Розділ 32 — Звіт секретарки Еми

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Том 1. Арка 2 — «Розділ із життя в Ціґе»

Томое досі не зв'язувалася зі мною.

Учора ввечері я добряче перебрав із випивкою й сам не зміг вийти з нею на зв'язок. Та те, що вона теж мовчить, мене трохи непокоїть.

Доручене мною «розслідування» стало для Томое справжньою радістю. Утім, у її палкому завзятті я відчув і ще щось.

— А споруди тут зводять просто неймовірними темпами, еге ж? — пробурмотів я.

У моєму голосі порівну змішалися захват і приголомшення.

Минуло лише три тижні, відколи я дістав будівельні матеріали.

А на відведеній ділянці вже на повну силу будують мій дім.

Стовпи й стіни збирають у різних місцях, і з вигляду все йде за планом.

Бентежить інше: споруда просто величезна! Вони серйозно задумали такий розмах? Я хотів собі будинок на кшталт тих, що бачив у Ціґе, а тут переді мною виростає щось зовсім іншого масштабу.

За виглядом це більше скидалося на будівлю державної установи. Багатоповерхівкою вона, звісно, не стане, але розміри все одно приголомшують.

Просто уявіть:

Населення тут — орієнтовно кількасот душ.

І скільки ж із них мусить працювати над цією громадиною! Якось не до сміху.

— Авжеж! Це ж наше найголовніше завдання! — радісно відповіла Ема.

Ема супроводжує нас із Міо. Не знаю, чи то ця високогірна орчиня від природи така товариська, чи просто швидко пристосовується, але вона невтомно снує між численними расами, що тут живуть.

Мені було б спокійніше, якби мешканці поки відклали мою недобудовану оселю й зосередилися на облаштуванні власного життя.

— Пані Емо, із моїм будинком можна й зачекати. Нехай гноми, туманні ящери, шерабу та всі інші насамперед займуться нагальними справами.

— Я теж так пропонувала. Але ми ще не вирішили, де саме зведемо справжнє місто, тож поки що це єдина робота, до якої можуть долучитися всі, — пояснила Ема.

Вона всміхається, поки це пояснює. Наче й сердиться крізь усмішку… Та ні, мені, мабуть, здалося. Я ж не зробив нічого такого, за що на мене можна було б гніватися!

— Коли ми закінчимо, у Ваки з'явиться дім, а споруду можна буде тимчасово використовувати для нарад. Тож не хвилюйтеся.

Он воно що. Тоді гаразд. Залишається з вдячністю прийняти такий подарунок.

От на кого можна покластися! Щодо справ Асори краще звертатися до Еми, а не до Томое. Справді.

— Зрозуміло. Я тільки радий, тож користуйтеся будинком скільки захочете: проводьте там наради, збори, усе, що потрібно. До речі, де Томое?

— Пані Томое казала, що перевірить рослинність і нинішній стан Асори. Уже кілька днів вона обстежує околиці наодинці. Мене дещо непокоїло, тож заодно вона з'ясовує й це, — пояснила Ема.

Про справи Томое Ема розповідає трохи стримано.

— Вас щось непокоїть? Емо, ви…

— Вако!

— Т-так?!

Вона раптом гукнула мене таким тоном, що я мимоволі озвався, наче школяр на виклик учителя. Звички з колишнього світу нікуди не поділися.

— Будь ласка, припиніть звертатися до нас так шанобливо! Навіть якщо доведеться себе змушувати, говоріть із нами звичайно! — наполягла Ема.

Е-е… Ввічлива мова для мене природна. А от що означає примусити себе говорити «звичайно», я й сам до пуття не розумію.

Гм-м. Може, це тому, що всі вони живуть у світі, створеному однією з моїх послідовниць, а я стою навіть вище за неї?

Невже мамоно надають становищу в ієрархії більше значення, ніж люди?

— Я буду уважнішим відте… Ні, постараюся.

