Розділ 236 — Результати Торгової компанії «Кудзуноха»

Перекладач і редактор: Näki + Claude

А, точно.

Коран — портове місто, тож, звісно, воно розташоване біля моря.

Ні, це й так очевидно, але лише тепер я зрозумів, що саме це означає.

— Отже, Коран — за згодою всього міста — прагне постійної співпраці з Ціґе… ні, з Торговою компанією «Кудзуноха». Якщо точніше, то з нашою суднобудівною групою та нептунами, — доповіла Томое.

Після того як ми без пригод вирішили, хто супроводжуватиме мене до Лорела, розпочалася нарада послідовників, що зібралися в Асорі.

Першою була доповідь Томое про аж моторошно прихильне ставлення Корана до Ціґе. Причина нарешті з'ясувалася.

— Масштаби суднобудування в тому місті й справді невпинно зростають. До Ціґе їм ще далеко, але щоразу, коли я туди приїжджаю, краєвид уже інший. Вони поглинули кілька сусідніх рибальських сіл і набули цілком достатньої власної сили, тож, імовірно, розвиватимуться й надалі, — пояснив Шікі.

— Вони добре розуміють, що всім завдячують нам. Розумні люди. Їх значно легше зрозуміти, ніж великі держави, — додала Міо.

Серед присутніх саме Шікі й Міо найчастіше їздили до Корана, тому добре знали характер цього міста.

Схоже, доповідь Томое їх цілком переконала.

— Завдяки майстерності елдвів їхні суднобудівні технології також удосконалюються, що дає їм величезну перевагу над сусідніми містами. Наразі жоден порт не здатен із ними конкурувати, і сприятливі обставини зберігаються. Крім того… вагому роль, безперечно, відіграє співпраця нептунів. Вони, здається, не показуються людям, але рибальські судна Корана явно повертаються з більшим уловом і плавають значно безпечніше, — пояснила Тамакі.

Схоже, Тамакі, яка жодного разу не бувала в Корані, зрозуміла його теперішнє становище з документів і доповіді Томое.

Як вона й зазначила, від певного часу на морських шляхах Корана та пов'язаних із ним міст не траплялося жодних аварій.

Це почалося після того, як Шікі розповів про Коран панові Серу Вейлу.

Колись нептуни пережили внутрішній розкол, тому тримаються лише відомих їм безпечних вод поблизу Корана. Однак інші морські раси, схоже, запливають далеко у відкрите море. Тож разом зі збором відомостей для нептунів вони ще й допомагають коранським суднам у плаванні.

Нептуни, вочевидь, не хочуть зустрічатися з угрупованням своєї раси, пов'язаним зі старшим братом пана Сера Вейла.

Зрештою, вони покинули його сторону й вирішили піти за молодшим братом — паном Сером Вейлом, тож це природно.

— Я точно пам'ятаю, що погодилася на прохання морських мешканців захищати наших людей з Асори, які перебувають у Корані, але… не знала, що вони роблять аж стільки. Схоже, Міо й Шікі також не знали, — зауважила Томое.

— Так. Отже, ось чому нападів не було, — підтвердив Шікі.

— У цьому немає нічого поганого. Хіба це не заслуговує на похвалу? — додала Міо.

Так, я теж чув про це.

У Корані перебуває близько десяти мешканців Асори.

Морські мешканці не так давно сказали мені, що трохи наглядатимуть за морем: усе-таки це узбережжя, а напади морських магічних звірів на сушу не становлять великої загрози.

Здається, це було тоді, коли ми обговорювали збільшення кількості елдвів у суднобудуванні.

Схоже, плоди їхньої праці разюче змінили ставлення Корана до Ціґе.

Більшість суден Корана або збудували наші майстри, або ж вони принаймні брали участь у їх створенні.

Завдяки ремісничим прийомам елдвів ці судна можна впізнати навіть з-під води.

Помітивши таке судно, морські мешканці допомагають йому плисти, знищують небезпечних морських звірів, а на суші передають нашим працівникам відомості про рибні місця, стан моря та інше.

Звісно, раси, що живуть у морі, знають про нього більше за г'юманів, які лише плавають на кораблях. А рибалки й моряки, схоже, вже вважають нас безцінним скарбом.

Коли Томое представилася як особа того самого рангу, що Міо й Шікі, її тепло прийняли майже як представницю самого Ціґе.

