Розділ 268 — Неможлива зустріч

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Як завжди, усе біле.

Минула ніч, і я опинився в місці, де ще кілька годин тому й уявити себе не міг.

Зовні — суцільна білизна.

І це місце, на мій подив…

— Мені страшенно шкода, Вако! Я знаю, що ви зараз посеред проходження лабіринту Лорела, але…

Голову переді мною схилив Шікі.

Взагалі-то завтра в Академії день лекцій.

Увечері я й так збирався вирушити до Ротцґарда на підготовчу нараду, тож зустріч із Шікі сьогодні була запланована.

Просто я ніяк не очікував, що зустрінемося вже зранку.

Через раптовий виклик Шікі я зараз у Каленеоні — місці, де давно не бував.

— То як Джін?

— Він опритомнів, але досі вкрай збуджений. Я не очікував, що Джін настільки втратить контроль. Це моя помилка, — відповів Шікі.

— …Він живий. Не картай себе так, Шікі. Ти ж напевно оцінив, скільки він здатен витримати, перш ніж відправляти його на тренування.

Саме так.

Схоже, Шікі окремо тренував Джіна, який палко хотів влаштуватися до нас, за програмою, відмінною від звичайних занять, і давав йому трохи реальної роботи для перевірки.

Звісно, не самого. Разом із ним були й працівники компанії.

Саме тренування, як я й сказав, не було надто небезпечним.

Щодо Джіна, Амелії та інших студентів я дав Шікі достатньо матеріалів і залишив усе на нього. З того, що чув, проблем досі не було.

За звичайних обставин це взагалі була б ситуація, через яку мене не потрібно викликати.

«Мені дуже шкода, Джін тяжко поранений. Будь ласка, негайно прибудьте до Каленеону», — таке повідомлення я отримав уві сні, тому зараз і перебуваю тут.

За словами Шікі, лікування успішно завершили, причому з найкращим результатом — навіть шрамів не залишилося.

Але через те, що Джін ледь не загинув — не на занятті, а в справжньому бою, — його психіка зараз нестабільна.

…Ну, на заняттях, хоч би як сильно вони усвідомлювали смерть, останнім часом десь у глибині душі вже серйозно розуміють, що насправді не помруть.

Навіть якщо ми підводимо їх просто до межі смерті, реально вбивати їх ніхто не збирається.

А от справжній бій — інша річ.

Заради грабунку, захисту чи їжі вороги битимуться й убиватимуть.

І, звісно, одна сторона виживе, а інша помре.

Тобто Джін знову відчув справжній страх смерті на самій межі, якого давно не переживав, і тепер його душевний стан розхитаний.

За силою він уже цілком придатний для роботи авантюристом, але… фу-фу-фу, схоже, він нарешті став на стартову лінію шляху справжнього воїна.

Напевно, він ще й згадав випадок із нижчим драконом, від чого став іще сильніше злитися на себе й нервувати.

То теж був справжній бій, але тоді він був у групі, вони заздалегідь підготували контрзаходи й мали завзятість, сильнішу за страх.

Отже… чому ж цього разу Джін опинився на межі смерті?

— …Насправді я розраховую, що Джін долучатиметься до справ Каленеону. Тому хотів дати йому досвід боїв у сніжній країні й навчити, як тут воювати, тож привіз його сюди на практичне тренування, — пояснив Шікі.

— І з'явився непередбачений чинник, якого навіть ти не міг передбачити. Так?

— …Так.

Гірка усмішка Шікі була важкою.

Може, він думає, що завдав учневі психологічної травми.

Якщо чесно, я не вважаю, що Шікі треба так сильно брати це на себе.

І тим більше не збираюся звинувачувати його за поранення Джіна.

Коли Джін трохи оговтається, я планую сказати йому щось на кшталт: «Не змушуй Шікі хвилюватися», «Ти що, слабак?» і «Руки й ноги тобі для краси?». Трохи легкого морального прочухана.

