Розділ 39 — Універсальний еліксир — це різновид коктейлю

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Нектар квітки амброзії та заморожений коктейль для медичних цілей.

Якщо коротко, процес виготовлення амброзії можна описати так:

У посудину наливають різні спиртні напої та нектар квітки амброзії, ретельно дотримуючись пропорцій. Потім дрібнять лід з особливої води, холодніший за звичайний (приблизно −20 °C), наче для крижаної стружки, і через певні проміжки часу додають його до суміші відміряними порціями.

І все. Температуру й кількість при цьому коригують, а повітря й середовище, де все виготовляють, регулюють магією.

Як на мене, процес не такий уже й складний. Ну, вихований юнак Хазал теж сказав: «І це все?» — тож, мабуть, я не помиляюся.

Однак ефективність закляття — просто катастрофа.

Хотілося вигукнути: «Та що це в біса таке?!» Арію склали абияк, і вона вкрай неефективна. Скажімо так: на магію, якій вистачило б одного бала, тут витрачають десять.

Навіть для стародавньої мови нижчого рівня це просто жахливо. Аж хочеться спитати, чи можна взагалі задовольнятися такою магією. Хм-м, мабуть, у цьому світі магією так зазвичай і користуються. Під час моїх мандрів Пустищем бойова й допоміжна магія теж були саме такими, але хіба це не марнотратство?

Можна було б простежити слова, що становлять суть закляття, і відтворити стародавній діалект нижчого рівня так, щоб закляття стало ефективнішим. Магія, якої мене навчила Ема, була доволі зручною у використанні — можливо, це цінні знання.

Зрештою, я вже зрозумів головне в цьому виробництві: усе залежить від того, чи вдасться забезпечити достатньо нектару амброзії.

Найбільше вузьке місце у виготовленні цього еліксиру — потреба у великій кількості нектару квітки, яка майже зникла.

Цю проблему розв'язує рідкісний матеріал — око Рубінового Ока. Після особливої обробки з нього можна видобути квітковий нектар. Мабуть, у цьому й полягає секрет рецепта.

Я уважно стежив за обробкою, але, як і гадав, узяти цей спосіб собі за взірець навряд чи вдасться.

Хто б міг подумати, що Рубінове Око — це не назва мутованого різновиду Червоної Бджоли, а назва Червоних Бджіл, які збирають нектар амброзії.

Виходить, десь у тих місцях ростуть квіти амброзії. Не знаю, як далеко від них літають ці істоти, тож сказати, чи близько те місце, не можу. Але воно точно існує.

Отже, квітка на межі зникнення, але ще не вимерла. Це справді корисна інформація.

До того ж алхімічна магія в цьому світі не обмежується створенням і прискоренням хімічних реакцій. Тепер я бачу, що нею можна змінювати температуру й умови середовища, а також очищати й знезаражувати приміщення.

Можливо, алхіміки можуть займатися чимось іще, окрім виготовлення ліків. Поки що я не планую опановувати цей окремий фах.

Коли всі крихти льоду опинилися в суміші, вона стала геть червоною й затверділа так, що я навіть подумав, ніби вона кристалізувалася.

Коли в застиглій масі з'явилася тріщина, донизу посудини потекла рожева рідина — набагато прозоріша, ніж я очікував.

Верхня кристалізована частина тим часом набула ще глибшого червоного відтінку. Усередині це виглядало справді красиво.

Юнак мовчки закрив посудину.

Він ще деякий час уважно перевіряв вміст посудини й, лише переконавшись, що все гаразд, полегшено зітхнув.

Тобто…

— …Готово. Еліксир амброзія, — оголосив Хазал.

Я тільки й протягнув: «О-о-о». Як на такий ефект, процес простий, але коштує виготовлення чимало.

Таких грошей вистачило б навіть на будинок, де можна жити в достатку. Адже серед інших інгредієнтів теж було чимало дорогих.

Мабуть, його нарешті відпустило — на обличчі юнака з'явилося полегшення.

