Розділ 232 — Повсякденне життя й стан міста

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Том 5. Арка 6 — «Лабіринт Лорела»

Бозуда — так називається і вулиця, що уособлює столицю Королівства Айон, і сама ця столиця.

У цьому місті, назву якого донедавна я пам'ятав лише приблизно, близько місяця тому спалахнуло військове повстання з вимогою зміни монарха.

Про майбутню революцію було відомо заздалегідь, і підготовка просувалася гладко. От тільки… серед усіх варіантів, про які говорив пан Рембрандт, початок революції зі збройного виступу в столиці вважався найменш імовірним.

Якщо точніше, цей варіант мав найменші шанси статися й найнижчу ймовірність успіху, зате в разі втілення справив би найбільший вплив.

Якщо коротко, повстання провалилося.

Короля вбити не вдалося, як і захопити столицю.

Проте ті, хто запалив сигнальний вогонь революції, змогли відступити.

Королівську родину загнали в глухий кут, але вона якимось чином відбила наступ революціонерів і вирвалася з небезпеки.

Томое вирушила перевірити становище, та на момент її прибуття учасники перевороту вже відступали. Із зібраних відомостей ми дізналися, що вони захопили близько вісімдесяти відсотків міських районів і околиць замку, але з якоїсь причини перебіг битви раптово змінився, й королівська армія одним ривком відкинула їх.

До того ж так швидко й потужно, ніби вся попередня битва була брехнею.

Дивна річ.

Можливо, прибуло сильне підкріплення або вони застосували магічний пристрій рівня національного скарбу.

У Ціґе вирішили, що причина саме в цьому.

А пан Рембрандт підтвердив, що військова сила революціонерів виявилася більшою, ніж він оцінював.

Схоже, він зовсім не очікував, що вони спробують одним ударом повалити замок і матимуть силу майже миттєво це здійснити.

Якби їм справді вдалося, в усьому тому хаосі й громадянській війні задум із незалежністю Ціґе вже не спрацював би.

Довелося б змінювати спосіб дій і намагатися піднятися з хаосу, а тоді все перетворилося б лише на війну одного міста проти держави, тож наші вимоги ніхто б не почув.

Утім, ми дізналися, що королівство має якийсь козир. Це корисна інформація, адже застосували його лише тоді, коли владу загнали в кут і вона майже програла.

Чи то було зовнішнє втручання, чи магічний пристрій — навряд чи вони можуть покладатися на це без обмежень.

Початок виявився несподіваним, але вже з першого зіткнення вдалося здобути чимало відомостей.

— Я вже напружилася, думаючи, що все завершиться від самого початку, але… схоже, сталося саме те, що й передбачали в Ціґе: патова ситуація. А тепер усе загрузло в багнюці. Айон уже повністю поринув у громадянську війну, — підсумувала Томое.

Я перебував у Ціґе, у своїй особистій кімнаті в Торговій компанії «Кудзуноха».

Останнім часом я проводив тут дедалі більше часу.

Томое з якоюсь веселістю підбивала підсумки.

Від початку революції минув місяць.

Громадянська війна досі тривала.

Ціґе проголосило незалежність від Королівства Айон.

Звісно, Королівство Айон цього не пробачило.

Після того революційні сили також оголосили про відокремлення від Королівства Айон.

Хоч би з яким противником Айон вирішив розібратися спочатку, Ціґе продемонструвало волю самостійно визначати власну долю.

Звісно, революціонери теж не визнали цієї заяви.

Інакше кажучи, Ціґе опинилося між королівством і революційною армією, які в один голос твердили: «Це місце належить нам, тож не робіть що заманеться».

— Як вони відреагували на Ціґе? — запитав я.

— Поступово почали проявлятися відмінності. Королівство скасувало декларацію незалежності й видало наказ. Вони веліли феодалові, який є ним лише за назвою, змусити Ціґе підкоритися урядові, а ще постійно надсилають прохання, — відповіла Томое.

— Феодал уже плаче, а ставлення королівства майже не змінилося.

— А ті, хто підняв повстання… щось там казали про зелені луки й інше-таке…

— «Інше-таке»? Томое, тобі було зовсім нецікаво?

— Анітрохи. Їхнє володіння мечем, здібності до управління й магія — усе на рівні пересічної людини, а таланту притягувати до себе людей, як у героїв, у них немає. Ватажок революції не відповідає жодній вимозі своєї посади. Він буквально прикраса. Навіть якщо вони захоплять державу, вона й далі називатиметься Королівством Айон, а що буде потім — мені байдуже.

— З-зрозуміло. То якою була їхня реакція?

