Розділ 281 — Бій, щоб завершити бій

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Чому все так вийшло?

Втручаючись у сприйняття тіла й свідомості всіх присутніх, ми потроху спрямовували бій у вигідний для нас бік і прибрали головну причину цього конфлікту.

«Туман П'ятого Селища» Томое, здатний утілювати те, що людина прагне побачити, і чорна нитка Міо, яка може з'єднувати магічну силу та відчуття інших.

Ми втрьох розгорнули настільки масштабну магію, наклали на неї ефект приховування й увесь цей час підтримували її роботу.

Після того як я сам це випробував, враження одне… це несподівано виснажує.

Я розподіляв магічну силу між Томое й Міо та посилював їх, а натомість вони керували магією, тоді як більшу частину потрібної їй енергії постачав саме я.

Як би це пояснити простіше?

Наприклад, ніби ти приносиш речі в чужий будинок і намагаєшся непомітно розкласти їх усередині. Причому в тому будинку повно камер спостереження й є система, яка реагує на виявлення рухомих об'єктів.

…Невже це справді було настільки складно?

Ага. Приблизно настільки, як у цьому прикладі.

Зрештою, всі троє з нас узяли участь у бою.

Я бився з пані Хіцуною та маріко.

Маріко — серйозно небезпечні. Атака, яка засовує тебе всередину стіни? Це ж надто смертельно.

Я потрапив під закляття, яке за межами цього лабіринту звичайний я, напевно, зміг би відбити, — і впав у паніку.

Пані Хіцуна використовувала сильні закляття, що явно перевершували її власний запас магічної сили, й жбурляла їх у мене. До того ж не лише сила — її чуття й майстерність теж були найвищого рівня.

Та талісманна магія, схоже, в обмін на коротку арію витрачає дуже багато магічної сили.

Стиль бою, де талісманна магія застосовується в ключові моменти або кілька її прийомів запускаються одночасно, у пані Хіцуни явно був кращим, ніж у іншого мага, який теж застосовує талісманну магію, — генерала демонів Мокурена.

Талісманна магія на території демонів була серійною версією.

Пані Хіцуна ж активувала її не талісманами, а сторінками, і сила, ціна, витрата магічної енергії та ефекти відрізнялися в безлічі деталей.

Інакше кажучи — оригінал.

Розумію. Маю визнати, я справді не перебільшував, коли називав їх чудовиськами.

Її магія й навички ніяк не могли передатися наступникам без змін; навпаки, талісманну магію, що збереглася в Лорелі, переробили в практичнішу форму.

Я глянув убік і побачив, що Томое дивиться на мене.

Її противницями були пані Хаку Мокурен і пані Ґінебіа.

Напевно, ці двоє збиралися самотужки затримати Томое, але зрештою потрапили під ослаблену версію «Туману П'ятого Селища» й тепер перебувають у снах.

Вони довго билися з Томое й до того ж кілька разів змогли її поранити.

В Асорі немає нікого, хто здатен на таке… лише вдвох.

Якщо не рахувати Міо, Шікі, Тамакі й мене, нормально влучити в Томое вдавалося лише надпотужній трійці, до якої входить пан Сер Вейл; чотирьом аркам, що билися разом; або групам із п'яти й більше бійців.

Томое й сама вчиться під час таких сутичок, тому останнім часом уже почала справлятися навіть із трійкою, до якої входить пан Сер Вейл.

У цьому сенсі саме команда арків показує найвищий середній результат.

Серед моїх послідовників Томое й Тамакі належать до тих, хто що серйозніше б'ється, то сильніше робить акцент на ухиленні. Томое — за допомогою магії, Тамакі — завдяки надшвидкому фізичному ухиленню.

У випадку Міо атаки просто стають дедалі жорстокішими, а потім вона ще й починає вбудовувати в них пастки. Непередбачуваний тип.

У Шікі все залежить від його перснів, але замість різкого зростання рухливості він радше перетворюється на фортецю, яка задавлює противника стабільними бар'єрами й атаками. Його можна назвати універсалом, здатним діяти і проти бійців ближнього бою, і проти магів, хоча зараз він радше майстер на всі руки, який ні в чому не є найкращим.

У будь-якому разі кілька десятків хвилин завдавати шкоди цій Томое, в яку «атаки не влучають», і водночас справлятися з її ілюзійною магією — це справді заслуговує захоплення.

Потім попрошу Томое показати мені цей бій для майбутнього аналізу.

Поряд із Томое стоїть Міо з очима людини, яка виповзла з самих глибин пекла, і цими очима вона дивиться на все ще паралізованого пана Рокую.

