Розділ 37 — І ти, Міо?

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Я вже якось і забув, що тут узагалі-то я господар.

До Асори я міг би вирушити й сам, але якщо вже випала нагода, спершу покличу Томое та Міо, і ми повечеряємо разом.

Справді, чому це я щоразу маю приходити до них, аби вислухати звіт? Нехай самі приходять доповідати! У цьому світі є думковий зв'язок — здібність, яка ніяк не обтяжує того, хто приймає повідомлення. І Томое, і Міо нею володіють!

Отже, зараз викличу цих двох…

Та щойно я зібрався встановити зв'язок…

(Вако! Вако! Ви в порядку?!)

У голові пролунав голос тієї ще порушниці спокою, від якої я давно не мав звісток.

Уже сама своєчасність цього виклику підказувала: щось таки сталося.

(Так-так, слухаю. Що трапилося~?)

(Звідки така байдужість?!)

(О-о? Коли людина, яка давно не озивалася, раптом починає кричати й запитувати, чи все зі мною гаразд… Я, між іншим, був зайнятий. То чого тобі треба~?)

Я не стримував невдоволення й виплеснув на неї все, що накопичилося.

От серйозно! Доручений мною звіт перекинула на орків, сама без попередження кудись зникла — і ще дозволяє собі такий зверхній тон!

(Н-ну… Я просто хотіла спершу досягти результату, а вже тоді доповісти! І досягла ж! Тому мені й знадобився час, Вако~!)

Ага, звісно~.

Вона ж із тих, хто радше залишиться без їжі, аби купити щойно випущену гру. І після цього я маю повірити, що вона весь час сумлінно працювала?

Ти ж із тих, хто з незворушним обличчям заявить: «Я вмію варити рис».

(То яка в тебе термінова справа?)

(Негайно повертайтеся до Асори! Із Міо щось страшне коїться!)

Міо?

…Тепер, коли вона згадала, я й справді пригадав: відтоді як залишив Міо, та жодного разу зі мною не зв'язалася.

Зазвичай за таких обставин вона виходила на думковий зв'язок кожні пів години — бодай щоб побалакати.

Тільки не кажіть…

Невже магічна сила, яку я передав їй, вичерпалася і Міо знову втратила контроль?!

(Невже вона повернулася до павучої подоби й почала все трощити?!)

(Це було б ще пів біди! Ні, тут усе навпаки! Вако, негайно приходьте! Лише ви здатні з цим упоратися!)

Ще гірше?! І що означає «навпаки»?!

Ох, та що ж це таке!

Увесь на нервах, я звернув у найближчий провулок, переконався, що нікого поруч немає, і відкрив Туманну Браму.

Наскільки пам'ятаю, Міо мала працювати на складі матеріалів.

Я ж доручив їй там усе впорядкувати.

— Томое! Далі, далі! Швидше! — нетерпляче вимагала Міо.

— Міо, може, на сьогодні досить? Поглянь, уже стемніло. Скоро ж знову побачиш Ваку, правда? — спробувала вмовити її Томое.

— Отже, поки він не повернувся, можна дивитися далі!

— Та скільки ж часу я вже цим займаюся?! Усе, на сьогодні досить!

— Ой, невже? Тоді, може, я подряпаю оцю кришталеву пластину, у якій нічогісінько не тямлю?

Міо витягла прозору пластину завбільшки з аркуш А4 й повільно наблизила до неї віяло із залізними спицями.

Томое видала щось схоже на «А-а-а!» і, корчачись від жаху, заходилася белькотіти незрозумілі звуки.

— Міо! Це ж другий том «Міто Комон: Токайдо»! Я стільки працювала, очищаючи той запис від шуму й реклами!

— Я хочу побачити продовження! Ду-у-уже хочу!

— Зачекай! Ніяких необачних вчинків! Якщо ти таке зробиш, я більше ніколи тобі не допомагатиму! Тобі цього хочеться?!

— Нізащо! Якби так сталося, я б засмутилася настільки, що з'їла б усіх присутніх!

— Щ-щ-що?! — скрикнула Томое.

…Що, в біса, тут відбувається?

Схоже, Міо відчайдушно чогось вимагає від Томое, а та намагається її зупинити.

Здається, саме тут Томое працює із зображеннями моїх спогадів.

Ну, щось на кшталт бібліотеки або сховища даних.

І в цьому сховищі дві найвпливовіші мешканки Асори сваряться, як малі діти.

Томое ще й видаляла шум із запису, де була реклама… Ти що, тепер працівниця монтажної студії?

Цікаво, що зараз діється з моїми спогадами.

