Розділ 259 — Це, мабуть, маскот М

Перекладач і редактор: Näki + Claude

От халепа.

Навіть думковий зв'язок, створений в Асорі, тут узагалі не з'єднується.

Я відчуваю, що з Томое й Міо, з якими в мене пакт, усе гаразд, тож, напевно, й вони знають, що я в безпеці.

Принаймні я хочу так думати.

У цьому лабіринті перше, що ми робимо, прибувши на новий поверх, — шукаємо схожий на обеліск пристрій під назвою «портал» і реєструємо поверх, якого досягли.

Alt-поверх, на якому я зараз перебуваю, плавно вигинається то в один, то в інший бік, але дорога тут одна.

І, чесно кажучи, це мене тішить.

Мабуть, якщо просто йтиму туди, куди веде прохід, то зрештою дістануся або якогось порталу, або… телепортаційної формації на наступний поверх.

Якщо подумати, якби тут був портал, авантюрист, який уже одного разу потрапив сюди, зміг би приходити сюди скільки завгодно.

…Тоді велика ймовірність, що порталу тут немає, а є лише телепортаційна формація.

Вороги на другому поверсі, як і очікувалося, не становили великої загрози, тож і мамоно на цьому поверсі не повинні створити мені серйозних проблем.

Те саме стосується Томое та решти.

Інакше кажучи, замість того щоб стояти тут і намагатися відновити зв'язок, краще рухатися вперед і сподіватися, що ми знову зустрінемося.

— Ходімо.

Трохи прискоривши крок, я рушив коридором, залитим червоним світлом.

Іноді мамоно просто стояли посеред коридору, а інші вискакували із непроглядної темряви за колонами, куди не доходило світло, й нападали зненацька. У підсумку на мене кидалися кожні кілька хвилин.

Але не настільки, щоб доводилося зупинятися.

Усе закінчувалося одним магічним ударом, але… вони набагато сильніші за тих, що були в «Саду дрейків».

На другому поверсі навіть стояла табличка, яка попереджала, що це небезпечна зона, і біля телепортаційної формації майже не було груп, які б билися.

Коли ми рушили далі, то побачили чимало нижчих драконів — трохи сильніших за того, що давним-давно переміг Джіна та інших, — вони літали в небі й ходили землею.

Як і підказує назва «Сад», це дивна місцина зі штучним блакитним небом і зеленою травою.

Саме там я остаточно зрозумів, що підземелля — це не обов'язково печери.

— Там дракони, яких називали дрейками, поділялися між двома стихіями — землею та вітром, а тут…

Перемігши вже близько двадцяти супротивників, я зрозумів, що стихії ворогів на цьому поверсі змішані як попало. До того ж одні атакують магією здалеку, інші намагаються роздерти мене кігтями й іклами, ще є озброєна нежить, яка кидається напролом. Справді різноманіття, з яким не засумуєш.

Я просто прокладаю собі шлях безстихійним «Брідом», тож особливих проблем не відчуваю.

Але порівняно з другим поверхом складність тут, здається, зросла дуже сильно.

Ні, якщо говорити прямо, це майже те саме, що відправити людину на смерть.

Alt, га.

Немає гарантії, що це пов'язано саме з клавішею Alt, але виглядає так, ніби тут точно є зв'язок з англійською.

Слово, яке починається з цих трьох літер…

…

Хтось, принесіть мені англо-японський словник.

Ну, можу хоча б спробувати перебрати асоціації…

Мозок у мене зараз нічим, крім руху вперед, не зайнятий, тож краще вже думати про це, ніж бігти зовсім бездумно.

Alto, alter, altar…

Alter… здається, я бачив це в якійсь грі у слові alternative.

Що воно означало?

Щось на кшталт «інше»? «Ще одне»? Здається, приблизно так.

Якщо правильно пам'ятаю, на уроках музики я вчив, що alto — це гучність голосу.

Але чи було це взагалі англійською?

Звучало якось по-європейськи.

З усіх цих варіантів, мабуть, найбезпечніше припустити, що йдеться саме про alternative.

Інший поверх, ще один варіант поверху… звучить правдоподібно.

Тоді я навіть розумію, чому таку клавішу зробили на комп'ютерній клавіатурі.

…У будь-якому разі… хіба частота появи мамоно не зросла?

Порівняно з початком мені доводиться використовувати значно більше «Брідів».

