Розділ 241 — Східна брама Мідзуха

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Східна в'їзна брама Союзу Лорел — Мідзуха.

Схоже, понад вісімдесят відсотків усіх в'їздів до Лорела й виїздів із нього проходять саме тут.

За розмірами місто приблизно не поступається Наої та Каннаої, а охорона тут теж надзвичайно сувора.

Причина такого перекосу маршрутів полягає в географічному положенні Лорела.

Досить одного погляду на карту, щоб усе стало зрозуміло. На сході, заході й півдні Союзу Лорел простягається безліч високих гірських хребтів.

Деякі вершини здіймаються навіть вище хмар.

…За словами пані Сайріцу, крім них, у країні багато інших гір і лісів, а відкритих рівнин зовсім мало.

На півдні, навіть подолавши високі гори, опинишся біля моря; на заході лежать Ціґе або Пустище; а на півночі проходить Золотий шлях і починається сфера впливу Королівства Айон.

Тут сформували підрозділ лицарів-драконів, до складу якого входить загін летючих драконів, що виконує як бойові, так і транспортні завдання.

Та найчастіше використовують наземних драконів зі спокійнішою вдачею.

Це ж воно, правда? Лицар-дракон — сама романтика.

Саме ця країна, здається, стала домівкою для слідів японців — тих, кого тут називають Мудрецями.

Щиро кажучи, зараз я неабияк нервую.

Відтоді як побачив місце під назвою Мідзуха, я чомусь ніяк не можу заспокоїтися.

Зі мною дві надійні послідовниці, тож про безпеку хвилюватися не потрібно.

Та саме повітря тут якесь… інше.

Дивне відчуття, схоже на те, коли вперше їдеш до столиці, перетинаєш горбисті житлові квартали Токіо й раптом опиняєшся в Акіхабарі.

Невже це відчуття, ніби простягаєш руку до самого хаосу?

— Вако, повітря тут і справді інше. Від самої думки, що ми нарешті прибули до Лорела, я теж починаю хвилюватися, — сказала Томое.

— Тут ще й пахне незнайомими мені продуктами. Отже, саме тут японські знання набули власної форми. Я вже не можу дочекатися, — додала Міо.

— А мені трохи страшнувато. Здається, я зараз побачу, що натворили японці, яких ніхто не стримував здоровим глуздом, — зізнався я.

— …І це каже Вака? — спитала Томое.

— Якби порівняти здобутки Мудреців зі здобутками Ваки, то перше місце, мабуть, посів би саме Вака, — заявила Міо.

…Перше місце?

Вони не надто високо мене ставлять?

Я ж не збираюся поширювати вогнепальну зброю, як Томокі.

Схоже, у нього справи йдуть не надто добре, тож поки що я можу зітхнути з полегшенням.

Але принцеса, здається, зацікавилася порохом, і це мене непокоїть.

Імперія… як би це сказати… дуже темне місце.

Вони здалися мені навіть похмурішими за расу демонів.

— До речі, Вако, — озвалася Томое.

— Що?

— Скоро наша черга.

— Ага.

Мабуть, через те, що ми стали в чергу рано-вранці, аби уникнути натовпу, вона була недовгою й рухалася доволі швидко.

Напевно, ми простояли тут менше тридцяти хвилин.

— Ви ж отримали від пані Сайріцу гарантійний лист? — спитала Томое.

— Схоже, він неймовірно впливовий. Вона сказала, що з ним нас пропустять майже куди завгодно, — відповів я.

Пані Сайріцу нічого не випускає з уваги. Вона й справді підготувала гарантійний лист надзвичайно швидко.

Чесно кажучи, я думав, що документ із такою силою доведеться оформлювати довго, наче перепустку для перетину кордону.

Тому, навіть коли пані Сайріцу сказала, що їй знадобиться кілька днів, я гадав, що насправді все затягнеться.

Я її недооцінив.

Вона наочно показала, якою величезною владою володіє імператриця у власній країні.

Я дістав із мішечка гарантійний лист.

Він мав форму фігури шьоґі й був виготовлений із тьмяного сріблястого металу.

Примітка перекладача: шьоґі — традиційна японська стратегічна настільна гра; її фігури мають характерну клиноподібну форму.

Шікі сказав, що це особливий сплав.

Майстерне оздоблення поверхні, мабуть, слугувало захистом від підробок.

На ньому знайомим письмом було зазначено становище власника та містилося «прохання» надавати йому якнайповніше сприяння в усіх куточках країни.

