Розділ 237 — Місце, якого немає ніде

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Минуло вже чимало часу відтоді, як в Асорі з'явилися святилища — і Тамакі разом із ними.

Я відвідую святилище раз на день.

Зміна атмосфери після проходу крізь торії, освіжне подвір'я, тиша, відокремлена від звуків повсякденного життя… усе це — щось особливе навіть у цьому світі й в Асорі.

До того ж запах дерев і пахощів нагадує мені про Японію та викликає ностальгію. Це теж одна з причин моїх щоденних відвідин.

Та я не затримуюся там надовго, тому не знаю, що відбувається у святилищі в інші години.

Мені було трохи цікаво, чим стало святилище для мешканців Асори.

Саме тому я з нетерпінням чекав, чи згадає Тамакі про це у своєму звіті.

— Передусім щодо управління святилищем: завдяки особистому проханню пана Макото всі раси часто допомагають нам. Майже кожен навідувався туди хоча б раз, а тепер навіть діти приходять погратися, — доповіла Тамакі.

— Хе-е, — відгукнувся я.

— Гадаю, свято милування сакурою врятувало образ святилища в очах мешканців Асори. Найімовірніше, саме тому вони можуть приходити туди без вагань.

— Як я й думав, місцем, де люди збираються через віру, воно не стало. Вибач, Тамакі.

Там є синтоїстське святилище, буддійський храм і храм, схожий на Парфенон, а ще там служить міко. І все ж до цього місця ставляться як до великого громадського парку, через що мені трохи ніяково.

Це місце з'явилося завдяки нашому зв'язку з Цукуйомі, Дайкокутеном, Сусаноо та Афіною.

Але вони не є богами Асори, та й, окрім мене, ніхто тут не знайомий із цими іменами.

Тож нічого дивного, що святилища не сприймають як місце для релігійних молитов.

Якщо так, сінтай може зголодніти без поклоніння. Ну що ж, тоді йому доведеться задовольнятися моїми відвідинами.

Чи є в нього взагалі власна воля? Я навіть не знаю, чи може він зголодніти.

Зрештою, сінтай буквально виглядає як звичайна куля.

— Не переймайтеся. Тут зібралися раси, які навіть Богині не молилися. Було б дивно, якби після появи місця, пов'язаного з невідомими їм богами, вони відразу почали сприймати його як релігійне.

— Якщо його принаймні вважають місцем відпочинку, то можна сказати, що все йде добре?

— Так. Крім того… пан Макото відвідує його щодня. Завдяки цьому дехто теж почав приходити молитися. Більшість мешканців тут природно приймають нове й діляться своїми думками. Їхня сумісність зі святилищами, безперечно, непогана.

— Розумію. Добре, що люди все-таки почали приходити молитися.

— Так. Храми й святилища не розрізняють рас, а буддійський храм розширили, тому його здебільшого відвідують морські раси. Але…

— Виникла проблема?

Відверто кажучи, я не хотів чути про жодні проблеми, пов'язані зі святилищем.

Одне діло, якби ним просто не цікавилися або не помічали, але почути, що хтось виступає проти нього, мені було б неприємно. Хоча це лише моя особиста думка.

— Проблеми немає, але… той, кому вони моляться… гм…

— Так, «той, кому вони моляться»…?

— Пан Макото.

— …Га?

Як так узагалі вийшло?

Там ушановують інших богів — хоча, якщо точніше, за словами Тамакі, всередині є лише загадковий сінтай без божественного захисту чи волі самих богів, — а я взагалі не бог.

Та й не якийсь там верховний володар.

Це було настільки несподівано, що я просто не міг збагнути сенсу.

— Хе-хе-хе-хе, — радісно засміялася Томое.

— Ой, це чудово, — зраділа Міо.

— Розумію. Отже, все склалося саме так, — мовив Шікі.

Томое, Міо й Шікі пробурмотіли це з очевидною радістю.

І, схоже, нічого дивного вони в цьому не бачили.

Чому?