Спереду, з боків і навіть іззаду, там, де я вже пройшов, — хоча я досі не знайшов ні порталу, ні телепортаційної формації, на мене знову й знову нападають найрізноманітніші мамоно.

Якщо не брати до уваги світло зі стелі, щільність мамоно вже така, що вони перекривають більшу частину червоного світла від підлоги.

Такими темпами скоро мене повністю оточать і я просто не зможу рухатися.

Треба прискоритися.

Я перейшов із підтюпцювання на справжній біг, відірвався від мамоно позаду й розкидав тих, що були попереду.

Я просто біг уперед по смузі червоного світла.

Тих, кого можна було оминути збоку, я оминав, а всіх, хто міг завадити просуванню, зносив геть.

Побачивши другий великий вигин, я вже приблизно зрозумів форму цього поверху.

Перша пряма тягнулася десь на три кілометри, потім ішов округлий поворот приблизно на дев'яносто градусів, після нього знову пряма, ще один поворот, а тоді — ще одна довга пряма.

Схоже на бігову доріжку стадіону.

До того ж тут є невеликі нахили, тож уся конструкція, можливо, має спіральну форму.

Порталу так і немає, а частота зустрічей із ворогами зовсім не зменшується.

Я молюся, щоб попереду більше не було поворотів.

І з цією молитвою продовжую бігти.

Навіть якщо ситуація в Томое та інших відрізняється, цікаво, чи їм теж доводиться вести такі самі неминучі бої.

Якщо так, то це місце справді паскудне.

Тут важливі не хитрощі, не розв'язання загадок і навіть не точність картографування — усе просто зводиться до бойової сили.

Якщо такі поверхи трапляються тут час від часу, Ясо-Кацуї — надзвичайно клопітне підземелля.

Розмірковуючи про це й продовжуючи бігти, я побачив дещо, що було не порталом, але все одно значно краще за черговий поворот.

— Це… завіса світла?

Попереду колихалося м'яке, майже примарне зелене сяйво, схоже на полярне сяйво.

Ця штука тягнулася від підлоги аж до стелі й справді скидалася на завісу.

Якщо це означає кінець, то було б ідеально. Але хоча б нехай це буде якийсь контрольний пункт.

— І фініш.

Я пройшов крізь завісу майже без опору.

Відчуття було таке, наче я розірвав фінішну стрічку.

Хоча у своєму світі я зовсім не був спортивною людиною, тож насправді навіть не знаю, як це — розривати фінішну стрічку.

Попереду не відчувається жодної присутності мамоно.

А позаду…

Я озирнувся й побачив, як мамоно, що наближалися до завіси, відступили назад у темряву по той бік колон.

Дуже по-спортивному з їхнього боку.

У будь-якому разі, схоже, я дістався якоїсь зони відпочинку.

Я мимоволі видихнув.

— Було б добре, якби тут була телепортаційна формація на наступний поверх…

Я рушив оглядати місце.

— Ти ж пройшов крізь фінішну завісу. Звісно, тут буде телепортаційна формація. Кумедні речі говориш.

Це був перший чужий голос, який я почув на цьому поверсі.

З тіні колони плавно вилетіла маленька істота…

— Невже… ти маріко?

— Га? Я що, знаменита?!

Оце так.

Яка перебільшена реакція.

Що це взагалі за створіння?

Насамперед, як і належить фейській расі, вона маленька.

Точно як в інформації.

Гм? Хоча… не настільки вже й маленька.

Наприклад, якби посадити її собі на плече, залежно від ваги це могло б бути доволі відчутно.

— Мені здається… на мене зараз дивляться якось дуже неввічливо.

Якщо оцінювати її загальний розмір, вона приблизно як сова середнього розміру.

А якби стояла на землі, була б заввишки приблизно з немовля.

Обличчя миле. Саме миле, а не красиве.

Її одяг узагалі не пасує до цього місця, але їй самій пасує чудово.

Нічого схожого на зброю в неї немає, зате мисливський кашкет із медаллю виглядає її фірмовою ознакою й так само добре гармонує з рештою вбрання.

Чомусь на ньому ще й вирізьблена літера «М» — мабуть, перша літера слова «маріко».

…

Ні, годі відводити очі.

Це, мабуть… ні, це точно істота, до якої неабияк доклали рук Мудреці.

Вона — просто жива копія тих знаменитих братів-сантехніків.

Примітка перекладача: відсилання до Маріо й Луїджі — братів-сантехніків, героїв відеоігор Нінтендо.

