Розділ 244 — Пов'язки на очі — лише для моди

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Що це за вигляд у тебе, мала?

Ми коротко познайомилися з панночкою, яку привели із собою.

Томое пояснила їй, що ми — компанія з чужої держави, яка отримала дозвіл Союзу Лорел вести торгівлю на його території. Усе це було правдою, хоча наших справжніх намірів не торкалося. Після цього ми з'ясували становище одне одного.

Відтоді не прозвучало жодного слова про Ясо-Кацуї чи Каннаої.

Ми лише сказали, що пані Сайріцу схвалила нашу діяльність, пообіцяла всіляко сприяти, якщо ми відкриємо магазин у країні, а також надала нам відомості, завдяки яким ми зараз прямуємо до лабіринту.

…Слова справді можуть приховувати чимало змісту.

Панночка назвалася донькою землевласника з доволі великого міста. Її ім'я — Оусака Іроха. Через перше враження, яке справила Томое, дівчинка вже сильно до неї прив'язалася.

Примітка перекладача: «Іроха» — традиційний порядок японської складової абетки, відомий за класичним віршем «Іроха».

Іроха — напевно, її справжнє ім'я, але прізвище, найімовірніше, не Оусака, а Осакабе.

Адже вона сама сказала: «Осака… Оусака», — і поспіхом виправилася.

Однак, на відміну від інших країн, у Лорелі імена не визначали природу людини — навпаки, природа людини надавала змісту її імені. Тому ім'я на кшталт Ірохи нарешті здалося мені природним.

Їхній спосіб називати людей був цілком японським, тож тепер я остаточно переконався: Мудреці цієї країни справді були японцями. А ще зрозумів, що їхній вплив тут набув дещо дивної форми.

Ім'я легендарного майстра меча Іорі теж звучало цілком по-японськи.

Коли я розпитав про нього, мені сказали, що він жив так давно, що навіть саме його існування викликає сумніви. Однак у цій країні він був надзвичайно відомим персонажем казок — точніше, головним героєм героїчного епосу.

Особисто я вважав, що він справді існував. Не виключено навіть, що він був чоловіком Рута.

Також цілком можливо, що він був японцем.

Схоже, тут його дуже любили. Якщо він і справді був японцем, я навіть трохи пишався б цим.

А Іроха, виявляється, була великою прихильницею Мурамацу Іорі.

Так, це було доволі мило.

Та хай там як, її дороге вбрання, поведінка людини, зовсім не знайомої із зовнішнім світом, і напрочуд докладні знання про героя, яким зазвичай захоплюються діти, багато про що говорили.

Вона навіть причепилася до назви Торгової компанії «Кудзуноха»: мовляв, як це ми називаємося Кудзунохою, але водночас є чужоземною компанією?

Обидві ознаки вказували на багату родину, однак мені вона здавалася не донькою простого землевласника, а справжньою принцесою.

Інакше кажучи, я майже не сумнівався, що вона — донька роду Осакабе.

Пізніше треба буде підтвердити це в Томое.

Схоже, увага Ірохи нарешті перемкнулася на щось інше.

До речі, коли я сказав, що є господарем Томое й представником компанії, дівчинка не просто схопилася за живіт від сміху. Коли Томое підтвердила мої слова, Іроха ще й страшенно приголомшилася.

Не знаю, скільки дитина змогла зрозуміти з наших пояснень, але її остаточний висновок був приблизно таким: «Як загадково».

Усе це сталося лише кілька хвилин тому.

А тепер Іроху зацікавило дещо інше. Ні, не я. Саме так — розмова про купальню просто неба.

Іти в купальню з дівчинкою, яку зустрів кілька хвилин тому.

Розвиток подій був настільки поганим, що нагадував зав'язку низькопробного ероге, після якої неодмінно настане поганий фінал.

Примітка перекладача: ероге — японська відеогра з еротичним вмістом; у цьому жарті Макото порівнює ситуацію з типовою зав'язкою такого жанру.

Я прямісінько потраплю за ґрати.

Не знаю, як із цим у цьому світі, але з погляду моралі мене за таке точно посадили б.

Навіть гарантійний лист пані Сайріцу не врятував би.

Я одразу ж відкинув ці думки за далекий обрій. Зрештою, Іроха була гостею, яку ми самі привели, тож я запропонував їй першою піти до купальні.

Це була не звичайна ванна, яку наповнюють водою, а розкішне гаряче джерело з безперервним припливом свіжої води.

Звісно, воно було меншим за величезну купальню, яку ми похапцем спорудили біля діри в зимовій горі. Та в очах такого простолюдина, як я, це все одно була доволі велика купальня просто неба.