Не знаю, заради чого саме, але він сам прийшов до нас по силу й сказав, що хоче працювати в Торговій компанії «Кудзуноха».

Небезпеку він мав усвідомлювати.

Він сам відвідував наші заняття й спостерігав за нами, тож повинен був розуміти: силу й гроші не отримують, сьорбаючи чай і милуючись заходом сонця.

Інакше він давно покинув би заняття.

До того ж Шікі запропонував йому тренування, Джін погодився — і блискуче провалив його.

Так, він не виправдав очікувань.

Принаймні як представник компанії я мушу дивитися на це саме так.

Усі з Асори теж виходять назовні й із гордістю працюють від імені компанії, тож відповідальність тут важча.

Якби йшлося лише про заняття, це була б інша справа, але щодо Джіна й Амелії я повинен поводитися відповідно.

— Шікі, цього разу Джін не виправдав твоїх очікувань, і ти розчарувався. Ось і все.

— Але я—! Я ж певною мірою ще й їхній учитель.

— І водночас — принаймні поки що — ти начальник цих двох у компанії. Так?

— Це… так. Усе саме так, але…

— Тоді вимагаймо від них у роботі того самого, що й від усіх в Асорі. Без поблажок через те, що вони студенти. Ти надто зациклився на цьому.

— Я… справді надто зациклився? Визнаю: через те, що він мій учень і ще недосвідчений, я був із ним м'яким.

— Я саме так це й бачу. Хай він навіть твій учень, але якщо хоче працювати в Торговій компанії «Кудзуноха», недосвідченість не має значення. Якщо ми беремо їх на роботу, буде проблемою, якщо вони не зможуть як слід показати силу, якої ми від них очікуємо.

— …Так. Ви цілком праві. Якщо робити виняток лише для них, це буде поганим прикладом для людей Асори, які пройшли крізь браму й тяжко працюють назовні заради компанії. Ви абсолютно праві.

— Мені ще дуже далеко до того, щоб читати нотації Шікі. Ха-ха-ха.

— Ні, це не так. Погано… Я весь час ставлюся до них як до студентів, а не як начальник. Якщо вони збираються працювати в компанії, я маю робити все належним чином.

— От і правильно. А тепер Джін уже мав трохи заспокоїтися. Може, зайду до нього зі словами: «Ну що, слабаче?». І все-таки — через що він опинився в такому стані?

Таємничий чинник, що зруйнував розрахунки Шікі.

Мені цікаво.

— Мабуть, через мене~!

— Ува?!

З іншого боку дверей замість стуку раптом пролунала відповідь.

Що?!

Хто?!

Ні, цей голос…

Я вже його чув?!

— Можна зайти?!

Енергійний голос рознісся кімнатою.

Звісно, я подивився на Шікі.

— Мабуть, помилки немає. Через вплив цієї особи Джін надто далеко погнався за мамоно й був поранений, — сказав Шікі.

— Хе-е~.

Зрозуміло.

Голос знайомий, але… водночас саме те, що я його пам'ятаю, викликає якусь ніяковість.

Наче щось не на своєму місці. Дивне відчуття.

Хто це?

Ну, принаймні ворожості з того боку не відчувається, тож впустимо.

— Заходьте.

— Перепрошую за вторгнення!!

Енергійна.

У будь-якому разі, це явно дуже енергійна людина.

Ще до того, як вона зайшла, я зрозумів: це дівчина.

Вона ще підліток, і…

…

Приблизно одного віку з Джіном та іншими…

Але…

Га?!

Гааааа?!!!

— Рада знайомству! Для мене велика честь познайомитися з вами, пане Райдо! За наказом мого батька Фальца я служу в Гільдії авантюристів Каленеону. Мене звати Софія!!

Коротке синє волосся, в обох очах жодної аномалії, а енергії стільки ж, скільки було чути ще за дверима.

«Вбивця Драконів», яку, за словами Рута, він власноруч добив… чомусь помолодшала й стоїть просто переді мною.