Навіть я розумів, що це аж ніяк не звичайне «прохання».

Крім того, на лицьовому боці був герб — родовий знак.

Коли я спитав, мені пояснили, що це герб пані Сайріцу, тобто роду Кахара.

На звороті були вигравіювані лише її ім'я та особиста печатка.

Коли я отримував цей лист від пані Сайріцу, то ненароком спитав про Ідзумо, але, на мій подив, у Ротцґарді виявилося аж троє молодих людей із прізвищем Ікусабе.

З усмішкою вона сказала, що її зв'язок із ними обмежувався кількома короткими розмовами.

Вона без вагань підтвердила й стосунки між родами Ікусабе та Осакабе.

Схоже, це не було таємницею, яку варто приховувати.

Більше того, вона засміялася, коли я розповів, що Ідзумо виклав мені чимало подробиць.

Оскільки саме я їй про це сказав, мені було б ніяково, якби хлопця через це покарали, тож я попросив пані Сайріцу не карати Ідзумо.

Якщо це не допоможе — вибач, Ідзумо.

Та вона завжди усміхається, тому я не можу зрозуміти, чи збирається його пробачити, чи навпаки — не виявить ані крихти милосердя.

— Що ти хотіла сказати, Томое?

Міо звернулася до Томое, яка стояла із замисленим виразом обличчя.

Справді, було дивно, що її так непокоїла лише перевірка сили гарантійного листа.

У цьому ж узагалі не було над чим ламати голову.

— Угу. Це ж той надзвичайний гарантійний лист, який дали Ваці? — уточнила Томое.

— Так.

— Я подумала, що нам, можливо, взагалі не потрібно було ставати в цю чергу. Хоча ми пішли за Вакою, стали разом із ним, і чекати тут було по-своєму весело.

— А-а.

Ми з Міо озвалися одночасно.

І справді.

Нам не було потреби стояти в черзі.

З цим листом ми без жодних проблем дістанемося Ясо-Кацуї.

Зі слів пані Сайріцу виходило, що документ має надзвичайну силу.

Торговий дозвіл, який я колись отримав від раси демонів, теж виявився значно впливовішим, ніж я очікував.

Я згадав ту давню «подію».

Варто було нашим мандрівним торговцям показати дозвіл у демонських селах, як їх зустрічали з неймовірною гостинністю.

Мешканці готували одну з небагатьох голів худоби в селі й без вагань виставляли її на стіл.

Ми ж приходили продавати їм їжу та предмети першої необхідності, тому така поведінка викликала в мене чимало запитань.

А-а.

Заодно я пригадав, як одягаються лісові оні та ґорґони, що мандрують територією раси демонів.

Додати їм бороду й зимову шапку — і вони стали б схожими на знаменитого дідуся, який на Різдво розносить подарунки всім дітям світу.

Настільки багато одягу вони на себе натягують.

Ну, тут нічого не вдієш. На землях раси демонів справді дуже холодно.

— …Томое, такі речі треба казати раніше, — дорікнув я.

— Неспішно розмовляти з Вакою й уявляти, що чекає нас усередині, теж було цікаво, — відповіла Томое.

— Це однаково незначна втрата часу. Іноді такі хвилини зовсім не завадять, — погодилася Міо.

Оскільки жодних проблем не передбачалося, ми вирішили пройти звичайну перевірку на в'їзді разом з усіма.

— Наступні. Покажіть дозвіл, — покликав урядовець.

— Торгова компанія «Кудзуноха». Я — її представник Райдо, а це мої підлеглі Томое та Міо, — представився я.

Я дістав із мішечка фігуру шьоґі — тобто гарантійний лист — і простягнув його урядовцю із суворим обличчям.

У нього було чорне волосся.

Шкіра мала трохи жовтуватий і темнуватий відтінок.

Схоже, темніший колір був наслідком засмаги.

Шкіра пані Сайріцу була дуже світлою, отже… мабуть, різні заняття й спосіб життя залишають тут різний слід.

— «Кудзуноха»? Отже, ви повертаєтеся до країни. Ні, стривайте, ви в'їжджаєте? Га?!

Якби ми не отримали гарантійного листа, то, маючи змогу в'їжджати й виїжджати де заманеться, навряд чи взагалі заходили б до Лорела через Мідзуху.

Нам було б простіше перейти через гори.

Якщо подумати, пані Сайріцу зможе дізнатися, де саме використали цей гарантійний лист, а отже, відстежувати наші пересування країною.