Зрештою, хоч я й не постійно перебуваю в Асорі, я часто сюди приходжу, зі мною можна поговорити й навіть торкнутися мене. Я звичайний володар цих земель.

— Мабуть, для Асори пан Макото є живим богом або чимось подібним. Давненько я не бачила правителя, якого вважають богом, причому сам він себе таким не сприймає, а народ усе одно поклоняється йому, — пояснила Тамакі.

— …

— Я пояснила їм належні манери й ставлення, але… якщо говорити про сінтай, про який я згадувала, самого факту молитви достатньо. Наразі це дрібниця, та якби мені довелося назвати одне занепокоєння, то це було б воно.

— Це не дрібниця, а надзвичайно серйозна проблема!

— Ой.

— Можеш як слід усе їм пояснити? Серйозно, дуже прошу.

— Якщо це наказ пана Макото, я, звісно, поставлюся до цього з усією увагою.

— Я впевнений, що ти все поясниш належним чином. Розраховую на тебе.

Це не жарт.

Я зовсім не настільки видатна людина, щоб мені молилися у святилищах.

Таке, мабуть, більше пасує тим, хто залишив слід в історії.

…А, хоча в новітні часи шанували людей, які досягли великих успіхів, наприклад у боротьбі з повенями.

Якщо я правильно пам'ятаю, їх вважали живими божествами.

Та обидва випадки надто далекі від мене.

Таке відчуття, ніби на мої плечі впав неймовірно важкий тягар.

Вибачте, але, будь ласка, позбавте мене цього.

— Утім, переконати їх буде відносно складно, — зауважила Тамакі.

— Звісно, я не думаю, що самих слів вистачить. Не хвилюйся.

— Це заспокоює. Тоді перейду до справ, не пов'язаних зі святилищем.

— Так, як там усе?

— Сарі й Ема дуже здібні, тому суходіл і море чудово співпрацюють. Попри те, що кількість мешканців значно зросла, невдоволення в Асорі настільки низьке, що аж моторошно, — навіть дивно.

— Це правда. Вони обидві дуже допомагають.

— А ті, хто опікувався цим місцем від самого початку, — пані Томое, пані Міо й пан Шікі — керують ним надзвичайно вправно. Я щиро вражена.

— Гм? Вправно?

— …

Мене трохи зачепило те, як Тамакі це сказала.

Я глянув на трійцю, але ніхто з них не збирався нічого пояснювати.

— Вони чудово розуміють, що всі раси визнають верховенство сили, тому створили Рейтинг Асори як місце для боїв, розваг і виходу напруження. Завдяки цьому невдоволення знімається ще на ранньому етапі, а також природно формується ієрархія з паном Макото на вершині. Тут застосовано чимало управлінських прийомів. Це блискуче.

Вправне… управління.

Чому ці слова трохи розворушили мої почуття?

— Це сталося випадково. Навіть я здивувалася, що Рейтинг Асори перетворився на вдалу розвагу, — сказала Томое.

— Добре місце, щоб убити час, хіба ні? — додала Міо.

— Асора — це володіння, в центрі якого стоїть Вака, тож немає жодної проблеми в тому, що він стоїть на вершині, — пояснив Шікі.

І чомусь усі троє наче ухилялися від слів Тамакі…

Ну, крім Міо.

— Саме тому я майже нічого не можу запропонувати. Наразі є лише одне питання.

Тамакі теж не стала заглиблюватися й перейшла до іншої теми.

— Гадаю, потрібно терміново визначитися з тим, як поводитися з тваринами.

— З тваринами? Ти про курей і корів?

В Асорі справді розводять худобу.

Колись із цим виникали проблеми, але більшість із них уже мали бути вирішені.

Я не лише слухав звіти, а й кілька разів особисто туди навідувався, тож саме так це й сприймав.

— Ні, я говорю про диких тварин: вовків, ведмедів і птаха Руха.

— Що ти маєш на увазі під «визначитися»? Між нами ж не було конфліктів.