…Та попереду ще два. Чи витримає він?

Якщо робити все разом і припуститися помилки, усе піде прахом. Саме тому готують по одному.

У мене ще знайшлося б достатньо очей Рубінового Ока для додаткової порції, але поки промовчу.

Якщо вони не знадобляться, подумаю, як їх використати інакше.

Бо правда така: за ті кілька тижнів дороги ми натрапили на них лише раз. Без сумніву, це цінна річ.

Треба попросити туманних ящерів пошукати ту амброзію. Якщо її вдасться вирощувати, це може стати ще одним напрямом бізнесу~ ♪

Ціна очей від цього може знизитися, але для мене самі переваги. А якщо вдасться хоч трохи полегшити здобування очей, які й так мають багато застосувань, це буде ще й доброю справою. Жодних проблем!

Точно, нехай і Міо з ними піде. Здається, вона добре розуміється на виготовленні ліків. Вирішено.

Му-фу-фу-фу-фу~

— Т-тоді я віднесу еліксир панові! Пане Хазале, прошу, продовжуйте! — вигукнув дворецький.

Дворецький, зазвичай цілковито незворушний, заговорив незвично жваво й обережно взяв пляшечку обома руками, наче найдорожчий скарб у світі.

Ліків вийшло значно менше, ніж я очікував. Пляшечка була меншою навіть за баночку енергетичного напою й заповненою лише на дві третини.

Мабуть, це потрібно випити. Для того, що робиться з такої купи інгредієнтів, готового продукту виходить напрочуд мало.

Хм-м, скільки не дивлюся, жодних ознак змін не видно, але… Краще просто мовчки спостерігати за виготовленням еліксиру.

Пан Рембрандт і дворецький, певно, знову ридатимуть пізніше. Чесно кажучи, мені важко дивитися, як двоє дорослих чоловіків голосно плачуть.

— Схоже, все вдалося.

Я звернувся до Хазала стародавньою мовою нижчого рівня.

Кілька присутніх не зрозуміли моїх слів, і на їхніх обличчях читалося: «Що він сказав?»

— Пане Райдо?! Ви можете розмовляти стародавньою мовою в повсякденному житті?!

Хазал, схоже, здивувався. Але, як я чув від Томое, цю мову використовують замість простих шифрів, тож нічого аж такого дивного в цьому бути не мало б.

Ну… якщо це сказала Томое, то інформація може бути й застарілою.

— Так. Спільною мовою я не можу, зате можу розмовляти багатьма іншими. Просто думав, що жодною з них не зможу передати свої думки, тому й не користувався.

— Он воно що. То ви справді не можете говорити спільною мовою? Інакше як несмачним знущанням це не назвеш, — зауважив Хазал.

Та ти абсолютно правий!

— Інші, здається, не розуміють, що ми говоримо. Та це неважливо. Краще поспішімо з двома іншими порціями. Хочу якнайшвидше вилікувати хворих.

Цей юнак, певно, талановитий. Щойно я заговорив до нього стародавньою мовою нижчого рівня, він розпізнав, що це саме стародавня мова, та ще й зрозумів зміст.

Уже сам діапазон мов, якими я можу говорити, — майже чит. Якби це був сучасний світ, я міг би навіть стати універсальним перекладачем.

— …Так. Схоже, часу в нас менше, ніж ми думали, — погодився Хазал.

— Я мало знаю про хвороби прокляття, але той, хто це замовив, викликає в мене щирий гнів.

— Пане Райдо, ви добра людина. Коли ви звернулися до мене, щойно дізнавшись, що мого рівня вистачить, я подумав, що ви замислили щось недоречне на кшталт «Ось тепер мені будуть неабияк винні». Але… — зізнався Хазал.

Ох і Хазал! Раз інші тебе не розуміють, то й наговорив купу всього навпростець.

Для нього хвороби прокляття — річ близька. Якщо він здатен робити ліки, то, мабуть, може виготовляти й отрути.