…Батька?

Вона сказала — батька?!

— Отак усе й сталося. Схоже, через мене той учень там постраждав. Перепрошую, — сказала Софія.

— …

Юна Софія пояснила мені ситуацію й глибоко вклонилася — саме мені.

Без жодної скутості чи неприродності.

Ні, справа навіть не в цьому. Вона… так, вона явно мене не знає.

Схоже, справді не знає.

Чомусь я викликаю в неї величезний інтерес, і це трохи моторошно, але жодного сліду гри я не бачу.

Софія.

Я не знаю всього, що сталося в її минулому.

Але… якби — лише ЯКБИ — у неї не було мети поглинати Вищих Драконів, щоб зрівнятися з Рутом, і якби під час дорослішання не було якогось чинника, що викривив її в темряву, можливо, вона виросла б саме такою жінкою.

Звісно, це лише «якби».

Але юна Софія переді мною — не якийсь залишковий дух і не нежить. Її присутність цілком справжня. До того ж Рута вона називає батьком.

…Ні, не Рута.

Фальца.

Саме так вона його назвала.

— Пане Райдо?

— А, так. Зрозумів. Вам нема за що вибачатися. Це просто означає, що наш Джін ще недосвідчений.

— Недосвідчений?! Так, він трохи дивний, але навички в нього доволі високі. А! Невже в Торговій компанії «Кудзуноха» навіть такий рівень вважається недосвідченим?!

Юна Софія заговорила зі мною з сяючими очима.

Трохи дивний хлопець. Джін узагалі-то не дивак.

Але якщо послухати юну Софію, то цього разу він і справді поводився дивно.

Я вже перепитав Шікі, і, схоже, усе, що вона каже, правда.

Сестра Міранда, га.

Схоже, саме це Джін вигукнув, коли випадково зустрів Софію посеред тренування й кинувся до неї.

Це було не просто «схожа на знайому» — він був абсолютно переконаний, що ця юна Софія і є тією самою Мірандою.

Гм…

На марення від холоду не схоже.

Та й сама нинішня Софія явно дивна.

Вона молодша, не пам'ятає мене, а до Торгової компанії «Кудзуноха» ставиться неймовірно добре.

І ця дівчина ще й схожа на когось іншого?

Нічого не розумію.

— Не можна називати його вправним, якщо він постраждав лише тому, що його сила не відповідала місцю. Якщо запитати, слабкий Джін чи сильний у Торговій компанії «Кудзуноха», я скажу: він учень. Він іще слабкий.

— Ува-а~~! Як і очікувалося від найсильнішої бойової сили світу — Торгової компанії «Кудзуноха»! Усе точно так, як казав батько!!

…

Як я й думав, вона й тут згадує Рута.

Господи.

Те, що ця Софія тут, та й узагалі все це — його задум.

Якщо він спеціально залишив цю дівчину в Каленеоні, значить, із нетерпінням чекав, коли я її знайду й остовпію.

А ще він розраховує, що я відразу полечу до нього вимагати пояснень.

…Саме це я й зроблю.

І це мене дратує.

Та й узагалі, що ще за «найсильніша бойова сила світу»?

Так компанії не оцінюють.

— Бойова сила, кажете. Серйозно, пан Фальц має препаскудний характер.

— Ні! Батько постійно так говорить. Він каже, що співпраця з Торговою компанією «Кудзуноха» — величезна користь для Гільдії авантюристів. І що пан Райдо — важлива й незамінна людина.

— …

— Т-тому він сказав, що ви — людина, якій він «довіряє найбільше», і відправив мене до Каленеону. Я дуже чекала дня, коли зможу отак із вами зустрітися. Це правда.

…Софія.

Вона виглядає щасливою.

Так, у цьому немає жодних сумнівів.

І в її словах теж немає сумніву.

Почнемо спочатку. Я дам їй шанс.

Це, безумовно, добре.