Якщо на одній такій пластині вміщується цілий том «Міто Комон», її місткість вразила б навіть людей із мого світу.

То це і є той славнозвісний суперкристал? Щось коштовне, на зразок геркімерського діаманта?

Ні-ні-ні.

Зараз не час про це.

Гм, а тут узагалі хтось іще є?

О, яка рідкість. Тут і пан арк.

— Поясниш, що тут відбувається? — запитав я.

— Вако, ми разом із пані Міо впорядковували й розподіляли матеріали там, де вперше зустріли вас.

О? Його ламана мова вже стала куди зрозумілішою. От молодці, ще й спільну мову так швидко опанували.

А я хоч скільки намагався — нічого не вийшло. Аж прикро.

— Так. А потім?

— Посеред роботи повернулася пані Томое й почала те, що зветься «милуванням».

Милуванням? А, милування мистецтвом, так?

Гей, Томое, у тебе ж купа роботи!

Ну будь ласка, поводься вже як належить тій, хто стоїть на чолі інших!

— І пані Міо теж до неї приєдналася… — вів далі арк.

Е-ей! То й ти спільниця?!

— Але, дорікнувши пані Томое, вона майже відразу повернулася до роботи.

О, отже, таки поводилася зразково. Тоді звідки взялася ця сварка?

— Пані Міо взялася впорядковувати дані, що лежали он там.

А, пригадую. Томое говорила, що там зберігаються всілякі уривки моїх спогадів.

Я вже не раз казав, але ця здібність неймовірно корисна. Вона дозволяє проглянути життя зустрінутої людини, зберегти побачене й переглядати його, не боячись, що спогади потьмяніють.

Щоправда, пережитих тоді емоцій, здається, зчитати не можна. Але можливість зберегти всі побачені й пережиті події однаково вражає.

За належного застосування ця сила могла б виявитися навіть могутнішою за дар Цукуйомі.

Ху-у-ух… Ну й довге ж пояснення.

Пан арк з усіх сил намагається чемно розмовляти зі мною, хоча слова досі добирає насилу. Це справляє приємне враження, але…

Коли вже дійдемо до головного?

— А потім усе стало ось так.

Га-а-а?!

Та ти ж пропустив найважливіше!

— Пані Міо завмерла перед тими даними. Потім привела сюди пані Томое, і тепер маємо ось це.

Нічого не зрозумів.

Я подякував і попрямував до своїх двох «відданих» послідовниць.

Якщо вже так, доведеться розпитати самих учасниць сварки.

— Томое, я прийшов. Що тут коїться?

Голос у мене вийшов по-справжньому сердитий.

А що ви хотіли? Я й сам здивувався, почувши, наскільки роздратовано це прозвучало.

— О, Вако! Як добре, що ви прийшли! Будь ласка, зупиніть цю дурепу!

— Ні, Вако! Лише Томое може так чудово проводити час — хіба це не те, що називають фаворитизмом?!

— Що ти таке кажеш?! Це цілком законна розвага, яку мені дозволив Вака!

Лише Томое? Дозволив?

Гей-гей, тільки не кажіть, що…

Слідом за Томое Міо теж захопилася історичними драмами? От лихо!

Хоча ні. Якби вона цікавилася «Міто Комон», навряд чи погрожувала б знищити запис.

Та зі сказаного зрозуміло, що справа таки в моїх спогадах.

— Заспокойтеся обидві!

Я крикнув майже мимоволі.

Дві молоді — принаймні на вигляд — дівчини, а гризуться, як малі!

І чому саме мені доводиться їх мирити?!

У сховищі даних запала тиша.

— Кхм… Отже, нарешті заспокоїлися. Міо, спочатку поверни Томое ту пластину.

— …Так. Вибачте, — слухняно відповіла Міо.

— О, от і добре! — зраділа Томое.

Томое задоволено притисла до себе пластину з «Міто Комон».

— А тепер, Томое, поясни, що сталося. І головне — чому мені довелося приходити сюди й розбирати вашу сварку?

— Е-е… Ну… Коли я повернулася вдень, вони вже працювали тут…

— Оце вже, власне, дивно. Я дав тобі кілька доручень. Чому ти прийшла спершу сюди, навіть не доповівши мені ані слова? Хіба не до мене ти мала прийти насамперед?

— Н-ну… Я мала дещо перевірити…

— Хотіла помилуватися історичними драмами?

— Гх! Яка неймовірна проникливість… — пробурмотіла Томое.

Томое ніяково звивалася й щось мимрила собі під ніс.

Тобто вирішила: «Перед звітом можна трохи відпочити~», так?

