизно двадцять-тридцять відсотків присутніх.

Усі вони прагнули вести справи в цьому місті, мали амбіції, були молодими й володіли певним талантом, але їм бракувало вдалих нагод.

— І все ж останнім часом компанія Мілліоно громить мене вщент. Нічого не можу вдіяти, серйозно.

— На щастя, гільдія й авантюристи добре до нас ставляться. Але причина того, що вітер нарешті подув і в наш бік…

— Мабуть, через добрі стосунки з Компанією Рембрандта?

— Хіба не всі тут із нею в добрих стосунках? Мені здається, це інший вітер.

— …Хо-о.

— Відтепер я теж хотів би ладнати з Райдо. Нам же не обов'язково знищувати одне одного, так?

— Було б добре, якби ти пояснив, як саме.

— Звісно. Це доволі просто. І я навчу вас правила, якого треба дотримуватися за будь-яких обставин. Слухайте уважно: будуйте щирі стосунки з Торговою компанією «Кудзуноха».

— Із «Кудзунохою»?

Чоловік знизив голос і розмовляв із тим, хто в минулому був його діловим суперником.

У залі всюди утворилися невеликі групи, і це була лише одна з багатьох подібних розмов.

Усі учасники мали спільну рису.

Вони були центральними постатями компаній, що останнім часом переживали стрімке зростання.

Ці люди зібралися із заздалегідь визначеними співрозмовниками й обговорювали підготовлені теми.

Назва Торгової компанії «Кудзуноха».

За звичайних обставин вони б запідозрили в словах іншої сторони якусь схему.

Але цього вечора обставини були трохи іншими.

І той, хто почав розмову, і його співрозмовник знали, що за Торговою компанією «Кудзуноха» хтось стоїть.

А на відміну від недосвідченої молоді, вони також розуміли, що фактичним господарем цього міста був Рембрандт.

Торгова компанія «Кудзуноха» нещодавно відкрила крамницю неймовірного масштабу.

Звісно, без підтримки оточення це було б неможливо.

Важко повірити, що все зробив молодий представник, який майже не перебуває в місті. Та Рембрандт навіть перейменував заради нього цілу вулицю.

Це вже стало незаперечним фактом.

— Т-тобто ви хочете сказати, що земля, яку компанія Елеор так довго тримала… від початку призначалася для Райдо?

— Саме так. Звичайно, це була ризикована ставка з розрахунком на великий прибуток, але… він звів крамницю такого масштабу. Панове, ви розумієте? — відповів представник компанії Елеор.

— Так. Чесно кажучи… це вже не той жарт, над яким можна сміятися.

— Він справді успішний у цьому місті, але ж накопичити достатньо для будівництва такого масштабу просто неможливо. Отже, і в Ротцґарді він заробляє чимало.

— Я знаю лише про купівлю й продаж землі, та пан Райдо сплатив усю суму одразу. Це надзвичайно незвичний спосіб придбання, — додав представник компанії Елеор.

— Серйозно?

— Ділянку такого розміру? Це не просто незвично — це неможливо.

Трохи осторонь представник компанії Елеор також вів подібну розмову.

Представникам компаній Мілліоно та Елеор Рембрандт наказав заради майбутнього вибудувати тісний зв'язок із Райдо.

Без сумніву, важливу роль у їхньому недавньому успіху відіграла саме близькість до Компанії Рембрандта.

Люди в цій групі були купцями, що становили кістяк Ціґе, і Рембрандт приділяв їм належну увагу.

Він вирішив, що навіть із невеликим запізненням вони все одно порушать у розмовах тему Райдо.

Якщо дивитися загалом, приблизно тридцять відсотків запрошених сюди молодих купців не надто добре ставилися до Райдо.

Були також спеціалізовані компанії, що задовольняли вузький попит, і приватні крамниці без особливих амбіцій. Тобто ще приблизно сорок відсотків присутніх майже не цікавилися «Кудзунохою».

Люди працювали в різних галузях і мали різних клієнтів, тож навіть у межах одного Ціґе цілком природно існувало багато компаній, майже ніяк не пов'язаних із Торговою компанією «Кудзуноха».

— …Фух, — видихнув Райдо.

Послабивши незвичну краватку, він узяв у офіціанта келих і відійшов трохи вбік перепочити.

Чимало поглядів стежили за кожним його рухом, але люди стримувалися й ніхто не наважувався підійти.

Під такою кількістю очей Райдо не міг дозволити собі негідну поведінку.

Тож розслабився лише настільки, наскільки це було допустимо.

— Приблизно зараз пан Рембрандт, мабуть, проводить останнє узгодження зі старими торговими домами, — пробурмотів Райдо.

Близько десяти відсотків купців у залі представляли компанії, які вже давно вели справи в Ціґе.

Вони зуміли пристосуватися до розквіту міста й зберегли свою силу, не заплямувавши імен.

За титулом і в очах громадськості вони стояли поруч із Рембрандтом. Інакше кажучи, це були представники чималої частини верхівки.

Одразу після прибуття співробітники Компанії Рембрандта провели їх до окремої кімнати, і досі інші встигли лише побачити, хто саме там був.

Сьогодні Рембрандт збирався розкрити купцям відомості про рухи Королівства Айон.

Це означало, що етап підготовки ґрунту вже завершився.

Щоправда, позицію Торгової компанії «Кудзуноха» та участь Союзу Лорел поки що не розголошуватимуть.

— …

Райдо придушив зітхання й поправив одяг.

Після цього допив келих і повернувся до зали.

Настав час.

Через кілька хвилин після його повернення до купців вийшов господар вечора Патрік Рембрандт у супроводі відомих усім впливових осіб, і атмосфера миттєво змінилася.

Побачивши, що вийшло рівно стільки ж людей, скільки раніше зайшло до окремої кімнати, Райдо ледь насупився.

Хоч він і чув від Рембрандта, що той уже певний час потроху переконував їх, усе одно важко було повірити, що він справді схилив на свій бік усіх.

Та в очах Райдо Рембрандт був бездоганним г'юманом.

Замість розмірковувати над подробицями таємної розмови, він лише захоплювався його майстерністю.

— …Отже, — почав Рембрандт.

Подякувавши всім за прийняте запрошення, похваливши кожного купця за внесок у процвітання Ціґе й завершивши загальні слова, він спалахнув гострим поглядом і перейшов до суті.

— На жаль, тепер можна вважати певним, що в Королівстві Айон спалахне полум'я революції. Як ви… як ми діятимемо? — запитав Рембрандт.

Так із запитання почалася його промова.

Революція в Айоні.

Незалежність Ціґе.

— …Навряд чи моє бажання справдиться, та, якщо можливо… молюся, щоб королівство, Імперія й раса демонів не втручалися в цю справу, — прошепотів Райдо.

Він відчував, як слова Рембрандта розпалюють залу.

Бо вже розумів: вони неодмінно теж утрутяться.

Цей шепіт народився не з браку рішучості, а саме тому, що він уже все для себе вирішив.

Скільки кіл по воді породить ця революція?

Її наслідків не могла передбачити навіть Богиня.

Кінець п'ятої арки — «Турне Кудзунохи»