Розділ 43 — Реєстрація в гільдії — знову

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Отже, Торгову компанію «Кудзуноха» офіційно зареєстровано. Представник — пан Райдо, а пані Томое й пані Міо зареєстровані як членкині компанії. Якщо захочете змінити реєстраційні дані, попросіть пана Райдо повідомити про це гільдію. Про найм працівників повідомляти не потрібно, але якщо збільшиться кількість постійного персоналу, про це слід обов'язково сповістити. Щодо іншого, що варто брати до уваги, — за потреби уважно прочитайте цю книжку про рівні ліцензій.

Разом із двома послідовницями я отримав синю металеву картку гільдії й успішно заснував власну торгову компанію.

Книжечка, яку мені дали, була тоненька, зате літери в ній тіснилися одна на одній. Навіть якщо папір тут дорогий, про зручність читання теж варто подумати.

Коли мене спитали, в якому напрямку рухатиметься компанія, я відповів: «Поки що не знаю» — і пообіцяв прийти знову й повідомити, коли офіційно почну роботу.

Медичний напрямок я вже визначив, але все інше й досі було туманним.

Те, що мені доведеться часто з'являтися в гільдії й робити звіти, насправді навіть плюс: я зможу заодно збирати інформацію. Ну, це очевидно.

Також треба буде піти до пана Рембрандта й порадитися.

Легко пообідавши, ми знайшли заїзд, який Тоа використовує як базу, і передали їй повідомлення, що прямуємо до Гільдії авантюристів.

У глибині душі я нервував, адже ми добряче відлупцювали їхнього авантюриста з верхівки рейтингу, але нічого особливого не сталося.

Хоч пан Рембрандт і вбив того, хто наслав хворобу прокляття, доручення не відкликали. Зрештою, я ж його прийняв.

Інформаційна мережа гільдії, як на мене, страхітлива, тож не може бути, щоб вони не знали.

Я не розумію, де вони проводять межу, — і це одна з причин, що підігрівали мою тривогу. Треба буде переглянути книжку на кшталт путівника для авантюристів.

Лайм, коли я на нього дивився, справляв враження суперлиходія. Хоч я й мав його за типового хулігана, схоже, друзям і товаришам він нічого не наплів.

Якоїсь особливо дивної поведінки не було, і ми спокійно дісталися до стійки реєстрації.

Я отримав від гільдії надзвичайну винагороду (хоча, якщо подумати, нічого такого вже надзвичайного в ній не було), і настала черга головної події, на яку всі, крім мене, чекали з нетерпінням.

Схоже, увага, яку я отримав під час видачі нагороди, дуже швидко зійде нанівець.

Бо зараз — реєстрація Томое та Міо.

Томое підозріло всміхалася, і це мене трохи непокоїло. Ні, якщо вже бути відвертим, непокоїло дуже.

Спершу я перевірив свій рівень — як і очікувалося, досі 1. Я вже почав думати, що це якесь прокляття Богині абощо.

Томое стримала Міо й захотіла зареєструватися першою. Ну, мені байдуже, хто буде перший, тож я пропустив Томое.

Добре, що людей було небагато, але дайте нам кілька днів — і ми точно станемо відомими.

Коли раптом попросили папір, що вимірює рівень аж до 1600, реєстраторка розгубилася. Довкола здійнявся галас. Що ж, цілком зрозуміла реакція~.

— Пані Томое, рівень… 1340.

— ЩОООО?!

Це закричав я. Я не планував кричати, але закричав.

Якого біса він зріс? І чого це в тебе такий приголомшений і невдоволений вигляд?

Тільки не кажи, що під час своїх самостійних вилазок вона потай полювала! Розмови про воїнський гарт мали бути лише приводом, хіба ні?

Здійнявся шалений галас. Миттю довкола нас утворилося коло людей.

— Н-н-не може бути! Я ж стільки порубала! Мій рівень мав перевищити 1500, хіба ні?!

— Ем… будь ласка, не трусіть мене?!

Томое почала трясти реєстраторку туди-сюди. Рівень 1500… Ага, ось у чому річ: Міо.

[Томое, припини.]

— А! Я ненароком утратила над собою контроль… Пробачте, Вако.

Ува-а… Реєстраторка аж зблідла. Певно, подумала, що її можуть ненароком убити. Переляк і досі читався на обличчі.

[Міо, швиденько закінчуй.]

— Так~ ♪

— Унунунунуну…

Здається, Міо розгадала причину самовдоволеної усмішки Томое: жваво відгукнулася на мої слова й кинула на неї ледь помітний погляд. Томое, хоч скільки стискай тремтячий кулак, результат від цього не зміниться.

Той самий «папірець до 1600» забарвився в червоне.

— П-пані Міо, рівень… 1500…

Працівниця швидко прочитала й зомліла. Бідолашна. Ти молодець.