Ох, і чому мене оточують самі такі безтурботні особи?..

— А чому тоді Міо… Гм? Що це таке?

Мій погляд зачепився за знайомий відеозапис.

Здається, це була одна з ранкових телепрограм.

«Час супергероїв!»

Там показували героїв у різноколірних костюмах і масках.

Але ж історичних драм у таку пору, здається, не показували?

Тобто якщо це той самий запис, транслювали його рано-вранці.

— Вако, ось воно. Саме це й стало причиною, — промовила Томое.

— Томое, ти чого така виснажена?

— Міо… Міо використовує мене як якийсь електроприлад!

Жалібно схлипуючи, Томое знесилено опустилася на підлогу.

Е-електроприлад?! Томое, ти коли встигла стати настільки сучасною?!

Ні, це потім.

Та схоже, вона справді виснажена до краю.

А Міо вдавано всміхається, мов дитина, яка нашкодила й тепер прикидається, ніби ні до чого.

— Вако, мені сказали, що ви дозволили Томое дивитися історичні драми. А Томое, як з'ясувалося, виконала доручення абияк, не дотримавшись належного порядку, і з головою поринула в монтаж своїх записів.

Тобто повернулася, а ні з ким не зв'язалася, бо з головою поринула в монтаж своїх відео. Що ти за отаку така?

— Так, це справді недобре.

— Але! Тепер я розумію, чому вона так захопилася!

Поворот якийсь підозрілий~.

— Як ваша послідовниця я вперше наважуюся звернутися до вас із проханням! Вако, будь ласка, дозвольте й мені дивитися!

Та ти ж уже переглядала записи, не спитавши дозволу.

Ясно. Ну й піймали ж мене. Ось навіщо були всі ці торги з Томое.

Свого часу я обмежив Томое доступ до частини своїх спогадів.

Отже, решту — усе, чого я не заборонив, — вона може переглядати й редагувати.

Причому без комп'ютера! Оце майстерність.

А Міо побачила щось по телевізору в спогадах про моє повсякденне життя — і захопилася.

Міо.

Але ж я просив тебе впорядкувати документи й звернення! Ти вже розумієш мову, от я й доручив це тобі…

І хоча ти не читаєш японських ієрогліфів, почуту мову розумієш. Я гадав, цього вистачить, але…

Ну що це таке?!

— Історичні драми? Та я не заперечую.

— Ні! Таке мене зовсім не цікавить!

— Міо! Як ти смієш називати це «таким»?! Це грубо! Це ж квінтесенція японської культури!

Ага, значить, Міо захопилася чимось іншим.

Скарги Томое поки що пропущу повз вуха.

І взагалі… Яка ще «японська культура»?! Я ж намагаюся приховати своє походження.

Хоча, раз мої спогади вже прочитали, це лише питання часу. Наразі я викручуюся тим, що кажу, ніби прибув з далекої країни.

Поки що безпосередньо в мої спогади зазирали тільки Міо, арки й Томое.

Отже, справа в чомусь іншому…

Це ж… аніме?

Гей. Гей-гей-гей!

Ти що, серйозно?!

— Міо, саме це ти хочеш переглядати?

Цей серіал за тривалістю нітрохи не поступається улюбленому серіалу Томое.

— Так! Дуже прошу вас дозволити мені його дивитися!

Міо аж світиться від рішучості!

Але зачекай… Чому в моїх спогадах узагалі цілий цей серіал? Я ж начебто не колекціонував такі речі.

А, згадав! Той тип… Торік улітку мій товариш зі стрільби з лука змусив мене подивитися все до кінця!

То було справжнісіньке катування! Марафон на витривалість: мене замкнули в кімнаті з кондиціонером і відеоапаратурою!

Чим більше згадую, тим гіркішим стає той спогад.

Треба було бодай якось йому помститися!

Звичайному старшокласникові й не снилося купити на свої гроші цілий DVD-набір серіалу. А в мене таких грошей точно не було! Клятий багатій!

— …Гаразд, зрозумів. Томое, покажи це Міо. А я виснажився. Піду спати.

— В-Вако?! Ви справді дозволяєте?! Але тоді на мої серіали залишиться менше ча…!

— Щиро дякую, Вако!!

— Ха-а… Це називається аніме. Мультиплікація, рухомі малюнки. Тільки не плутайте побачене з реальністю. А ти, Томое, ще маєш мені доповісти.

Адже окрім звіту, мені ще багато чого треба з ними обговорити.

Я ж відтепер збираюся стати купцем. І ці дві, звісно, будуть моїми послідовницями — по суті, працівницями.

