Розділ 245 — Принцеса Осакабе

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Висновок.

Коли в компанії з'являється дитина, уся звабливість спільної купальні миттю випаровується.

Схоже, руйнівна сила дитини значно перевершує силу змішаного купання.

Завдяки цьому я не запаморочився й безпечно завершив купання.

…Щоправда, через те, що я зберіг трохи більше самовладання, мені довелося побачити набагато більше.

Як я й думав, вони таки плавають на воді.

Так, обидві просто неймовірні.

Я лише подумав, що це вражає, але зовсім не через це зараз лежу посеред ночі й не можу заснути.

Зазвичай у цей час я вже спав би, та очі досі не заплющуються. Причин начебто дві, але, по суті, вони зводяться до однієї.

Перша — справжня особа Ірохи, про яку Томое розповіла нам після того, як дівчинка заснула.

А друга — подальші дії її охоронців.

— Ця дівчинка — принцеса впливового військового роду Осакабе з Каннаої, — повідомила Томое.

Я цього й очікував, але все виявилося саме так, як я думав.

Літнього чоловіка звали Шьоґецу, так?

Він теж згадував Каннаої. Від самої думки, що першого ж дня в Мідзусі ми могли наробити чогось непоправного, мене кинуло в холодний піт.

— Проте вона не настільки впливова принцеса. Рід Осакабе великий, тож у них, схоже, чимало принцес і принців, — продовжила Томое.

Схоже, принаймні в цьому ми ще не опинилися в безвиході.

Якщо таких дітей багато й особливої влади вона не має, у нас залишається достатньо простору, щоб усе виправити.

Для цього треба не зіпсувати Іросі настрій і як слід поговорити з її охоронцями.

Вона вже прив'язалася до Томое, тож із першим, мабуть, проблем не буде. Залишалося владнати справи з паном Шьоґецу та іншими.

Гарантійний лист пані Сайріцу міг підтвердити наші особи.

Якщо не брати до уваги стосунків між родами, гадаю, певного ефекту від нього можна очікувати.

Досить, якщо він хоча б дасть нам змогу почати розмову.

До того ж сама Іроха, здається, нічого не знає, але пані Сайріцу напевно повідомила впливовим родам про Торгову компанію «Кудзуноха» й Райдо.

З її характером вона не впустила б мене до країни, не підготувавши бодай цього.

Вибач, Томое, але розігрувати з себе пана Комона, тягаючи при собі бомбу, було б надто важко.

Можливо, варто якнайшвидше знайти цих людей і завершити розмову.

— …Ти все-таки підеш? — спитала Томое.

— Ти не спала? — запитав я.

— Я стежу за околицями. Думала трохи погратися з ними, якщо вони нападуть на заїжджий двір, — відповіла Томое.

— Отже, вони вже неподалік.

— Вона ж їхня принцеса. Напевно, вони відчайдушно шукали її. Гм?

— Що?

Схоже, Томое щось помітила й перевела погляд убік.

От халепа, вони вже нападають?

Схоже, ми спізнилися на крок.

— Вако, поглянь туди, — покликала Томое.

— …Катана Ірохи? Як для меча, що належить дитині, він навіть оповитий магічною силою, — здивувався я.

Вона світилася.

Хоча, якщо точніше, з піхов просочувалося лише слабке сяйво.

М'який відтінок нагадував світло світляків.

Коли Іроха розмахувала мечем, він теж світився. Але навіщо?

— Нічого небезпечного начебто немає. Хочеш спробувати витягти його? — запропонувала Томое.

— Тільки не розбуди Міо й Іроху, — застеріг я.

— Знаю, — відгукнулася Томое.

Томое без жодних вагань витягла катану з піхов.

Схоже, це був не той різновид зброї, який може оголити лише власник.

Гм-м.

Уздовж леза місцями звивалося слабке світло.

Здавалося, світилася не сама катана.

Наче безліч крихітних світлових зернят накладалися одне на одне… ?!!!

— Що б це могло бути? Магічна сила настільки слабка, що я не можу її як слід розпізнати… Зрозуміло лише, що ця катана не призначена для бою. Проте як мистецький виріб вона виконана чудово, — оцінила Томое.

— Томое, там, де світло найяскравіше… — почав я.

— Так?

— Хіба на лезі немає щербини?

— Щербини? Справді, є маленький скол, — підтвердила Томое.

