Розділ 270 — Давним-давно

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Рут, як завжди, усміхався привітно й зовсім не приховував доброзичливості.

Але з якоїсь дивної причини тепер, коли я дізнався про нього чимало того, чого раніше не знав, у грудях лишалося якесь мутне відчуття.

Його зв'язок з «Авантюристами Витоків», історія Гільдії авантюристів і сьогоднішня Софія — в усьому цьому було щось таке, що не давало мені сказати: «Я це приймаю».

Про інших учасників я поки не знаю, але пан Рокуя, схоже, навіть зараз приймає своє минуле.

Софія теж… виглядала щасливою.

І все одно мене, сторонню людину, гризло щось неприємне.

Пан Рокуя та інші — Мудреці, тобто японці, тому частина мене не може сприймати це як зовсім чужу справу.

Щодо Софії, з огляду на її стосунки з Рутом я начебто сторонній, але до її одержимості й кінця її життя я теж неабияк причетний.

— У будь-якому разі, ходімо до моєї кімнати. Мені треба з тобою поговорити.

— …Слухай, Райдо…

— Що?

Зараз я точно не збираюся грати за твоїми правилами.

— З огляду на досвід нас обох, думаю, для ігор зі зв'язуванням ще трохи зарано. Насправді спершу вести маю я. І, якщо чесно, у мене випадково є пов'язка на очі… цікаво?

Рут, якого я поки тримав зв'язаним у повітрі, почервонів і весело верз усіляку гидоту.

Точно, він же саме такий.

Ага, тепер я починаю згадувати.

— Анітрохи! І взагалі, таке не говорять посеред Гільдії авантюристів!

— Е?! Та це місце практично мій дім, усе нормально, нормально.

Ну так, він же голова гільдії…

Байдуже.

Треба швидше забрати його до компанії.

А, точно. Перш ніж іти, раз уже я тут, спитаю пані Тоа про пана Азноваля і, якщо вийде, попрошу її теж щось про нього розвідати.

— Ем, схоже, ви тут трохи зайняті, тож я вже піду, гаразд? — сказала Тоа.

— Зачекайте, будь ласка. Насправді я хотів дещо у вас запитати.

— Пане Райдо, у мене? Звісно, питайте що завгодно.

Тоа здивувалася, але погодилася відповісти.

Ну, зараз їй уже нема чого від мене приховувати, навіть історію кинджала її предків.

Мені це на руку.

Тут зараз є й інші люди, які можуть нас почути, але… навіть якщо ім'я Азноваля розійдеться з моїх вуст, у цьому, здається, буде чимало переваг.

Тож байдуже.

Рута я спитаю пізніше. Він узагалі знайомий із ними, та ще й знає про їхнє безсмертя.

— Йдеться про лицаря на ім'я Азноваль. У вас із ним є якийсь зв'язок? Або, може, ви знаєте когось, хто з ним пов'язаний?

— !!

— ?!

Гм?

І Тоа, і Рут відреагували дуже виразно.

Ніби почули ім'я, якого зовсім не очікували.

Але це… схоже, ім'я Азноваля знає не лише Рут — Тоа теж.

Пан Рембрандт також його знав, тож, можливо, тільки й того.

Ні, ця реакція надто дивна.

Не така, як у пана Рембрандта.

— Райдо, ти… знову витягнув неабияке ім'я. Хоча в Лорелі його справді можна почути.

На обличчі Рута застиг вираз, який важко було описати, а слова він ніби вичавлював із себе.

Адже саме він зробив їх безсмертними.

Мабуть, це воскресило й гіркі, і ностальгійні спогади.

— Азноваль… прапороносець «Авантюристів Витоків». Лицар Азноваль? — перепитала Тоа.

— Схоже, ви його знаєте.

— Моє коріння звідти. У Лорелі немає людей, які б не любили жрицю чи «Яблуко». Я теж не виняток.

— …Ого.

Схоже, ностальгійні слова Тоа зацікавили Рута, й він мимоволі подав голос.

— До створення Союзу вони без жодної дволикості підтримували людей. Легендарні постаті, які лишили свій слід в історії. Це те, що ви знаєте?

— І це теж. Але для мене Азноваль трохи особливий. Серед «Авантюристів Витоків» його описують як героя — втілення м'язів і безрозсудства. І більшість історій про нього саме такі.

Він же прапороносець, так?

У сенсі лідер.

Я й сам як керівник не маю права надто когось критикувати, але… з таким усе нормально?

