Розділ 29 — Найкраща ніч досі

Перекладач і редактор: Näki + Claude

[Ц-це ж…]

Від хвилювання в мене тремтять руки.

Зараз близько сьомої вечора — саме той час, коли вже добряче хочеться їсти.

Швидко закінчивши розподіляти речі (тренувати око — одна з моїх даремних тривог), я спочатку вибрав заїзд, а потім вирушив оглянути місто.

Ми з Міо обійшли кілька крамниць і повернулися до заїзду, коли на картку гільдії, яку позичила нам Тоа, надійшло повідомлення.

Я зосередився, натиснув на ділянку картки, що блимала, — і переді мною в повітрі з'явилися написані слова.

Виходить, мій спосіб спілкуватися письмово вже давно використовують у цьому світі. Аж моторошно від такого збігу.

Усе й далі йде фентезійним маршрутом.

Томое ще не повернулася.

Для сьогоднішнього святкування це навіть зручно. Краще, щоб її поки що не було.

Швидко уточнивши місце зустрічі, ми з Міо вийшли із заїзду.

Утім, картки гільдії справді не можна недооцінювати.

Для учасників гільдії в них передбачено чимало корисних функцій.

Скажімо, якщо гроші зберігаються на рахунку гільдії, не треба знімати їх готівкою: можна платити просто карткою. Справжня дебетова картка!

А ще можна надсилати повідомлення на певну відстань тим, хто перебуває в місті з відділенням гільдії. Бездротовий зв'язок у світі мечів і магії!

І голосове, і письмове спілкування — можливості неабиякі.

А ще мене здивувала функція ілюстрованого довідника.

Усілякі мамоно й матеріали — від мінералів до лікарських рослин: записано їх там чимало, і можна відшукати потрібні відомості.

Шановне панство, і все це — за мізерний реєстраційний внесок! Мобільним операторам є чого повчитися!

За користування навіть немає щомісячної абонплати! Якийсь щорічний внесок є, та такий малий, що його наче й не існує. Неймовірно!

Наступного разу в гільдії неодмінно розпитаю про всі можливості картки.

До речі, коли Тоа запропонувала обмінятися контактами, я довідався, що є ще й дорожчі додаткові послуги.

А з підвищенням рангу гільдії відкриваються нові функції!

Тепер мені й самому кортить якнайшвидше підвищити ранг!

Ні, стривай. Знову замріявся.

Я був неабияк прив'язаний до мобільного телефона, тож трохи зрадів.

Хай там як, Тоа без вагань позичила нам власну гільдійну картку, тож ми змогли без проблем знайти місце зустрічі.

Для неї це важлива річ. Треба неодмінно подякувати.

Хоча вона й трохи нервувала.

Не думаю, що сам я зміг би так спокійно віддати комусь свій телефон.

Разом із Міо я йшов вулицею, з обох боків якої долинали напрочуд апетитні пахощі.

То пахла їжа — точніше, страви, що готувалися неподалік.

Міо відверто зацікавилася: раз у раз відволікалася на страви довкола й щасливо йшла за мною.

Там, звідки долинав особливо спокусливий аромат, ми побачили вивіску із зображенням звірячої кістки й написом «М'ясник». Ось і наш заклад.

Назва прямолінійна, зате мені подобається.

Щойно ми ввійшли, я одразу помітив наших супутників.

Вони вже встигли помитися й причепуритися?

Усі вдягнені просто й зручно, без звичних обладунків та спорядження.

…Кх! Та вони всі мають чудовий смак!

Чи, може, річ у тім, що гарним людям личить будь-який одяг? Яка несправедливість!

Мені теж варто було переодягтися. До речі, я навіть не маю окремого одягу для міста й для полювання.

Може, придбати щось, поки ми тут? Раптом доведеться йти на прийом або ділову зустріч — без пристойного вбрання не обійтися.

Хочеться бодай виглядати охайно.

Утім, у мене є коронний прийом, тож упораюся. Я називаю його «довірити все продавцеві».