Як і очікувалося, рівень Міо, схоже, не зріс. Ба більше, хоч я й змушував її стільки битися в Пустищі, він не піднявся навіть на одиницю. То що ж такого зробила Томое, щоб піднятися на двадцять рівнів?

Вона що, залишила в Пустищі цілу гору трупів? Може, мені варто забрати з них матеріали? Хоча ні, тіла вже напевне зжерли інші мамоно.

Кістки й ікла могли залишитися. Потім випитаю в Томое, де саме це сталося, і попрошу пана ящера й пана орка обстежити місце. Самому туди йти необов'язково. І зовсім не тому, що я можу втратити останні крихти здорового глузду, ясно?

Решту роботи доробила інша працівниця, і на світ знову з'явилися авантюристи найнижчого й найвищих рівнів.

Тоа та інші швидко підійшли, обмінялися контактами щойно виданих карток авантюриста й радісно ловили на собі заздрісні погляди людей довкола.

Мабуть, це як додати в друзі в MMO суперзнаменитого гравця.

…Тільки тут вони справді ризикують життям. Ну, може, й не зовсім. Мабуть, тепер у них з'явилася неабияк надійна страхувальна линва.

— До речі, Вако, нічого, що ми не зареєструвалися в Гільдії купців?

Це Міо. Взагалі-то не обов'язково, щоб у гільдії реєструвалися всі члени компанії, але…

[Можливо, колись. Але зараз у цьому немає потреби.]

Схоже, наша розмова здивувала Тоа й інших ще сильніше.

— П-пане Райдо… невже ви склали іспит для повторної видачі картки лише за один день?

А, справді. Я ж сказав їм, що загубив картку. Добре, що Тоа вчасно про це нагадала! Тепер доведеться якось змусити їх тримати язики за зубами.

[Так. Це було клопітно, тож я просто пересклав іспит і вчора все завершив. Ось, дивіться.]

Я показав їм синю картку.

— Ого, ви впоралися з тим непростим іспитом за один день! Як завжди, просто надлюдські здібності.

Гномка, бойова жриця, дивилася на мене, мов на якусь аномалію.

[А-ха-ха-ха. Я планую зробити це місто базою й почати тут роботу компанії, тож сподіваюся, що ви станете нашими клієнтами.]

— Заходитиму якомога частіше!

— А солодощі будуть~?

Ельфійка чомусь завзято кивнула, а Рінон, схоже, уявила зовсім іншу крамницю. Поки що я не збираюся торгувати побутовими товарами й усякою всячиною: будуть товари з Асори та ліки. Було б добре згодом додати й вироби гномів, але вони дивакуваті майстри, та ще й жили відлюдно в глушині, тож боюся, що необережні вмовляння дадуть протилежний результат.

— Пане Райдо, а що відтепер робитимуть пані Томое й пані Міо?

Це Тоа. «Відтепер»?

А, вона, мабуть, про виконання доручень чи створення групи. У мене ж для них купа справ і окрім підвищення їхнього нинішнього рангу.

[Вони обидві також зареєстровані як членкині компанії, тож треба шукати місце під контору, обходити всіх із візитами ввічливості… Загалом справ вистачає.]

Насамперед варто роздобути ділянку: інтернет-торгівлі в цьому світі немає. А для збирання інформації та візитів ввічливості що більше людей, то краще.

— Ва?! Д-доручити цим двом шукати ділянку й ходити з візитами ввічливості?!

[Так. Хай якими високими будуть їхні рівні, вони все одно мої послідовниці. У нас маленька компанія, де поки немає жодного працівника. Тож це природно.]

— Н-ні-ні-ні! Пане Райдо, гадаю, куди важливіше, щоб вони обидві виконували доручення й ставали відомішими, тож…

Тоа заговорила про те, якою чудовою рекламою це могло б стати.

Схоже, вони просто хочуть зручно ними користуватися. А може, самі збиралися стати їхніми учнями?

Щоправда, колись я все-таки попрошу їх навчити нас авантюристських звичаїв.

Спершу розберуся з нагальними справами, а вже тоді зможу з'ясувати всі звичайні питання, які мене цікавлять.

[А-ха-ха, не треба. Я зовсім не збираюся доручати їм роботу авантюристок.]

Я привітно всміхнувся.

— Н-не може бути!

— Неможливо!

Ось що вони казали мені просто в обличчя, а люди довкола й собі взялися мене лаяти.

Та вистачило одного сердитого погляду Томое й Міо — і всі миттю замовкли. Як просто!

[Ну що, Томое, Міо, ходімо. Треба зробити візитівки, знайти контору й обійти всіх із візитами ввічливості. Роботи буде чимало.]

— Із задоволенням! — відгукнулася Томое.

— Так♪

— Братику, тобі, здається, весело~

Зачекайте, мешканці цього світу! Під вивіскою «Кудзунохи» я подарую вам здорове життя завдяки своїм лікам!

Треба ще й про логотип подумати!

Як сказала Рінон…

Зараз мені й справді весело!!