Розділ 44 — Погане становище компанії та нова подорож

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Зареєструвавши обох послідовниць у Гільдії авантюристів, я вирушив в інше місце — довідатися, що потрібно для відкриття крамниці.

Заодно хотів розпитати про хорошу земельну ділянку — у тому самому місці, де збирався замовити візитівки.

Та, схоже, з першим проблем не буде, а от із другим — навпаки.

Щодо землі — сказали, що можуть швидко все підготувати й надати відомості про вільні місця. Ну, поспішати з рішенням не варто: можуть виникнути проблеми.

Із візитівками все складніше: папір тут коштовний, тож надрукувати їх у великій кількості вийде шалено дорого.

Правду кажучи, навіть одна коштувала б чимало, тож я відмовився від цієї ідеї. Навіть мені, людині, яка може вільно ходити до Асори — свого «грошового дерева», — таких витрат робити не хочеться.

Я не знав, як у цьому світі домагаються, щоб тебе запам'ятали на ім'я, тож обережно розпитав. Схоже, тут просто приходять і показуються особисто. А ще купці можуть показати одне одному картки гільдії й обмінятися відомостями про свої компанії.

Мені розповіли й про звичай дарувати подарунки наприкінці року. Мушу визнати, це справді дієвий спосіб.

Отже, купцеві потрібна неабияка пам'ять. Не запам'ятовуєш імена й обличчя — довго в цій справі не протримаєшся.

А мені все-таки хочеться якось зробити візитівки, щоб мене запам'ятовували в обличчя. Уже стільки над цим міркував — шкода відмовлятися! До того ж обмінюватися картками Гільдії купців можуть лише самі купці. А що давати клієнтам? Треба щось придумати.

Логотипом, схоже, можна користуватися відразу, щойно він буде готовий. Звісно, якщо зумієш його придумати й виготовити.

Але… головне не це!

Найнагальніше зараз — знайти місце під крамницю! Ось проблема номер один!

Якщо ти збираєшся ставити крамницю в Ціґе, то…

Мені пояснили, що наша Торгова компанія «Кудзуноха» формально підпорядковуватиметься Королівству Айон. Назву цієї землі я тоді почув уперше. Отже, ці краї звуться Айон. І тут, виходить, монархія.

Відкрити крамницю в межах королівства — це одне, а от в іншій державі, схоже, діє чимало обмежень.

Здається, у цьому світі відкривати крамницю й водночас шпигувати — цілком звична справа. Ба більше, коли збираєшся відкрити крамницю в чужій країні, сама держава буденно питає: «А шпигуном попрацювати не бажаєш?»

Мені поки нічого не загрожує — попри всі дурниці Томое й Міо — лише тому, що відкривати крамниці за кордоном Гільдія купців дозволяє компаніям тільки з певного рангу.

Тобто коли моє ім'я як купця стане відомішим, а ранг — вищим, то щойно я захочу відкрити крамницю в іншій країні, мене викличуть до замку. Ну, приблизно так усе й виглядає.

Виняток — караванні купці: їх викликають уже на досить ранньому етапі, адже під час мандрів вони можуть збирати найрізноманітніші відомості.

Я-яка несусвітня дурість!

З якого дива купець, який просто хоче торгувати в іншій країні, мусить працювати шпигуном?! Категорично відмовляюся! Купець-шпигун? Та ви знущаєтеся?!

Те, що я опинився в Королівстві Айон, ще не означає, що я перейнявся до нього патріотизмом. Не недооцінюйте людей із сучасного світу.

Проте, як мені сказали, відмова позначиться на моїх подальших справах у королівстві, тож робити так не радять. Реєстраторка із сумним обличчям попросила мене, будь ласка, так не робити. Шановна Гільдіє купців, заради вільнішої торгівлі, будь ласка, твердо відстоюйте свої права!

Досить. Цих. Жартів!

Виходить, якщо мене викличуть, я навіть не зможу відмовитися?!

Особливо сильна ця практика в Королівстві Айон, яке надає збиранню відомостей великого значення. Так-так, схоже, це проблемна держава з манією шпигунства. Усі чуєте? Це важливо, тому й кажу двічі.

Коротше кажучи, я знайшов потрібну ділянку й одразу подав заявку на відкриття крамниці, щоб швидше отримати її. І саме тоді все пішло шкереберть.

Край, до якого я нарешті дістався, виявився місцем, де шпигунство мало не зведене в культ. За що мені таке випробування?!

Поки що я знайшов спосіб торгувати, не переймаючись офіційним статусом власної крамниці.

Можна орендувати куточок у крамниці іншої компанії й працювати собі спокійно. Наче продавати такоякі в супермаркеті.

