Розділ 258 — «Доволі рідкісні» ALT-поверхи

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Вхід, Сад, Прохід, Долина, Лабіринт…

У Великому лабіринті Ясо-Кацуї кожен поверх має власні особливості, і за ними кожному дали свою загальну назву.

За винятком Входу, де ми зараз перебуваємо, здається, всі поверхи відрізняються залежно від того, якими сходами спускаєшся, хоча в межах одного типу вони певною мірою схожі.

І ці відомості — результат наполегливої праці Мудреців; саме завдяки їм продавці інформації й заробляють на життя.

— Дякую за допомогу, Ґонзоу. Якщо з'явиться ще щось, я зможу знову на тебе розраховувати?

— Авжеж! Можете шукати мене тут або викликати через Гільдію авантюристів — і я прийду!

Ґонзоу тихенько хихикав і сяяв усмішкою. На його обличчі не було й сліду невдоволення, коли він кивнув у відповідь на мої слова.

…Срібні монети… неймовірно ефективні.

Та й щодо інформації складалося враження, що він розповів усе, що мав, і сумлінно виконав свою роботу.

Ми теж встигли розпитати про чимало речей, тож не відчували, що даремно витратили гроші.

— Ну що, Хокуто, ти вже знайшов кілька маршрутів, якими можна дістатися п'ятого поверху?

Я вирішив поцікавитися успіхами нашого товариша, який старанно займався картографуванням, поки ми слухали пояснення Ґонзоу.

— Приблизно сорок маршрутів ведуть до п'ятого поверху, близько двадцяти — до десятого. Це лише припущення, але я також знайшов три маршрути, якими, схоже, можна спуститися ще глибше.

— Три перспективні маршрути, що ведуть далі десятого поверху? Чудово. Візьмемо один із них. Міо, можеш вибрати, який із цих трьох здається найкращим?

— Зрозуміла. Хокуто, які саме?

— Так, ось ці три, на мою думку, найкращі…

Якби сходи фізично з'єднували поверхи, я міг би дослідити все за допомогою «Сакаю».

Але система тут така, що під час переходу на нижчий поверх тебе телепортує, тому навіть якщо я зможу виміряти відстань між поверхами, самого маршруту це не покаже.

Якби я активував «Сакай» у вузькому радіусі, то зміг би досліджувати все детальніше, але здається, результат був би приблизно таким самим, як від роботи Хокуто.

Тож якщо Хокуто, який складає карту просто під час просування, вважає ці маршрути перспективними, думаю, варто покластися на його оцінку.

А якщо додати до неї ще й інстинкти Міо, мені буде ще спокійніше.

— А, до речі, я щойно згадав…

— Хм?

Ґонзоу нахилив голову, наче раптом пригадав щось важливе.

— Ви чули розмови, що тутешнього господаря, Дому, вбили і через це лабіринт став нестабільним?

— Так, ми дещо про це чули. Якщо я правильно пам'ятаю, це зробила авантюристка, яку називали «Вбивцею Драконів».

— Ага, та синьоволоса. Небезпечна жінка. Софія, здається? Кажуть, саме вона вбила Дому. Відтоді, як поповзли ці чутки, в лабіринті постійно трапляються землетруси й обвали. Та й види мамоно змінилися, багато всього сталося.

— …

Лабіринт утратив господаря й тому більше не може нормально підтримувати сам себе.

Така в мене проста гіпотеза.

— Бувало, що все повністю стабілізувалося. Якщо не помиляюся, це було тоді, коли в Лорелі перебувала героїня, пані Хібікі. Для нас поганий стан лабіринту напряму б'є по заробітку, тож те, що зробила пані Хібікі… те, що зробила героїня, було для нас справжнім порятунком.

— Хе-е, тобто тоді, коли сюди приїжджала героїня.

Старша щось зробила?

Хоч як я зважую — нестабільний лабіринт і вічно зайнята старша Хібікі, — ніяк не можу уявити, щоб вона сюди приходила…

— Ага. Але після того до Гільдії авантюристів почали надходити повідомлення про речі, яких раніше ніколи не траплялося.