Зрештою, у тутешній моді я нічогісінько не тямлю! Мабуть, усе на них здається таким гарним лише через мій власний «фільтр краси».

Уздрівши вже виставлені наїдки й напої, я непевною ходою рушив туди.

Саме тут я побачив ТЕ, про що досі міг лише мріяти! Назва закладу вселяла надію, але я не думав, що тут справді буде таке!

Я отямився.

Адже зараз у моїх руках було…

Ось воно!

М'ясо з манґи!

Примітка перекладача: «м'ясо з манґи» (у Японії — «манґа-ніку») — великий шмат м'яса на кістці, яким його традиційно малюють у манзі й аніме.

Мрія всіх чоловіків!

Ні, всього людства!

— О-о-о! Велично! — вихопилося в мене.

Я просто не міг утриматися від вигуку. Яке диво! Як же добре, що я потрапив до цього світу!

— Пане Райдо, вам аж настільки це подобається? — здивувалася Тоа.

Слів вона не зрозуміла, зате, схоже, вгадала причину мого захвату.

Доброзичлива й життєрадісна Тоа трохи відсахнулася, побачивши мою надмірну радість. Але я вже не міг стриматися!

[У моїй країні про таку страву всі тільки мріють.]

Я ледве спромігся вивести ці слова.

[А, і дякую тобі за гільдійну картку.]

— А, дякую. Хе, он як? А в наших краях це звичайнісінька їжа, — відповіла Тоа.

Вона здивовано дивилася на мене. Решта — теж.

Я, до речі, не думав, що ельфи так полюбляють м'ясо. А гномка не має щодо нього якихось релігійних заборон?

Але вони їдять його як щось буденне? Тобто в цьому світі я зможу їсти м'ясо з манґи хоч щодня!

Пречудово! Хоча я його ще навіть не скуштував. Якщо раптом смак виявиться жахливим, я тут усе рознесу.

[Я дуже радий. Відчуваю, сьогодні буде чудовий вечір.]

На якийсь час відклавши омріяний шмат м'яса, я підійшов до місць, які для нас залишили, і…

Два вільні стільці стояли поряд: біля одного сиділа Рінон, біля другого — ельфійка. Поруч із Рінон мені було б значно затишніше.

…Колись я хочу знайти не просто когось, хто здається приємним другом, а людину, з якою мені справді добре.

Я сів на своє місце.

— Ну що ж, ви обоє вже тут, тож почнімо!

— О-о-о!

— Правильно!

— …Я теж згодна. Їсти хочу.

— У Рінон уже животик бурчить! — весело заявила дівчинка.

Манера Рінон говорити про себе нагадала мені одного маленького ельфа.

— За те, що ми дісталися Ціґе й познайомилися з паном Райдо та пані Міо! Будьмо! — виголосила тост Тоа.

— Будьмо!

І вечірка почалася.

Звісно, я одразу взявся за м'ясо. А напій нагадував пиво. Здається, його називали елем?

Чудовий алкогольний напій, щоб промочити горло.

Цікаво, з якого віку тут дозволяють пити? Інша країна, інші раси — навіть не знаю, з чим порівнювати.

Інакше кажучи, можна робити все, що заманеться? Гаразд, вирішу поки так.

Я підніс до рота омріяний шмат м'яса.

«Хрум!»

Це… смачно! Смачно! СМА-А-А-ЧНО!

Ого, і вигляд, і смак — легендарного класу! Тепер ножу й виделці я скажу: «Ні, дякую». Більше ніколи ними не користуватимуся!

Ні, я такий зворушений, що навіть сльози…

— Пане Райдо, ви плачете?!

Вихований юначе, ніхто в цьому світі не зрозуміє моїх почуттів.

Ці сльози можу зрозуміти тільки я сам.

[Як я вже казав, у моїй країні це їжа з мрій. Сьогодні вперше в житті її куштую. Так розчулився, що мимоволі розплакався… Пробачте.]

Я спорожнив келих пінного елю. О-о-о, аж тепло розлилося по тілу!

А тоді знову схопив м'ясо обома руками. І почав їсти!