…Тепер, коли я замислився, ми зупинилися в надзвичайно розкішному заїжджому дворі, де перебування обмежене однією годиною, а за довший час доводиться доплачувати, проте цією кімнатою ми могли користуватися скільки завгодно.

І сама кімната залишалася в нашому розпорядженні без жодних часових обмежень.

Я… справді багатий, еге ж?

Золота в складах Асори ставало дедалі більше.

Скільки не будуй нових складів, їхній вміст від цього не зміниться. До того ж нескінченні складські будівлі псували краєвид, тому ми почали обмінювати золоті монети з асорських запасів на коштовніші.

Якщо не помиляюся, існували магічні срібні монети й монети жовтого золота, які також називали магічними золотими. Обмін був можливий, але обидва номінали стояли вище за звичайне золото й були незручними в повсякденному користуванні.

Саме тому я не хотів міняти надто багато.

Та в складах було чимало речей, яким теж потрібне місце, тож вибору не залишалося.

Відверто кажучи, монети жовтого золота було важко дістати, і їх наполовину вважали витворами мистецтва. На Землі вони нагадували б дорогі пам'ятні монети, тому я обміняв усе на магічне срібло.

Пам'ятаю, Шікі сказав, що навіть після цього вони займуть кілька складів.

Точну суму наших грошей уже неможливо було визначити й тим паче тримати в голові. Та, мабуть, варто хоча б раз запитати, скільки ми зараз маємо.

А, точно.

Отже, я запропонував Іросі скупатися, але вона заявила, що не може піти сама, тому хтось мусить зайти разом із нею.

Після цього вона повільно підійшла до Міо й підняла обидві руки.

Стоячи, дівчинка витягнула і руки, і ноги.

Міо недовірливо глянула на Іроху й запитала, що це означає. Цілком природна реакція.

Я теж не розумів, чого вона домагається.

Але пізніше треба буде попросити Міо перестати називати її малою.

— Тебе звати Міо, так? Швидше роздягни мене, — наказала Іроха.

— …Га? — перепитала Міо.

— Що означає це «га»? Ти ж служниця пані Томое й пана Райдо, правда? Інших слуг тут, схоже, немає, тож доручаю це тобі, — пояснила Іроха.

— Пхе, — пирснула Томое.

Томое розсміялася.

У чистих словах Ірохи не було ані краплі злого наміру.

Зрозуміло. Яке чудове непорозуміння.

Насправді нижче за мене Томое й Міо стояли на одному рівні. Але у викривленому розумінні Ірохи, попри всі наші пояснення, Міо опинилася найнижче серед нас.

…А, зрозуміло.

До того ж її саму супроводжували літній чоловік, охоронці й, здається, служниці. Тому вона, напевно, вирішила, що наші відносини влаштовані так само.

— Слухай уважно. Я служу Ваці! І в жодному разі не служу Томое. Ми з нею стоїмо на одному рівні. Ні, я поступово завойовую прихильність шлунка Ваки, тож уже стою вище. Ти. Мене. Зрозуміла? — спитала Міо.

— Якщо ти кухарка, то твій статус нижчий за статус пані Томое, яка є близькою помічницею. До того ж вона носить катани й служить своєму господареві — це очевидний доказ того, що вона найближча довірена особа. Тому… — почала Іроха.

— Ти.ме.не.зро.зу.мі.ла? — повторила Міо.

— ?!!! Бо-о-оляче! Бо-о-оляче! — простогнала Іроха.

— Ти.ме.не.чу.єш? — не відступала Міо.

Міо миттєво відкинула саму думку про розмову й одразу перейшла до сили.

Щоки Ірохи… це виглядало боляче.

Оскільки вона не відірвала від них шматки м'яса, Міо, схоже, правильно розрахувала силу для дитини.

Гм, як для Міо, це був доволі м'який і цілком у її дусі спосіб розв'язання проблеми.

Після того як Міо трохи потримала її в повітрі й виконала танок «ти.ме.не.зро.зу.мі.ла?», Іроха зі сльозами в очах закивала головою.

Переконання вдалося.

Точніше — пере-конання.

— У-у-у… Якщо пані Міо не підходить, нічого не вдієш. Пане Райдо, прошу вас, — звернулася Іроха.

Га?

— Що верзе ця мала? У неї якийсь гвинтик відкрутився? — вирвалося в мене.

— Га? — перепитала Іроха.

От халепа, я обмовився.

Мої думки й слова помінялися місцями.

— Ні, тобто… Я ніколи не допомагав дівчині купатися. Вибач, але не можу, — відмовив я.

