Розділ 235 — Вечеря та звіти

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Це Макото.

Після того як я пояснив ситуацію, в Асорі дві жінки почали сипати іскрами.

Шікі та новоприбула Тамакі заздалегідь відступили й оголосили свою позицію, тож із цим усе було гаразд, але…

Ні, саме через це все перетворилося на бій один на один.

У кожної з них мала бути своя робота, але я чітко бачив: зараз Лорел став для них головним пріоритетом.

Це буквально читалося в їхніх очах.

Я ж думав, що сьогодні все обійдеться.

Перш ніж усе це почалося…

На вечерю ми ні з ким не домовлялися, тож поїли всі разом в Асорі. І, що ж, за останньою трапезою дня нам із Томое та Міо вдалося спокійно повечеряти.

А, сьогодні був тофу.

Було смачно.

Холодний тофу — класика для таких трапез, але ще подавали аґедаші-тофу й темпуру.

Ця біла штука чудово смакує навіть у варених стравах.

— Гаразд, тоді все добре! — сказала Томое.

— Так, я не заперечую! — сказала Міо.

Але після вечері…

Я вперто вдавав, що не чую їхніх голосів, і, тримаючи в руці чай, зосереджено дивився на краєвид, поки розгорталася якась люта битва.

Га?

Коли речі почали ламатися, я подумав, що вони вже перенесуть поле бою надвір, але…

— Е-е-е… і до чого ви дійшли?

Я запитав двох жінок, які схвильовано наближалися до мене.

Шікі, Тамакі, Ему та решту вже відіслали до іншої кімнати в укриття. У цій залі залишилися лише ми троє.

— Ми вирішили, що битися не потрібно, — пояснила Томое.

— Ого, — озвався я.

— Від самого початку тут не було через що битися, — сказала Міо, уже охолонувши.

— Будь ласка, зрозумійте це раніше, ніж нам доведеться евакуювати всіх, — попросив я.

— Ми зрозуміли, що жодних проблем не буде, якщо поїдемо обидві, — пояснила Томое.

— Найкраще буде взяти нас обох! — додала Міо.

Ого.

Через справу Корана Томое мала на певний час відлучитися з міста, а відділ крамниці, за який відповідала Міо, процвітав.

У тому закладі було багато страв, створених за японськими мотивами, тож поки що мені хотілося, щоб Міо й далі за ним наглядала.

Зрештою, саме ми з Міо найкраще знали потрібні приправи та способи приготування.

Працівники закладу ще лише вчилися, наслідуючи Міо.

Я також думав вирушити сам, але це ж я: поїхати наодинці до чужої держави означало майже напевно накликати якусь пригоду. Тож цю ідею я відкинув.

Зрештою я вирішив вирушити до Лорела, а після вечері сказав, що хочу взяти із собою когось одного.

…Тепер, коли подумати, варто було заздалегідь відправити Ему та інших і залишити тільки послідовників.

Або просто призначити Шікі?

Та зовсім недавно мені вже дорікали, що я надто виділяю Шікі…

— Ви двоє, якщо підете обидві, на компанію й місто ляже чималий тягар, розумієте? — звернувся я.

— Шікі попрацює як слід, — запевнила Томое.

Легко тобі казати, Томое.

Я був упевнений, що він візьметься за роботу, але й у добі Шікі лише двадцять чотири години.

— Так. Якщо знадобиться, ми просто залучимо Тамакі й Сарі. Тоді якийсь час проблем не буде, Вако, — сказала Міо.

— Тамакі не можна. Я дещо для неї запланував, і поки що доручатиму їй лише справи Асори. Вона ще має керувати тим величезним святилищем, тож я не хочу ставитися до цього абияк, — заперечив я.

Міо так само легко запропонувала двох людей, яких я вирішив не випускати з Асори.

— Щодо мене, то докладно я доповім пізніше, але, відверто кажучи, станом на сьогодні вже повністю зрозуміла справжнє становище Корана. Не думаю, що там варто марнувати час. Якби йшлося про кілька місяців відсутності, незручності справді були б неминучими, але це лише відрядження, хіба ні? Радар крилатих шукатиме ворогів із великої висоти, а мережа лісових оні забезпечить співпрацю сіл у навколишніх землях. Жодних проблем не виникне, — пояснила Томое.