— Вони змінили тон і заявили, що не заперечують проти певної автономії, тож Ціґе має перейти на їхній бік.

Яка м'яка зміна позиції.

Айон був розколотий на північ і південь, що воювали між собою, а Ціґе лежало на самому західному краю.

За військовою силою сторона перевороту переважала.

Те, що бої досі тривали саме так, доводило: їхній план загалом просувався, як задумано.

Королівські війська на заході були розбиті революційною армією, що наступала зі сходу.

Схоже, деякі феодали втекли. Я склав список їхніх імен і думаю показати його сестрам Енсланд, які докладають усіх сил на півночі.

Шляхтичі рідко тікають, але таких набралося чимало.

Покинули своїх людей і землі в усьому цьому хаосі.

Гаразд, вважатимемо, що Айон зараз переживає свої останні роки.

— …До визнання незалежності ще далеко. Усе залежатиме від пана Рембрандта й конгресу Ціґе.

— Навколишні землі вже формально визнали незалежність Ціґе. Вони просять зберегти колишні відносини, тож тепер настала черга самого Ціґе показати, що воно робитиме.

— За словами Міо, портове місто хоче перейти під захист Ціґе. Королівство Айон настільки непопулярне, що аж шкода.

— Я збираюся вирушити до того портового міста, Корана. Як член компанії цього міста, мушу хоча б трохи попрацювати.

— Розраховую на тебе. Я перевірю Гільдію авантюристів і перебіг боїв, а завтра вирушу до Академмістечка. Зайнятість виявилася не такою, як я уявляв, але вільного часу однаково немає.

— Якщо полум'я війни дістанеться Ціґе вже на такому ранньому етапі, це означатиме, що плани Рембрандта й Сайріцу були цілковито хибними. Саме по собі це цікаво, але, боюся, тягар Ваки знову зросте…

— …Припини. У цьому немає нічого цікавого. Будь обережна, добре?

— Тоді я вирушаю. Увечері братиму участь у нараді, тож побачимося пізніше.

— Гаразд.

Томое вийшла з кімнати.

Я поглянув назовні.

Небо, місто, знайома вулиця: безкрая блакить і місто, сповнене гамору та метушні.

Воно зовсім не скидалося на місто, яке проголосило незалежність і водночас воювало і з королівством, і з революційною стороною.

Принаймні я не думав, що повсякдення виглядатиме саме так.

На нарадах мені пояснювали, що події можуть розвиватися подібним чином, але я не очікував, що все піде точнісінько за поясненням.

Найближчі міста й сусідній феодал, який націлився на Ціґе, не подавали жодних ознак підготовки до нападу.

…Ні, не так.

Точніше, їм не дозволили напасти.

Як я й казав Томое, я почав діяти.

Перевіряючи стан крамниці, спустився на перший поверх і вийшов на вулицю.

На першому поверсі за пропозицією Міо облаштували прилавок із їжею та напоями. Він став настільки популярним, що ми вже обмірковували окремий вхід, аби зменшити тисняву.

Хоча ще не настав полудень, уже вишикувалася черга людей, які хотіли уникнути натовпу й прийшли за обідом заздалегідь… Уникнути натовпу їм не вдалося.

За такої кількості покупців у години пік доведеться просити їх про співпрацю, щоб пришвидшити обслуговування.

Зранку тут і так тісно, тож… добре, що ми не продаємо саке й не працюємо до пізньої ночі.

Інакше працівники справді помруть від виснаження.

Я пройшов збоку від черги, кілька разів уклонившись, і поспішив до Гільдії авантюристів.

Як завжди, місто процвітало завдяки авантюристам, які прямували до Пустища, та рідкісній сировині, яку вони звідти приносили.

Його пожвавлення анітрохи не згасло.

Точнісінько як казав пан Рембрандт.

Авантюристів тут навіть стало більше, ніж до початку війни.

Просто неймовірно.

— Га? Це ж пан Райдо! Як незвично бачити вас самого!

О.

Хтось раптом гукнув мене з натовпу попереду.

Цей голос…

— Пані Тоа. Давно не бачилися. Вас також незвично бачити саму.

— Решта зараз на завданні. Ми отримали роботу від міста, тож я вирвалася трохи перепочити.

— Від міста, отже.

— Так. Це означає, що місто поки не збирається відправляти людей.

— Дякую за вашу працю. Ви теж ідете до Гільдії авантюристів? Хотіли повернутися до основного ремесла?

— До гільдії піду, але до основного ремесла не повертаюся. Напевно, доки все це не владнається, до Пустища не вирушу. Та й зараз у мене немає мети, заради якої треба так поспішати туди.

