Розділ 31 — Плітки про героя Ґрітонії

Перекладач і редактор: Näki + Claude

У тенета потрапив юнак у сніжно-білому вбранні. Золотаве волосся спадало йому на спину.

Перед розгубленим юнаком стояла жінка — найчарівніша й найвродливіша з усіх, кого він будь-коли бачив.

Найбільше зачаровували її ясні смарагдово-зелені очі, сповнені таємниці. Варто було зазирнути в них — і відчуття реальності розчинялося. Від самої думки, що така жінка звернула на нього увагу, серце сповнювалося радістю.

Та водночас він відчував у ній недоторканну святість.

Невже істота такої неземної краси може з'явитися навіть уві сні?

Але він не спав.

Жінка повідомила юнакові, що вона — Богиня.

Сказала, що їй бракує сил, а світ, який вона оберігає, заполонили демони.

Юнак хотів допомогти, але знав, що не має жодної сили, тож користі з нього не буде. Так він і сказав Богині, яка його благала, і відмовився.

Правду кажучи, він і справді був безсилим, та й у навчанні не вирізнявся.

Фізичні здібності — посередні, оцінки — трохи вищі за середні.

Можна було б сказати, що він добрий і лагідний. Проте насправді хлопець став жертвою цькування.

Звісно, розповідати цій жінці про таке він не збирався.

Причина цькування була зовсім нескладною.

Одним словом — його популярність.

Він був надзвичайно вродливим, і саме через зовнішність навколо нього здіймався галас.

Стрункий красень, наче герой, який щойно зійшов зі сторінок шьоджьо-манґи. При цьому тендітна статура не була оманливою: фізично він справді був досить кволим. Дівчат це приваблювало ще більше.

Примітка перекладача: шьоджьо — жанр манґи, орієнтований переважно на дівочу аудиторію; у ньому часто зображують романтичні історії та вродливих героїв.

Він нічого особливого не робив, щоб привернути увагу, і сам до дівчат не залицявся.

Його байдужість до їхньої уваги дратувала хлопців. А коли дівчата ставали на його захист, становище робилося ще гіршим.

Сам юнак, щиро кажучи, боявся дівчат. Він намагався триматися осторонь, але вони самі знаходили приводи підійти.

Це лише дужче розпалювало гнів однокласників: що старанніше він уникав дівчат, то сильніше його ненавиділи.

Чого вони взагалі від нього хотіли? Зрештою хлопець став дедалі рідше з'являтися в школі.

Саме тоді й почувся поклик Богині.

— Не хвилюйся. У тобі прихована величезна сила. У моєму світі вона пробудиться, і я, звісно, наділю тебе ще більшою міццю. Тому, прошу тебе…

Якби Богиня звернулася до нього трохи пізніше…

Або трохи раніше…

Можливо, він би відмовився. Хоч і мріяв опинитися на місці головного героя гри, та все ж обрав би реальне життя.

— С-справді? Навіть я зможу?

Він згадав, із чого почалося цькування.

Як так і не знайшов, чим цьому зарадити, і зрештою замкнувся вдома.

Як батьки почали дорікати йому через пропуски занять.

Усе, що його оточувало, було йому немиле.

— Авжеж. Лише ти здатен це зробити. У тебе буде напарниця — дівчина, яка вже погодилася пройти цей шлях. О герою, благаю, допоможи мені!

Його співрозмовниця — прекрасна жінка, справжня Богиня — просила його про допомогу. До того ж, виходить, він буде не один.

Богиня сказала, що його супутницею стане дівчина. Це трохи непокоїло, але навряд чи виявиться хтось знайомий. А ще одна людина з рідного світу поруч — неабияка підтримка.

Принаймні так він міркував.

— Ви сказали, що дасте мені силу… Яку саме?

Для нього це було дуже важливо. Починати RPG із першого рівня — така морока! Останнім часом він навіть у RPG та SRG спершу встановлював модифікації, а вже потім брався грати. Що й казати, підхід у нього був викривлений.

Примітка перекладача: RPG — рольова гра; SRG тут, імовірно, — тактична («симуляційна») рольова гра з покроковими боями.

Звісно, не годилося ухвалювати таке рішення, керуючись лише ігровими фантазіями. Богиня жодного разу не пообіцяла, що він зможе повернутися додому. Утім, перед Богинею він не зміг спокійно все з'ясувати до кінця. Але ж вона Богиня — напевно, зможе повернути його назад.