[Міо, замов іще одну порцію, будь ласка.]

Написавши Міо це прохання, я їв далі. І їв, і їв!

— Ого, як він їсть!

— Подобається аж до сліз, га?

— …Як дешево.

— Розумію, що ви замовляєте ще, але я теж хочу його скуштувати! Залиште мені хоч трохи! — попросила Міо.

Дурненька, ти ж і так замовляєш ще, тож проблем не буде. До того ж тут є величезні тарелі салатів, м'яса, морепродуктів та всіляких інших страв, хіба ні?

І серед них — безліч речей, які я давно мріяв скуштувати після аніме й манґи!

А-а-а, я просто на сьомому небі!

— Ха-ха-ва! Навіть серед гномів рідко побачиш, щоб так наминали! Оце вражає! Сьогодні і я поїм як слід! Я всіх пригощу! — вигукнула гномка.

Невже вона збирається оплатити весь рахунок сама? А я ж думав, що пригощу всіх!

— Ні вже, так не годиться. Поділимо рахунок на нас чотирьох, щоб віддячити пані Міо та іншим, — заперечив хтось із авантюристів.

— Слушно! Тоді п'ємо та їмо!

Оце жвава гномка!

Гм? На мені чийсь погляд?

Міо? Ні, здається, на мене дивиться ельфійка.

Міо набила щоки тим самим м'ясом і сяє від щастя. А ще вже спорожнила три келихи. У неї на тарілці всілякі страви — значить, усе їй до смаку. І добре.

Може, ельфійці не до вподоби мої манери? Але їсти м'ясо з манґи ножем і виделкою — справжнє святотатство!

[Щось не так?]

Я запитав ельфійку, навіть не сповільнюючись із їжею.

Я вже думав про це: спілкуватися письмово напрочуд зручно! Аби співрозмовник умів читати — і жодних проблем!

І це тонесеньке м'ясо на салаті смачнюще! І ця страва, схожа на рубаний біфштекс, теж! А овочеві палички чудово освіжають смак! Ого, а це щось на зразок пекінської капусти з лимонним присмаком — критичне влучання! Який ідеальний кисло-солодкий баланс!

Таких смажених страв я ще не бачив, але яка різниця? Смачно! Я щасливий!

— …Ти загадкова людина, — нарешті озвалася ельфійка.

[Га-а…]

— Ти купець, а схожий на авантюриста. Не чіпляєшся за гроші. І хоча в тебе перший рівень, ти, мабуть, сильніший за нас.

— Тебе, певно, виховували в дуже незвичайному середовищі.

Мабуть, у моєму світі тяжіння справді більш ніж удесятеро сильніше, ніж тут. Я раніше цього навіть не усвідомлював!

— Ти маєш і силу, і гроші, але я не відчуваю в тобі ні жадібності, ні впертої хапальності. Ти якийсь легкий, пухнастий, мов хмаринка… чи щось таке.

[Може, ти трохи занадто суворо мене оцінюєш?]

Це вона мене хвалить? Та вона ж навіть за людину мене не вважає! Ще й наостанок назвала «чимось»!

— Вибач. Ти не «щось». Просто зовсім не схожий на г'юмана. Та й узагалі — на живу істоту.

Вибачилася — а поправка вийшла ще різкішою. Ну й світ: ніколи не вгадаєш, чим усе обернеться!

А тим часом гномка напуває вихованого юнака. Тоа разом із Рінон розкладає всім їжу, не забуваючи їсти й сама, а Рінон вчиться в сестри. П'є Рінон, звісно, не алкоголь, а сік.

На вигляд їй років десять. Алкоголь їй ще зарано. Утім, якщо вона змалечку житиме серед любителів випити, то колись теж спробує.

— І ще… Твій лук. Що це було? — запитала ельфійка.

[Що ти маєш на увазі?]

— Я ніколи не бачила такої техніки. Особливо дивні були рухи перед тим, як ти став у стійку, а потім — твій неймовірний спокій.

А-а, це мої власні підготовчі рухи — радше лучницький етикет. У бойовому мистецтві для справжніх сутичок таке неможливе.