— …Зрозуміло. Особисто я хотів би, щоб авантюристи й далі мали справу з Ціґе саме як авантюристи, але під час надзвичайної ситуації інакше не виходить.

— Зрештою, ми лише мечі. Хоч би якими вправними були, щитами нам не стати й замінити їх ми теж не можемо. Ось така журба неповноцінних.

— Раз ми йдемо в одне місце, може, підемо разом?

— Із задоволенням.

Її обличчя потьмяніло.

У Ціґе її загін авантюристів мав найвищі досягнення й славився великою бойовою силою. Тепер вони співпрацювали з містом.

Окрім її загону, були й інші загони, що прийняли це як замовлення гільдії, а також сторонні групи, які напряму погодилися допомогти в цій війні.

Їхньою роллю був напад.

Як і сказала пані Тоа, авантюристи — професіонали, що спеціалізуються на наступі.

Відверто кажучи, в оборонних боях вони не надто вправні.

«Не надто вправні» не означає, що вони взагалі не здатні оборонятися. Питання лише в тому, який відсоток своєї сили зможуть використати в такому бою.

Саме тому пан Рембрандт і конгрес міста застосовували їх як ударні загони для раптових атак.

На мою думку, це теж було правильним рішенням.

Для прихованих завдань або ударів по частинах, що розташовувалися далеко, Шікі чи Міо могли телепортувати авантюристів безпосередньо на місце.

Замість лобових зіткнень вони нападали на постачання, влаштовували засідки й знищували загони.

За результатами, як і казала пані Тоа, це була майже найвища оцінка.

До Ціґе не дістався жоден ворожий підрозділ.

Оскільки ворогові доводилося йти сюди маршем, він уже знав: варто наблизитися до міста на певну відстань — і станеться катастрофа.

— Оборонні сили, отже.

— Зібрали приватні загони великих компаній і створили щось подібне, але… відверто кажучи, я все одно хвилююся.

— Їхні навички достатньо добрі?

— Звісно. Але для такого завдання конче потрібні люди з великим досвідом оборонних боїв. Ми досі тримаємося, не маючи такого досвіду, тож коли настане мить справжньої потреби…

— Якщо створити оборонний загін, більше людей можна буде перевести в наступ. Це також дасть сильнішу позицію на переговорах, коли доведеться домагатися визнання незалежності. Безперечно, це було б добре.

Але зробити це буде нелегко.

Люди з великим досвідом оборонних битв, ще й здібні та не прив'язані до армії іншої держави. Навіть я розумів, наскільки важко таких знайти.

— Я купила в цьому місті будинок і хочу довго жити тут із сестрою, тому це мене дуже непокоїть. Пане Райдо, у вас же насправді є кандидати?

— Немає. І що означає це «насправді»?

— Я думала, ви засунете руку в кишеню того плаща й скажете: «Ой, а тут якраз завалявся оборонний загін».

За кого вона мене має — за якогось синього кота з майбутнього?

Примітка перекладача: це відсилання до Дораемона — синього роботизованого кота з майбутнього, відомого своїми фантастичними гаджетами.

— Якби я так умів, то й зробив би. А, ми вже прийшли до гільдії.

— Авжеж. Ви раптово стали дуже відомим, тож вам, мабуть, буде незручно, якщо нас побачать разом. Тоді до зустрічі.

— Передайте мою подяку Рінон. Скажіть, що я вдячний їй за те, що вона завжди доглядає Комое.

— Звісно!

Ну що ж…

Зі слів пані Тоа я приблизно зрозумів становище на війні, але… наразі авантюристи були єдиною військовою силою Ціґе. Цікаво, як довго ми зможемо утримувати це становище.

— Пане Райдо!!

— Ува?!

Сьогодні всі вирішили вигукувати моє ім'я?

Чомусь мене знову раптово гукнули.

Схоже, працівник гільдії.

— Ми саме збиралися послати когось по вас. Пан Рембрандт та інші чекають нагорі. Ви маєте час?

— А, так, маю. От тільки не пам'ятаю, щоб сьогодні була призначена якась зустріч.

— Сталася надзвичайна ситуація, і вони хочуть почути вашу думку.

— Зрозуміло.

Пан Рембрандт у Гільдії авантюристів?

Не думаю, що йому так терміново знадобилася б моя думка через якусь проблему в переговорах щодо незалежності. Невже сталося щось, для чого потрібна Торгова компанія «Кудзуноха»?

Я майже не виступав на передньому плані, але в цій справі вже вирішив стати на бік Ціґе.

Хай там що, треба піднятися й дізнатися.

Ціґе перебуває в розпалі війни за незалежність.

А ми з Торговою компанією «Кудзуноха» зараз живемо досить насиченим повсякденним життям.