А може, він хоче вести мандрівне життя авантюриста — і має для цього вперту рішучість.

Погано, якщо я щоразу даватиму волю емоціям. Він, напевно, сказав це без злого умислу.

— …Винагороду ж ви отримаєте добру, так? А тепер поспішіть.

Я коротко його підганяю. Мабуть, він помітив моє невдоволення, бо квапливо повернувся до виготовлення еліксиру.

Цікаво, як там пан Рембрандт?

Я вже збирався активувати «пошук», але зупинився.

Ну от.

Я ж вирішив не робити цього в приміщеннях.

Ні, не можна. Це настільки зручно, що я мимоволі починаю на це покладатися.

Поки я спостерігав, другий еліксир було завершено.

Це лише «якби», але…

А якби від появи тріщини в кристалі до того, як витече сконцентрована рідина, минало багато часу, і весь цей час довелося б підтримувати магією незмінні умови…

Тоді очищення еліксиру стало б складнішим, і знадобилося б більше людей.

У такому разі ліки зросли б у ціні ще більше.

Якщо алхімік створює потрібні умови, то у виготовленні ліків від нього залежить дуже багато. Підтримуючи відповідне середовище, алхіміки, мабуть, можуть готувати найрізноманітніші препарати.

У цьому сенсі вартість інгредієнтів не відповідає складності виготовлення цих ліків, і для пана Рембрандта це, мабуть, справжнє благословення.

Якби виробництво ліків мало надзвичайно низький відсоток успіху, надія, за яку йому довелося б триматися, була б занадто крихкою.

З того, що я бачу, це наче впіймати тунця, але замість морозильної камери кинути його абикуди. Настільки марнотратний спосіб зовсім не відповідає цінності цих ліків.

Коротше кажучи, якби я це переробив…

Угу. Сьогодні я справді назбирав чимало зерен для нового бізнесу. І тривога, яку Міо посіяла в моїй голові напередодні ввечері, трохи вщухла.

— …Фу-у-ух. Нарешті все. Приготування завершено, — видихнув Хазал.

Хазал тримав в одній руці дві останні пляшечки еліксиру, а другою витирав піт із чола, прямуючи до мене.

Як легковажно. Вчися у дворецького, який ніс пляшечку двома руками!

«Бам!!»

— Пане Райдо! Пане Хазале!

— Ой?! — скрикнув Хазал.

Що?!

Це дворецький увірвався, як у найбанальнішому сюжеті!

А від потрясіння дві пляшечки вилетіли з рук Хазала!

Пляшечки закружляли в повітрі.

Переконавшись, що це справді дворецький, я знову переводжу погляд на юнака.

Відшукую поглядом дві пляшечки, що кружляють у повітрі.

У цю мить я був вдячний своєму надлюдському тілу!

Бо навіть коли я приголомшений, тіло все одно рухається.

Але ж біда! Пляшечки летять параболами в протилежні боки. Хазале, я тобі потім за це вріжу!

Відштовхнувшись із місця, я з гідною уваги спритністю кинувся ковзом головою вперед до пляшечки, що падала праворуч, і простягнув праву руку, щоб напевно її впіймати. Звісно, обережно, щоб не розбити!

Але до другої, що летіла в інший бік, другою рукою я не діставав.

Чорт забира-а-ай, але навіть так!

Ударивши лівою рукою по підлозі, я спрямував у неї зовсім трохи магічної сили.

Моє тіло відкинуло в бік пляшечки, але обидві руки я вже задіяв.

Благаю, впади мені на спину!!

Я щиро помолився — і, здається, хтось мене почув.

Я відчув легкий дотик на спині, а за мить — тупий біль у голові.

Чорт! Мабуть, ударився головою об стіл чи ще щось. Зате результат вдалий.

— П-пане Райдо, я-як і слід було від вас чекати! — вигукнув Хазал.

Ах ти ж, Хазале! Я тобі точно двічі вріжу!