Якщо не зважати на стать, усе інше — суцільний косплей. Так, треба називати речі своїми іменами: це косплей.

Невже маріко всі такі?

До того ж у неї стрижка боб, яку в цьому світі я майже ні в кого, крім Міо, не бачив.

— Ну, неважливо. Ти все одно показав мені дещо цікаве. Досить давно тут нарешті з'явилася людина, яка змогла пройти цей поверх, але зараз її тут уже немає, та й авантюристом вона, мабуть, більше не є. Очі в тієї людини були зовсім не нормальні. Нечема — я навіть показалася, а вона просто пішла.

Я другий.

А перший явно був виснажений.

Ну, це й не дивно. Якщо тебе раптом закидає на такий поверх, будь-хто вимотається.

Мене особливо не притиснули, але я розумію, що відчувала та людина.

Стривайте… одна людина?

Невже існує настільки відчайдушний сміливець, що лізе в підземелля сам?

Я подумав про це, майже не відповідаючи на слова маріко, а вона тим часом легко облетіла мене довкола, наче розглядала.

— Та людина була досвідчена в лабіринті й знала, як проходити поверх типу «Прохід», тому я й подумала, що в неї є шанс. І справді, хоч спосіб був украй непривабливий і грубий, вона змогла дістатися аж сюди. Дорогою вона за потреби кидала товаришів і використовувала їх як приманку, тож зрештою лишилася сама. Для такого негідника результат вийшов доволі жалюгідний.

…

Отже, та людина все-таки прийшла з групою.

Просто вижила одна.

…

Якщо цей поверх можна проходити групою… чому ж я один?

— А от ти в багатьох сенсах неймовірний. «Прохід» — це поверх, де сила й кількість мамоно прямо пропорційні часу, який минув. Тому найважливіше — мати карту й зосередитися на тому, щоб якомога швидше дістатися наступного поверху.

— …

Я трохи чув про цей тип поверху, але сприйняв «Прохід» просто як бойово орієнтовану зону.

Та хіба не пояснювали ще щось подібне?

Мені здається, пояснення було іншим.

— А ти тим часом на вході спокійно взявся все досліджувати, потім ще деякий час тинявся без поспіху й почав із «ходьби». Я вже тоді вирішила, що ти кумедний випробувач. І на додачу ти був один.

Отже, я почав зовсім неправильно.

Так, якщо це поверх, де час має вирішальне значення, логічно було одразу бігти.

Але навіть якщо не брати до уваги силу, частота появи ворогів була просто огидною.

Назвати це «прямою пропорційністю» мені якось важко.

Я ж простояв без діла всього хвилин двадцять.

— До того ж це Alt-поверх, розумієш? Усі мамоно тут розлючені, а їхня сила… ну, на ній стоїть обмеження, щоб вона не перевищувала рівень десятого поверху, але… приріст навіть змінили на обернено пропорційний. А, звісно, кількість теж.

…

Тобто тут не просто відправляють людей на смерть — тут серйозно намагаються вбити всіх.

Навіть я чудово розумію різницю між прямою та оберненою пропорційністю.

І очевидно, що обернена пропорційність — це погано.

Витративши двадцять хвилин, я зробив щось по-справжньому безглузде.

І це таки було Alternative. Альтернативний поверх.

Зрозуміло.

— Хіба від такого людина зазвичай не гине?

Якщо тебе сюди закине самого, справа не просто закінчиться смертю.

Виходить, як завжди, цього разу мені теж катастрофічно не пощастило… А.

Група.

Ось воно.

Я ні з ким не перебуваю в групі.

Щодо Томое й Міо: я не питав, де саме тренувалася Томое, але, схоже, вона змогла підвищити рівень і тепер достатньо близька до рівня Міо, тому вони можуть створити одну групу.

Берен і Ші теж.

Але тоді Хокуто все одно лишається зайвим елементом у нашому складі.

Так, формально я не був у групі, але не відчуваю, що лише через це мав опинитися в такій ситуації.

— …Звісно. Цей варіант від самого початку зробили з доволі високою складністю.

Маріко широко усміхнулася.

Це була така чиста усмішка, ніби вона зовсім не засуджувала себе, а навпаки випнула груди й казала: «Ну ж бо, похвали мене».

— Скажу це як один із небагатьох, хто пройшов цей поверх: хіба така шалена складність не занадто висока для настільки раннього поверху?

