Розділ 234 — Щит — глибоко під землею

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— «Трояндовий сад для пікніків»?

Яка неймовірно весела назва.

І водночас настільки недоречна, що я мимоволі повторив її вголос.

— Так. Саме так називається ця група. Проблема в тому, що вони перебувають у Лорелі, але не мають наміру прив'язуватися до якоїсь конкретної держави, — пояснила пані Сайріцу.

Коли я зайшов до кімнати, пані Сайріцу радісно мене привітала, провела до місця й одразу ж вимовила цю назву.

Схоже, це надзвичайно вправний загін найманців, який особливо сильний в обороні.

Та попри це вони не беруть участі у війні.

Що це взагалі таке?

І назва, і поведінка робили їх украй підозрілою групою.

Та й узагалі, чи може загін найманців заробляти пристойні гроші, якщо не бере участі у війнах?

— І ви кажете, що вони можуть стати союзниками Ціґе в його нинішньому становищі?

— Поки що йдеться лише про таку можливість.

Пані Сайріцу з жалем похитала головою.

— Я чув, що ви спеціально попросили пана Рембрандта покликати мене. Чому?

Поки що я не бачив особливих причин, чому це мало стосуватися саме мене.

Зрештою, загін найманців перебував у Лорелі, про який я майже нічого не знав.

Здавалося, пані Сайріцу мала б упоратися з цим значно легше за мене.

— У Союзі Лорел вони займають дещо особливе становище. У їхніх жилах тече кров Мудреців.

— Мудреців…

Тобто японців.

Точніше, так у цьому світі називали людей із того самого світу, звідки прибув я. Але після всього, що мені вдалося з'ясувати, я міг уявити Мудрецями лише японців. Або принаймні людей із виразними азійськими рисами.

З огляду на особливу культуру, що вкорінилася в Лорелі, майже напевно йшлося саме про японців.

— Пані Сайріцу, я вже говорив вам, що… я не…

— Не Мудрець, так? Так, я розумію. Але в моїх очах пан Райдо має достатньо рис, щоб його можна було сплутати з Мудрецем. А згаданий загін найманців через своє походження глибоко шанує Мудреців. Гадаю, якщо пан Райдо особисто зустрінеться з ними, розмова пройде добре. Я, Сайріцу, в цьому впевнена.

…

Мудреці, отже.

Я вже багато разів чув це слово, і сумнівів не залишалося: воно означало японців.

Схоже, Союз Лорел ввічливо запрошував до своєї держави людей, які випадково потрапляли до цього світу… хоча я й не був певен, чи все справді було саме так.

Унаслідок цього вони вплинули й на культуру держави.

Для жителів Союзу Лорел Мудреці були особливими істотами.

Так, як би це сказати…

— Отже, саме тому потрібен я? І саме зараз?

— Так.

Пані Сайріцу без вагань усміхнулася й відповіла.

Революція в Айоні зараз перебувала в стані затишшя, а справа Корана, наскільки мені було відомо, не становила серйозної проблеми.

Нині Ціґе потребувало військової сили, здатної стати його щитом.

Якби йшлося про щось дрібне, на кшталт поїздки до Академії для проведення уроків, вагатися не довелося б. Але вирушити аж до Лорела, провести переговори з найманцями й привести їх сюди — це вже велика справа.

Та… якщо діяти, то справді саме зараз.

Навіть маючи змогу вільно переміщатися між Лорелом і Ціґе, мені все одно довелося б провести там кілька днів.

Пані Сайріцу, на обличчі якої й далі була усмішка святої, не відводила від мене очей.

Я погано давав собі раду з таким виразом обличчя.

Ще від фестивалю в Академії вона взяла мене на приціл і весь час запрошувала відвідати її державу.

Відверто кажучи, мені здавалося, що це обернеться величезним клопотом.

Якби не ця тривога, я й сам хотів би побувати в Лорелі.

— Ем, пані Сайріцу, я теж вважаю, що переговори з цим загоном принесуть користь. Але з огляду на становище Ціґе я не можу залишити його надовго, та й отримати тривалу відпустку з країни буде важко.

— Звичайно, я не планую жодних офіційних заходів. Наша жриця пані Чія нині відсутня в державі, а тимчасову заміну їй ще не обрали. Мені прикро, що ми не зможемо прийняти вас належним чином. Відвідини нашої держави паном Райдо теж є однією з наших цілей, тому цього разу я хотіла попросити вас подорожувати інкогніто. Можливо, це небагато навзаєм, але я зроблю все можливе, щоб полегшити пересування людей Торгової компанії «Кудзуноха».

Я вже збирався попросити позбавити мене офіційних церемоній, подібних до тих, що були в Лімії, але натомість почув приємну пропозицію.

…Хм-м.

У такому разі, мабуть, я зможу швидко прибути й так само швидко повернутися.

Лорел і справді трохи мене цікавив, але нинішнє становище Ціґе не залишало часу на огляд країни.