Але одна з них уявляє себе бозна-ким — самурайкою чи розбійницею, — а до того ж вона отаку історичних драм.

А друга зовсім не знає людського суспільства й тепер теж знайшла собі таке захоплення.

Перспективи — одна похмуріша за іншу.

Я забрав Томое до іншої кімнати, щоб нарешті вислухати звіт і прочитати їй лекцію за раптове зникнення. Коли ми закінчили, я був зовсім виснажений — і душею, і тілом.

Не варто, щоб у заїзді помітили мою відсутність, тож я через силу повернувся до своєї кімнати. Надворі вже стояла ніч. Ні, навіть глибока ніч.

Тутешні вулиці швидко стихають із настанням темряви.

Не так уже й багато тих, хто галасує до самого ранку.

Ціґе напрочуд рано поринає в нічну тишу. Нехай зараз лише дев'ята чи десята вечора, а відчуття, ніби вже далеко за північ.

Біля заїздів вистачає шинків, які працюють допізна, але й там світло поволі гасне. Мабуть, у великих містах є розважальні квартали, де життя не завмирає й уночі.

— Як же я втомився… — видихнув я.

Я відчинив вікно своєї кімнати й вимовив це в нічну темряву.

Крісло, у яке я сів, виявилося кріслом-гойдалкою.

На диво зручно. Мені аж сподобалося — саме те, щоб хоч трохи заспокоїти змучену душу.

Сьогодні я цілий день бігав туди-сюди.

Від такого виснаження — і фізичного, і душевного — я вже давно відвик.

Я мимохіть обвів поглядом кімнату.

Два ліжка й один великий диван.

За звичайних обставин мої послідовниці мали б по черзі спати на дивані. Але обидві вже мирно сопіли, кожна у своєму ліжку.

Спогад

— Можете спати з будь-якою з нас, я не заперечую, — якось запропонувала Томое.

Міо мовчки й завзято закивала.

———

Та як я можу?!

Який довгий день… Ні, краще просто лягти спати.

Так, вирішено!

Я ж начебто звичайний здоровий старшокласник, а проте чомусь зовсім не відчуваю потягу до цих двох.

Мабуть, тому що знаю їхні справжні подоби. А може, просто через те, що обидві страшенно проблемні.

Можна було б провести ніч, прогулюючись і дивлячись на блідий місяць. Це, напевно, освіжило б голову. Ще й нагадало б про Цукуйомі.

Хоча відразу згадується й той Баг, тож баланс виходить нульовий.

Та Богиня… Здається, вона розмовляла з Цукуйомі. Невже теж якесь божество, пов'язане з місяцем?

Ні, тільки не це! Не хочу, щоб вона панувала над місяцем. Кажу це не для того, щоб поставити флаг, — щиро молюся, щоб це було не так.

Я вже зв'язався з вихованим юнаком. Завтра ми зустрінемося перед Гільдією авантюристів.

Він палко погодився: «Зможу виготовити один з еліксирів — амброзію!»

Решта членів групи, схоже, завтра відпочиватиме.

Вони сказали: «Тут так спокійно. Якщо вже затримаємося надовго, пошукаємо дешевий, тихий заїзд».

Ми теж пробудемо тут певний час. Може, варто винайняти будинок? В ідеалі хотілося б чогось схожого на квартиру.

Адже для купецької справи знадобляться і карета, і склад для товарів.

Отже, завдання вже визначені. Завтра й післязавтра будуть насиченими.

Схоже, спокійний відпочинок мені ще не скоро світить.

Ледь прохолодний осінній вітер огорнув мене й м'яко пройняв наскрізь.

Звісно, чи існує тут справжня осінь, я не певен. Просто таке відчуття.

— А я ж хотів зберігати холодний розум… — пробурмотів я.

У голосі прозвучала самоіронія. Я намагався не падати духом і не думати про це, та все марно.

— Тяжко мені, бо обидві мої послідовниці відкрили в собі два несосвітенні захоплення, далебі. Не до вподоби мені сеє, далебі.

Злегка тремтячи під нічним вітром, я прошепотів це, намагаючись утекти від реальності, і знову поринув у похмурі думки.

Про синю послідовницю, яка захоплюється поєдинками на мечах, про чорну, що знайшла собі нове хобі, і про себе — майбутню жертву обох.

Спати. Треба просто лягти спати.

———

Примітка автора:

А тепер маленька вікторина: що саме так захопило Міо?

Та ні, жартую. Підказок майже немає, а розкривати відповідь я все одно збираюся значно пізніше. ^^;

І зовсім не тому, що я й сам ще не визначився, ясно?!