— Про речі, яких раніше не було? Якщо можна, я хотів би почути подробиці.

— Ця інформація непевна, тож майте це на увазі. По-перше, кажуть, що всі поверхи нижче десятого сильно змінили свою структуру. Щодо цього… на передовій розвідки — люди, яких відібрала сама гільдія, а сама справа тримається в найсуворішій таємниці, тож достовірність я не гарантую. Це просто уривок інформації, який випадково до мене дійшов.

— Структура змінилася…

— І ще додам: раніше гільдія продавала карти аж до тринадцятого поверху, а тепер ті карти, що є у продажу, доходять лише до десятого.

— Зрозуміло.

Може, це пов'язано з тим, що лабіринт знову набуває стабільності, а може, причина зовсім інша.

Не знаю.

Зараз цього ніяк не з'ясувати.

Але слова про зміну структури звучать набагато правдоподібніше, якщо згадати історію з картами в Гільдії авантюристів.

Хоча все це також можна сприйняти як одну з тих теорій змови, що народжуються постійно.

— І ще ходять розмови, що гільдія незабаром почне діяти. Кажуть, коли людей відправляють у нижні частини лабіринту, доволі рідко вони потрапляють на дивний поверх.

— Дивний поверх?

— Так. Умови потрапляння туди взагалі невідомі, але ті, хто побував там і повернувся, кажуть, що такі дивні поверхи трапляються починаючи з третього. Причому після спуску нижче іноді повертаєшся на звичайний поверх, а іноді тебе закидає ще на один дивний.

— Тобто це не інший номер поверху?

Наприклад, спускаєшся з першого — і раптом опиняєшся на п'ятому.

— Ні. На кожному поверсі є номер, що показує, де саме ти знаходишся, і поряд вирізьблений дивний символ. Сам номер поверху лишається тим самим.

— Хм-м… А ти знаєш, що це за символ?

— Поки що я перевірив це в чотирьох різних груп, і всі назвали один і той самий символ, тож я його запам'ятав. Прочитати не можу, але, якщо не помиляюся…

Ґонзоу щось написав у своєму блокноті й показав мені.

Alt.

Це ж латиниця.

До того ж я вже бачив це слово. Якщо не помиляюся, на комп'ютерних клавіатурах.

Клавіша Alt.

…Погано.

Поза іграми я нею ніколи не користувався, тож навіть не знаю, що вона означає.

Здається, в іграх її використовували, щоб щось показати або перемкнути панель навичок…

У мене був друг, який добре розбирався в комп'ютерах, але сам я такими знаннями не володію.

Та якщо тут з'являється латиниця, це означає, що Мудреці точно до цього причетні.

Було б зовсім не дивно, якби якийсь Мудрець свого часу дуже глибоко втрутився в устрій цього лабіринту, тож, схоже, Ґонзоу мимохідь повідомив мені щось доволі важливе.

Корисна інформація.

— Зрозуміло… загадковий символ. Тобто якщо людина потрапляє на такий дивний поверх, десь там має бути напис на кшталт «3-Alt».

— Кажуть, його вирізьблено просто на колоні, яку бачиш одразу після прибуття. Подробиці про такі поверхи зараз продають за доволі високою ціною.

— Тоді, якщо компанія «Кудзуноха» туди потрапить, я продам цю інформацію тобі, Ґонзоу.

— Чекатиму з нетерпінням.

Він усміхнувся.

…Як я й думав, він зовсім не схожий на того, хто вже має онука.

— Вако, вже час.

Томое, яка стежила, як справи в Міо й у мене, прошепотіла це мені.

Схоже, перший маршрут уже вибрано.

— Зрозумів. Ґонзоу, вибач, що забрали стільки твого часу. Ось невелика подяка. І не думаю, що ми натрапимо на ті загадкові поверхи, але якщо таке станеться, обіцяю звернутися до тебе. Тоді до зустрічі.

— !!! Ні, вчителю… пане Райдо! Я не можу цього взяти…

Я дав йому ще п'ять срібних монет і рушив у напрямку, який показували Хокуто й Міо.