Але… ця невинність, ця чиста манера говорити зі мною, її радість від цієї зворушливої для неї зустрічі… чомусь завдавали мені болю.

Я досі не розумію чому.

Софія, яка насолоджується життям… здавалася мені жалюгідною.

Не знаю як, але Рут дав їй життя, протилежне ненависті, — щасливе життя.

Так воно і є, і все ж…

Я не можу прочитати емоції Шікі, який стоїть поруч.

Він просто зберігає лагідний вираз обличчя як старший працівник компанії й час від часу киває, показуючи, що розуміє слова Софії.

— А, він сказав тримати це в таємниці, але я не можу брехати батькові й панові Райдо, тож розповім вам, гаразд?

— Гм?

Юна Софія на мить зробила стурбоване обличчя, а потім знову усміхнулася, як раніше.

Брова Шікі ледь ворухнулася.

…Нова інформація.

Той «він», якого вона щойно згадала, — це людина, що врятувала Джіна біля підніжжя сніжної гори?

Саме так розповіла Софія.

За її словами, там був чоловік, який винищив мамоно, що загнали Джіна в кут.

Для людини, яка сама лізе на сніжну гору, опис доволі дивний: чоловік, схожий на лицаря, у повному латному обладунку. І ще верхи на сильному коні.

Тут стільки всього хочеться прокоментувати, що навіть не знаю, з чого почати.

Повірити, що це якась нова ілюзорна магія, було б легше.

— Він представився як Азноваль. Схоже, він урятував того учня, а коли я підійшла, сказав: «Я Азноваль… це псевдонім, під яким я відомий як лицар — ні, тобто як Авантюрист Вито… ні, не те. Я просто проходив повз. До речі, де Ціґе?»

Азноваль?

Це ім'я я знаю.

— Судячи з усього, це не псевдонім, а його справжнє ім'я. Він блукав Каленеоном і питав дорогу до Ціґе. Це ж явно дивно.

…І справді. Надто вже далеко.

Це як опинитися в Китаї й питати дорогу до Фінляндії.

Якщо від Шовкового шляху до Близького Сходу — ще хоч якось реалістично.

Навіть якщо в цьому світі існують телепортаційні формації, звичайний транспорт тут усе одно приблизно на рівні Середньовіччя.

У будь-якому разі, Ціґе, га.

Якщо він один з «Авантюристів Витоків», я не можу проігнорувати те, що з його вуст прозвучало ім'я Ціґе.

Спершу подивлюся, як там Джін, а потім повернуся до Ціґе.

…Дослідження лабіринту залишу на другу половину дня, а до того часу нехай усі позбирають інформацію про справи, пов'язані з Ірохою.

До речі, Міо хотіла перевірити виробництво місо.

Нуднувато, але як невелику нагороду дам усім вільний ранок під приводом розслідування.

— У будь-якому разі, що робити з тим хлопцем? Я не пані Міранда й узагалі тому хлопцеві не сестра. Сьогодні ми зустрілися вперше. Якби це був якийсь новий спосіб залицяння, я б просто відмовила…

— Я після цього сам із ним поговорю, тож це може зайняти трохи часу. Якщо вас це влаштовує…

— Якщо пан Райдо так каже. І ще, будь ласка, не говоріть так офіційно з кимось на кшталт мене. Схоже, сьогодні ви дуже зайняті, але я буду рада, якщо найближчим часом ви приділите мені трохи часу! Ну, не хочу забирати його надто багато, тож я вже піду!

Вона не збирається зустрітися з Джіном, га.

Але це логічно.

Мені було б набагато спокійніше, якби Джін просто закохався в Софію з першого погляду й вигадав якийсь безглуздий спосіб залицяння.

Гаразд, треба поспішати.

Потрібно ще зранку закінчити справи тут і в Ціґе, а до другої половини дня повернутися до Каннаої.

Ціґе, га. Було б добре, якби там знайшовся хтось, хто знає, чого насправді хоче Азноваль.