Звикатиму потроху. Такі звички одним клацанням не перемкнеш.

— Тож, Емо, ти казала, що тебе дещо непокоїть. Розкажи докладніше. І заодно коротко прозвітуй про останні кілька днів.

Мабуть, через те, що я змінив манеру мовлення, вона трохи повеселішала. Здається, Ема й справді в кращому настрої.

І вона знову взялася звітувати — достоту справжня секретарка.

— Тоді почну зі звіту про те, що відбулося досі. Насамперед житло: із цим у жодної раси проблем немає. Завдяки перенесенню пані Томое всі мають будинки, і зараз нічого не загрожує обвалами чи руйнуванням. Місця для проживання розподілено, усе владнано.

Ага, перенесення силою Томое. Це й справді зручно. Я спочатку жив у наметі, бо власного будинку не мав. А ті, хто оселився в Асорі пізніше, прибували разом із цілими поселеннями, тому мали й житло, й одяг. Під час перенесення їх усе-таки попросили винести хатні речі — про всяк випадок, якщо споруди обваляться.

— Арки сказали, що самі подбають про свої житла в лісах і горах. Ми й туманні ящери їм у цьому допомагаємо, тож проблем немає. А оскільки звідти видно на всі боки, арки беруть участь і в дослідженні околиць, — продовжила Ема.

— Так, я вже отримувала від цих малих звіти. Вони впорядковують відомості про знайдені рослини й тварин.

Міо доповнила її слова. Арки — її рід, а точніше, їх із нею пов'язує щось на кшталт стосунків батьків і дітей. Тож, здається, саме Міо першою отримує їхні звіти.

— За особистою силою тут їм немає рівних. Їм можна спокійно довірити розвідку околиць. Згодом підемо подякуємо їм, добре, Міо?

— Які щедрі слова! Дякую вам, Вако. Вони теж дуже зрадіють.

— Вони нам справді допомагають. Досі ми не виявили проблем на території, що з'явилася після прибуття Міо. А от далекий ліс ще не встигли дослідити: він надто далеко. Умови тут здебільшого відповідають відомостям, які надали пані Томое й Вака. Ми вже збираємо дані, але впорядкувати все остаточно я хотіла б після завершення будівництва. Ви не проти?

— Звісно, ні. А як справи в гномів?

— Більшість лагодить або виготовляє знаряддя в житлових кварталах та поселеннях інших рас. А частина найкращих ковалів навіть жертвує сном, щоб створити спорядження й речі для вас, пані Томое й пані Міо, — відповіла Ема.

Отже, вони й справді згадували про спорядження, яке хочуть мені подарувати. Я отримав стріли й вирішив, що йшлося саме про них, але, схоже, ні. Виходить, віяло із залізними спицями та кімоно Міо — лише тимчасові речі?

— І насамкінець туманні ящери: вони охороняють поселення, освоюють ділянки під поля, збирають сировину, а ще ми доручили їм постачання харчів. Ми все це впорядковуємо, тож робота просувається напрочуд добре, — продовжила Ема.

Хо-хо, вони не лише чиста військова сила, а й землі освоюють та сировину збирають! «Годяться й на цивільну службу», чи як там кажуть. А вони вже замислилися про майбутні поля… Не те щоб я вважав таке навантаження надмірним, та все ж…

На відміну від людей, у кожної з цих рас є власні сильні сторони, а тут усіх ще й ставлять на відповідну роботу. Тому справи й просуваються швидко. От тільки завдань стільки, що рано чи пізно бракуватиме рук.

Вислухавши звіт, я знову подумав: варто пригальмувати будівництво мого будинку й спрямувати людей на інші роботи. Та один важливий момент Ема поки не згадала.

— А хіба вам не бракує робочих рук?

Запитую прямо. Не хотілося б, щоб вони виснажували себе непосильною працею.

— Ви маєте рацію, я саме збиралася про це сказати. Утім, інші роботи поки не такі масштабні, тож головна проблема не в кількості працівників, а в їхніх знаннях і навичках, — пояснила Ема.