— За обсягами вилову та кількістю відомостей вони значно перевершують інші міста. Завдяки цьому мешканці дедалі більше цікавляться морем і знаннями морських рас. Саме тому вони хочуть ще тісніше співпрацювати з нами. А коли до цього додали відомість, що Торгова компанія «Кудзуноха» базується в Ціґе… вони, схоже, вирішили, що найкраще одразу перейти під наше крило. Справу Корана вже владнано, — пояснила Томое.

Хм.

Отже, Леві, русалки й сирени теж добряче попрацювали.

Усі кораблі, які під час революції наближалися до Корана, щоб захопити його, вони потопили, адже ті фактично були піратськими.

І справді, з-під води кораблі, мабуть, здаються листочками. А Леві останнім часом ще й говорить дивні речі на кшталт: «Я стала вправнішою у стрільбі здалеку~».

Достатньо пробити в корпусі велику діру — і лихо вже готове.

Русалки та сирени теж не відстають.

Вони знаходять сушу й острови та безжально полюють на ворожі кораблі.

Навіть без Леві їхня магія здатна завдати ворогам чимало болю.

У морі г'юмани стають слабкими.

Навіть шкода їх.

— Отже, якщо не брати до уваги об'єднання, Коран хоче перейти під крило Ціґе, бо вже знає, які переваги це дасть, правильно? — запитав я.

— Саме так. Жодних недоліків для себе вони, схоже, не бачать, — відповіла Томое.

— У них якісне море, а в суднобудуванні є технології, цінні для елдвів. Гадаю, Торгова компанія «Кудзуноха» й надалі підтримуватиме з ними такі самі відносини, — погодився Шікі.

— Так. Ракоподібні й молюски зараз найпростіші в приготуванні та ще й смачні, тож дуже корисні. А те, що вони схиляють голови перед Вакою, теж доволі мило, чи не так? — додала Міо.

— Я добре знаю море Асори, але дані про інші моря також стануть корисним матеріалом для порівняння. Якщо це не загрожує мешканцям Асори, можна й зберегти теперішні відносини, і розвивати їх далі, — підсумувала Тамакі.

Отже, всі підтримують цю ідею.

У мене також не було особливих причин заперечувати.

Ба більше, після почутих доповідей мені здалося, що варто хоча б раз навідатися туди самому.

Просто показатися людям.

— Якщо вони так сильно на нас покладаються, може, мені варто бодай раз туди приїхати? — запитав я.

— Вони з нетерпінням чекають цього дня. За популярністю й обсягом торгівлі Компанію Рембрандта та Торгову компанію «Кудзуноха» фактично вважають представниками Ціґе. Посольство прийняли надзвичайно шанобливо, — відповіла Томое.

— …А, — озвався я.

— Вако, вас щось турбує? — запитала Томое.

— До Корана поїхав пан Шірра, так? Представник компанії, що торгує коштовностями й кристалами, — запитав я.

— …Так, він там, — відповіла Томое.

— Як у нього справи? Здається, колись між його компанією та Кораном щось сталося? — запитав я.

Я запитав про чоловіка, якого раптом згадав.

— Схоже, вони вчинили щось доволі неетичне, але зробив це не він особисто, а його попередник у родині. Від нашого прибуття до Корана минув лише день, однак заборону, що на них діяла, уже скасували, — пояснила Томое.

— Розумію. А в майбутньому він нічого не задумує? — запитав я.

— Не схоже. Він просто радів, що тепер зможе торгувати на рівних з іншими компаніями. На мій погляд, він цілком здібний чоловік, — відповіла Томое.

— Він і мені видався тямущим. То що саме вони зробили в Корані? — поцікавився я.

— …Кришталеві корали, які знаходять лише в морі й вважають його даром. Їх не влаштовувала доступна кількість, тому вони вимагали дозволити їм спуститися в морські глибини й добути більше. Саме в місці, яке рибалки Корана вважають священним, — пояснила Томое.

Ого, це вже зовсім низько.

— А, ті кришталеві корали. Вони й справді красиві, а добувати їх було заборонено. Не те щоб вони росли лише там, але це найближче й найдоступніше місце, — зауважила Міо.

— Дурний вчинок, який викликає ворожість місцевих. Справжнє уособлення дурня, — зауважив Шікі.

Схоже, Міо знала про те місце.

Шікі, мабуть, також знав про нього й розумів, наскільки воно важливе для місцевих.

Отже, вони спробували посягнути на місце, до якого не мали права навіть наближатися.

І все ж їх простили лише тому, що пан Шірра прибув у складі посольства Ціґе. Треба бути обережним.

Слід стежити, щоб мої слова не сприйняли як схвалення чогось подібного.