Та це не привід для занепокоєння. Документ гарантує наше становище, тож така умова цілком природна.

Якби ми хотіли зробити щось таємно, могли б просто не користуватися листом. До того ж я був готовий, що за нами стежитиме певна кількість людей.

Можливо, нас потай супроводжуватимуть члени роду Ікусабе.

Навіть якщо ми їх виявимо, я планував просто не звертати уваги.

Пізніше треба буде сказати Томое й Міо, щоб вони теж не чіпали спостерігачів.

— Як і слід було чекати, це не звичайна річ. Та жінка, схоже, добряче розщедрилася, — зауважила Томое.

— Звісно. Для неї це нагода запросити до країни Ваку — нового Мудреця, — відповіла Міо.

— Мудрець, кажеш. Зараз у країні їх начебто немає, але мені дуже цікаво побачити, що вони по собі залишили. Можливо, знайдеться один-другий із такими самими захопленнями, як у Ваки, — мовила Томое.

— Герб роду Кахара… і печатка самої пані Сайріцу?! До того ж М-М-Мудрець?! — отетерів урядовець.

Чомусь урядовець подивився на Томое, Міо й мене та самовільно вирішив, що я — Мудрець.

Якби Міо не вимовила це слово, він, мабуть, не дійшов би до останнього висновку.

До того ж це були не звичні співчутливі чи розчаровані погляди, а очі, сповнені благоговіння.

Мені від цього справді не по собі.

Здавалося, навіть ганчірку для пилу з написом «Місумі Макото» тут могли б вставити в рамку й виставити в художньому музеї Лорела.

Люди збираються, збираються й… продовжують збиратися?!

— …Га?

— Ха-ха-ха, як цікаво! Оце так зустріч, Вако! — зраділа Томое.

— Гідно похвали, що вони зібралися самі, — усміхнулася Міо.

Обидві сміялися.

До нас підійшли не лише місцеві чиновники — почали сходитися навіть люди, які стояли позаду в черзі.

Тепер… моє обличчя точно запам'ятають.

— Пане Райдо! Прошу, проходьте!

Він низько вклонився…

І не поставив мені жодного запитання.

Але все одно дозволив увійти.

До того ж назвав мене паном.

Тут мене дедалі більше сприймають як Мудреця.

Невже я настільки легко вписуюся в місцеве уявлення про те, як має виглядати Мудрець?

Ну, я й справді не маю такої зовнішності, як у старшої чи Томокі, через яку можна засумніватися, чи вони взагалі японці.

Мабуть, я виглядаю як цілком пересічний японець.

— Повертаю вам гарантійний лист!

Він і далі стояв, низько схиливши голову.

Він підняв обидві руки — на них лежав гарантійний лист.

— Дякую, — відповів я.

— Перед вами Мідзуха, третє місто Лорела! Ми переважно виконуємо функцію брами країни та підтримуємо зв'язок між центральними й місцевими областями! Дозвольте показати вам головні заклади міста, організувати житло, подальшу подорож і все інше, що може знадобитися!

Ні-ні-ні!

Не треба жартувати.

Мені зовсім не потрібна така опіка.

— Ми вдячні за пропозицію, але провідник і приготування нам не потрібні. Ми хотіли спокійно оглянути… тобто прибули сюди з дорученням пані Сайріцу. Справа вимагає певної таємності, тому не можемо прийняти вашу гостинність, — сказала Томое.

Отже, вона все-таки хоче погуляти містом.

Її справжній намір на мить вислизнув назовні.

— Я повідомлю Сайріцу… пані Сайріцу, що тутешні чиновники вірні й здібні. Тож у гостинності немає потреби. Самої вашої турботи більш ніж достатньо, — додала Міо.

Міо ледве не забула назвати Сайріцу «пані», але все ж устигла виправитися.

Пані Сайріцу значно важливіша в Лорелі, ніж я собі уявляв.

Скільки б я не переглядав власну оцінку, її становище щоразу виявлялося ще вищим.

Якщо говорити загалом, на вершині релігійних обрядів стоїть жриця, а пані Сайріцу як імператриця частково допомагає їй у цій ролі.

Особисто я вважав її чимось на кшталт впливового працівника Управління імператорського двору.

…Тобто, е-е… чиновницею, яка нечасто з'являється на людях і не має надто великого впливу.

Я вже підняв її у своїй оцінці трохи вище, ніж думав спочатку.

Але вона все одно виявилася ще вищою за цю підвищену оцінку.