О? Мені здавалося, що для освоєння цілини й нових земель рук що більше, то краще. Хіба не так?

Та й у розвідці, як на мене, сила — в кількості.

— Але для освоєння землі та розвідки важливіша саме кількість, хіба ні?

— Якщо просто розширюватися навмання — так. Але зараз у нас щось на кшталт випробувального терміну, тож насамперед ми дбаємо про порядок і процедуру облаштування поселень. Найважливіше зараз — знайти тих, хто здатен осягнути й зрозуміти зібрані відомості.

— Тобто?

— Усе, що ви записали, Вако, написано незрозумілою нам мовою. Час від часу ми звіряємося з пані Томое, але робота йде туго. А відколи пані Томое кілька днів тому зникла, від різних рас накопичилася купа запитань «А це що таке?», і розв'язати їх нікому… — поскаржилася Ема.

«Я й сама знаю лише трохи…» — сказала Ема й подивилася на мене. Значення цього погляду я зрозумів. Очікування. «Раз ви вже тут, послужіть нам словником», — ось що вона, певно, хоче сказати.

Томое, ти що, посеред роботи втекла?!

Ось воно що, я й забув. Розмовляти тутешньою мовою я можу, але справжня моя мова — однаково японська. У спогадах усе звучить японською, тож і записував я все японською. Звісно, оркам та ящерам у цих записах нічого не розібрати.

Але Томое, яка таки навчилася це читати, — справжнє диво. Кажуть, улюблені речі вивчаєш швидше… Яка ж страшна сила тих історичних драм! Невже саме вони навчили Томое японської так швидко?

І все ж вона розуміє мову не ідеально. Постійно використовувати її замість словника — це ж рано чи пізно доведе її до вибуху… Хоча не виключено, що вона вже вибухнула й утекла.

— Річ у читанні чужої писемності, так? Справді, тут сама кількість працівників не допоможе. Але й я не можу постійно сидіти в Асорі. Гаразд, щось придумаю. Що ще?

Поки ухилюся від цієї роботи. Не викладати ж мені японську цілими днями!

— Є ще одне: ви колись згадували про пори року… — почала Ема.

— А, ти про те, що тут постійно тепло, немов навесні?

— …Останнім часом погода чомусь увесь час змінюється: то стає спекотно, то раптово холодає. Звісно, тут незрівнянно комфортніше, ніж у Пустищі, але такі несподівані зміни створюють клопоти. Минулого тижня навіть сніг ішов! Хіба пори року можуть змінюватися щодня?

СНІГ?!

Зараз тут наче весна, що вже переходить у літо: ясне небо, легенький вітерець. Кращого місця для життя годі й бажати.

А якщо завтра раптом засніжить, буде справжня халепа. Має ж бути якась причина — треба розібратися. Може, розшукати Томое й доручити це їй? Ні, чи не краще залучити тут до справи й Міо?

— Ні, пори року змінюються циклічно. Це дуже дивно… Виявляється, ми ще стільки всього не знаємо про Асору.

— Так, це тривожить. А ще ось на що нарікала пані Томое…

Щось мені підказує, що нічого хорошого я зараз не почую.

Що там іще? Невже цього разу їй закортіло називати себе «маро»? Як не вгамується — я їй і брови зроблю «маро»!

Примітка перекладача: «маро» (麻呂) — старовинне японське «я», яке в історичних драмах вкладають в уста придворних аристократів; «брови маро» — збриті брови, замість яких високо на лобі малювали дві плями, як у тих самих придворних.

— Здається, протягом останніх трьох тижнів Асора перестала розширюватися.

…Га?

Я щиро розгубився. Ну й налякала ж ти мене.

Раніше Томое казала, що Асора постійно збільшується і їй ніяк не вдається визначити її межі.

Саме тому я доручив Томое дослідити розширення, поки вона діятиме окремо.

І щойно я дав таке завдання, усе зупинилося?

