Розділ 2 — Пролог 2: Прощальний подарунок — таємниця

Пролог 2: Прощальний подарунок — таємниця

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Якщо коротко підсумувати те, що сказав Цукуйомі, виходить ось що. Власне, мені вже пояснили в загальних рисах і саме перенесення, і всю процедуру.

Мої батьки, схоже, прийшли з іншого світу. З дитинства мені казали, що дідусі й бабусі вже померли, а з родичами ми не підтримуємо зв'язків… от, виявляється, у чому річ.

Коли вони ще жили в тому світі, то волею долі уклали угоду з тамтешнім божеством. Саме через неї, схоже, я й опинився в такій ситуації.

Ціна була така: «одного дня я заберу у вас одну важливу річ».

Та він що, диявол?!

І, схоже, мої батьки на це погодилися.

Тепер, як згадаю, нас трьох — мене, старшу й молодшу сестер — навчали всіх хатніх справ і змушували опановувати якесь бойове мистецтво. То це, виходить, була підготовка! Щоб кожен із нас будь-якої миті міг сам вирушити в дорогу?!

Ні-ні-ні-ні-ні-ні, не жартуйте. Про якийсь там інший світ я від батьків не чув ані слова.

Хоча навіть якби вони й сказали, я б просто подивився на них як на божевільних.

Батька знають як письменника, що спеціалізується на напрочуд переконливих і реалістичних фентезійних романах. А виходить, він просто писав про те, що пережив сам! Опис драконячого стейка й розповідь про те, як затишно спати в стайні, справді зворушували.

І світ, куди мене тепер відправляють, — саме той магічний фентезійний світ.

Схоже, я потраплю туди із силою, що перевершує силу моїх ровесників. З різних причин усі, кого переносять із мого світу, стають до абсурду сильними.

У певному сенсі я почувався так, наче з мене ось-ось знімуть страшенно важкий одяг. Безсмертя мені, втім, не дадуть, тож якщо мене вб'ють, я помру — принаймні так мене попередили.

Зі слів Цукуйомі, просто жити в моєму світі — уже неймовірна річ.

Магічної сили там практично немає, а благословення богів ледве туди сягає. Суворий світ. І саме в такому місці я досі жив — так мені пояснили.

А я ж просто жив собі звичайним життям… Оце так зручна особливість.

— Ну-у… Щиро перепрошую, що накричав на вас. Схоже, вам довелося нелегко, пане Цукуйомі, — сказав я.

І ще дещо. Опинитися між двома такими незвичайними божествами — старшою сестрою та молодшим братом… Скільки ж труднощів довелося пережити Цукуйомі! Я аж перейнявся його становищем. А тепер на нього ще й накричав незнайомець. Йому справді нелегко.

— Ох-ох, хто б подумав, що ти мене зрозумієш! Скільки ж минуло відтоді, як я востаннє відчував таке блаженство? Але якщо вже говорити про «нелегко», то й тобі, пане Макото, ведеться нелегко, — відповів Цукуйомі.

Він зрозумів, як це — бути єдиним хлопцем між двома сестрами. Хто б міг подумати, що колись настане день, коли мені отак поспівчувають! Виправлюся: якби існувала релігія Цукуйомі-но-Мікото, я б до неї навернувся! Слава Цукуйомі!

— Попри все, ми з сестрами досі жили звичайним життям. Богині вже запізно таке нам казати.

— З усіх світів твій — найсуворіший. Для мешканця іншого світу це все одно що опинитися на дні океану або жити в морі лави. Хай там як, а та особа щось надто довго бариться.

Ми чекали на того, хто відповідає за інший світ, але…

Судячи з усього, та особа так і не з'явиться.

Кажуть, той світ — доволі популярне місце: там є Богиня і духи. Популярне в якому сенсі? Чесно — не знаю.

До речі, той папірець, який мені показав цей бог, я вже підписав. Але лише після того, як мене переконали, ясно?

Бо якщо не піду я, доведеться йти старшій або молодшій сестрі.

Я вагався, знаєте? Дуже вагався.

Адже я більше не зможу грати в ігри. У світі, де немає жодної техніки, навіть у мобільні ігри не пограєш. Доведеться попрощатися з усією манґою та романами.