— Витрать їх на щось смачне для своєї дитини й онука. Ну що ж, Ґонзоу, дякую за допомогу.

Слідом за мною озвалася Томое.

Так вона ще й підказала йому, куди витратити отримані гроші.

— Наступного разу, коли зустрінемося, підготуй інформацію про щось смачне.

А за нею — Міо.

Навіть якщо він продавець інформації, хіба такі відомості теж входять до його роботи?

— …

Хокуто мовчки пішов за нами.

— …Схоже, ти станеш надзвичайно щасливим продавцем інформації, — мовив Берен.

Глибоко зворушений, він поклав руку Ґонзоу на плече, а потім наздогнав нас.

— Та не хвилюйся. Поки Вака говорив із тобою, він заробив у кількасот разів більше, ніж дав тобі. Ти без брехні розповів Ваці все, що знав. Добро за добро. Це нагорода за те, що ти найефективнішим чином допоміг нашій компанії та Ваці. А, і гроші теж відкладай, старий. Бувай.

Мабуть, Ші відчула спорідненість із таким самим невисоким на зріст Ґонзоу, тому й говорила з ним доволі фамільярно.

Потім вона помахала йому рукою й побігла за нами.

Та все ж Alt, га.

— …Хай буде з компанією «Кудзуноха» благословення пана Фуца.

Фуц.

Якщо вже він згадав це ім'я, то це ще одна річ, про яку я майже нічого не знаю.

Молитва Ґонзоу нагадала мені про дракона на ім'я Фуц, а невдовзі ми вже прибули на другий поверх лабіринту.

Вечір.

Усередині підземелля неймовірно важко відчути, як минає день, але час усе одно тече як завжди.

У Гільдії авантюристів підбивають підсумки за денними походами й тренуваннями, а також приймають принесені за день матеріали. Це один із найзавантаженіших відрізків доби.

У глибині цієї будівлі зібралися керівники каннаойської Гільдії авантюристів, кілька працівників і декілька сторонніх людей.

Побачити людей, які не належать до персоналу, у внутрішніх приміщеннях Гільдії авантюристів — рідкість.

— То як там компанія «Кудзуноха», яку сюди покликала Сайріцу?

Першим заговорив чоловік, який, схоже, був стороннім.

Чоловік у самому розквіті сил.

Він мав приємну зовнішність, а інші присутні підкорялися йому.

Навіть працівники гільдії, хоч і не були його підлеглими, все одно виявляли певну повагу.

— Вранці вони завершили підготовку й вирушили до лабіринту. Схоже, досі всередині. Гей, як вони просуваються?

Голова гільдії відповів, а потім запитав у підлеглого подробиці.

— Зараз вони на третьому поверсі, але… схоже, один уже вибув. Сигналу немає.

— Дісталися третього поверху за перший же день. Темп, гідний «Вбивці Драконів», але… мабуть, надто поспішали, і хтось загинув. Пане Коґецу.

— Для людей, яких рекомендувала Сайріцу, нічого особливого. Але правда й те, що відколи вони зв'язалися з принцесою Ірохою, ніхто так і не зміг до неї дістатися. Не можна втрачати пильність, та все ж… — мовив Коґецу.

З уст чоловіка прозвучало ім'я Ірохи.

Було зрозуміло, що справжньою ціллю чоловіка на ім'я Коґецу була не сама компанія «Кудзуноха», а Іроха.

(Купити найдорожчу карту й дістатися третього поверху за один день — хіба це не просто рівень «трохи здібні»? До того ж вони вже втратили одного, мабуть, він мертвий.)

(Я тієї самої думки, але мовчи. Ми просто пристрої, які відповідають на поставлені запитання. Зрозумів? Я хочу й завтра працювати тут.)

Двоє працівників Гільдії авантюристів нахилилися одне до одного й обмінялися пошепки кількома словами.

Але вони були в тій самій кімнаті, тож приховати це було неможливо. Погляд Коґецу миттєво метнувся до них.

Втім, він більше нічого про це не сказав і знову подивився на голову гільдії.

— Якщо можливо, я хотів би, щоб усі вони зникли, а це виглядало як нещасний випадок у підземеллі. Можеш відкликати людей із передової? — спитав Коґецу.

