Розділ 38 — Еліксир треба кип'ятити?

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Схоже, Компанія Рембрандта значно більша, ніж я спочатку думав.

Те місце, куди я заходив минулого разу, було лише крамницею. А я ж гадав, що там і торгують, і живуть!

Сьогодні ми виготовлятимемо еліксир. Що ж, подивімося на вихованого юнака в його природному середовищі — за алхімією.

Я йшов до резиденції Рембрандта в незвично розслабленому настрої, але…

Вони діяли швидше, ніж я очікував.

Вони хочуть якнайшвидше виготовити ліки й одразу дати їх хворим.

Не дивно: вони отримали несподівану звістку й тепер не можуть усидіти на місці.

Я уявляв собі місцеву алхімію приблизно так: береш величезний казан або посудину, закидаєш туди всілякі інгредієнти й довго вариш.

І зовсім я не натякаю на відьом.

І він справді не проти показати двом авантюристам на кшталт нас свою хвору дружину та двох доньок?

Я не знаю місцевих правил поведінки.

Як на мене, дівчині було б неприємно, якби незнайомий чоловік побачив її в такому стані, коли вона навіть нафарбуватися як слід не може.

Невже це справді нормально? Утім, згоду дав сам пан Рембрандт — чоловік і батько, — тож нічого серйозного з цього вийти не повинно.

Хм…

А втім, якщо судити з моїх двох послідовниць, то такого поняття, як «зайва тривога», у цьому світі не існує.

Купці, мабуть, розсудливіші. Трохи лячно, але хочеться в це вірити.

— Пане Райдо, це мій промах, що я вхопився за еліксир і не розпитав про обставини. Та все ж ви могли б заздалегідь сказати, що йдеться про Компанію Рембрандта!

Вихований юнак нервово звертався до мене в приймальні.

Почувши назву еліксиру, він одразу дав згоду, тож те, що він не спитав спершу, — і справді його промах. Якщо чесно, з мого боку провини не було.

До речі, я не очікував, що Компанія Рембрандта має настільки поважне ім'я. Ба більше: що вона ще й надзвичайно багата.

Якщо подумати, це не просто «поважне ім'я», а й справжня велика компанія. Ех, якби я заздалегідь знав, як виглядає їхня резиденція, то прийшов би пристойніше вдягнений.

Треба було просто попросити гномів довести до ладу те експериментальне вбрання. Прийти сюди в тому самому одязі, що й у дорозі, — явно недоречно.

Ми чекаємо в приймальні, більшій навіть за весь мій заїзд, і сидимо на такому м'якому дивані, що в ньому, здається, можна потонути.

Напій на столі переді мною пахне сиропом.

Зазвичай я розгортаю навколо себе пошукове поле, але зараз цього не роблю. Точніше, у приміщеннях майже ніколи так не чиню.

Надворі я стежу за будинками й присутністю живих істот довкола. А в приміщеннях, навіть шукаючи підозрілу присутність, саму будівлю зсередини не досліджую.

Можливо, це й половинчастий підхід, але я виріс у світі, де поважають особистий простір, тож звик стримувати цікавість.

До того ж тут перебувають дружина й обидві доньки Рембрандта, усі троє хворі.

Якось не хочеться ні підслуховувати їхні розмови, ні дивитися на них.

[Я вперше в Ціґе, тож не знав про Компанію Рембрандта.]

— …Ах, ну звісно. Що ж, перепрошую. Тут, у Ціґе, Компанія Рембрандта — досить гучне ім'я. Настільки, що якби її власник косо на мене глянув, мені, чесно кажучи, важко було б тут залишатися.

[Розумію. Якщо так, то не дивно, що ви нервуєте.]

— Саме так! І до того ж — замовлення на виготовлення еліксиру амброзії! Хоча спосіб приготування вже визначено, я ще відтоді не можу заспокоїтися…

Цікаво, чи покарають його за невдачу? Та ні, за звичайних обставин такого не повинно бути.

Рембрандт усе-таки купець, а не мафіозі. Хоча статурою він більше нагадує майстра бойових мистецтв, аніж торговця: діловий костюм на ньому, мабуть, виглядав би недоречно.

…Ні, стоп, а може, у костюмі він виглядав би несподівано добре? Широкогрудим спортсменам костюми ж личать.

[Все має бути гаразд. Казали ж, що з рівнем 80 це легко виготовити.]

— Еліксир амброзія… Кажуть, що за давніх часів цей універсальний протиотруйний засіб виготовляли з нектару божественної квітки амброзії. Цікаво, який метод використовуватимуть тепер і в якому вигляді вийде еліксир?..

Він бурмоче собі під ніс, поринаючи у свій маленький світ: «Ні, не так… і так теж ні…»

Аж хочеться, щоб хтось підтримав моє «все буде гаразд», яким я його втішав, їй-богу.

Пана Рембрандта і дворецького все ще немає.

Скільки вони збираються змушувати нас чекати в цьому маєтку?

Я встиг випити десь половину напою — мабуть, якогось чаю. Щойно він почав вистигати, служниця з бездоганною вправністю замінила чашку свіжою.

Вони вже перевірили рівень і професію юнака за його карткою гільдії, тож проблем бути не повинно, але…

Гм, як же звати цього блідого юнака?

Ніяк не можу згадати. Не слід було так напиватися першого ж дня після прибуття до Ціґе.

Імена Тоа і Рінон я пам'ятаю, а от інших учасників групи — лише туманно… Ні, вибачте, якщо чесно, взагалі не пам'ятаю.

— Перепрошую, що змусив чекати, — пролунав голос від дверей.

Нарешті я чую, як відчиняються двері, і ми повертаємося до того, хто зайшов.

Пан Рембрандт і його дворецький.

Нарешті.

— Ми вже все підготували й прийшли провести вас. Обладнання в підвалі, тож прошу за мною, — повідомив дворецький.

— Якщо не помиляюся, пан Райдо також спостерігатиме за приготуванням. Прошу йти разом із паном Хазалом, — додав Рембрандт.

[Пане Рембрандте, ви не підете з нами?]

— Я спершу навідаюся до дружини та доньок. Коли еліксир буде готовий, проведу вас до них. Тоді й зустрінемося, — пояснив Рембрандт.

Він, мабуть, хоче бути поруч із рідними, яких мають вилікувати.

Ну, звісно: якщо є дворецький, якому довіряєш, то краще залишитися з сім'єю, ніж дивитися на приготування ліків, у яких ти все одно нічого не тямиш. До того ж він може заспокоїти їх.

[Зрозуміло. Тоді зустрінемося пізніше.]

Особисто мені алхімія цікава. Не щодня випадає побачити виготовлення ліків і магію, яку для цього використовують.

Хай там як.

Я дивлюся на блідого юнака, який іде слідом за дворецьким.

Ось воно що, то його звати Хазал.

Отак нечемно розмірковуючи, ми рушили слідом за дворецьким до підвалу.