— Пане Макото, Асора неодмінно продовжуватиме розвиватися. Адже тут існують лише сили, пов'язані з вами. Якщо все триватиме так само, рано чи пізно придатні для життя землі закінчаться. Яким би величезним не було це місце, одного дня це обов'язково станеться. Тому не слід дозволяти цим тваринам безконтрольно розпоряджатися такими величезними землями. Краще винищити їх на ранньому етапі або взяти під ваш безпосередній контроль як частину мешканців. Гадаю, це зменшить кількість майбутніх проблем.

— …

— Якщо залишити все як є, коли настане час, вони прикриватимуться ім'ям пана Макото й посилатимуться на нечіткі обіцянки. Це спричинить суперечки з іншими мешканцями. Пан Макото є серцем цієї держави. Принаймні нинішні розпливчасті обіцянки на кшталт «віддати їм ліс і пустелю» варто переглянути й оформити чіткіше.

— Не думаю, що вони створять такі проблеми.

— Пане Макото, пробачте за прямоту, але проблеми довкілля та живих істот ніколи не вирішуються самі собою на краще. Коли йдеться про суперечності між корінними й новими мешканцями, найпростіше швидко винищити перших, а потім озирнутися на історію й вибачитися. Пан Макото не любить складних проблем, і це один із найпростіших та найзрозуміліших способів їх розв'язання.

Ух.

Але, як на мене, це неправильно.

Насамперед я не міг уявити, що Асора колись настільки переповниться мешканцями. А влаштовувати геноцид через таке можливе майбутнє… Ні, певна логіка в її словах була.

Проблеми справді варто вирішувати ще до того, як вони проростуть, але… все ж…

Мені здавалося, що зараз Тамакі перевіряє мою позицію.

У такому разі я просто не дозволю повністю забудувати гори й море.

— …Тоді…

— …

— Я чітко встановлю правило, що за територію не можна воювати. Також наведу лад у домовленостях із їхнього боку. Я справді не знаю, що буде в майбутньому, але якщо ясно заявлю, що не бажаю таких конфліктів, обидві сторони, найімовірніше, зважатимуть на мою волю. Тебе це влаштує?

До того ж це не держава людей чи г'юманів.

Тут багато довгоживучих рас із зовсім іншою природою.

— …Звісно, я не заперечую. Це лише моя особиста думка, але в майбутньому пану Макото доведеться чітко виявляти свою волю. Гадаю, корисно буде практикуватися навіть на невеликих питаннях в Асорі.

— Дякую.

— Якщо говорити відверто, Асора — неймовірно ідеальна земля. Так… наче Утопія.

Примітка перекладача: назва «Утопія», яку Томас Мор утворив від грецьких слів зі значенням «не-місце», буквально натякає на місце, якого не існує. Саме з цим пов'язана назва розділу.

— Ти перебільшуєш, Тамакі.

Тамакі тихо хихикнула й один раз уклонилася.

Отже, її звіт завершено.

Ідеальна земля… Утопія.

Тамакі напевно знає слова, якими називають такі місця: Елізій, Агарта, Едем, Небеса, Шанґрі-Ла, гора Пенлай. То чому ж вона обрала саме «Утопію»?

Коли це слово промовляє вона, мені здається, ніби в ньому прихований якийсь сенс.

Та й я сам… не дуже люблю слово «Утопія».

Через походження цієї назви й пов'язані з нею обставини.

Утім, для японця слово «Небеса», мабуть, краще передає ідеальне місце.

Якби Асору вважали місцем, подібним до Небес, мене б це тішило.

Так, час змінити настрій.

— Отже, в Асорі все спокійно.

Наче самі Небеса веліли мені вирушати до Лорела.

Саме Небеса, не Богиня.

Гаразд, мої вагання зникли.

І рішучості я вже набрався.

Вирушаймо до того темного, тісного й неприємного… ні, надзвичайно неприємного підземелля.

Так.

…Після цього, коли я піду до святилища й побачу там людей, обов'язково поясню, що це не місце для молитов мені. А потім попрошу їх і надалі часто його відвідувати.