Рут задоволено усміхається.

Тобто опис Азноваля й справді такий?

— Але дурнем він аж ніяк не був. Давним-давно, коли Лорел вирішив підняти престиж держави, вбивши одного Вищого Дракона, що спав на Пустищі, лицар Азноваль раптово з'явився в самому центрі країни й застеріг їх не робити цього.

Пані Тоа говорила так, ніби згадувала далеке минуле.

Хоча воно й справді далеке.

Та для неї та спроба кинути виклик Вищому Дракону і спроба цьому завадити сильно перекрутили все життя.

Той самий Вищий Дракон — Шін.

Її називали «непереможною», а вона собі безтурботно спала… ну, це Томое.

Вона сама навіть не пам'ятала про це, доки її не спитали, але, схоже, експедиція завершилася величезним провалом.

На Пустищі загинуло чимало елітних бійців.

Серед них і предки Тоа.

Їхній важливий родовий кинджал загубили там, родину переслідували, через що їм доводилося раз за разом переїжджати. У результаті Тоа стала авантюристкою й прийшла на Пустище шукати кинджал предків. Коли вона вже майже помирала, її сестра Рінон познайомилася зі мною, і після всіх перипетій Тоа та її товариші, що тоді теж були на межі смерті, нині стали найкращою групою Ціґе.

Ось уже справді ніколи не знаєш, куди заведе життя.

Тепер кинджал благополучно повернувся до неї, вона вирішила зробити Ціґе своїм домом, далі допомагає місту як авантюристка й продовжує відточувати майстерність.

По-своєму це хороший фінал.

— Зрештою саме тоді Великий лабіринт Ясо-Кацуї вивергнувся, тож йому довелося вирушити туди й зменшувати збитки. А поки його не було, та безглузда експедиція все-таки вирушила, і… ну, певною мірою саме тому я тепер тут. Через це серед «Авантюристів Витоків» найбільше мені подобається Азноваль.

Зрозуміло, зрозуміло.

Ось який між ними зв'язок.

Але якщо дивитися з того далекого минулого аж у теперішнє, це все одно не пояснює, чому Азноваль мав би прийти до Ціґе.

Ну, принаймні тут є щось глибше, ніж просто знання його імені, але все одно здається недостатнім.

Стривайте, вона ж щойно зовсім буденно сказала щось неймовірне.

Що там було про лабіринт?

Вивергнувся?

Хіба так не вулкани роблять?

— Зачекайте. Цей лабіринт може вивергатися?

Я все-таки перепитав.

Та не може такого бути.

Принаймні за законами здорового глузду. Хоча те місце на здоровий глузд не зважає…

— Я недовго жила в Лорелі, тому багато про це не знаю. Але, схоже, й таке там трапляється. Тоді він з'їв два плоди «Борд», що є джерелом його сили, прорвався крізь лаву й пробив глибоку шахту, щоб заспокоїти виверження.

Я пам'ятаю, що Тоа й Рінон народилися десь неподалік Імперії.

Від народження вони жодного разу не були в Союзі Лорел.

Тож навіть якщо розпитувати її далі, вона навряд чи знає більше.

Якщо лабіринт вивергнеться, поки ми всередині, буде небезпечно.

Коли повернуся, треба спитати всіх про це.

Якщо є хоча б якісь ознаки, доведеться поспішити.

І все ж зупиняти виверження… прямо як пан Сер Вейл.

Схоже, Азноваль і справді неабиякий тип.

Частина про якісь плоди, мабуть, уже прикраса легенди, тож деталі можна відкинути, але без сумніву він здійснив щось грандіозне, аби зменшити наслідки.

Чомусь це нагадало мені класичного героя, який їв шпинат із банки й миттєво ставав сильнішим.

— Зрозуміло…

— …Таке враження, пане Райдо, ніби ви одну за одною встрягаєте в таємниці світу. По-моєму, у вас пригод більше, ніж у самих авантюристів.

— Фактично так і виходить. Мені це не дуже подобається, але заперечувати не можу.

— …У ті часи в Королівстві Лімія був Вищий Дракон «Водоспад», який дарував благословення озера; в Імперії Ґрітонія в пустелі жила Ґроунт, яка давала випробування, а ті, хто їх проходив, отримували благословення. Лорел і Айон серед великих держав стояли на голову нижче за ці дві, хоча все ще балансували на тій хиткій межі, де їх іще можна було вважати великими державами, і… саме через цю хитку позицію вони відчайдушно прагнули здобути силу Вищого Дракона. Справді… яка дурна історія.