Невже на розширення Асори впливало те, що я робив раніше, і те, що роблю зараз?

Нічого не розумію. Хочеться вірити, що Томое саме це й пішла з'ясовувати.

— Кажеш, розширення припинилося… Ця територія вже й так стала такою великою, що мене це непокоїло. Може, воно й на краще, але…

— Було б добре, якби пані Томое щось про це знала.

Ох і негідниця ж ти, Томое, — отак раптово зникнути! Навіть тутешнім нічого не сказала. Згодом викличу тебе примусово.

— Поки залишимо позначку «з'ясувати пізніше». А ще я доручив Томое іншу справу. Як вона просувається?

Для мене це доволі важлива справа — і заради того, як надалі ставитимуться до мешканців Асори, і щоб уникнути підозр, які неминуче впадуть на мене.

— Так… Хоч я не дуже розумію задум, усе просувається добре. Ми поки не можемо дозволити цим людям вільно блукати Асорою, тож практикуємося з ними в спільній мові, а потім відпускаємо назад, — відповіла Ема.

Гм, схоже, усе йде непогано. Із плечей наче впав тягар: справа, що могла обернутися найбільшою проблемою, поступово налагоджується.

— А товари їм із собою даєте?

— Так, як ви й наказали. Переважно харчі й те, що вони називають сировиною, — речі, які ці люди потім віднесуть до міст. Ми передаємо все це нібито в подяку за навчання спільної мови. Але, Вако, для чого вам це?

Ема поки не розуміє мого задуму. Томое, яка часто буває за межами Асори, на диво, все збагнула, а от Емі, що весь час була тут, зрозуміти це, звісно, важко.

— Згодом, коли ми почнемо вивозити назовні те, що тут вирощують і виготовляють, дуже важливо, щоб уже був прецедент. Якщо продаватиму це тільки я, з'являться зайва цікавість і тертя.

Саме так: ми приводимо сюди випадкових авантюристів, переконуємо, що ніхто не бажає їм зла, даємо трохи товарів і відпускаємо.

Повернувшись, вони почнуть розповідати про землю мамоно, де трапляються дивовижні речі.

Чутки дійдуть до купців, і якщо ті почнуть сприймати таких авантюристів як щасливчиків, товари з Асори розходитимуться в розумному темпі.

Якщо ще й організувати чергування різних рас, щоб чутки ширилися з кількох міст, усе складеться як слід.

Речі, якими я збираюся торгувати, надто незвичні для цього світу. Без такої підготовки пізніше виникнуть проблеми.

Зрештою, найзручніше розв'язувати труднощі ще до того, як вони з'являться.

— Емо, отже, цим по черзі займаєтеся ви всі — ти з високогірними орками, ящеролюди й гноми?

— Не тільки. Арки теж беруть участь: вони вже вивчили майже всю спільну мову.

Здібні ж вони, ці наполовину люди, наполовину павуки. Одразу видно — боси з гри!

— Тобто назовні йдуть харчі, від туманних ящерів — прикраси, від гномів — ремісничі вироби, а арки постачають створені ними ліки, правильно?

Щоправда, я досі не розуміюся на магічних ліках та золотих виробах арків. Треба буде все розпитати в Міо.

За вироби гномів можна не хвилюватися. Такі вперті майстри нізащо не дадуть комусь річ, яка тому не підходить.

Хоча через таку вимогливість із ремісниками буває непросто.

— Так. Поки нашим расам бракує знань про магію. Та в будь-якому разі всі речі, які ми віддаємо, призначені для повсякденного життя, — пояснила Ема.

Г'юмани для Еми, мабуть, зовсім не рівня. Вони навідуються сюди вряди-годи, та й особливою силою не вирізняються. Поки дістануться Асори, уже ледве тримаються на ногах.

Завдання на винищення навіть одного високогірного орка вже має ранг A, отже, вони доволі сильні. Щоправда, поруч із ними зазвичай трапляються саме бойові воїни, тож і це впливає на ранг.