— Концепція якраз у тому, щоб складність була приблизно на рівні десятого поверху й нижче. Та й узагалі, коли ти говориш це після того, як пройшов усе без єдиної подряпини, звучить не надто переконливо.

Десятий поверх і нижче, каже.

Я навіть не знайшов, що відповісти.

— До того ж! На Alt-поверх узагалі не можна потрапити, якщо не пройти попередній поверх із видатним результатом. У твоєму випадку… у «Саду дрейків»… земних драконів і летючих драконів… ти вбив більше сотні кожних? Га? Ця цифра справжня? Ти що, маєш якусь особисту образу на драконів?

…То ось у чому причина.

Справді, більшість другого поверху розбирав я.

Усе, що потрапляло мені на очі, я збивав.

Бо сам винищив надто багато, мене одного й запросили сюди, га.

Ха-а…

— Яка ж ти неймовірна людина. Але особисто мені такі подобаються. Якби нинішній господар цього місця був настільки ж безглуздо могутнім, як ти, я могла б працювати трохи старанніше… Та світ не завжди складається так, як хочеться.

Маріко чарівно нахилила голову.

До цього моменту мені якимось дивом вдавалося це ігнорувати, але… на її обличчі маленькі вусики «щіточкою».

Вони настільки не пасують до її обличчя, що буквально хочеться сказати: «У тебе там щось причепилося».

…Таке відчуття, ніби їх справді можна просто зняти.

Очевидно, що будь-який зв'язок із нею може обернутися найгіршим чином.

Треба бути обережним, ага.

Мене не надто дивує, що вона літає без крил, але фея з милим личком і бородою… це, по-моєму, неймовірно сильна риса.

Коли бачиш її наживо, враження просто нищівне.

— Господар. Ти говориш про Дому?

Господар.

Слово, яке мене зачепило.

І я знаю істоту, до якої воно могло б стосуватися.

Хоча я й чув, що той дракон був доволі дивним.

— Дома… стривай, це ж той дракон, якого не так давно перемогли? Він вливав у цей лабіринт силу, але господарем лабіринту не був. Ти цікавий авантюрист, тож я тобі скажу. Зараз він зазвичай перебуває разом із загоном найманців у дуууже глибокій частині лабіринту, але той, хто з давніх-давен керує цим лабіринтом, нещодавно повернувся.

— Управитель? Повернувся?

— Ага, це й є тутешній господар. Саме тому лабіринт знову ожив, а Alt-поверхи відродилися. Нас, маріко, тепер доволі багато. Щоправда, якщо ти не на Alt-поверсі або не зайшов дуже глибоко, зустріти когось із нас майже неможливо.

Чому, ну чому?

Чому ти не міг повернутися ПІСЛЯ того, як ми звідси підемо, управителю?

Мене закидають у такі місця лише тому, що ми швидко просуваємося, продавлюємо все грубою силою й трохи займаємося пошуком та знищенням. Серйозно, яке ж це морочливе підземелля.

Я ж сьогодні хотів просто трохи зазирнути всередину й повернутися!

— Ем, якщо можна, розкажеш мені трохи більше?

Але раз я вже натрапив на таке джерело інформації, доведеться відкласти повернення й розпитати її як слід.

— Гм… наступного разу, коли зустрінемося, пане авантюристе. Я вже й так забагато наговорила.

— А, мене звати…

Я раптом зрозумів, що навіть не представився.

І її імені теж не знаю.

Маріко — це назва раси, а не ім'я конкретної особи.

— Представимося теж наступного разу. Хоч я так кажу, але насправді в мене немає особистого імені, та й бажання його мати теж немає. Таке зазвичай потрібно лише «відступникам». Коли зустрінемося знову, обов'язково скажи мені своє ім'я! Бувай, загадковий пане авантюристе! Було весело!

Вона перебила мене, сама без упину все договорила й зникла, залишивши по собі лише слабке фосфоресцентне сяйво.

У глибині я побачив телепортаційну формацію.

Навколо запанувала тиша.

Ну, взагалі-то, на мою думку, маріко була в кілька разів загадковішою істотою, ніж я.

Виглядає як маскот, а поводиться майже як торговець.

Та все ж правда й те, що… рис у неї вистачає настільки яскравих, що така раса цілком може вважатися однією з візитівок цього лабіринту.

Я став на телепортаційну формацію, молячись, щоб мене не відправило на ще один Alt-поверх.

На щастя, хвилювався я даремно.

Я безпечно возз'єднався з п'ятьма іншими, які чекали біля входу на наступний поверх.