…

Ні, мабуть, це не те, про що я подумав.

Хтось, хто знав оригінал, просто виготовив його копію.

Безперечно, саме так.

Передусім така річ не могла існувати в цьому світі. Та й вона не була б коротким мечем, який використовують як катану для захисту дитини.

Я просто помилився.

— Зрозуміло. Гаразд… сховай її, — попросив я.

— Як накажете.

Помітивши мій стан, Томое схилила голову набік і кивнула.

— Хай там як, я піду, — повторив я.

— Особисто я воліла б залишити все як є, доки до нас не приєднаються Берен та інші…

— Ні. Я піду.

— Якщо Вака так вирішив, нічого не вдієш. Постарайся закрити цю тріщину, — відповіла Томое.

— Ми не знаємо, що станеться далі. Краще не множити проблеми без потреби.

— Он як. Буде виконано. Лорел виявився веселішою країною, ніж я гадала, тож цього разу я відступлю, — погодилася Томое.

— Так-так.

На нас іще чекав лабіринт.

А ще — Фуц.

У Лорелі про нього знало доволі багато людей.

Хоча в Ротцґарді я взагалі не чув про такого дракона.

Я зовсім не розумів, що це за істота.

Навіть Рут ніколи не згадував цього імені.

Та повертатися лише заради запитання мені не хотілося.

Під час занять в Академії нагод іще буде вдосталь.

Зараз найважливішим був пан Шьоґецу.

За словами Томое, його люди перебували неподалік від заїжджого двору, тож із рештою все мало бути гаразд.

Якщо я вийду сам, вони майже напевно зв'яжуться зі мною.

За таких обставин нічого не вдієш, навіть якщо на мене нападуть.

Звична справа.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Уявімо, що у грі про риболовлю існує наживка під назвою «Місумі Макото». Її рідкість була б найвищою.

На неї клювали б усі підряд, доки наживка не розсипалася б від зносу.

А якби в рольовій грі існував аксесуар «Місумі Макото», він багаторазово збільшував би лише частоту зустрічей із клопітними ворогами.

Його рідкість… була б рівня сміття.

Інакше кажучи, коли я залишив заїжджий двір, сподіваючись, що пан Шьоґецу та його люди нападуть на мене, кількість нападів перевалила за десяток.

Навіть у великому місті — ні, саме у великому місті — ходити самому небезпечно.

До того ж я, похитуючись, вийшов із найкращого заїжджого двору Мідзухи.

Ха-ха-ха-ха. Я розумію, що сам напросився.

Але все ж! Нападіть на мене вже швидше, ви там!

На якусь мить я справді так подумав.

— З якого ти роду?!

— Із роду Місумі, — відповів я.

Вирішив спробувати так представитися.

Було б неприємно представитися, а потім дізнатися, що в цій країні вже існує рід Місумі.

Хай яким сильним був вплив пані Сайріцу, навіть вона не могла перейменувати цілий рід лише заради мене.

— Місумі? Гм…

— …Не чув про таких.

— Мені це ім'я теж невідоме.

Охоронці, літній чоловік і люди, схожі на слуг, похитали головами.

Отже, надалі можна було безпечно називатися своїм справжнім прізвищем.

Мене затягли до будівлі, якою, схоже, не користувалися, прив'язали до стільця й залишили посеред кімнати.

У приміщенні не було жодного вікна.

— Навіщо ви викрали пані Іроху? — запитала жінка.

Допит, схоже, очолювала пані Акаші.

Пані Юдзукі стояла поруч із нею, а пан Шьоґецу та інші жінки трималися трохи далі.

— Це… Одна з моїх супутниць прийняла вас за злочинців, які намагалися викрасти дитину, — пояснив я.

— У тієї сцени були свої обставини, і ми ж казали, що це непорозуміння, — заперечила Акаші.

— Так, ви маєте рацію. А ваші опіки вже минули? — запитав я.

— !! Не тобі, покидьку, про це турбу— — почала Акаші.

— …Усе гаразд. Лікування вже завершене, — спокійно перебила її Юдзукі.

Пані Акаші розлютилася, але пані Юдзукі незворушно відповіла замість неї.

Серед них майже всі були жінками, тому я потай справді хвилювався.

— Добре. Я боявся, що залишаться шрами, — відповів я.

— …То ви повернете пані Іроху? — наполягла Акаші.

— Звісно. Ми не збираємося завдавати принцесі шкоди, — запевнив я.