— Саме так. Ціґе зараз не настільки напружене, щоб ми з Томое мусили постійно перебувати там. Якщо щось станеться, ми одразу повернемося. Підземелля мене не приваблює, але знайомство з продуктами та кухнею чужої держави стане незамінним досвідом. Особливо в Лорелі, де збереглися сліди земляків Ваки. Мені страшенно цікаво, якої форми набула там японська кухня і наскільки далеко вона розвинулася! — додала Міо.

…

Якщо так піде далі, ще до наради зі звітами ми вплутаємося в непотрібну, як ці двоє й самі казали, сварку, і зрештою всі можуть просто втомитися.

Їхні доводи не зводилися до простого «мені байдуже до міста»; вони спиралися на реальне розуміння становища.

Навіть якщо в підземеллі станеться щось непередбачене, я не міг уявити ситуації, з якої ми втрьох не виберемося за кілька днів.

Зрештою, там лише звичайний Вищий Дракон.

— Міо, а заклад упорається? Чи не буде важко керувати ним самим дівчатам? — запитав я.

— Наступного тижня я дещо планувала. Саме тому добряче їх натренувала, тож тепер вони трохи вправніші, ніж ви думаєте, Вако, — відповіла Міо.

Про це я чув уперше.

Проте саме Міо сказала, що натренувала їх «добряче» і вони стали «трохи» вправнішими.

Вона страшенно сувора — справжня спартанка.

Сподіваюся, кількість кухарів в Асорі не зменшиться.

Треба буде розпитати працівників закладу про справжній стан справ.

Бо не думаю, що від керівниці переді мною почую цілком точну відповідь.

Уже був випадок, коли Міо сказала, що має «невеличку» ідею, а тоді на два тижні замкнулася на кухні, готуючи даші.

— Що за план? — запитав я.

— Лише рано-вранці та опівдні, але я хотіла додати меню страв на виніс, — пояснила Міо.

— Страви на виніс… Схоже на бенто , — мовив я.

Примітка перекладача: бенто — готовий обід у коробці, поширений у Японії формат їжі на виніс.

— Саме так. Назва — «Ярмарок бенто», — пояснила Міо.

— Цікава ідея, але чому? — поцікавився я.

— Опівдні натовп особливо жахливий, тому я подумала, що так його можна трохи зменшити. Місто вже дозволило нам під час обіду виставляти перед закладом столи й місця для сидіння, але все ж простіше збільшити кількість людей, які купуватимуть їжу й їстимуть деінде. Гадаю, це трохи полегшить становище, — пояснила Міо.

— Кількість столів усередині все одно обмежена. Їжа на виніс, отже. Розумію, — підсумував я.

— Я збиралася доповісти про це пізніше, але вже все розповіла. Докладні документи принесу згодом. Схоже, під час подорожі ми зможемо скуштувати це меню. Уфу-фу-фу, — додала Міо.

У Ціґе й справді майже не було страв на виніс, у яких разом подавали рис і кілька додатків.

Переважно на виніс продавали лише швидкі перекуси.

Так більше людей дізнаються смак нашого закладу, а ця пропозиція може принести чимало додаткових вигод.

Але…

Як рекламний прийом це могло спрацювати, та я не вірив, що бенто зменшать натовп.

Покупців, які приходитимуть саме по бенто, побільшає, а ті, кому сподобається смак, згодом повернуться поїсти вже всередині.

У підсумку продажі зростуть, але з натовпом, гадаю, утвориться замкнене коло.

Ну та гаразд, промовчу.

За потреби через Гільдію можна запропонувати сусідній крамниці переїхати — на вигідних умовах, звісно — і розширити заклад Міо.

Наразі, мабуть, достатньо просто збільшити площу закладу на обідній час.

Скуштувати в Лорелі пробні бенто, приготовані Міо та її ученицями, отже.

Якщо не рахувати підземелля, подорож могла виявитися несподівано веселою.

— Тобі ж не потрібно постійно їздити до Корана, Томое? — запитав я.

— Звичайно. Думаю, я зможу підготувати добрий звіт про це місто, — відповіла Томое.

— Розумію…

Зараз Шікі був дуже зайнятий справами Академмістечка та Ціґе.

Тамакі керувала святилищами й разом із жителями знайомилася з внутрішньою роботою Асори. Я зовсім не хотів випускати її назовні.