У багатьох сенсах.

У мене немає таких уподобань.

Це зовсім мене не приваблює.

Сьогодні я відкрив для себе напрочуд багато несподіваного.

Та й узагалі, чому, отримавши відмову від Міо, вона попросила мене, а не Томое?

— Ти, ма… дівчисько. Тебе звати Іроха, так? Схоже, моїх слів було недостатньо, — мовила Міо.

Міо закрутила обома кистями й подивилася на Іроху.

Іроха точно не намагалася мене спокусити, тому не треба раптом переходити з «малої» на «дівчисько» й звертатися до неї на ім'я, Міо.

Обертання кистей справило на Іроху величезне враження: вона миттю сховалася за моєю спиною.

— Ну-ну, Міо. Хіба не бачиш, що Іроха злякалася? З її розповіді зрозуміло, що вона походить із родини доволі впливового землевласника. Вона виросла там, де про всі її потреби дбали інші. Не сердься так, — заспокоїла її Томое.

— Томое, ти пропонуєш дозволити цій дівчині змусити Ваку роздягнути її й допомогти з купанням? Щоб Вака мив їй тіло й волосся, а потім сидів із нею у воді? Це ти хочеш сказати? Зрозуміло. Не можна цього допустити. Нізащо. Я ніколи не дозволю такої заздрісної… Тобто все одно не погоджуся! Нізащо! Бо пізніше сама робитиму це для нього! — вигукнула Міо.

— А, зануритися у воду я можу сама. Але роздягнути мене, вимити тіло й волосся — це робота служниць при купальні. З мамою роблять так само, — пояснила Іроха.

Гей.

Ти справді збиралася змусити мене мити тобі тіло й волосся?

Як страшно.

З кожною фразою Ірохи дедалі очевиднішими ставали і її необізнаність, і те, наскільки заможною була родина, у якій вона виросла.

Вони справді так роблять? Серйозно?

І ще, Міо, якщо ти візьмешся за це зі мною, я знову знепритомнію.

Хіба нещодавно я не просив вас стримуватися?

— У твоєму викладі це звучить дивно еротично, Міо. Та не хвилюйся, я не дозволю Ваці такого. Він і для мене такого ще не робив. До того ж саме я першою вирішила привести Іроху сюди. Тож, може, я допоможу їй скупатися? — запропонувала Томое.

Якщо не зважати на дивну фразу посередині, слова Томое були напрочуд гідними.

Та я точно не збирався мити тіло Томое, яка була набагато старша за мене й значно вища.

Отже, нехай Томое скупається разом з Ірохою.

Вона сама не заперечувала, а Міо робити цього не хотіла.

— З-з-з пані Томое?! Нізащо! Це абсолютно неможливо! — закричала Іроха.

«Хап!»

Іроха почервоніла до вух і міцно вчепилася в мене.

Дуже міцно.

Вираз обличчя Міо став на один рівень небезпечнішим.

Не знаю, як саме це працювало, але відчувалося саме так.

Що це означає, мала?

Хіба твоє ставлення до мене й Томое не перевернуте догори дриґом?

…Невже?!

Невже ця дівчинка вже доросла до нестандартних сексуальних уподобань?!

Неможливо, Лореле.

Оце вже точно не та риса японців, яку варто було наслідувати.

?!!!

Коли я почув про легендарного мечника Іорі, то подумав, що це міг бути учень або прийомний син Міямото Мусаші.

Я був упевнений, що йдеться про чоловіка. Але що, коли… це була жінка?!

Т-тепер, коли я подумав, обидві охоронниці, яких ми бачили раніше, теж були жінками.

Тобто… я вгадав?

— Що це за реакція? Якщо з Вакою тобі нормально, то й зі мною має бути нормально, хіба ні? До того ж, схоже, показувати оголене тіло в купальні ти не соромишся, — сказала Томое.

— Р-р-річ зовсім не в цьому! — вигукнула Іроха.

Невже це правда?

Люди Союзу Лорел, не знаю, який саме японець це наробив, але мені щиро шкода.

Навіть найпередовіші технології нашого світу досі не знайшли способу це «виправити».

А примусове виправлення потребувало б чогось на кшталт промивання мізків, що вже точно не можна назвати розв'язанням проблеми.

(А, Вако, до речі, ця дівчинка любить хлопців. Вона ще не зустрічалася з ним, але вже має нареченого, якого сама прийняла.) — передала Томое думковим зв'язком.

Поки я, приголомшений цим відкриттям, сповнювався каяттям перед Лорелом, Томое — не знаю, як вона зрозуміла, про що я думаю, — надіслала мені якесь мляве думкове повідомлення.