— Пане Коґецу, перепрошую за грубість, але ви при своєму розумі? Це найздібніша команда цієї гільдії, і зараз вони докладають усіх сил, щоб з'ясувати ситуацію у Великому лабіринті. Це завдання найвищого пріоритету.

— А я говорю про завдання високого пріоритету, яке стосується цього міста й усієї країни. Масштаб наших із тобою «найвищих пріоритетів» зовсім різний, — холодно відповів Коґецу.

— …Не плутайте наші пріоритети. Нас не цікавить політична боротьба Каннаої та Союзу Лорел.

— …О-о.

— Бо незалежно від результату наше становище майже не зміниться. Цікаво, чи зможе держава масштабу Союзу Лорел нормально існувати без Гільдії авантюристів? Якщо вона зникне, важко навіть уявити, наскільки впаде державна сила. Тут навіть думати нема про що, правда?

— Так, Гільдія авантюристів справді необхідна. Її зникнення немислиме. Але, знаєш… наприклад, зовсім не обов'язково, щоб саме ти лишався її представником. Та й не обов'язково, щоб нинішні працівники продовжували тут працювати… — сказав Коґецу.

— ?!

Двоє працівників явно здригнулися від цих слів.

— Пане Коґецу, досить. Якщо скажете ще хоч слово в цьому напрямку, нам доведеться стати вашими ворогами.

— Результат уже фактично визначений, а ви все одно стаєте на бік принцеси? Ви при своєму розумі? — спитав Коґецу.

— Я не казав, що ми стаємо на бік пані Ірохи. Тих, хто спрямовує проти нас ікла, ми вважаємо ворогами. Поки Гільдію авантюристів не чіпають, ми нейтральні.

— …

— Звичайно, якби до нас по допомогу звернулася людина з таким самим впливом, як у вас, пане Коґецу, сьогодні ми діяли б так само. Скажу прямо: якщо хочете вбити людей, для яких сама пані Сайріцу наказала державі забезпечити належне сприяння, робіть це власноруч.

— Хмпф. Нейтралітет, — пирхнув Коґецу.

Він підняв обидві руки так, наче саме слово було чимось нікчемним.

З боку гільдії ніхто не відреагував.

— Навіть отримавши їх у своє розпорядження, ми втратили зв'язок із Безтіньовими. Принцеса Іроха не тільки не повернулася до замку — вона зупинилася в закладі з такою ж позицією, як у вас, у «Чіхіро Манраї Хантен». І треба ж було саме сьогодні їм возз'єднатися з Шьоґецу та його людьми — до останнього вони вперто метушилися туди-сюди. Серйозно, які ж вони надокучливі! — вибухнув Коґецу.

— …

— Ситуація вже безнадійна. І для цього міста, і для епохи Осакабе. Уже вирішено, хто поведе все це в майбутнє, а ці кляті мухи, скільки їх не відганяй, усе одно літають довкола…

— Якщо вони для вас лише мухи…

— Що?

— Якщо ви не здатні самотужки відігнати навіть таку дрібноту, то як збираєтеся вести стародавній рід у майбутнє? Це не та справа, до якої мені слід приплітати релігію, але хіба ви не вважаєте, що це випробування, яке маєте подолати власними силами?

— Гучні слова. Цікаво, що скаже Сайріцу, коли дізнається, що я змусив вас стежити за пересуваннями компанії «Кудзуноха». Хіба це вже не зрада? — спитав Коґецу.

— Ви натякаєте, що ми співучасники? Намагаєтеся нам погрожувати?

— Я лише кажу правду.

— …Як прикро. Ви очевидно нижчі за пані Сайріцу, але, схоже, ще й нижчі за компанію «Кудзуноха». Ви танцюєте на долоні пані Сайріцу, а компанія «Кудзуноха» вже помітила ваше існування. Вони заздалегідь знають про тих, хто намагається відстежувати їхні пересування. Схоже, їх зовсім не турбує, що хтось знає, де вони бувають. Ба більше, вони навіть подбали про становище гільдії. Під час розмови про різні речі вони прямо згадали вас на ім'я.