Страшна правда, але пан Рокуя справді зміг повністю вивести Міо з бою.

Він не зміг, як спочатку планував, допомогти на інших полях бою, але… зробив це проти тієї самої Міо… сам.

Ні, серйозно, це неймовірно.

Які б хитрощі він не використовував, якщо за такий короткий час після знайомства зміг точно визначити слабкість Міо й підібрати сумісний із нею спосіб бою, уже сам цей факт вражає.

Якщо порівнювати лише чисту атаку й захист, він ніяк не мав би бути здатен стримати Міо.

І справа тут не в тому, Мудрець він чи ні. Сам пан Рокуя, на мою думку, просто надзвичайний. Ага.

Той бар'єр із шестернями, що її скував, я раніше ніколи не бачив, і він без сумніву сильний, але Міо мала б бути здатна зламати щось такого рівня.

Отже, це була ставка… проти самої Міо.

Ну, так воно і є. Наш власний план теж аж ніяк не йшов ідеально гладко.

Та все ж, коли на поле бою прибув їхній козир — пан Азноваль, найважливіша частина нашого плану вже спрацювала.

— …Ось тому я й казав. Не завжди існуватиме зручний спосіб ідеально все владнати. Я б навіть сказав, що найскладніше — створити такий спосіб самому.

Пан Азноваль, який стояв переді мною з великим мечем у руці, сказав це з кривою усмішкою, ніби повчаючи мене.

Довкола зібралися ми з Торгової компанії «Кудзуноха», «Трояндовий сад для пікніків» і «Авантюристи Витоків».

Лише ми з паном Азновалем стояли просто посередині.

Але навіть якщо той меч формою точнісінько нагадує Масамуне, через його розмір я вже сумніваюся, чи взагалі можна називати його зброєю.

Як зброя він виглядає майже як жарт.

Ним справді можна битися?

— Хіба зазвичай не здається, що якщо розібратися з ненавистю пані Піоне, далі все піде краще?

Бо саме вона була найбільшою стіною між нами.

Ненависть, яку ця дівчина з найманської групи спрямовувала на мене — Райдо.

Це справді складна проблема.

Але якби нам вдалося прибрати саме її, ми могли б якось поговорити й перейти до переговорів.

Я навіть був готовий, якщо знадобиться, прийняти титул Мудреця.

І все ж…

— Спосіб ти вибрав поганий. Болісно не мати змоги простягнути руку товаришам, коли вони страждають. А ще те, що навіть за настільки вигідних для нас умов ми не змогли здолати жодного з вас і лише однобічно отримували удари.

— …У будь-якому разі я теж не хочу втрачати жодного зі своїх товаришів. Не просіть неможливого.

— …І не хочеш, щоб вони навіть отримували поранення.

— Так.

— Це гідно поваги. Якщо справді так думаєш, можливо, для тебе ще не запізно.

На мить мені здалося, що в очах лицаря, спрямованих на мене, промайнув жаль.

— …

— Що ти зробив… із Піоне? Посеред поля бою, де билися її товариші, вона раптом упала й оголосила кінець битви. А потім ще й вибачилася перед вами. Ага, просто ні з того ні з сього.

— …

— З очей текли сльози, з носа — шмарклі, біля рота лишилися сліди блювоти. Одяг трохи витерли, але він усе одно був добряче забруднений. Це точно не вигляд людини, яка щойно нормально билася.

Він говорив усе це рівним голосом, але в кожному слові відчувалася тиха лють.

— Я ж пояснив, що зробив.

— Ти показав їй ілюзію за допомогою магії, так?

— Так. Я показав їй смерть її товаришів і її власну смерть у сценарії, де бій продовжується через її ненависть. Ми записали в голову пані Піоне інформацію про нашу бойову силу та прийоми, а потім на основі цих даних порівнювали їх з інформацією, яку вона має про власних товаришів, і показували їй ілюзію передбачуваного повного знищення.

— …І повторювали її… нескінченно.

— До тієї миті, коли вона від самого серця забажає завершити цей бій. Не нескінченно.

Схоже, пані Піоне справді ненавидить мене за те, що через той нещасливий збіг обставин я вбив її друзів.

Саме тому я хотів, щоб вона зрозуміла: якщо й далі триматиметься за жагу вбивства й ненависть, вони лише поширяться далі та призведуть до смерті інших дорогих їй людей.

Тих, хто ще лишився для неї дорогим.

Якщо порівнювати наш рівень сили з їхнім…

За умови, що ми справді почнемо вбивати одне одного, помруть усі, крім безсмертних «Авантюристів Витоків».