— ?!

— Гадаю, тепер ми знову повернулися до першого питання: «Хто ви такі?» Пані Акаші, перевірте, будь ласка, ліву кишеню мого пальта, — запропонував я.

— …Ти натякаєш, щоб ми перевірили місце, до якого раніше не змогли дістатися?! — обурилася Акаші.

Перш ніж мене зв'язали, пані Акаші та пані Юдзукі ретельно обшукали все моє тіло.

Моє пальто було особливим: ніхто, крім мене, не міг розстебнути його ґудзики. Напевно, через це вони пережили кілька неприємних хвилин.

— Я купець, тому маю речі, які не хотів би показувати стороннім. А ви вдвох щойно обмацували все моє тіло, тож за таких умов… я мало що міг зробити, — пояснив я.

— Хто б став торкатися твого тіла з власного бажання?! — вибухнула Акаші.

— …Акаші, поміняймося. Ліва кишеня, так? Це… гарантійний лист? — сказала Юдзукі.

— Так. Гадаю, він підтвердить мою особу, — відповів я.

— Зачекайте, це ж… — промовила Юдзукі.

Пані Юдзукі освітила долоню магією й уважно роздивилася гарантійний лист.

Вона здавалася розумною людиною, з якою можна домовитися.

Пані Акаші була імпульсивною, і коли ставилася вороже, розмовляти з нею ставало важко.

У цій ситуації пані Юдзукі підходила краще, але… особисто мені пані Акаші подобалася більше.

Вона не здавалася дволикою. Принаймні за цим одним пунктом.

Хоча я сам, мабуть, був важким випадком дволикості.

— Пане Шьоґецу, — покликала Юдзукі.

— Угу. Що там? Герб роду Кахара?! І ця форма… найвищий рівень сприяння? — здивувався Шьоґецу.

Як я й думав, лист справив неабияке враження.

Цей гарантійний лист впливова особа Лорела видала чужоземному гостю, тож можна було очікувати й чогось на кшталт дипломатичного захисту.

Землевласники, шляхта й військові роди були слабкими перед такими речами.

Точніше, не слабкими — просто саме такі документи й існували, щоб належно з ними домовлятися.

— Ім'я на звороті… самої Сайріцу. Невже… — продовжив Шьоґецу.

— Пане Шьоґецу?

— Акаші, Юдзукі, розв'яжіть його, — наказав Шьоґецу.

— Ч-чому?! — вигукнула Акаші.

— Одного гарантійного листа недостатньо, щоб його звільнити. Вони викрали пані Іроху! — заперечила Юдзукі.

— Цей чоловік, пан Райдо… є Мудрецем, — заявив Шьоґецу.

?

Він сказав це так упевнено?

Тепер, коли я згадав, вартовий при брамі зробив те саме. Але хіба можна визначити Мудреця лише за зовнішністю?

Пані Акаші та пані Юдзукі до цієї миті поводилися зі мною доволі грубо.

Інакше кажучи, зовнішність у мене кепська, але навіть кількох схожих рис недостатньо, щоб безпомилково впізнати Мудреця.

Що спільного було між тим вартовим і паном Шьоґецу…

Вони обоє побачили гарантійний лист.

Але пані Юдзукі теж його бачила.

Та й якщо йдеться лише про погляд, його роздивлялися я, Томое й Міо.

Ніхто з нас трьох не знайшов у документі нічого, що називало б мене Мудрецем.

Отже…

— За гарантійним листом можна зрозуміти, що його власник — Мудрець? Чи існує якась прихована інформація, відома лише посвяченим? — запитав я.

Якийсь знак, зрозумілий тільки людям на офіційних посадах.

Це здавалося найімовірнішим поясненням.

— Саме так. І подумати тільки, що ви — той самий пан Райдо з Торгової компанії «Кудзуноха». Звісно, одного імені тієї лисиці було б недостатньо, але, схоже, мені доведеться визнати, що обидві сторони стали жертвами непорозуміння, — відповів Шьоґецу.

Він глибоко зітхнув і всміхнувся мені.

Усмішка була лагідною.

Схоже, ми досягли першого компромісу.

Клятий гарантійний лист.

Навіщо його склали так, щоб мене вважали Мудрецем?

Невже це теж частина задуму пані Сайріцу, спрямованого на найманців?