Такими темпами вона, мабуть, стоїть вище навіть за те місце, куди я поставив її тепер. Невже вона справді настільки неймовірно впливова?

Політичні діячі й люди, що відповідають за обряди, мали б виконувати різні функції, але тут, схоже, все інакше. Не знаючи внутрішнього устрою країни, багато чого просто неможливо правильно припустити.

— А-але…!

— Дурню! Замовкни!

Коротко кажучи, мої дві послідовниці намагалися переконати чиновників не турбуватися про нас.

Та один молодий урядовець, який запропонував провести нам екскурсію, збирався заперечити й наполягти на своєму. Проте бородатий чоловік, схожий на начальника, схопив його за плечі й затягнув назад у натовп.

Без жодних пояснень.

— Перепрошуємо за незручності! Коли вам щось знадобиться, не вагайтеся звертатися до нас! — запевнив начальник чиновників.

— Дякуємо за службу. Коли настане потреба, розраховуватимемо на вас, — спокійно відповіла Томое.

Вона анітрохи не розгубилася перед начальником чиновників.

— Я теж вдячний.

Я, як завжди, додав кілька слів від себе.

Відчуваючи неприємну тривогу, ми ступили до міста Мідзуха.

Тепер ми відвідали всі чотири великі держави.

Сподіваюся, розсудливі Мудреці встигли як слід прибрати наслідки діяльності тих Мудреців, чиї шалені задуми ніхто не стримував.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Дякую за службу, — сказала Сайріцу.

Подякувавши інформаторові, Сайріцу відпустила його.

Яскраво освітлена кімната була барвисто й зі смаком оздоблена.

Це був її робочий кабінет у столиці Лорела — Наої.

(Я підготувалася зустріти їх на випадок, якщо вони раптово прибудуть до Наої, але вони ввійшли через Мідзуху. Райдо виявив стриманість у використанні мого гарантійного листа й зайшов через головну браму.)

Залежно від того, як Райдо скористався б виданим йому листом, Сайріцу навіть дозволила б йому аудієнцію у жриці. У Лорелі не існувало вищої честі.

Крім того, вона розставила людей у головних містах, наказавши їм поширювати чутки, що Райдо — Мудрець, щойно вони його побачать.

Інакше кажучи, де б Торгова компанія «Кудзуноха» не вирішила проводити переговори й що б Райдо та його супутниці — Томое й Міо — не робили, Сайріцу створила обставини, за яких ніхто в країні не наважився б повестися з ними необачно.

З її впливом імператриці гарантійний лист можна було легко видати того самого дня.

Час їй знадобився лише для того, щоб підготувати їм зустріч «із тіні».

(У такому разі цього разу вони, мабуть, не заїдуть до Наої. Якщо найкоротший шлях до Ясо-Кацуї пролягає через Каннаої… тоді дія підготовленого мною плану буде…)

Насправді запрошення Торгової компанії «Кудзуноха» до Союзу Лорел було для неї великою нагодою.

Та Сайріцу чудово розуміла, що поспішати не можна.

Лімія та Ґрітонія теж запрошували Райдо, але так і не змогли створити з ним міцніших відносин.

Навіть якби вся країна й сама Сайріцу доклали всіх сил, щоб його розважити, результат, найімовірніше, нічим не відрізнявся б від двох інших держав.

Такого висновку вона дійшла.

Саме тому вирішила доручити зустріч звичайним громадянам.

Лорел краще за всіх знав, як поводитися з Мудрецями, а спонукати людей ставитися до Райдо так само було зовсім неважко.

Коли Сайріцу особисто розпитала місцевих феодалів про Торгову компанію «Кудзуноха» та Райдо, дев'ятеро з десяти визнали його Мудрецем.

Сайріцу й сама була впевнена, що так і станеться, отже, цей результат теж відповідав плану.

А на додачу…

(Моторошний загін найманців, який вважають легендарним, але який майже не контактує із суспільством, — «Трояндовий сад для пікніків». Це ідеальна нагода витягнути їх назовні. Якщо вони вийдуть, я зможу точно оцінити їхню бойову силу. А якщо стосунки з «Кудзунохою» зіпсуються, навіть вони не вийдуть із сутички неушкодженими.)

«Трояндовий сад для пікніків» був загоном найманців, у якого громадяни щиро вірили та якому приписували першокласну бойову міць.

Сайріцу в цьому не сумнівалася.

Але, попри таку славу, вони не присягали державі, як лицарі-дракони.