— Ти отримаєш тіло, здатне битися з магічними звірами, магічну силу, що перевершує силу раси демонів, і навичку демонічного ока, якою зможеш поневолювати людей. А ще подарую тобі оці «срібні чоботи»: вони дозволять ширяти в небі й зніматимуть утому.

— Ну як тобі? — спитала Богиня, дивлячись на хлопця.

У душі хлопець підстрибував від радості. Неймовірно! Почати гру з такими перевагами — це ж цілковито зламати баланс! Він чудово розумів, яку величезну силу йому пропонують.

З таким набором він, напевно, впорається з більшістю халеп. Добре було б отримати ще й якусь особливу здібність, але сердити Богиню не хотілося. Тож хлопець вагався й ніяк не міг відповісти.

Якщо зараз усе зірветься, казкова нагода так і залишиться сном, а завтра він знову прокинеться в тій самій кімнаті й житиме, як завжди. Тож він вирішив проявити твердість.

— Тоді… це трохи виснажуватиме твою магічну силу, але вночі я дарую тобі безсмертя. Щоправда, воно діятиме лише вночі, коли на небі є місяць.

Подарунків побільшало. Він не сказав ані слова, а Богиня вже поступилася.

Він не здогадувався, що Богиню підганяв час. Просто радів.

«Якщо битимусь уночі, не зможу програти», — ось як він помилково витлумачив цю силу.

— Зрозумів, Богине. Не знаю, чи впораюся, але зроблю все можливе, щоб стати героєм.

Він відповів із таким виглядом, наче робив їй послугу, і врочисто оголосив про своє рішення.

Почувши згоду, красуня щиро зраділа й подарувала йому найчарівнішу усмішку за всю їхню розмову.

«Це мені слід вам дякувати», — сказав хлопець із недоброю усмішкою. У світі, куди він потрапить, він буде СИЛЬНИМ. Зможе робити що заманеться, і ніхто нічого не скаже. А якщо всіх зачарувати, ніхто більше не цькуватиме.

За думки про те, що йому «ніхто» не заперечить, у грудях щось болісно кольнуло, та він відігнав це відчуття. Його огорнуло золоте сяйво.

Йому варто було зупинитися. Адже пережиті труднощі ще могли допомогти йому вирости над собою. Він помітно відрізнявся від двох інших прибульців.

Труднощі — це батьки? Нехай би й ішлося лише про дрібне спілкування, але якби друзі помітили, що з ним коїться, він ще міг би повернутися до нормального життя.

Утім, це припущення вже ніколи не справдиться.

Наступної миті він — Івахаші Томокі — опинився в іншому світі.

— Це і є світ Богині?

У дивному, запиленому приміщенні стояла одна дівчина, а поруч із нею — кілька людей у вбранні, схожому на ризи ченців чи жерців. Ці люди відступили від дівчини.

— …Ви той самий герой? Ви мене розумієте?

— А?! Т-так, розумію, — розгублено відповів Томокі.

Він так давно ні з ким нормально не розмовляв, що й тепер відповів якось неприродно.

Хоч дівчина перед ним і поступалася вродою Богині, та все одно мала напрочуд гарну зовнішність. Це теж неабияк збивало його з пантелику.

Томокі навчався на третьому році середньої школи, але вже мав понад сто вісімдесят сантиметрів зросту. Дівчина, яка його викликала, сягала йому лише до плеча. Проте вона трималася з такою гідністю й випромінювала таку владну ауру, що, опинившись із нею віч-на-віч, юнак відчув дивне напруження.

Її сріблясте волосся створювало враження спокою та стриманості. Каре… Ні, коротке каре. Худорлява статура, бездоганна постава. Дівчина, яка мимоволі викликала повагу.

«Мабуть, саме таке враження й справляє ділова жінка», — подумав Томокі.

Він не міг відірватися від цієї думки.

— Рада це чути, пане герою. Тут незручно розмовляти, тож чи не підете за мною?

Її усмішка була радше прохолодною, ніж лагідною. Під її натиском вони так і вийшли з кімнати.

Хоч вони зустрілися вперше, дівчина навіть не запитала його імені. І мала на те причину.

Імперія вирішила більше не покладатися на божественний захист Богині, натомість відтиснути расу демонів власними силами. Верхівка імперії значною мірою втратила віру в Богиню. Особливо ж — дівчина, яка зустріла героя.

Для інших країн герой міг бути месією. Або кимось, із кого вони спробують виховати свого героя.

Наймогутніша зброя під назвою «герой».

Тут не йшлося про пошану. Імперія Ґрітонія вважала прибульця саме зброєю.