Якщо мене сприйматимуть як Мудреця, а не як когось, схожого на напівлюдину, ставитимуться краще. Для мене майже немає недоліків, і саме тому це ще більше дратувало.

— Але я ще не погодилася! — вигукнула Акаші.

— Я теж. Розумію, що пані Іроха не настільки привертає увагу світу, щоб для її вбивства посилали самого Мудреця, але… — додала Юдзукі.

Обидві досі залишалися настороженими.

Якби довелося визначити позицію слуг, я сказав би, що вони теж не погоджувалися.

Лише пан Шьоґецу розумів більше за всіх і вже відмовився від наміру щось зі мною робити.

— Повідомлення отримало лише обмежене коло людей, але я теж серед них. Нам наказано сприяти компанії, яка прямуватиме до лабіринту Ясо-Кацуї, якщо вона матиме гарантійний лист роду Кахара, — пояснив Шьоґецу.

— Це саме ми, — підтвердив я.

— Отже, все правильно. Акаші, Юдзукі! — покликав Шьоґецу.

— Зрозуміла! — відповіла Акаші.

— …Зрозуміла, — слідом відповіла Юдзукі.

Через суворий тон пана Шьоґецу мене нарешті звільнили.

Та невдоволення обох жінок було очевидним.

Їм це зовсім не подобалося.

Принаймні гарантійний лист мені повернули.

Ну й нехай. Поки я в цій країні, можна змиритися з тим, що мене вважають Мудрецем.

Заперечувати щоразу було б надто клопітно… А!

Невже все це від самого початку входило до плану пані Сайріцу?

Ні, досить.

Якщо почну надмірно все обдумувати, лише закопаюся ще глибше.

— Зараз у нас складний сезон у багатьох сенсах. Прошу пробачити нашу надмірну грубість, — сказав Шьоґецу.

— Ми теж винні. Пані Іроха спокійно відпочиває, тому не хвилюйтеся, — відповів я.

— Тоді завтра… Хм-м, ні… — замислився Шьоґецу.

Гаразд, проблему розв'язано.

Саме так усе й мало відбуватися.

Нічого доброго не станеться, якщо тягати проблему із собою, доки вона не виросте.

Її треба зрізати ще паростком.

Оце і називається розвитком.

— Так, уранці я також поясню пані Іросі, що все було непорозумін— — почав я.

— Пане Райдо, — звернувся Шьоґецу.

— Так? — перепитав я.

Що ще?

— Я хотів би поговорити з вами про дещо. Раз ви вийшли так пізно, то від самого початку збиралися приділити нам час, чи не так? — запитав Шьоґецу.

— Ну, звісно. Але… мені здалося, що ми щойно вже все владнали, — відповів я.

— Правду кажучи, існують певні обставини, через які пані Іроха зараз перебуває в Мідзусі, — пояснив Шьоґецу.

— Пане Шьоґецу?!

Літній чоловік заговорив, і решта четверо здивовано витріщилися на нього.

Я згадав прокляті слова Томое.

Ні, не згадуватиму.

Не хочу.

Мій розвиток, мій розвиток…!

— Не хвилюйтеся. Не можна сказати, що ви з пані Ірохою зовсім не пов'язані. Пан Ідзумо — ваш студент, правда? — продовжив Шьоґецу.

— ?!

— …

Отже, тепер ми зайшли з цього боку.

Інша річ, якби це звільнило мене від спуску до лабіринту!! Але ж воно лише однобічно збільшувало обсяг моєї роботи!!

Ц-це вже не смішно.

Такими темпами й інші студенти почнуть приносити мені проблеми. Джін… зараз нічого не спадає на думку. Амелія — якщо справа стосується Шікі, мені взагалі нічого робити не доведеться. Проблема Місури пов'язана з Церквою — місцем, яке я ненавиджу найбільше. У Даени родинні справи; прошу, не втягуйте мене в подружні сварки. А питання сестер Рембрандт уже вирішене.

І все одно мені здавалося, що Джін та Амелія теж можуть приховувати якусь бомбу.

Навіть Ідзумо, який досі не завдавав жодного клопоту, раптом утнув таке.

Зрозуміло.

Іроха — його…

Вони справді зовсім не думають про різницю у віці.

Наче двоє старих сиділи за чаєм і вирішували, чи одружити дітей, які в них колись народяться.

Гаразд, я вислухаю вас.

Це стосується і мене.

Адже зовсім не гарантовано, що… все владнається легко!!