— Що? — різко перепитав Коґецу.

— Тож цікаво, хто тут насправді найбільше не розуміє, що відбувається. Схоже, у вашому роді переможець іще не визначився. Бережіть себе.

— …Запам'ятай це. Я ніколи не забуду сьогоднішнього приниження, — прошипів Коґецу.

— Якщо раптом виграєте політичну боротьбу — я запам'ятаю. Двері он там.

Коґецу, не приховуючи люті, залишив кімнату разом зі своїми підлеглими.

— …Насувається буря.

— Ага.

Голова гільдії дивився на двері, за якими зник Коґецу, й тихо промовив це.

Працівниця гільдії мимоволі відповіла на його слова.

— Каннаої якийсь час буде небезпечним місцем. Не думайте, що ви в безпеці лише тому, що працюєте в офісі. Судячи з його характеру, він без вагань втягне й нас.

— Якщо принцесі Іросі вдасться перевернути цю ситуацію, це буде доволі… ні, це увійде в історію.

— Але з нею компанія «Кудзуноха»… ні, з нею Мудрець. Ми, можливо, бачимо початок легенди. Мить, коли рушає сама історія.

— Мудрець?! Той Райдо… тобто пан Райдо?!

— За словами пані Сайріцу — так. Схоже, він другий Мудрець, який існує в сучасну епоху. Ні, можливо, третій.

— Тобто… герой Імперії теж може бути одним із них?!

Чоловік-працівник, який теж слухав розмову, не витримав і долучився.

Голова лише зітхнув.

— …Так, схоже на те.

— Але якщо так, то виходить, що пан Райдо, який працює в торговій компанії, найслабший серед них. Схоже, він уже втратив одного члена групи. Обидва загони героїв же були справжнім уособленням блиску.

— А ця інформація… надійна?

— Так.

— Раніше я не питав, але кого саме вони втратили? Це відомо?

— Зараз перевірю. Так… Е?

— Ви жартуєте, так?

— Що сталося? Сигнал чиєї картки гільдії зник?

— Серед членів компанії «Кудзуноха», які зараз перебувають на третьому поверсі, ми втратили сигнал… пана Райдо.

— …Що?

Голова втупився в подані йому відомості так, наче хотів пропалити їх очима.

3-Alt.

3-Alt.

3-Alt.

Скільки б разів я не перечитував, там усе одно написано 3-Alt.

Ділянка третього поверху, яку називають «Проходом».

— Я чув, що це дивний поверх. Чув і те, що про їхнє існування відомо починаючи з третього поверху. І, як мені й казали, символ справді вирізьблено тут.

Мої думки самі виривалися вголос.

Хто б міг подумати, що я натраплю на нього так швидко.

До того ж…

— Мене відділило від усіх. Хоча ми зайшли в ту саму телепортаційну формацію… чому так сталося?

Я стояв у довгому коридорі. А, то ось що означає «Прохід» — коридор.

Коли ми спустилися на другий поверх, там була телепортаційна формація для повернення на перший.

А тут її немає.

Інакше кажучи, назад повернутися ніяк.

Підлога тьмяно світилася червоним, а на стелі червоним світлом сяяло щось кругле, схоже на лампочку.

Коридор був достатньо широким, щоб п'ять-шість людей могли йти пліч-о-пліч.

Світло тягнулося вперед, наче вказуючи дорогу.

Мабуть, саме туди мені й треба йти.

Обабіч стояли в ряд циліндричні світлові колони.

Вони нагадували неонові лампи.

А за ними — непроглядна темрява.

Звідусіль я відчував присутність мамоно. Їх чимало.

Нехай їх і менше, ніж на другому поверсі «Сад дрейків»… ні, той був ненормально просторим, тож за щільністю тут їх, можливо, навіть більше.

— Як це сказати… тут прохолодно, слизько й усе зроблено з якогось неорганічного матеріалу. Наче плитка.

Не час робити спокійні спостереження.

Так, я таки потрапив на той дивний поверх.

Не думав, що він ще й відділить мене від усіх.