Звісно, у реальності ми б цього не зробили. Якби зробили, про їхню співпрацю можна було б забути.

Тому все відбувалося лише всередині ілюзії, лише в голові пані Піоне: ми показували їй це так, що від реальності не відрізниш, і повторювали знову й знову.

Щоб вона сама вибрала розмову замість бою.

— І це ще не все. Ти зробив так, щоб ані «Трояндовий сад для пікніків», ані навіть Такане не могли помітити, що з нею відбувається щось ненормальне.

— Звісно. Якби ви це помітили, то розвіяли б магію раніше, ніж вона щось усвідомить.

— Це теж була ілюзійна магія? І ще спільні відчуття та сприйняття?

— Саме так. У ту мить, коли ми зайшли на цей поверх, ми змінили частину зору, дотику та сприйняття всіх, хто тут був. Якщо докладніше, навіть якби пані Піоне раптом знепритомніла на місці, всі мали бачити й відчувати так, ніби вона й далі підтримує їх із тилу та б'ється поруч. А ще ми знали, що за чисельністю будемо в меншості, тому змусили їхні тіла сприймати отримувану лікувальну й підтримувальну магію так, ніби вона працює лише на третину ефективності. Були й інші дрібниці, але головне — це.

— І ще щось заважало людям, які намагалися увійти на цей поверх.

— А, так. Це було переважно для того, щоб сюди випадково не зайшов хтось сторонній і не втягнувся в усе це.

Саме так.

Зрештою, це теж виявилося корисним і дуже сильно затримало прибуття пана Азноваля.

Пані Піоне трималася напрочуд довго. Навіть коли їй знову й знову показували смерть товаришів, вона не відпускала ненависть, і бій затягнувся сильніше, ніж ми очікували.

Через це Ші довелося використати препарат лісових оні, щоб протриматися, а Хокуто — пряжу, яку він застосовує лише тоді, коли б'ється всерйоз.

Берен сказав, що теж використав кілька Blast Spears, у які були вбудовані мої персні.

Це вже занадто.

І навіть попри це команда асасинів на ім'я Рюма чи Рьома наклала на Ші негативний стан, через який у неї паморочилося в голові.

Щоправда, лікування встигло, і зараз вона вже заспокоїлася.

— …І ось ми прийшли до припинення бою Піоне та її вибачення. Райдо, правда в тому, що її ненависть до вас тепер зникла. Але ціною стало те, що це, схоже, вплине не лише на її роботу в найманській групі, а й на повсякденне життя.

— Звісно, якщо ви захочете, ми можемо забезпечити їй догляд і відновлення.

— Зараз очевидно одне: «Трояндовий сад для пікніків» просто на власних очах побачив, як серце однієї з їхніх товаришок розбилося вщент.

— …

Але ми нікого не вбили, і навіть якщо результат не проявиться миттєво, ми можемо нормально допомогти їй відновитися.

Саме це я їм і повторював.

— До того ж навіть за допомоги «Авантюристів Витоків» вони не змогли перемогти жодного з ворогів, які це зробили. Так, ніхто не загинув, але ви досягли своєї мети й зламали Піоне. Інакше кажучи, рахунок 0:100 на вашу користь. Ми взагалі не змогли випустити пару.

Ну, навіть якщо ви кажете, що не змогли випустити пару…

Якби це було змагання, можна було б провести матч-реванш, але це був справжній бій, тож навіть якщо поразка образлива чи повна, хіба не треба просто її прийняти?

…Ні, саме тому, що бій був справжнім, після нього й залишаються образи. У цьому й проблема.

Тобто… навіть коли ми перейдемо до переговорів, вони все одно не захочуть нормально говорити зі мною, навіть якщо я прийму титул Мудреця?

Ц-це вже проблема.

Ми так далеко їхали до Лорела, спустилися аж у цей підземний лабіринт, втомилися, ламали голову над планом — і навіть цього недостатньо?

…Та дайте вже спокій.

За бойовою силою вони ідеально підходять для Ціґе.

Навіть людям рівня групи пані Тоа є чого навчитися в цих найманців.

Вони без сумніву саме те, що нам потрібно. Інакше кажучи — джекпот!

Я дуже хочу відправити їх туди.

Через пані Піоне, яка стала центром усього цього, інші члени найманської групи наставили на нас списи, а тепер спрямовують їх уже на мене, породжуючи вкрай небажані для нас емоції.

— І все-таки, пане Азновалю, чому ви наставили меч на мене?

— Якщо сказати прямо — щоб випустити пару.