Тоа доволі добре на цьому знається.

Це передавалося в історії її родини чи вона сама зацікавилася й усе дослідила?

Знаючи Тоа, яка особисто прийшла на Пустище, щоб повернути кинджал предків, другий варіант цілком можливий.

Отже, причина тієї давньої експедиції полягала в тому, що вони хотіли перемогти Шін і забрати її до своєї країни?

Якщо так, то це й справді безглуздо.

Якби я тоді був там, можливо, теж спробував би їх зупинити.

Навіть у Лімії все склалося лише тому, що озеро вже було на території королівства. І в Ґрітонії не Імперія створила Білу пустелю, щоб покликати туди Ґроунт — вона просто від самого початку була там.

У Лорелі ж від самого початку був Фуц, та й у лабіринті мав бути Дома.

Тоді навіщо їм узагалі знадобилося лізти в Пустище по Шін?

Стривайте, лабіринт, схоже, існував уже тоді.

І при цьому Лорел не знав, що в межах їхньої країни є Вищий Дракон?

Хіба таке можливо?

!

Або… може, на той час Дома ще не був Вищим Драконом…

Ні, стоп. Це теж сумнівно.

«Ф'ю-у-у~»

Рут демонстративно відвів очі від мого підозрілого погляду.

Намагається втекти від теми.

Ні, не дам.

Ти й до цього причетний?

Відтепер у всьому, що стосується Вищих Драконів, я просто автоматично ставитиму цього типа під номером один у списку підозрюваних.

— Зрозуміло. Історія для вас не надто приємна, а я все одно змусив про неї говорити. Перепрошую. Але якщо згадаєте про нього ще щось, будь ласка, повідомте компанію. Я хочу дізнатися якомога більше про лицаря Азноваля й «Авантюристів Витоків», бо це пов'язано зі справою, в яку я зараз втягнутий.

— Усе це давно минуло, тож я не проти. Коли повернуся додому, ще раз усе пошукаю!

Минуле, га.

Мабуть, дивний тут саме я.

І справді, це вже минуле, яке давно завершилося.

Тепер я нічого з цим не зроблю.

Принаймні Тоа, яка вже досягла власної мети, зараз просто живе далі.

І це не неправильно. Навіть трохи сліпуче.

— Дуже дякую.

— Тоді я вже піду. Пане Веґане, і вам до зустрічі.

— Ага, дякую, що провела мене. І ще — вибач. Насправді це ім'я вигадане.

— Е?

— Заради безпеки. У мене й крихти не було наміру тебе обманювати. Я радий, що зустрів тебе, Тоа. Працівники Гільдії авантюристів у Ціґе й найкращі авантюристи міста чудові. Якби всюди було стільки жвавості й здорової напруги, мені не було б на що скаржитися. Як голова гільдії Фальц, я цим пишаюся.

— Фаль… е-е-е-е?!

— Ахаха. Якщо захочеш, я можу організувати твоє працевлаштування безпосередньо в штат Гільдії авантюристів. Буде бажання — будь-коли скажи відповідальним людям, гаразд? Ну що, Райдо, ходімо до Торгової компанії «Кудзуноха».

Що ще за Фальц. Це ж теж фальшиве ім'я.

Рут бреше так само легко, як дихає.

Він часом не одного типу з Роною?

Та хоч як ти намагаєшся виглядати поважно, поки зв'язаний висиш у повітрі, гідності в тебе рівно нуль.

Каже «ходімо», хоча сам навіть рухатися не може.

До того ж, Руте, в тебе з носа тече.

А, ні.

Це кров із носа.

— …Ха-а…

— Стривай, Райдо, що це за зітхання? Е, чому в мене голова якось дивно почувається? А, трохи щипає. Це кров із носа? Кров із носа, так? Райдо, в мене кров із носа!!

Ну, тобі ж щойно врізали по обличчю.

Навіть ти після такого мав отримати хоч якусь травму.

— Гаразд, усі, перепрошую за цей безлад.

Я коротко вклонився.

У повітрі повисла атмосфера, з якою вже нічого не вдієш.

Я за це відповідальності не беру.

Бо тепер мені треба говорити з цим Рутом.

Навряд чи після розмови мені стане зовсім легко.

Але було б добре, якби хоча б частина цієї каламуті всередині нарешті розвіялася.