Переговори з загоном найманців, найімовірніше, можна буде завершити за кілька днів.

Відомості Торгової компанії «Кудзуноха» передавалися мені в реальному часі, тому в разі надзвичайної ситуації я міг одразу повернутися.

Якщо не доведеться переживати через дивні державні інтриги, ця пропозиція справді була слушною.

Так.

— …Ви не проти, якщо я прибуду інкогніто?

— Саме так. До вашого від'їзду я підготую гарантійний лист. Показавши його, пан Райдо зможе безперешкодно відвідувати будь-яке місце. Я також суворо накажу всім утриматися від надмірно пишного прийому. Звичайно, я зроблю все можливе, щоб пан Райдо міг зустрітися з будь-якими людьми й відвідати будь-які місця, які його зацікавлять.

— А, настільки далеко заходити не потрібно.

Надмірна кількість привілеїв лише привертатиме до мене увагу.

Навіть можливість вільно пересуватися чужою державою вже була величезною перевагою.

— Ні. Нині ні Лорел, ні я сама ще не змогли відплатити панові Райдо нічим, що справді відповідало б нашому боргу.

— Га?

— Ви кілька разів рятували пані Чію та мене… Принаймні я так це сприймаю.

— Ха-ха…

— А тепер щодо місця, де розташована база загону найманців «Трояндовий сад для пікніків».

— А, так.

Напевно, у столиці.

Я знав.

Так завжди й буває.

Схоже, ця група користувалася великою свободою, але пані Сайріцу, без сумніву, хотіла запросити мене до столиці. За її бездоганною усмішкою точно приховувався якийсь задум.

Столиця Лорела… Якщо не помиляюся, вона називалася Наої.

Поки я перебирав спогади, пані Сайріцу розгорнула карту Лорела.

…

Я мимоволі ковтнув.

Переді мною лежала надзвичайно докладна карта Союзу Лорел.

На ній були позначені міста, дороги й навіть особливості рельєфу.

Нинішній я вже добре розумів її цінність.

…Без сумніву, ця карта містила й таємні відомості державного рівня.

Можливо, думати про це було запізно, бо я вже все побачив, але мені здавалося, що я потрапив у її пастку.

Наче вона весь час змушувала мене рухатися в заданому нею темпі.

— Наш Лорел бажає підтримувати добрі відносини з Торговою компанією «Кудзуноха» та паном Райдо. Якщо можливо, ми прагнемо тривалих і рівноправних відносин. Тому розкрити вам такий обсяг відомостей для нас цілком природно. Не зважайте на це.

— Я теж був би радий таким відносинам. Але, схоже, ваша пані жриця боїться мене, тому не знаю, чи варто показувати мені подібне.

— Це правда, що слова пані жриці нашої держави священні. Її воля стає волею держави, а нерідко й волею народу. Однак… я не знаю, що саме пані Чія побачила в панові Райдо й чого злякалася, але нині вона займає в нашій державі особливе становище. У певному сенсі.

— Що означає «у певному сенсі»?

— Якщо заглиблюватися, доведеться пояснити надто багато, а часу в нас обмаль. Якщо сказати коротко… слова жриці не завжди неодмінно абсолютні.

— Не абсолютними, кажете.

З усього, що я чув, слова жриці Лорела були майже непорушним законом, але… виходить, це не зовсім так?

До того ж пані Сайріцу… Думаю, вона зробила це навмисне, але цього разу, говорячи про жрицю, не додала «пані».

Напевно, це щось означало.

Та здогадатися, що саме, було для мене неможливо.

— Так. Для жителів Лорела ворожість до пані жриці вважається беззаперечним злом. Але пан Райдо не дивиться на пані Чію як на ворога.

— Я не маю жодного наміру завдати пані жриці шкоди.

Який ідіот добровільно ворогуватиме з людиною, яку чужа держава вважає настільки цінною?

У Японії є чудове правило: прибувши до чужої країни, поважай її людей.

…Щоправда, в Імперії я трохи про нього забув.

— …Дуже вам дякую. А місце, куди має вирушити пан Райдо, розташоване ось тут.

Як я й очікував, пані Сайріцу вказала на столицю Лорела, Наої… а тоді повільно провела тонким пальцем праворуч.

Га?

— Це друге місто нашої держави, Каннаої. Колись воно було столицею й має довгу історію протистояння з нинішньою столицею Наої.

Каннаої…

Гм?

Наої…

Стривайте, невже це…

— Каннаої, кажете. Загін найманців перебуває там?

— Пане Райдо, вас здивувала ця назва?

…

Я лише засумнівався й, безперечно, нічого не показав на обличчі, але вона все одно мене прочитала.

— А, так. Просто подумав, що в Лорелі доволі незвичні назви міст.

Я відповів найправдоподібнішим поясненням, яке зміг вигадати.

— Розумію. Насправді й Наої… В офіційних історичних книгах цього немає, але колись його начебто називали Оонаої.