А на моєму ПК, ясна річ, були речі, які ніяк не покажеш неповнолітнім. Якщо їх знайдуть, я взагалі не зможу нічого пояснити.

Я ж хлопець, дорослішаю — ви мене розумієте, правда?!

Тому я поговорив із Цукуйомі й попросив його владнати все так, щоб рідні ні про що не здогадалися.

Може, це звучить не дуже гарно, але, крім родини, мені байдуже, хто ще про це дізнається.

Коли мене загнали в кут, я зрозумів, наскільки я дріб'язковий. Але такими були мої справжні почуття.

Проте так не годилося.

Тому я вирішив перестати думати лише про себе. Скажімо так… я сам здивувався, наскільки я ставив себе на перше місце.

І все ж зі своїм темним минулим я хотів щось зробити.

Так, Цукуйомі сказав, що повернутися я вже не зможу. Але варто лише уявити, як рідні, яких я більше ніколи не побачу, знаходять усі оті речі…

«І подумати тільки, що в нашого сина такі захоплення!» — обурився б батько в моїй уяві.

«Хоч він і наша дитина, але яке ж неподобство!» — дорікнула б мати.

«Фу, братику, яка гидота!» — скривилася б молодша сестра.

«Що?! Мій молодший братик?! Невже він дивився на мене такими очима?!» — жахнулася б старша сестра.

— НІ-І-І-І!!! ПРИПИНІ-І-ІТЬ!!! — заволав я.

Я б цього не витримав! Від самої лише думки хочеться накласти на себе руки!

— Не хвилюйся, — заспокоїв Цукуйомі.

Та він повівся зовсім інакше. Поки я корчився в шаленстві власного серця й воно ледь не поглинуло мене, Цукуйомі сказав мені ось що.

— Знищити всі ці чоловічі мрії — книжки, програми, а також уміст твого HDD — я беру на себе!

Примітка перекладача: HDD — жорсткий диск комп'ютера, на якому зберігаються файли.

Кажучи це, Цукуйомі кивав. Він розумів усе — геть усе. Боже, ти справжнє божество! Нехай ти й другорядний, зате в моєму рейтингу тепер номер один! Ти став верховним богом!

Аж дивно, що він знав такі сучасні слова, як HDD. Утім, тоді я про це анітрохи не замислювався. Я був лише вдячний, що кошмар розвіявся.

Після всього того-сього ми, попиваючи чай, яким мене пригостили, розмовляли про суспільство й таке інше. Так я й гаяв час разом із Цукуйомі.

— До речі, я розумію, що в тому світі стану крутим фізично й у магії, але… — почав я.

— Так?

— Слухайте, а хіба я не отримаю якоїсь особливої здатності? Ну, там, міцний бар'єр, демонічні очі істини, Роуз-Лоґію чи Небесну фазу?

Ну, якщо в мене буде неймовірний запас магічної сили, то, може, нічого такого й не дадуть. Але ж про таке мріє кожен хлопець.

Багато хто ж отримує таке, потрапивши в інший світ, правда? От і мені хочеться, розумієте? Щоправда, лише у вигаданих історіях.

Наскільки я чув, там є напівлюди і навіть звіролюди, тож якщо в мене й виявиться якась аномалія, дискримінувати мене не будуть.

От я й подумав: було б непогано, якби щось таке було.

— Звісно, отримаєш! — запевнив Цукуйомі.

— Серйозно?! Яку? Яку саме?

Я думав, що прошу неможливого. Але ж не дізнаєшся, доки не спитаєш.

— Не знаю. Вибач, але це буде сюрприз. Я можу потрапити туди лише раз і не зможу з тобою спілкуватися, тож дам лише натяк, добре? — відповів Цукуйомі.

— О-о, було б круто, якби це була порожня навичка, що дозволяє створити будь-яку силу.

— Ні, не те. Вибач, але як божество я теж маю межі.

— Га?..

— Кажуть, я керую ніччю й місяцем, але справжня природа моєї сили досить невизначена. Можливо, це й справді щось схоже на твою «порожню навичку».