Для Сайріцу, яка мала величезний вплив на внутрішні справи країни, їхнє існування було вкрай незручним.

Невідома військова сила, до якої не сягав її контроль.

Досі вони спокійно сиділи в лабіринті, тому Сайріцу не чіпала їх. Та тепер, отримавши карту на ім'я Райдо, вона вирішила втрутитися в їхні справи й заодно випробувати його.

І це було ще не все.

(Злоякісна пухлина Каннаої — рід Осакабе. Їхнє протистояння з Ікусабе втягнуло інші родини, і я хотіла б, щоб вони перетворилися на рід, який у цих краях вирізняється лише давнім ім'ям. Адже саме Ікусабе набагато легше використовувати.)

Якщо говорити прямо, відносини між Наої та Каннаої були поганими.

Не те щоб Сайріцу сама розпалювала цей конфлікт.

На її думку, політичний центр мав залишатися в Наої, а історія й традиції — у Каннаої.

Вона не бачила нічого поганого в такому поділі ролей.

Для неї питання, яке саме місто є центром країни, не мало великого значення, тому не було потреби проголошувати єдиний центр.

Та безглузде протистояння між родом Ікусабе, що з часом здобув силу в Наої, та родом Осакабе, який зберігав вплив завдяки зв'язкам із лабіринтом, розкидало іскри по всій країні й дедалі більше загострювалося.

Для кожного, хто діяв на політичній сцені, це давно стало серйозним головним болем.

(Осакабе захищали країну від лабіринту, а досліджуючи його глибини, здобували силу й багатства. Тоді… якщо новоприбулий Райдо без особливих труднощів зустрінеться з легендами двадцятого підземного поверху…)

У голові Сайріцу одна за одною з'явилися кілька можливостей.

(Цього разу з ним, здається, будуть послідовниці, здатні його зупинити, тож усе навряд чи обернеться надто погано. Якщо станеться найгірше, ми теж надамо допомогу, щойно з'явиться нагода. Заодно зможемо продемонструвати готовність до співпраці як рід, якому служать Ікусабе. Єдиною помилкою в моїх розрахунках поки що став хіба Ідзумо Ікусабе. Рід Ікусабе відправив до Ротцґарда трьох молодих людей, але хто б міг подумати, що найперспективніший із них зв'яжеться з Райдо. Хоч яким видатним він виросте, псувати через нього настрій Райдо невигідно. Здібності двох інших із ним не зрівняються, проте доведеться подумати, як використати тих, хто залишився.)

Рід Ікусабе відправив трьох молодих людей до Ротцґарда, щоб вони розширили кругозір і вдосконалили свої здібності.

Серед них Сайріцу ставила Ідзумо на перше місце.

Вона однаково підтримувала зв'язок з усіма трьома й ніколи не виказувала переваги комусь одному.

Так тривало навіть після того, як вона дізналася, що Ідзумо випадково потрапив до класу Райдо. Якби вона просто зараз відкликала його й зробила безпосереднім підлеглим, він без сумніву міг би стати її найкращою фігурою.

Сайріцу потай давно придивлялася до Ідзумо.

(Я планувала, що Ікусабе поглинуть ослаблених Осакабе, утворять новий великий рід, а Ідзумо стане його головою. Назвати його можна було б, скажімо, Окусобе… хоча звучить не надто милозвучно. Коли настане час, можна доручити жрецеві підібрати відповідну назву.)

План Сайріцу вже дійшов до завершального етапу, і вона підібрала кількох кандидаток у наречені Ідзумо.

Серед них була й принцеса, безпосередньо не пов'язана з її задумами, але до списку також непомітно додали впливову принцесу роду Осакабе.

І чоловікові, і жінці було б надзвичайно важко відмовитися від шлюбу, який особисто рекомендувала знаменита імператриця Сайріцу.

Інакше кажучи, дружин Ідзумо фактично вже обрали за нього.

(З Ідзумо можуть виникнути несподівані труднощі, але… залежно від того, як саме я втручуся цього разу, ні Торгова компанія «Кудзуноха», ні Райдо, ні я сама нічого не втратимо. Єдина неприємність у тому, що невідомо, скільки вигоди вони зуміють забрати собі.)

Сайріцу злегка знизала плечима.

Вона нервувала через те, що запросила до своєї країни небезпечні ліки, але на її обличчі переважала радість.

Так, приховуючи одразу кілька задумів, Сайріцу підняла завісу над дивним першим візитом Райдо, який вирушив під землю на пошуки загону найманців.