Щодо Сарі… залежно від обставин, можливо, варто трохи послабити обмеження, але зараз і вона була по вуха зайнята роботою в Асорі.

Тоді, мабуть, усе гаразд.

Томое й Міо закінчили викладати свої думки й тепер стежили за моєю реакцією.

— Зрозумів. Тоді до Лорела вирушимо всі троє. Лісові оні та один елдва… Якщо ви хочете взяти ще когось, оберіть, будь ласка, — вирішив я.

— Так! Нарешті ми зможемо поїхати до Лорела?! — зраділа Томое.

— Зрозуміла. Є один арк, який незабаром зможе виходити назовні. І ще щодо бенто… — додала Міо.

— А-а, стривайте. Зараз буде нарада зі звітами, тож зберімося разом із Шікі та Тамакі. Томое докладно доповість про Коран, а ти, Міо, розкажи про асортимент бенто й працівників, яких залишиш на час нашої відсутності. Завтра в мене заняття, тому сьогодні треба вислухати все, — зупинив їх я.

— Так, зрозуміла. Тоді проведімо нараду в кімнаті, куди пішли Шікі й Тамакі, — запропонувала Томое.

— Так, Вако, — погодилася Міо.

У супроводі двох жінок у чудовому настрої я рушив до кімнати, куди відправив Шікі та Тамакі.

Я думав, вони обговорюватимуть там щось складне, але обоє лише мовчки переглядали й перевіряли документи.

У кожного з них було чимало підлеглих, тому й звітів накопичувалося багато.

Після звістки про Лорел їхній тягар, найімовірніше, зросте одразу в кількох сенсах.

Мені справді шкода.

— Шікі, Тамакі, вибачте, що змусив чекати, — звернувся я.

— Не хвилюйтеся. Усе завершилося значно швидше, ніж я очікував, — відповів Шікі.

— Так. Не схоже, що вони збиралися переносити сварку надвір. Хто здався першим? — запитала Тамакі.

— Обидві, Тамакі, — відповіла Томое.

— Шкода, що твої очікування не справдилися, — зауважила Міо.

— Ой, — здивувалася Тамакі.

— Цього разу я вирішив узяти до Лорела їх обох. Справи Асори ляжуть на Тамакі, а роботи Шікі в Ціґе побільшає, але… прошу, пристосуйтеся. Я вислухаю всі пропозиції та прохання й зроблю все, що зможу, — пояснив я.

— Обох, значить. Зрозуміло. Вако, а що ви робитимете із заняттями в Ротцґарді? — запитав Шікі.

Схоже, Шікі вже очікував такого рішення й відповів без вагань.

— Заняття триватимуть за розкладом. Навіть якщо ми вирушаємо далеко, завдяки телепортації можна поєднувати обидві справи. У Ціґе зараз затишшя, тож було б корисно знайти людей, які стануть основою його оборони, — пояснив я.

Якщо тримати найманців постійно, залежно від обставин це може стати великим тягарем і для нас, і для міста, і для самого загону.

Було б чудово, якби вони навчили Ціґе основ оборони, а після подолання великої вершини під назвою незалежність контракт можна було б завершити.

— Це правда. Для нас постійна зайнятість — звичайна річ. Останнім часом роботи навіть бракувало. Ха-ха-ха, — погодився Шікі.

— Якщо Торгова компанія «Кудзуноха» постійно підтримуватиме все Ціґе, у майбутньому це принесе лише недоліки. Вважаю це добрим рішенням. Сарі надійна, а збільшення роботи в Асорі мене зовсім не турбує, пане Макото, — сказала Тамакі.

— Дякую. Це дуже допоможе, — відповів я.

— Отже, вирішено, що пані Томое й пані Міо супроводжуватимуть Ваку до Лорела. Вако, ми можемо починати нараду зі звітами? — запитав Шікі.

— Так. Томое доповість про Коран, Міо — про становище Ціґе та свій план щодо закладу, Шікі — про Академмістечко й справи навколо Гільдії купців, а Тамакі — про Асору загалом, — розподілив завдання я.

— Гаразд.

Усі четверо послідовників одночасно погодилися.

Так нам удалося без пригод розпочати нараду Торгової компанії «Кудзуноха».