[Це мій спосіб зосередитися.]

— Зосередитися? Та за цей час тебе б устигли атакувати!

Що їй відповісти? Вона навряд чи зрозуміє філософію бойових мистецтв. Ельфи живуть у лісах, правда? Мабуть, дивляться на такі речі інакше.

Але я вже сп'янів від чудової їжі й алкоголю, тож язик сам розв'язався.

[Насамперед я вивчав кюдо — японське мистецтво стрільби з лука. Воно вчить не тільки стріляти, а й загартовувати тіло.]

— Японське мистецтво стрільби з лука?

[Так. Це радше дисципліна для навчання, а не спосіб вести справжній бій: підготувати лук, влучити в ціль, дотриматися певного ритуалу.]

— Не розумію сенсу.

[Розумію. Це особлива практика. Якщо розібратися глибше, вона навіть не стільки техніка, скільки шлях зміцнення духу. Саме звідти й мої початкові рухи.]

— І це дає таку силу та влучність?

[Не тільки це, але певною мірою так.]

— Японська стрільба з лука… Ніколи про таке не чула. Але виглядало вражаюче.

Ельфійка здебільшого їла салат, та й від м'яса не відмовлялася. Я полегшено зітхнув: виходить, вона всеїдна.

Тема лука її неабияк зацікавила. Ми досі так мало розмовляли, що я навіть не помічав.

Замислившись, я продовжив пити. Уже й не знаю, скільки келихів спорожнив. Напій мав насичений червоний колір. А хіба те, чим ми цокалися на початку, було таким?

Напевно, зараз я п'ю щось на кшталт вина. Треба потім скуштувати й інші місцеві напої. Головне — не напитися так, щоб звалитися з ніг.

— Пане Райдо! — звернувся до мене хтось.

О?

Обернувшись, я побачив, що вихований юнак підвівся й підійшов до мене. Навіщо, коли стіл круглий?

[Щось сталося?]

— Що ви збираєтеся робити з очима Рубінового Ока?! Вони ж вам не потрібні, правда?! Чи пустите їх на ліки?! — запитав він.

Він був геть п'яний. Схоже, гномка неабияк його напувала. Невже гноми й справді такі міцні на випивку, як про них розповідають?

[Ні, я побачив замовлення в гільдії й хочу використати їх для його виконання.]

— Що?! Та це марнотратство!

[Ні-ні. Замовник — представник торгової компанії. Це непогана нагода зав'язати ділові зв'язки. Тож прошу вас поступитися.]

— Хо-хо, зв'язки! Для торгівлі це справді потрібно! Ось тільки дехто тут не має ні рекомендацій, ні розуміння того, наскільки дієві його ліки, і знай під ноги дивиться!

А-а, зрозуміло. Він займається алхімією, виготовляє ліки й заробляє на цьому.

Такий образ зовсім не схожий на звичного мага. Радше лісова відьма.

[Вибачте, що забираю таку цінну річ.]

— Ні-ні-ні! Навпаки, це ми забираємо забагато! Тож це цілком природно!

Адже з решти здобичі я взяв собі лише по одному екземпляру кожного виду, а все інше віддав їм. А їхня реакція, коли вони почули, що отримають іще більше, була доволі кумедна.

Їхні обличчя, коли я віддав їм усе, крім відкладеного, хотілося навіть зняти на відео: роти роззявлені, очі мало не вилізли з орбіт.

[Вам треба запастися речами для подальшої подорожі. Може, цього й замало, але…]

— Та це більш ніж досить! Справжній дар небес — аж літати хочеться! Навіть заїзд ми змогли взяти на клас кращий, ніж зазвичай!

Ну й перебільшує. Я вважав його тихим, боязким хлопцем, але після алкоголю він стає зовсім іншим. А от згадка про кращі заїзди пролунала так по-простацькому, що я мимоволі всміхнувся.

[Радий це чути. А я трохи непокоївся.]

— Навіть не думайте хвилюватися! Ва-ва-ва! Завтра підемо до гільдії й здивуємо всіх разом!