Оонаої та Каннаої.

Так, я теж думаю… що все саме так.

Якщо моя здогадка правильна, «справжні» назви, найімовірніше, були Оонаобі та Каннаобі.

Примітка перекладача: Оонаобі та Каннаобі відсилають до синтоїстських Наобі — божеств, пов'язаних із виправленням лиха, очищенням і відновленням належного стану. Макото впізнає в назвах міст спотворені японські форми цих імен.

Тоді десь мало існувати ще одне місце з подібною назвою.

— Ой, ми відхилилися від теми. Пане Райдо, завершивши підготовку, чи не могли б ви відвідати ось це місце трохи північніше?

Ох, ось воно.

Місце, яке точно не виглядало безпечним.

— Долина Ясо-Кацуї. Я хочу попросити вас вирушити до підземного лабіринту, що простягається під цією долиною.

Під землею.

Лабіринт.

І Ясо-Кацуї.

Напевно, справжня назва була Ясо-Кацухі.

І, ймовірно, вона походила від імені бога вісімдесяти лих Ясо-Маґацухі.

А-а, у мене погане передчуття.

Дати долині таке ім'я…

До того ж вона під землею, та ще й з лабіринтом.

Узагалі я не дуже любив замкнені місця.

Нещодавній досвід уже переконав мене, що я ненавиджу брати участь у подібних підземеллях і лабіринтах.

Бог вісімдесяти лих не обов'язково був злим богом, а дехто навіть шанував його як божество, що очищає від нещасть. Але… у цьому випадку назву, напевно, дали саме через те, що він приносить лихо.

Що ж там приховано?

Богиня?

Невже це та клята Богиня?

— Ч-чому саме лабіринт?

— Вони живуть на двадцятому поверсі цього лабіринту, у місці, відомому як Трояндовий сад. Я вже повідомила їм, що до них прийдуть, тож ви зможете спокійно поговорити й провести переговори.

На двадцятому підземному поверсі?

Яка приємна глибина.

Тільки не кажіть, що цей лабіринт з'єднаний із пеклом.

Гм, лабіринт?

Не печера?

— А…

— Схоже, нещодавно там виникла проблема, але тепер лабіринт Ясо-Кацуї заспокоївся. Для пана Райдо він не повинен становити жодної складності, чи не так?

— До речі, ем… чому це не печера, а саме лабіринт?

— Ой, перепрошую. Я гадала, що пан Райдо вже знає. Яка необачність із мого боку.

Гаразд. Друге погане передчуття.

Чому пані Сайріцу вирішила, що я мав це знати?

— Великий лабіринт під Ясо-Кацуї є оселею Вищого Дракона «Нічного Покрову». Його створив Тіньовий Дракон Фуц, що володарює над темрявою. Це не природна печера, а справжній рукотворний лабіринт.

Звістка про те, що лабіринт величезний, була поганою. Але дізнатися, що причиною такої назви насправді був Вищий Дракон, навпаки, було доброю новиною.

А, он воно що. Отже, він не з'єднаний із пеклом і не має стосунку до Богині — це лише справа рук Вищого Дракона.

Тоді хвилюватися не було про що.

Відверто кажучи, спускатися на двадцять поверхів було морокою, але в такому підземеллі напевно мали існувати короткі шляхи й подібні механізми.

Зрештою, це держава, найбільше пов'язана з Японією!

— Розумію. Ось як воно. Дякую за відомості, пані Сайріцу. Я серйозно розгляну вашу пропозицію в позитивному ключі. І хотів би незабаром знову зустрітися з вами.

— Я рада це чути. За кілька днів гарантійний лист буде готовий. Я знову зв'яжуся з вами через гільдію.

Загін найманців, який живе на двадцятому поверсі величезного підземелля.

Це й справді корисна інформація.

Я поговорю з паном Рембрандтом і зберу про них більше відомостей.

А якщо жодних проблем не виявиться, спробую зустрітися з ними.

Було б чудово, якби вони стали щитом, що захищатиме це місто.

— А.

— Що сталося?

— Перепрошую, я просто дещо згадав. Тоді я піду, пані Сайріцу.

Я вклонився й залишив кімнату.

А тоді замислився над причиною, через яку мимоволі вигукнув.

Кого з послідовників узяти із собою?

Це не та справа, яку треба вирішити сьогодні, але я відчував, що в Асорі знову розгорнеться запекла королівська битва.

Оскільки йдеться про Лорел, Томое буде надзвичайно наполегливою.

У цій справі може з'явитися Вищий Дракон, тому, здається, Томое справді була б найкращим вибором. Але навряд чи там знайдеться час для відпочинку.

Після появи гарячих джерел інтерес Томое до Лорела трохи згас порівняно з минулим.

Що ж… Сподіваюся, усе якось вирішиться спокійно й мирно.

Напевно, це бажання не здійсниться.

А поки що я вирішив просто повернутися до пана Рембрандта й доповісти йому.