Щоб такого не сталося, мені варто якнайшвидше зустрітися з впливовими людьми Корана й налагодити прямі зв'язки.

Не хочу, щоб через якісь дивні витівки цих людей постраждало ім'я нашої компанії.

Зрештою, цю репутацію створили елдви, Міо, Шікі та морські раси.

— Вако, вам цього пояснювати не потрібно, але… для людей, які живуть дарами моря, заборонені для рибальства місця мають особливе значення. А якщо територію ще й вважають священною, то вже те, що чужинців не стратили за спробу туди ввійти, можна назвати дивом. Люди не здатні підкорити море, тому забобони та прикмети для них цілком варті того, щоб ставити на кін власне життя, — пояснила Тамакі.

— …Так, це правда, — погодився я.

— І все ж довіра до нас уже настільки велика, що лише належність до нашого посольства дозволила пробачити такий гріх. Торговій компанії «Кудзуноха» справді довіряють. Я вражена, — сказала Тамакі.

— Дякую, — відповів я.

Слова Тамакі досі не сприймалися мною як цілком щирі.

Однак нічого дивного чи неправильного вона не сказала.

Не зраджувати чужих сподівань — цілком природно.

— Гадаю, є сенс навідатися туди лише з Компанією Рембрандта й нашою Торговою компанією «Кудзуноха». Загалом я ще кілька днів діятиму разом із посольством у Корані, але навряд чи з'явиться щось варте окремої доповіді. Не думаю, що з переходом Корана під крило Ціґе виникнуть проблеми, — сказала Томое.

— Зрозумів. Дякую, Томое, — відповів я.

— Ну, особисто я просто хочу якнайшвидше вирушити до Лорела. Му-фу-фу-фу-фу, — додала Томое.

— Я зроблю все, щоб ми вирушили якомога швидше. Гаразд, наступна Міо. Ти мала розповісти про докладний склад меню… а, ось ці документи, так? Далі — стан міста. Щось змінилося або привернуло увагу? — звернувся я до Міо.

— Е-е, про бенто я вже розповіла, тож… місто не перебуває в такому хаосі, як тоді Ротцґард, а рівень напруги залишається звичайним. Нічого особливого. Хіба що… незабаром день народження Рінон. Тоа сказала, що хоче влаштувати свято в нашому закладі, — доповіла Міо.

…Вона справді сказала перше, що спало на думку.

Зрозуміло. Незабаром день народження Рінон. Скільки ж їй виповнюється?

Вона не ходить до школи, тож не можна орієнтуватися на навчальний рік, і через це важче зрозуміти, скільки їй.

Група її сестри вже має стабільний заробіток, домашні витрати також покриваються, та й сама Рінон отримує дохід.

Та й яке, зрештою, значення має вік?

— Розумію. Вона добре знайома нам авантюристка, тож чому б не дозволити? — сказав я.

— Я так і збиралася зробити. Комое теж дуже зраділа, тому доручу їй у чомусь допомогти. Ти не проти, Томое? — запитала Міо.

— Звичайно. Можеш залучати її, — погодилася Томое.

Шікі й Тамакі також підтримали ідею свята й почали навперебій пропонувати різні варіанти.

Яка мирна картина.

Чомусь у Шікі й Тамакі виявилося безліч ідей для магічних вистав.

Навіщо чарівникам стільки способів показувати фокуси, коли вони володіють справжньою магією?

А, точно, Тамакі ж жриця, а не чарівниця.

Навіть зараз на ній червоно-біле вбрання жриці.

У неї є й чорний комплект. Одного разу я бачив її в чорному вбранні жриці, але воно здавалося настільки лиховісним і недоречним, що я попросив її не надто експериментувати з одягом.

Поки я відволікся на ці думки, Тамакі запропонувала Міо кілька нових страв для бенто. До меню додали свинину в кисло-солодкому соусі, мапо-тофу та ебі-чілі.

Потім зайшла мова про оніґірі для авантюристів, і обидві чомусь надзвичайно розпалилися.

Я й сам люблю оніґірі.

Найбільше мені подобається начинка з курки з лимоном, але я промовчав, бо це могло спричинити ще одну безплідну суперечку.

Та хвилюватися про це не було потреби. Вони сперечалися про пропорцію солі та спосіб її змішування. Розмова вже торкнулася однорідності рису й зайшла в царину, до якої я не міг долучитися.