Юнак повернувся на місце, виголосив тост сам собі й знову взявся пити. Оце енергія!

— О-о-о! П'єте?! П'єте! Нумо, нумо, пийте ще! І їжте більше!

Тепер за справу взялася гномка.

Від неї мимоволі стає весело. Можна сказати, є в ній щось від старого дядька. Але п'є вона по-здоровому — бадьоро й весело.

Навряд чи така манера пити зробить її популярною, зате з нею весело. Мені подобається.

До того ж вона, здається, полюбляє саме пиво: від початку вечора п'є лише золотистий напій із піною.

Навіть зараз вона раз у раз прикладається до келиха правою рукою, а в лівій тримає ще дві повні кружки.

Це вона сама збирається все випити чи когось пригостити?

Страшно те, що з неї станеться і перше, і друге.

[Звісно, мені дуже весело.]

— От і чудово! Алкоголь — нагорода за життя! Не насолоджуватися ним — означає ображати саме життя!

Нічого собі заявочка! Виходить, усіх непитущих вона відкидає? Але коли так говорить саме вона, я мимоволі думаю: «А може, справді?» — і це мене трохи бентежить.

— До речі…

Гномка раптом нахилилася до мене з войовничим поглядом. Близько! Занадто близько!

Та ще й алкоголем від неї тхне! Скільки ж вона випила?!

Хай вона гномка, але без бороди й досить симпатична. Хотілося б, щоб вона поводилася трохи стриманіше! Зовні ж просто чарівна малеча!

[Що таке?]

— Сьогодні вдень ви неймовірно стріляли з лука!

[Дякую.]

— Але такої сили не досягнеш самою технікою чи добрим спорядженням.

[До чого ти ведеш?]

— Пане Райдо, ви ж насправді маєте неабияку фізичну силу, правда?!

Вона сказала це так, наче кидала виклик. І при цьому відверто веселилася.

Не помилилася. Саме так і є. Відколи я опинився в цьому світі, мої удари ще не зустрічали противника, якого не змогли б уразити.

[Ну, не таку вже й…]

— Це ви називаєте «не таку вже й»?! Ва-ва-ва-ва! Ну тепер мені цікаво! Позмагаймося!

Із цими словами вона відсунула все, що стояло перед нами на столі.

Що вона задумала?

Не встиг я й подумати, як вона вже вперлася ліктем у стіл і простягнула до мене провідну руку.

Це… боротьба на руках? Напевно.

— Ну ж бо!

Що ж, сумнівів немає. Чому б не скласти їй компанію? Виглядає весело!

[Згоден!]

Я написав це, підвівся й узяв її за руку.

Тим часом Рінон перебралася на коліна до Тоа. Розумна дівчинка.

— Як же приємно, що ви знаєте наш гномський звичай змагатися силою!

З-звичай?! Боротьба на руках — традиція гномів?! Гномка зухвало всміхалася, і було видно, як їй подобається ця затія.

— Рінон, скажи нам, будь ласка: «Почали!»

— Добре! Тоді… Почали! — вигукнула Рінон.

У ту саму мить гномка з усієї сили спробувала притиснути мою руку до столу.

Та мене вона навіть не зрушила. Її зусиль мені виявилося замало.

А сила в неї вражає: м'язи напружилися, жили повиступали, вона тиснула щосили — і було видно, що її вроджені дані майже чит.

— Нуууо! Неймовірно!

[Хм!]

Я легенько додав сили лівою рукою.

— Фуооо?! Ні-ні!

Лікоть став точкою опори — і гномку просто перекинуло.

— Братик переміг! Як круто! — зраділа Рінон.

Мене нагородили оплесками. Приємно було бачити, як у Рінон від захвату округлилися очі.

— Неймовірно… У житті ще так не програвала. Повний розгром! Який же великий світ!

Гномка підвелася, потираючи праву руку, але широка усмішка не сходила з її обличчя. Вона одразу знову взялася пити — і цього разу складати їй компанію довелося вже не юнакові, а ельфійці.