Хоча слова й поведінка Ірохи недвозначно натякали на протилежне.

Невже це й справді так?

Це сказала Томое, тож помилки бути не повинно, але все-таки…

— Хм-м, тоді в чому проблема? — спитала Томое.

— Ха… ха-ха-ха… — задихалася Іроха.

Вона нагадувала собаку, що важко дихає.

Схоже, Іроха намагалася пояснити причину, тому ми мовчки чекали.

— Мені соромно! — нарешті вигукнула вона.

— Але ми все одно будемо купатися разом, хіба ні? — спитала Томое.

— Якщо вже здатися! — випалила Іроха.

Примітка перекладача: в оригіналі Іроха неправильно вживає японський вислів зі значенням «піти на дуже велику поступку», після чого Макото машинально її виправляє.

— …Може, «піти на поступку»? — машинально виправив я.

А, я відреагував за звичкою.

— А, так! Піти на поступку! — виправилася Іроха.

Вона страшенно розхвилювалася.

Нехай уже спершу скаже все, що хоче.

Не виправляй. Не виправляй.

— Угу, — мовила Томое.

Схоже, вона теж вирішила просто слухати.

— Принаймні зачекайте, доки мені виповниться сімнадцять-вісімнадцять і в мене з'явиться жіночне тіло, як у мами. Тоді… я із задоволенням скупатимуся разом із вами. Але зараз не можна! Я не можу показати вам це маленьке тіло! Воно зовсім не зрівняється з дивовижним тілом пані Томое! — випалила Іроха.

…

Не знаю, скільки їй зараз років, але, виходить, вона пропонувала повернутися до спільного купання за кілька років.

Навіть якби Міо лише допомогла Іросі роздягнутися, зрештою вони все одно опинилися б у купальні разом.

То їм слід купатися окремо?

Але тоді Міо все одно вже побачила б її оголеною.

— Оголене тіло дитини мене не хвилює. До того ж, якщо ти прагнеш стати схожою на матір, із часом це, ймовірно, станеться. Не переймайся. Та якщо ти категорично не хочеш, щоб я дивилася, можу зайти до купальні з пов'язкою на очах, — запропонувала Томое.

…Мені таке не сподобалося б.

Купання має бути вільним, невимушеним і приємним.

На моїй батьківщині його навіть називають необхідним засобом для очищення душі.

Я з тих людей, які кажуть: «Купання — це життя».

Хоча я ще недостатньо опанував шлях купання, щоб вимовляти такі гучні слова.

— Пов'язка на очах — це вже…! — запротестувала Іроха.

Навіть Іроха не настільки втратила здоровий глузд.

Схоже, важливість купання вона розуміла.

— Тоді що нам робити? Навіть якщо трохи соромно, найкраще слухняно дозволити мені тебе помити. Я ще ніколи не мила чужого тіла. Пишайся: тобі випаде честь стати першою, — сказала Томое.

Оця Томое.

Вона напевно прочитала щось у спогадах Ірохи та її супроводу.

Томое була в надзвичайно доброму гуморі й навіть говорила таке, отже, там справді було щось цікаве.

Невже ця дівчинка мала якусь особливу цінність?

І мені здавалося, що ця «особливість» стосувалася саме мене, а не Томое.

— П-прошу пані Томое зайти першою… або після нас! — запропонувала Іроха.

— …Що? — перепитала Томое.

— …Пхе, — пирснула Міо.

Ситуація раптом перевернулася.

Тепер уже Міо не втримала сміху.

Інакше кажучи, після відмови Міо й прохання до мене в голові Ірохи існувало лише два варіанти.

Перший: Міо й Іроха купаються разом, а Томое — окремо.

Другий: ми з Ірохою купаємося разом, а Томое й Міо — вдвох.

— …Тобто, Ірохо, ти пропонуєш мені купатися самій? — уточнила Томое.

— Ні! Я лише кажу, що ви можете із задоволенням піти разом із пані Міо! — поспішно заперечила Іроха.

Під тиском дивної рішучості Томое Іроха почала сипати ще ввічливішими «десу».

Ці «десу» справді були непереможними.

Можливо, це працювало лише з маленькими дівчатами, але мені чомусь хотілося все їй пробачити.

Та, схоже, так думав лише я.

Інші двоє зовсім не погодилися з її пропозицією.

Навіть я зрозумів, що час запитань і відповідей закінчився.

Томое й Міо мовчки кивнули одна одній.

Можливо, мені не личило це казати, але їхнє рішення здавалося правильним.