— Ой, ось чому я не терплю невігластва. Слухай уважно: авантюристи зважають на запас їжі й поповнюють провізію просто в дорозі. Їй не потрібно зберігатися цілий місяць! За такої кількості солі смак різко погіршиться! Рис утратить клейкість, а сіль повністю заглушить його солодкість! — обурилася Міо.

— Порівняно з голодною смертю смак — дрібниця! Запас їжі на надзвичайний випадок дає відчуття безпеки, тож трохи пересолене їм не завадить! — заперечила Тамакі.

— Жоден ідіот не набиватиме сумку оніґірі, вирушаючи до Пустища! З такого лише сміятимуться! — відрубала Міо.

— Саме тому треба збільшити розмір, поживність і додати… — наполягала Тамакі.

— Я збираюся продавати оніґірі як бенто. Не хочу годувати людей якоюсь дивною річчю, схожою на пігулку ніндзя, — заперечила Міо.

Примітка перекладача: «пігулки ніндзя» — компактна поживна похідна їжа, яку в японській традиції пов'язують із ніндзя.

Спершу Тамакі запропонувала просто щедро посолити оніґірі, щоб вони зберігалися один тиждень.

Не думаю, що це так уже відрізняється від пігулок ніндзя.

Якщо головне — тривале зберігання, хіба не краще покласти всередину сушену сливу, а не залишати їх без начинки?

Може, сказати це… ні, втручатися в цю суперечку майже напевно було поганою ідеєю.

До якого б висновку вони не дійшли, для мене нічим добрим це не закінчиться.

Я взагалі не міг уявити оніґірі, здатне зберігатися цілий місяць.

Воно ж справді буде з білого рису, так?

Бо я вже уявляв якусь мутовану форму оніґірі.

Утім, це нарада зі звітами, тож нехай викладуть свої аргументи іншим разом.

— Міо, Тамакі, досить! Обговоріть це пізніше вдвох і з усіма причетними. Я хочу почути доповідь Шікі, — зупинив їх я.

— …Справді. За кілька хвилин тут нічого не вирішити, — погодилася Міо.

— Ми ще навіть не розглянули можливості різних складників. Однієї ночі не вистачить. Перепрошую, — додала Тамакі.

Як я й думав, вони збиралися вийти далеко за межі теми оніґірі.

Страшно.

Не просто ніч — вони фактично перетворили це на дослідницький проєкт.

Добре хоч погодилися зупинитися.

— З мого боку — доповідь про Ротцґард. Гільдія купців, реорганізована під керівництвом Зари, уже стабілізувалася. Серед керівництва й представників, що складають організацію, немає нікого, хто прагнув би ворогувати з нами. Вака став частіше відвідувати наради, а всі вже знають, що за участі Акви, Еріс, Лайма або мене вони також відбуваються належним чином, тож тепер працювати надзвичайно легко, — доповів Шікі.

— Я й справді намагався бувати там частіше. Іноді достатньо просто показатися й випити чаю, щоб заслужити певну довіру, — відповів я.

— Так. До нападу на Ротцґард Торгова компанія «Кудзуноха» стрімко зростала, але майже не показувалася на людях, а її представник залишався загадкою. На наради приходили всі пов'язані з компанією, крім Ваки, тому виникала зайва недовіра. Після того як ви стали рятівником міста й допомогли його відбудовувати, непотрібні упередження зникли. Гадаю, це значною мірою пояснює, чому тепер діяти так легко, — пояснив Шікі.

— Отже, з гільдією в нас добрі відносини. А як останнім часом почувається місто? — запитав я.

Треба було знати найсвіжіші новини про відбудову.

— Це можна назвати користю, що постала з лиха. Частину міста, зруйновану Варіантами, впорядкували. Тепер можна провести ефективнішу перебудову, залучити більше людей і посилити пожвавлення. Дехто з тих, хто виїхав, уже повертається, і населення відновлюється добрими темпами. Щодо нетрів, де жили напівлюди, вимог знести їх не надходило: після невеликого ремонту вони й далі використовуються як житло, — розповів Шікі.

Хм-хм.

Непогана доповідь.

Зруйновані райони відбудовують, але це не означає, що місто спорожніло. Навпаки, людей стає більше.

І напівлюдям, яких зазвичай вигнали б першими, дозволили залишитися у своїх домівках.

Отже, їхнє становище трохи покращилося.

— Як там Бор та інші? — запитав я.

— Вони допомагають у відбудові. Простих фізичних робіт іще багато. Крім того, деякі міські компанії почали копіювати нашу систему неповної зайнятості. Для напівлюдей це нагода показати свою силу, тому вони старанно працюють, сподіваючись отримати постійну роботу, — відповів Шікі.