Офіціант не встигав прибирати за Міо тарілки. У моєму кінці столу вони вже складалися у справжню вежу.

Хоча й сам я з'їв чимало, тож не мені дорікати.

Довелося сісти на місце, де раніше сиділа Рінон.

Переді мною стояли страви з нарізаного стейка й ще щось варене у твердому панцирі.

Обидві страви виявилися чудовими. Стейк легко жувався, попри свій вигляд, а м'ясний сік був неймовірний.

Страва в панцирі мала виразний солодкий смак, як у краба. М'яка на дотик, не губчаста — дуже смачна.

— Я рада: схоже, вам справді весело. Я ж не спитала, що вам до смаку, тому трохи хвилювалася, — зізналася Тоа.

— Усе смачне, правда ж, братику?! — озвалася Рінон.

Рінон має рацію: жодної несмачної страви! Майже диво. Смак, щоправда, трохи м'якший, ніж я звик, але який же чудовий!

Мабуть, кухар вправно поєднує сіль і трави.

[Неймовірно смачно. Ми з Міо в захваті.]

Я чесно написав саме те, що відчував. Тоа обрала чудовий заклад.

— У вас на батьківщині, здається, зовсім інші харчові звички, — зауважила Тоа.

[Схоже на те. Тут смаки трохи м'якші, але всі страви напрочуд смачні.]

— М'якші? А наш заклад якраз славиться виразними смаками й добрим алкоголем, — здивувалася Тоа.

[О, справді? Тоді, мабуть, це просто на моїй батьківщині смаки насиченіші. Тут справді дуже смачно.]

— Пане Райдо, ви вже якийсь час тільки й пишете, що «смачно»! Завтра зранку одразу підете до гільдії? — запитала Тоа.

Тоа виглядала веселою, проте я помітив, що вона хоче запитати ще про щось.

Може, це пов'язано з тим жалем, що досі її не відпускає?

[Якщо завтра Томое повернеться вчасно, ми пройдемо реєстрацію в гільдії. Потім я хочу піти до Гільдії купців і, можливо, прогулятися містом.]

— О, прогулятися містом?

[Так. Я тут уперше й люблю мандрувати.]

— Уфуфу, пане Райдо, ви зараз говорите, наче аристократ. Яким же величезним має бути той торговий дім, спадкоємцем якого ви є?

[Вибачте, я виріс у глушині й мало знаю про великий світ.]

— Ну тоді… можна завтра ввечері завітати до вашого заїзду? Хотілося б також обмінятися контактами з пані Міо, — попросила Тоа.

Пригадую: коли ми розподіляли очі Рубінового Ока, усі четверо просили контакти Міо.

Спочатку я не зрозумів, про що йдеться. Виявилося, це адреса, за якою можна зв'язатися з людиною через гільдійну картку.

Тобто щось на кшталт «давай обміняємося електронними адресами».

Я не заперечував і погодився. Завтра ввечері, отже. Може, тоді дати їм адреси Томое, Міо й свою?

[Так, я не проти. Завтра ввечері, правильно?]

Завтра в мене справ по самісінькі вуха.

Спочатку відвідати Гільдію авантюристів із Томое й Міо, потім — Гільдію купців, представити свою торгову компанію, дізнатися хоча б загальні обриси карти світу й купити мапу околиць.

Хай там як…

Сьогоднішній вечір був справді веселим.

Наче свято на честь почуттів, що переповнювали мене.

Гуляли ми до пізньої ночі.

Рахунок — одна золота монета.

І це за стільки їжі й питва! Неймовірно дешево. Просто чудово!

Ціґе.

Найзаможніше й найжвавіше місто на краю світу.

Інакше кажучи, я нарешті дістався до входу в землі г'юманів.

Моя мандрівка Пустищем нарешті скінчилася тут. Тепер у мандрах цим іншим світом я можу нарешті трохи перевести дух.

Як же довго я сюди діставався…

І було смачно! І весело!

Наче мені влаштували такий собі бонус: «Ну, наостанок можна й трохи розважитися».