Розділ 35 — Ходімо просто до Гільдії купців

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Нарешті я дістався Гільдії купців.

Навіть якщо збираєшся лише торгувати вроздріб чи, як закупівельник, постачати товари на замовлення…

Для всього цього обов'язково потрібна гільдійна картка, що засвідчує членство в Гільдії купців.

Без неї тебе ще й переслідуватимуть як нелегального торговця!

Тобто вступити до гільдії просто необхідно…

Але лише сьогодні я дізнався, що для цього треба складати іспит.

Тільки не кажіть, що спроба дається одна-єдина! Дуже прошу, дозвольте перескладати його скільки завгодно разів.

«Дзелень-дзелень»

Щойно я відчинив двері, пролунав дзвіночок, наче в кав'ярні.

Від входу до стійки було приблизно стільки ж місця, як у крамничці біля дому. Для такого великого міста приміщення здавалося доволі тісним.

Щоправда, сама будівля мала два поверхи й тягнулася вглиб, тож загалом її розміри були цілком пристойні. Просто відвідувачів тут виявилося небагато.

За атмосферою це місце нагадувало залу для зібрань у маленькому містечку. Мабуть, так воно виглядає у звичайний день, коли не відбувається нічого особливого.

За стійкою стояла молода жінка з професійною усмішкою. Та коли вона побачила мій дивний вигляд, у неї ледь помітно сіпнулися кутики губ і брови.

І добре, що моє нове пальто-обладунок іще не готове. Якби я з'явився сюди в повному спорядженні, реакція, мабуть, була б іще гіршою.

І все-таки вона не втратила усмішки навіть після того, як мене побачила. Оце справжня професіоналка! Аж сльози на очі навертаються, коли доводиться визнавати таке про власну зовнішність!

За незворушністю вона майже не поступається дворецькому Рембрандта. У того взагалі жоден м'яз на обличчі не здригнувся: він без зайвих запитань сприйняв те, що я спілкуюся письмово.

Для початку я вивів у повітрі слова «Ви вмієте читати?». На мить жінка здивувалася.

Але одразу ж знову усміхнулася й відповіла, що вміє.

— Вітаю вас. Чим можу допомогти?

[Перепрошую, я хотів би вступити до Гільдії купців.]

— Ви хочете… вступити?

Дівчина спантеличено схилила голову набік.

О-о, гарний жест. Навіть доволі звабливий~

Їй, мабуть, років двадцять. Така спокійна, ненав'язлива врода… Вона нагадує одну акторку. Як же її звали? Забув.

Зрештою, тут майже всі вродливі, мов актори, тож такі порівняння не дивина. Хоча мені давно час від них відвикнути.

До речі, хоч це й рідкість, відколи я прибув до Ціґе, мені траплялися й істоти, зовнішністю трохи схожі на мене.

…Щоправда, то були звіролюди. Кроти та єноти.

— Наскільки я бачу, ви маг, так? Перепрошую за нечемне запитання, але ви зараз десь працюєте?

[Ні, поки що я зареєстрований лише як авантюрист.]

Зручне ж слово — «авантюрист». Майже те саме, що сказати «підробляю де доведеться», а звучить чомусь куди солідніше.

— Авантюрист?.. Отже, ви не належите до жодної торговельної компанії й хочете вступити до нас, починаючи з нуля?

[Так. Мені пощастило знайти кілька незвичних речей, і я подумав, що можна спробувати торгувати ними самому. Тому й прийшов.]

— У такому разі можете просто продати їх нам і скористатися нашими торговельними шляхами.

Отакої. Виходить, можна заробляти й через уже налагоджену мережу збуту? Який цікавий світ… Чи це я просто нічого не знаю про торгівлю?

Судячи з її обличчя, для місцевих у цьому немає нічого незвичайного.

Але я справді хочу стати купцем. Треба чітко пояснити, що мене цікавить саме членство в гільдії.

[Ні, дякую. Я волію жити як купець, а не як авантюрист.]

— Але ви приховуєте обличчя й не можете розмовляти спільною мовою… Навіть якщо складете іспит і виконаєте всі умови, у торгівлі, де довіра — понад усе, це може…

…Га?

Що, якась проблема? Чи, радше, вона переймається тим, що через мій вигляд мені буде важко надалі? Яка ж добра людина!