— Тому я дам тобі стільки своєї сили, скільки зможу, — вів далі Цукуйомі, — але не знаю, як вона проросте. Вона може навіть стати чимось, чого ти не хочеш. Вибач.

Сказавши це, Цукуйомі поманив мене до себе.

Я сів поряд, як він сказав, і він поклав на мене руку. Я відчув, як усередині почало щось текти. Воно дійшло до хребта, розтеклося по всьому тілу, потім закружляло в грудях, зібралося там — і вщухло. Це й є те благословення, яке він обіцяв мені дати?

— Відчуваю, ніби в мені щось накопичується. Це і є та сама «точка зародження»? — запитав я.

— Саме так. Ти швидко схоплюєш. І навколишній простір добре відчуваєш. Уяви, як випускаєш силу назовні, — і вона активується. Найпростіше уявити, що вона виходить із долонь. Але зараз це неможливо: ми все ще у твоєму рідному світі.

Я хотів спробувати, але Цукуйомі зупинив мене, сміючись.

— І ще, пане Макото: хоч це вже й зазначено в контракті, усе ж скажу — Богиня з того боку теж дасть тобі здатність. Ти ж залишаєш свій теперішній світ, тож ми принаймні дамо тобі якісь «бонуси», — додав Цукуйомі.

Цукуйомі знову винувато схилив голову.

— Що ви, пане Цукуйомі. Я вам удячний. Можливо, якби я вам відмовив і мене відіслали б назад без жодних пояснень, а наступного дня зникла б одна з моїх сестер, я шкодував би про це все життя, — відповів я.

— Ти справді добрий, пане Макото… Вона нарешті прийшла.

— Нарешті, еге ж. Ми так довго розмовляли. Ні, нам пощастило так довго поговорити.

— Якщо хочеш, я можу записати всю нашу розмову в «подушку снів». Але тобі справді достатньо лише цього? — спитав Цукуйомі.

Примітка перекладача: «подушка снів», схоже, дослівно передає японське «юмемакура». Так кажуть, коли бог або дух з'являється людині уві сні, щоб щось їй сповістити. Тобто Цукуйомі, найімовірніше, пропонує переказати рідним усю розмову через сон.

У руці Цукуйомі було два листи.

Коли я спитав його, чи можу щось після себе залишити, він із болем у серці запропонував мені безліч способів, але врешті я зупинився на листах. Один — батькам, другий — сестрам.

Батьки зрозуміють, якщо я розповім їм про інший світ, а от сестрам казати таке було б важко, тож я написав два листи. Розповідати сестрам правду чи ні — хай потім вирішують батьки.

А коли я, навпаки, спитав, чи можна щось узяти із собою, він сказав, що може трохи піти мені назустріч.

Я вибрав кілька книжок і письмове приладдя (кулькові ручки та механічні олівці були під забороною, тож довелося обійтися звичайним олівцем). Хотів узяти ще трохи їжі, але з якоїсь причини й це мені заборонили. Мабуть, у керуванні світами багато законів. «Збереження того, що є», еге ж.

— Так, я не проти… Ого?! — вирвалося в мене.

Моє тіло стає прозорим. Я придивився — схоже, воно вже напівпрозоре?!

— Що?! Вона збирається забрати тебе, навіть не сказавши мені?! Про що вона думає, ця дурна жінка! — обурився Цукуйомі.

Цукуйомі теж запанікував. Мені ж не загрожувала смерть — мене просто забирали, тож я навіть трохи заспокоївся.

— Пане Макото, вибач! Якщо ти не зможеш приховати невдоволення перед Богинею, з якою зараз зустрінешся, — що ж, нічого не вдієш. Вона доволі клопітна особа. Але, якщо зможеш, прошу, будь до неї поблажливим, — попередив Цукуйомі.

Цукуйомі мудрий. Мабуть, він уже мав справу з чималою кількістю людей.

Я усміхнувся й кивнув.

Саме завдяки йому я зважився вирушити в інший світ: він зумів переконати мене прийняти це. Він говорив зі мною й заспокоїв мою душу.

Це були слова того самого Цукуйомі-но-Мікото.

Навіть якщо та, з ким я зустрінуся в тому паралельному світі, виявиться клопітною Богинею, я її прийму.