Насправді ж саму Ему колись мало не вбив Різ. Якщо оцінювати лише вроджену силу, вони, можливо, десь на рівні B−.

— Поки що цього досить. Важливо вже те, що зроблені тут речі потрапляють назовні. Коли наші масштаби зростуть, поступово підвищимо і якість товарів. Розраховую на вас і надалі.

Надалі за цим наглядатиме Томое. Продовжимо за нашим планом спрямовувати авантюристів до цього «раю».

А далі… проблема мови.

Навчити всіх японської непросто. Може, зробити для них навчальний відеозапис із субтитрами спільною мовою?

Але як Томое змогла так швидко її опанувати? Навіть з огляду на любов до історичних драм — це дивовижно. Може, вона знає якийсь секрет?

— Розумію. Ми й надалі дотримуватимемося вказівок пані Томое. На цьому мій звіт закінчено, — підсумувала Ема.

— Добре. До речі, до тебе вже якийсь час підходять люди. Мабуть, у справах? Зі мною залишиться Міо, тож можеш зайнятися ними.

Коли працівники бачать, що Ема говорить зі мною, не наважуються переривати розмову.

Як я й думав. Вибачившись, Ема квапливо пішла до відвідувачів. Яка ж вона заклопотана! І як багато для мене робить.

— Гей, Міо. А ти розумієш японську?

— Японську? Ніколи не чула такого слова. Напевно, не розумію.

— Це мова моєї батьківщини.

— А, тоді розумію. Розмовляти нею можу без жодних проблем.

Вона сказала це так невимушено, наче йдеться про очевидну річ!

— Га?!

— Ми ж уклали пакт. Було б погано, якби ми не могли донести свою волю до вас, Вако. За панівного чи рабського договору інша сторона починає розуміти мову господаря. А коли укладають угоду, то в момент пакту обидві сторони починають розуміти мови одна одної.

От воно що! Томое, невже не могла мені такого розповісти?!

Тоді сьогодні залишу Міо тут. Так робота хоч якось зрушить. А сам навідаюся до шерабу і…

— Вако-о-о!!!

Ого?! Що цього разу?!

Ну й гучний голос! Просто нахабство якесь!

О… О-о. Старий із розкішною бородою мчить сюди, здіймаючи хмару пилу. На зріст десь сантиметрів сто п'ятдесят, тож скидається він достоту на гарматне ядро!

Утім, в Асорі флаги подій здіймаються на кожному кроці.

— О, та це ж старійшина! Вибачте, що Томое так вас завалює дорученнями.

— Ага, той самий гном. Оце віяло із залізними спицями мені якось припало до душі. Добрий виріб, — зауважила Міо.

Хто б міг подумати, що Міо висловить вдячність! Угу, ця вічно голодна демониця росте над собою щодня.

— Та що ви! Для нас немає більшої радості, ніж виготовляти спорядження для таких видатних осіб. Не треба нам за це дякувати! Але нарешті ви тут. Прошу вас зараз же піти зі мною.

— Е-е, зачекайте. Я ж збирався навідатися до арків…

— З цим зачекаєте! Справа термінова! Якщо ми не зможемо точно виміряти силу вас обох, виготовлення спорядження так і не зрушить із місця!

Томое невтомно замовляє у них нове спорядження, тому ковалі мають чим займатися. А от ми з Міо досі жодного разу не навідувалися до майстерні. Мабуть, справді варто хоча б раз туди зайти.

— Маєте рацію. Міо, спершу завітаємо до гномів.

— Добре. У тих малих назбиралося чимало запитань про все, що вони досі знайшли, тож я скличу їх усіх разом.

Справді, арки ж живуть кожен окремо. Усі четверо блукали чотирма різними краями. А в мене ще стільки справ у Ціґе, що довго тут не затримаюся.

Здається, вони кмітливі. Уже кортить із ними зустрітися.

А тепер — до майстерні гномів!