Я не завжди вловлюю тонкі відтінки сказаного, зате можу судити про почуття за виразом обличчя та рухами. І зараз не помічаю жодного прихованого наміру. Це мої власні упередження змусили мене запідозрити недобре. Соромно навіть.

А минуло ж зовсім небагато часу відтоді, як у Компанії Рембрандта мене прийняли за шахрая.

[Дякую за турботу. У мене є дві послідовниці, тож у крайньому разі я навіть думаю взагалі не з'являтися на людях особисто. Але головне — чи не розкажете про той іспит і решту вимог?]

— Послідовниці? Розумію. Даремно я хвилювалася, тому дякувати мені ні за що. Перепрошую за свою нетактовність.

Після цього працівниця пояснила мені порядок іспиту та інші умови вступу.

Складати іспит можна будь-коли, хоча поза основним сезоном охочі трапляються рідко. Основний сезон починається на початку літа, коли багато великих компаній одночасно відправляють людей на іспити. Тоді ж приходить чимало новачків.

Зараз осінь, тому кандидатів небагато. І як добре, що мені не потрібно чекати до літа!

Іспит складається з двох частин: письмової перевірки основних знань і практичного випробування з постачання матеріалів. Друга частина має показати, чи здатна людина працювати купцем.

Для підготовки до письмової частини в гільдії можна придбати спеціальну книжку. Щоправда, за змістом це радше енциклопедичний довідник, ніж підручник, написаний саме для іспиту.

Крім того, треба сплатити за іспит, внести заставу й оплатити перший рік членства. Одне слово — гроші. Як і слід було чекати від торговельної організації: без певного запасу коштів тебе сюди не приймуть.

Кількість спроб не обмежена, проте за кожну доведеться платити окремо. А після невдачі до наступного іспиту не допустять цілих пів року. Тому ті, хто провалився раз чи двічі, нерідко повертаються саме на початку літа.

Хм-м. Отже, одна невдала спроба — і пів року доведеться чекати.

Тоді йти зараз «просто спробувати» було б надто ризиковано.

[Тоді чи можу я придбати один такий довідник?]

— А, звісно. Він коштує два золоті.

Дорого! Два золоті — це ж двадцять тисяч єн!

Та що це за наукова праця така?!

Ні, стривайте.

М-м-м-м-м…

Зрозуміло! У цьому світі папір іще не набув широкого вжитку. Тому й книжки самі по собі коштують дорого.

До того ж книжки в пана Рембрандта були добряче зачитані. Я намагався їх переглядати, і вони навіть скидалися на рукописи.

Ціни я не питав, але, мабуть, вони теж були недешеві.

От халепа… Нічого не вдієш.

— Ем… Не обов'язково купувати книжку через силу. Можна найняти людину з іншої компанії, щоб вона вас навчила.

Помітивши, як мене пересмикнуло від названої ціни, працівниця, мабуть, вирішила, що грошей у мене немає. Вона ніяково усміхнулася й запропонувала інший вихід.

Але тоді постає запитання, наскільки достовірними будуть отримані відомості.

Так, у такий спосіб можна засвоїти й практичні навички, але для швидкої підготовки це не найкращий варіант. Хоча я збираюся зробити Ціґе своєю першою базою і пробути тут якийсь час.

Ну й нехай. Якщо книжка справді варта своїх грошей, заплачу. У мене ще вистачає золота після продажу тієї «скриньки з коштовностями» — тобто фруктів.

До того ж я ще маю стягнути з Рембрандта щось на зразок «податку на витрати» за добування очей Рубінового Ока. Щоправда, у цьому світі такого податку й близько немає. Та все одно завтра збираюся отримати винагороду, тож два золоті мене не розорять.

Відколи я опинився в цьому світі, мені ще жодного разу не довелося бідувати… Це одна з небагатьох його безперечних переваг.

[Ні, все гаразд. Два золоті, так? Ось, тримайте…]

Я спокійно витягнув дві золоті монети й простягнув їх працівниці.

Схоже, її здивувало, наскільки вона помилилася, оцінюючи мій достаток. Вона приголомшено взяла монети й передала мені книжку.

Так-так, що ж там написано?

«Шурх, шурх, шурх…»

«Шурх, шурх, шурх…»

«Шурх…»

Е?

Це що ж…

«Шурх, шурх, шурх, шурх, шурх…»

«Хлоп!»

[Перепрошую… А можна мені скласти іспит просто зараз?]

— ГА?!

Працівниця так і скрикнула на всю гільдію, не зумівши стримати подиву.