— А що з районом, де Варіант перетворився на велетенське дерево? — запитав я.

— Він уже повністю став громадським парком — новим символом міста. Ротцґард іще не завершений, але відбудова вже перейшла до етапу доведення дрібниць до ладу. Представник Зара, схоже, думає так само. Він швидко підготував план допомоги навколишнім поселенням і хоче попросити нашої співпраці, — розповів Шікі.

— Поселення-супутники, отже. Після Ротцґарда треба буде зайнятися й ними, — зауважив я.

— Це справа, яку представник Зара, Гільдія купців та Академія мають вирішити самі. Зара попросить нашої допомоги, але я не бачу потреби надмірно втручатися. Торгова компанія «Кудзуноха» вже зробила для відбудови Ротцґарда більш ніж достатньо. А наша крамниця щодня процвітає, Вако, — відповів Шікі.

— Розумію. Це добре, — відгукнувся я.

— Так, ви чудово попрацювали. Тепер ми створили умови, за яких у Ротцґарді можна зосередитися лише на заняттях, — сказав Шікі.

Я не став відповідати: «Тоді можеш добре відпочити».

Навпаки, серйозність намірів Шікі буквально читалася в його поставі. Мені навіть здавалося, що за його спиною палає вогонь.

— Завтрашнє заняття… Якщо не помиляюся, ми приєднуємо нових студентів, так? — запитав я.

— Саме так! Для Джіна, Амелії та інших це стане наступним кроком, а для Ваки — важливою нагодою здобути нових студентів! — відповів Шікі.

— Т-так, я зрозумів, — відповів я.

Я не був настільки захоплений цією справою, як Шікі.

У документах, які він приніс, було близько тридцяти нових студентів — без урахування Джіна та інших.

Доволі багато.

Шікі ж не надто захопився й не намагається створити в Академії фракцію Райдо, правда?

Я цього не хочу.

Зовсім не хочу втручатися у внутрішню боротьбу за вплив в Академії.

— Нових студентів багато, але це лише поступка канцелярії. Після кількох занять, найімовірніше, залишаться одиниці, — зауважив Шікі.

— Так воно й буде, — погодився я.

— Завтра відбудеться їхнє перше заняття, тому я хотів би, щоб ви, Вако, також активно долучилися. Ви не проти? — попросив Шікі.

— Не проти, — відповів я.

Зрештою, я викладач.

У нас майже не буває занять, де достатньо просто говорити.

— Дякую. Передусім треба дати їм зрозуміти, що на заняттях Райдо зі студентами не панькаються, наче з клієнтами. Це може завдати клопоту, але розраховую на вас, — продовжив Шікі.

…

А, у списку є кілька студентів із доволі відомих шляхетних родів.

Я думав, що після турніру вони не захочуть приєднуватися до нашого класу й хвилюватися нема про що, але, схоже, я знову недооцінив г'юманів.

Джін та інші пролили чимало крові й довели себе до межі, щоб опинитися там, де стоять зараз.

Якщо серед новачків немає людини з надзвичайним талантом, простими похвалами сильнішим не станеш.

Навпаки, вони можуть неправильно все зрозуміти, загордитися й зрештою припуститися смертельної помилки.

Як і сказав Шікі, спочатку треба змусити їх це усвідомити.

Навіть я не знаю легкого способу зробити людину сильнішою.

Зловісна усмішка Шікі, мабуть, з'явилася через його слова про поступку канцелярії.

І це я теж розумів.

Постійні вимоги збільшити кількість студентів справді діють на нерви.

— Зрозумів. Тоді, коли владнаємо справу із заняттями й Томое повернеться з Корана, пані Сайріцу, найімовірніше, уже підготує гарантійний лист, і ми вирушимо до Лорела. Отже, із зовнішніми справами покінчено… Тамакі, гадаю, ти вже звикла до Асори? — звернувся я.

— Так. Я глибоко вражена тим, наскільки це чудове місце, — відповіла Тамакі.

— Як просувається керування святилищами й знайомство з расами, що живуть тут разом із тобою, Тамакі? Нічого не завдає клопоту? — запитав я.

— Клопотів немає, але я хотіла б доповісти панові Макото про кілька речей і дещо запитати, — сказала Тамакі.

— Так, я слухаю, — відповів я.

Асора, відображена в очах Тамакі.

Найновіша з моїх послідовниць і водночас та, яку я найменше розумів.

Цікаво, що саме вона відчуває?

Сподіваюся, ця розмова допоможе мені зрозуміти її краще…