— Випустити пару…

Чудово.

— Особисто я хочу, щоб у «Трояндового саду для пікніків» склалися добрі стосунки з вашою Торговою компанією «Кудзуноха». Я й сам перед вами в боргу.

— Е?

— А, забудь. У будь-якому разі Рокуя та інші вже знають силу пані Томое, пані Міо й тебе. Але найманська група ще не бачила справжньої сили головних дійових осіб вашого боку, правда?

— …Ну, так.

— Тоді якщо вони побачать бій між мною, кого тут визнають людиною з пристойною особистою силою, і тобою, представником компанії, їм буде легше багато що прийняти.

— Тобто змусити їх прийняти це, показавши наш бій.

Я не дуже розумію.

Взагалі-то навіть у послабленому стані група Берена змогла битися з ними на рівних, тож вони й так повинні приблизно уявляти мою силу.

Невже вони не визнають її, доки не побачать на власні очі?

Чи є якась інша причина?

Невже така штука справді щось вирішить?

— Бій завершиться, коли хтось із нас визнає поразку. У такій сутичці ми покажемо повну силу, а потім, незалежно від переможця, залишимо все це в минулому.

— Гаразд?

Справді можна владнати все настільки грубим способом?

Тоді який сенс був у плані, над яким я так мучився…

— «Авантюристи Витоків», Макадо Такане й «Трояндовий сад для пікніків» уже погодилися. Залишилося лише… чи погодиться Торгова компанія «Кудзуноха» — ні, сам Райдо.

«Точніше, вони не приймуть такий фінал, якщо я сам не поб'юся. Якщо так станеться, мене потім усі звинувачуватимуть», — почув я, як пробурмотів пан Азноваль, відвівши очі.

…Виглядає так, ніби він удає дурника, але правда й те, що він запропонував дуже зрозумілий спосіб усе владнати.

Я зовсім не знаю обставин пана Азноваля, але ворожості від нього не відчуваю.

Можливо, він не настільки близький до Піоне; принаймні зараз виглядає найспокійнішим серед усіх.

І все ж у мечі, спрямованому на мене, немає ані краплі вагання.

Пан Рокуя раніше сказав нам, що якщо ми зможемо безпечно завершити цей бій, він стане нашим союзником на переговорах.

Тоді достатньо просто побитися з цим чоловіком і показати найманцям мою силу.

Пані Хіцуна вже все розуміє, та й інші троє «Авантюристів Витоків», схоже, теж її визнали.

Ще один бій проблемою не стане.

Гаразд.

— …Зрозумів. Тоді битимемося на повну.

— Вибач. Трохи боляче схрещувати мечі з людиною, яка захистила нащадків роду Хііраґі. Давай зробимо це яскраво й покажемо все, на що здатні. Так, щоб усі ці клопітні образи розлетілися й ми потім могли разом посміятися.

Рід Хііраґі?

Схоже, нас щось пов'язує, і це взагалі не стосується ні лабіринту, ні найманської групи.

Таємничий лицар поводиться дружньо, але водночас саме від нього я відчув сьогодні найсильніший намір убити й найбільший тиск.

Його дивний великий меч і срібний повний латний обладунок.

Разом із його великим тілом це спорядження робить його ще масивнішим.

Але надзвичайно проблемне масштабне закляття, яке нас послаблювало, уже зникло, і моя сила повернулася.

Магічною силою я теж знову можу користуватися як хочу.

Щойно я покликав Азусу, вона майже відразу опинилася в моїй руці.

Можна сказати, я в ідеальному стані.

Оскільки я перемкнув «Сакай» на посилення, магічний обладунок, що вкриває моє тіло, тепер став видимим.

З мого боку підготовка теж завершена.

— Тоді, Рокуя… ага, він досі нормально говорити не може. Такане, дай, будь ласка, сигнал до початку.

Почувши своє ім'я, вперед вийшов чоловік у довгій білій мантії.

А, то це Макадо Такане.

Проєктувальник лабіринту.

— …Пане Райдо, ви готові?

— А, так. Починайте.

Його своєрідна атмосфера нагадує мені моїх шкільних друзів.

У всьому, що стосувалося ПК, ті двоє дуже мені допомагали.

Я згадав обличчя справді ностальгійних друзів, але часу на ностальгію не було.

— Тоді… почали!

Такане, якому доручили дати сигнал до початку бою, переконався, що я готовий, і оголосив старт.

І поки це відбувалося, я молився, щоб до кінця цього бою колючих поглядів, спрямованих на мене з усіх боків, стало менше… після чого повністю зосередився на панові Азновалі.