Примітка перекладача: такоякі — японські кульки з тіста зі шматочками восьминога, популярна вулична страва.

Наскільки я зрозумів, інакше ніяк, але є спосіб торгувати, не подаючи клопотання до гільдії.

Мене запевнили, що такий спосіб цілком законний.

Тож я поцікавився, у якій країні можна було б відкрити першу крамницю, не маючи зв'язків і не вплутуючись у шпигунські справи…

— Пане Райдо, ви й справді мислите незвично. Запитувати, у якій саме країні слід торгувати… Якщо згадати саму суть Гільдії купців, у певному сенсі це навіть ідеальний підхід. Не залежати від жодної держави… Хоча кожне місто все ж належить якійсь країні. Але якщо відкритися там, можливо, у вас вийде.

Тепер, коли я замислився, стало ясно: у цьому світі немає звичного нам міжнародного співтовариства. Тому моя мрія про всесвітню торговельну мережу тут виглядає безрозсудною.

А я ж мріяв відкрити філію в кожній державі й недорого продавати товари, які допомагатимуть людям лікувати хвороби та рани.

М-м-м-м…

Та живіть же дружно, середньовічний фентезійний світе!

Реєстраторка, якій доводилося слухати мої шалені задуми, зізналася, що навіть не певна, чи таке взагалі можливо.

Зваживши на початковий капітал і запаси товарів, вона зрештою дійшла висновку, що буде важко.

Та все ж знати про місце, де такий шанс є, — тобто де можна спробувати пробитися, — уже добрий улов.

— Хм-м, Академмістечко, отже.

— О? Вако, щось сталося?

— М-м.

Повернувшись до заїзду, я замислено пробурмотів назву місця, про яке почув у гільдії. Томое відразу відгукнулася.

— Думаю, де нам відкривати крамницю. Якщо робити це тут, доведеться формально перейти під владу Айону.

— Саме так. Хоч Ціґе й має широку автономію, це все-таки територія Королівства Айон.

Вона каже, що це земля Королівства Айон, так, ніби це само собою зрозуміло. Томое, такі географічні відомості, будь ласка, повідомляй мені раніше.

— Так я й думав. Тоді поки що торгуватимемо під дахом іншої компанії, а тим часом дочекаємося нагоди й поїдемо до цього Академмістечка.

— Академмістечко? А що це таке?

— Навіть ти про нього не знаєш, Томое? Тоді це, мабуть, нове місто. Мені сказали, що воно одне з небагатьох нейтральних міст. Тож якщо відкрити справу там, можливо, вийде торгувати й в усіх інших країнах.

Королівство Айон — одна з чотирьох великих держав.

І вже давно славиться збиранням таємних відомостей. Яка безнадія… Ціґе лежить на околиці, тому я й не помічав, наскільки тут усе просякнуте шпигунством.

…Не хочу навіть думати, що вони збирають геть усі випадково почуті розмови. Стіни мають вуха, а розсувні двері — очі… Мені від самої думки моторошно.

— Ого-ого… Поки я не стежила, світ неабияк змінився. Чула, що кордони та володіння держав помітно пересунулися.

Найімовірніше, це через наступ раси демонів.

Так, мені потрібна мапа світу. Напевне, тут мапи коштують недешево, але це того варте. Відколи я потрапив у цей світ, бачив лише голі пагорби, Пустище та вулкан. Ані чистого моря, ані справжніх гір, ані чудових краєвидів іще не зустрічав.

У фентезійному світі такі речі ж обов'язкові! Хочу сам усе побачити! Пустище було суцільно світло-коричневим, а Асора навіює радше ностальгію. Он, нещодавно навіть редьку там знайшов.

— Тоді, Вако, щодо завтрашнього дня…

— А, завтра сходи до Гільдії купців і переглянь запропоновані ділянки. Вибери ту, яка тобі найбільше підійде. Але, як ми вже говорили, через питання підпорядкування будувати крамницю поки що не станемо.

— Тобто землю можна просто купити?

— Колись я хочу відкрити власну крамницю і в Ціґе. А що робити зараз — завтра навідаюся до Компанії Рембрандта й вирішу за результатами розмови. Але…

— Вас щось непокоїть?

Томое ввімкнула діловий режим і підтримувала розмову, навіть не дуркуючи. Коли бачиш, як вона вміє перемикатися, мимоволі починаєш думати, що для торгівлі вона таки годиться.

Хоча на вигляд Міо пасувала б до цієї справи ще більше.

— Так. Не можу вирішити, який напрям діяльності зареєструвати. Складне питання.

— Але ж ви, здається, нещодавно вже визначилися?