Не можна залишати маленьку дівчинку саму, але й дозволяти мені купатися з дитиною, яку я щойно зустрів, теж не можна.

Отже, сьогодні я відмовлюся від купальні, а разом з Ірохою піде Міо або Томое.

Це був найкращий варіант.

— Ірохо, якби ти погодилася на пов'язку, ще залишався б простір для переговорів. Тепер бачу, що ми надто тебе розпестили, зважаючи на твоє становище, — сказала Томое.

Гм?

— Сама думка про те, щоб церемонитися з цим дівчиськом, була помилкою. Адже саме цього ми чекали найбільше за весь день! — проголосила Міо.

Гм? Що це…

— І-і-і?! — зойкнула Іроха.

— Ось і все, — сказала Міо.

Міо миттєво відірвала Іроху від моєї ноги.

Це сталося за одну мить.

— Чудова нагода. Я навчу тебе правильно купатися. Саме так — етикету спільної купальні! — проголосила Томое.

Такого етикету не існує!

І це точно не чудова нагода!

Я взагалі вперше чую про щось подібне!

— Гей, Томое, навіщо ти схопила мене за комір? — спитав я.

— Бо саме цього ми найбільше чекали весь день! Ходімо, Вако, готуйся! — відповіла Томое.

— Зачекай! — вигукнув я.

— Сьогодні я не дозволю тобі заявити, що ти не купатимешся! Ми цього не приймемо. Саме так, не приймемо! — відрубала Томое.

— Ти прочитала! Знову прочитала мої думки! — обурився я.

— Навіть читати не довелося. Не можна бути настільки прозорим! — відповіла Томое.

Мене втягнули до роздягальні перед купальнею просто неба.

К-купання має бути вільним і невимушеним. У-у-у.

— Отже, Ірохо, зараз я тебе роздягатиму. Хочеш, щоб я надягла пов'язку на очі? Гм? — запитала Томое.

— Навіть із пов'язкою ми за бажання все одно зможемо бачити, тож який у цьому сенс? На цій дівчині якийсь незручний одяг, тому я просто швиденько допоможу його зняти, — сказала Міо.

Купання закінчиться так само швидко, як ми роздягнемося, правда?

…Стривай, вони все одно можуть бачити?

Що це означає?

Для вас пов'язки на очі — лише модний аксесуар?

— А, Міо! Дурепо! Якби ти мовчала, ми могли б сказати Ваці, що надягнемо пов'язки, і помити його два чи три рази! — вигукнула Томое.

— ?!!! Що?! Яка ще нагорода?! Де пов'язка? Пов'язка де?! А, тут немає! Зачекайте, я позичу одну в ґорґон! — заметушилася Міо.

— …Я вже все почув. Я думав, що ви лише відчуваєте присутність, але, виходить, справді можете бачити. Не знаю, чи знадобиться мені ця інформація, але запам'ятаю, — сказав я.

— Ти знищила одну важливу карту. Пізніше розповім тобі кілька ретельно продуманих таємних планів, щоб ти брала з них приклад, дурепо, — дорікнула Томое.

— Але я не думала, що ми справді отримаємо дозвіл таким способом… У-у-у, вибач, — щиро сказала Міо.

Міо чесно перепросила Томое.

Яка рідкісна сцена.

— Ем… Я-я можу один день не купатися, — несміливо запропонувала Іроха.

— Невже? — спитала Томое.

— Так! — радісно відповіла Іроха.

Томое вже роздягалася й усміхалася щасливій Іросі.

— Запізно. Твій час минув. Ти запізнилася на тридцять хвилин. Даю три секунди: кому дозволиш себе роздягнути? — спитала Томое.

Я-яка жорстокість.

Навіть якби Іроха захотіла втекти, Томое вже тримала її в повітрі.

Втеча була неможлива.

— Три… — почала Томое.

— Фуе-е?! Е-е-е… — заметушилася Іроха.

— Два… — продовжила Томое.

— А, а-а-а, е-е… — белькотіла Іроха.

— О-о-один… — протягнула Томое.

— З-зрозуміла! Т-тоді!! — вигукнула Іроха.

Змушена зробити неможливий вибір, Іроха нарешті…

— Хо-хо, — задоволено мовила Томое.

На обличчі Томое з'явилася чудова усмішка.

Ну, немає потреби спеціально пояснювати, кого саме обрала Іроха.

Дізнатися трохи більше про жіночий одяг… не така вже й велика проблема.

Саме так.

У цьому світі є речі… які краще забути.

Одне я вирішив точно: на все, що станеться сьогодні ввечері, буде накладено сувору заборону розповідати.

Саме так я й вирішив.