Сам герой, що з цікавістю розглядав людей дорогою, навіть не припускав, що його можуть так сприймати.

Він потрапив у значно суворіші умови, ніж героїня Лімії, але все-таки кращі, ніж хлопець, якого викинули в Пустище.

POV принцеси

Герой прибув. Розлучившись із ним, я пішла прогулятися, щоб заспокоїтися, але раптом зупинилася.

Молитовний зал.

Холодна, безживна кам'яна підлога. Посередині — вівтар.

Я ненавиділа цю кімнату. Вона була абсолютно безглуздою.

Богиня — божество, в яке вірять і якому поклоняються всі в цьому світі. Саме вона «дарувала» божественний захист і благословення нам, улюбленим нею г'юманам — виду неперевершеної краси, що стоїть на самій вершині.

Та останні десять років жодна молитва до неї не доходила. Ні допомоги, ні благословень. У світі, де силу можна було здобути, відточуючи власну красу, цей абсолютний закон без жодного попередження зруйнувався.

Та це, мабуть, якийсь жарт.

Раптом жрець нашої імперії — а чомусь і я — отримали одкровення.

Елісіон — країну, яка на той час найпалкіше вірила в Богиню, — раса демонів ущент розтоптала й зруйнувала.

У тій похмурій ситуації ми разом із Лімією ледве спромоглися вибудувати оборонну лінію, щоб стримати навалу раси демонів. Чи можна вірити Богині? Хіба розумно цілковито покладатися на істоту, справжньої сутності якої ми не знаємо?

Цілком природно, що мої сумніви лише міцнішали. Скажи я це вголос — мене б охрестили єретичкою, язичницею чи ще якимось дурним словом. Тож я мовчала.

І от зараз вона оголошує: «Я дам вам героя. Нападіть на расу демонів». Не смішіть мене! А цей так званий «пан герой», що вийшов із вівтаря, який ми вже збиралися розібрати, — теж абсурдна істота.

Я перевірила: він справді був героєм, про якого йшлося в одкровенні.

Щоб воювати з расою демонів без божественного захисту Богині, Ґрітонія провела безліч дослідів: посилення людського тіла, пересадження видатних бойових навичок, створення знарядь із силою чорної магії, злиття г'юманів.

Хвалитися тут нічим. Як не прикрашай — усе це вкрай нелюдські речі. Але що з того? Це заради перемоги над расою демонів. Маєте заперечення — то покажіть, що здатні людяним способом відкинути расу демонів, — ось що я крикнула б їм.

Та навіть порівняно з найкращими витворами наших дослідників герой був чимось зовсім іншим.

Тіло, сила якого недосяжна для жодного посилення; марьоку на рівні демонів високого рангу; а ще він підходив щонайменше до «всіх» знарядь чорної магії, якими володіла імперія.

І всього цього він досяг, хоча ніхто не змінював його тіло штучно. Абсурд!

Я особисто бачила результати кожної перевірки, поки водила його коридорами.

Кволий, тендітний хлопець, наче йому недовго лишилося жити. Ось наш імперський герой.

У його очах, схоже, ховалася якась недобра здатність. Дослідники назвали її різновидом демонічного ока, тож я про всяк випадок заздалегідь подбала, щоб у нас була до неї певна стійкість. Щоправда, лише для імператорської родини.

Тендітна статура, демонічні очі, самовпевненість сильного, що вчувалася в його голосі, безцеремонні погляди на моїх лицарів. І дивна радість, наче в дитини, що прийшла на свято.

Усе це мене дратувало. Надто вже те, що його прислала та сама Богиня.

Але…

Гаразд.

Якщо називаєш себе героєм, імперія зробить тебе найсильнішим. Хочеш золота, високого становища, жінок чи чоловіків? Отримаєш усе, що забажаєш… якщо завдяки цьому ми зможемо знищити расу демонів.

Ні, цього замало. Скарби будь-якої держави, сама імперія, моє тіло, найближчі друзі — я віддам тобі все, якщо це дозволить помститися за матір. За тих нещасних жінок, які до останнього вірили Богині, марно молилися їй і так і не дочекалися відповіді.

Томокі… так, Івахаші Томокі. Радій! Ти увійдеш в історію як герой. А тоді принеси радість і мені: забарви крижані поля кров'ю демонів.

О Богине, яка з примхи бавиться нами! Іграшку, яку ти нам підкинула, — я покажу тобі, як ми використаємо її якнайкраще.

Клянуся імператорською кров'ю, що тече в моїх жилах: я неодмінно…

Кінець першої арки — «Поневіряння на краю світу»