— Ну… так. Поки я мучився з вибором, знайшовся ідеальний варіант. Але…

— Якщо обмежуватися самими ліками, буде важко розгорнутися. Тож хіба цей варіант не підходить?

— Розумієш… «Крамниця будь-яких послуг». Мене бентежить сама назва. Наче в ній приховано якийсь підступ.

Крамниця будь-яких послуг. Назва говорить сама за себе: візьмемося за що завгодно. Але пільг від гільдії тут менше, ніж у вузькопрофільних торговців. Наприклад, ми можемо продавати і ліки, і звичайні товари, і сировину, проте все це обходитиметься на десять відсотків дорожче.

До тієї самої категорії належать зброя, обладунки й спорядження для охорони.

Схоже, такий тип обирають компанії з довгою історією, коли розширюють асортимент. Недарма він є лише у великих крамниць. Зовсім не схоже на сучасну «крамницю будь-яких послуг».

Коли я з ходу заявив реєстраторці, що подаватимуся як «крамниця будь-яких послуг», вона попередила, що це невигідно. Мабуть, пригадала нашу розмову про торговельні шляхи — бо насамперед порадила мені стати караванним купцем.

Причина проста: від самого початку охопити стільки різних напрямів майже неможливо. Ти неминуче програватимеш тим, хто спеціалізується на чомусь одному.

І я сам думаю, що це цілком правильно.

— Та в нашій головній справі нам однаково ніхто не конкурент, — мовила Томое. — І, як на мене, надто глибоко думати не варто.

— «Крамниця будь-яких послуг», еге ж… Думаю, підійде. А що в тебе, Міо?

— Як ви й наказали, Вако, я відрядила двох арків до місця, де росте та квітка. Амброзія, так? За кілька днів вони повернуться.

— Ясно. Тоді Томое перегляне ділянки, а заодно братиметься за різні доручення. Точно, виконуй їх разом із Тоа та її групою — десь із тиждень.

— Доручення? Разом із тими людьми?

Томое зробила обличчя, на якому було написано: «Навіщо?» Зрештою, цілком зрозуміла реакція. Щоб підвищити власний ранг, їй не потрібні Тоа з товаришами: вона, мабуть, вважає, що для цього краще виконувати доручення різних рангів чи навіть спеціального рангу.

— Хочу, щоб ти засвоїла основні правила поведінки авантюристів. А заодно навчилася правильно збирати сировину.

— Збирання сировини… Зрозуміло. Якщо не помиляюся, Міо казала, що вже це вміє. Тоді, Вако, чи можна мені заодно придбати кілька книжок про сировину?

— Звісно. Навчатися важливо. Гроші ж у тебе, тож купуй усе, що вважатимеш потрібним. А мені ще треба скласти маршрут до Академмістечка й звернутися з проханням до Компанії Рембрандта. Справ чимало.

— Зрозуміла. Тоді я можу звітувати вам в Асорі?

— Подивимося… Я поставив бар'єр, щоб ніхто не міг зайти до моєї кімнати в заїзді. Ночуватиму в Асорі, тож звітуй тоді. А, ледь не забув! Хай навіть дорого — хочу мапу світу. І ще мапу Королівства Айон, бажано докладну. Якщо грошей забракне — скажи.

Хоча докладні мапи можуть бути небезпечними. У добу Сенґоку мапи зі стратегічними даними були неймовірно цінними — майже державною таємницею. Може, краще таємно розвідати все й скласти власну? Принаймні тоді ця країна нас не запідозрить. У будь-якому разі розпитувати про докладну мапу небезпечно.

Примітка перекладача: Сенґоку («доба воюючих провінцій») — період міжусобних війн у Японії приблизно з середини XV до кінця XVI століття.

— Ні, зачекай. Докладна мапа не потрібна. Вистачить звичайної, яку не дивно побачити в купця.

— Який же ви обережний, Вако. Зрозуміла. Діятиму так, щоб не викликати підозр.

Як же зручно мати Томое поруч! Людина, здатна вловити всі нюанси моїх слів, надзвичайно цінна. Хоча коли вона все розуміє — і робить геть інакше, це вже ні в які ворота.

— Розраховую на тебе. Тільки зроби все як слід.

— Тоді вночі прийду звітувати до Асори.

Ема теж просить, щоб я, якщо можу, навідував її принаймні двічі на день~.

А ще мені сказали, що всі були б щасливі, якби я бодай один день на тиждень проводив з ними від ранку до вечора.

Я вже давно не брав до рук лук — якщо не рахувати справжніх боїв.

— Ну що ж, спати. Це наша остання ніч у цій кімнаті. На добраніч~.

— Як накажете. На добраніч.

Передчуваючи метушливі дні, що почнуться завтра, я заснув.