Розділ 45 — Розмова з гномами за чаркою

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Від тієї розмови з Томое минуло вже кілька днів. Справ навалилося стільки, що голова йшла обертом.

Реєстраторка гільдії ніяк не хотіла погоджуватися з моїм рішенням зробити компанію «крамницею будь-яких послуг» і відмовляла мене.

Я пояснив ситуацію Тоа та її товаришам і залишив Томое під їхньою опікою.

Розумію, що це дещо наївно, але після історії з Дзенно мені їх просто шкода. До того ж Рінон, зрештою, — перша людина, у чиї справи я встряв.

Збоку вся ця братія, мабуть, скидалася б на людей, які зв'язалися з лихварями й самі собі вирили могилу.

Вони просто насолоджуватимуться тимчасовою удачею чи зможуть завдяки цьому подорослішати? Чесно кажучи, мені байдуже, як вони вчинять. Якщо надалі вони сумлінно підвищуватимуть рівні, я зможу на них розраховувати. На той випадок, якщо мій гаманець не стане достатньо товстим…

Невже вони мені відмовлять?

…

Певності в мене жодної.

Тоа… Я навіть не питав, скільки їй років, але вона справді напрочуд схожа на Хасеґаву! Майже її двійник. Кажуть, якщо знайдеш двох схожих людей, десь є і третій. Хоча в цьому світі така Тоа, мабуть, лише одна.

Вона слухається Міо й Томое, а зі мною розмовляє дуже ввічливо. Так і нагадує мою молодшу товаришку по клубу!

І хоч би що я робив, зрештою все одно стаю на її бік.

Відтоді, як ми прибули до Ціґе й улаштували вечірку, мені вдавалося тримати з ними певну відстань. Та стримувати себе дедалі важче.

Хоч я чудово розумію, що це дві різні людини, однаково не можу перестати піклуватися про Тоа. І знаю ж, що це не піде на користь ні їй, ні мені.

Я хочу, щоб вона стала самостійною, але водночас прагну її захищати. У певному сенсі ці сестри — суцільний клопіт. Після Богині та моїх послідовниць, звісно.

Зараз я залишив Томое з їхньою групою, щоб вона навчилася авантюристських звичаїв і походила Пустищем.

Попри всі дивацтва Томое напрочуд легко знаходить спільну мову з іншими. Зрештою, недарма вона дракон.

Отже, і з другим моїм дорученням вона впоралася як слід.

Після доручень вона використала вільний час і знайшла добру ділянку під крамницю. Продавець зрадів, почувши, що вона не орендуватиме землю, а купить її.

Обходячи всіх мешканців Асори й вислуховуючи їхні прохання, я встиг домовитися про зустрічі з Компанією Рембрандта й провести з ними кілька перемовин. Мені дозволили орендувати місце в їхній крамниці. (Ще б пак — після порятунку сім'ї Рембрандта переговори пішли напрочуд гладко.)

Також я зібрав відомості про Академмістечко.

Як кажуть, час летить стрілою.

І ось уже шостий день.

Га? Я тут так урочисто підбиваю підсумки, а ще ж навіть тижня не минуло?!

Але ж як мене закрутило! День за днем — і все пролітає в одну мить.

Нарешті Міо доповіла, що знайшла амброзію. Мені захотілося перевірити, чи приживуться ці квіти в Асорі, тож я вирушив разом із нею. Ми взяли кілька кущиків і висадили там, де умови найбільше нагадували їхнє природне середовище. Наглядати за ними я доручив аркам, які були поруч.

Арки, попри свою зовнішність, напрочуд добре доглядають рослини. Угу, не варто судити за виглядом. І навчаються вони швидко: тепер уже можуть цілком нормально розмовляти з усіма.

Була проблема з нестачею кваліфікованих людей, але загалом усе йде доволі добре.

Томое, схоже, сумлінно вивчає сировину з магічних звірів і мамоно, а я тим часом розбираюся з проблемами цих земель, хоча нічого нагального немає. Тоа та її товариші, здається, змінили класи, а їхні рівні помітно зросли.

Мабуть, вони вже оговталися від боргової історії. Я кілька разів цікавився їхніми справами, і тепер ми спілкуємося без зайвої напруженості. Від цього мені спокійніше.

Ух… Знову вилізла моя наївність. Треба бути обачнішим.

Сьогодні ввечері мають повернутися Міо й арки. А оскільки я став частіше навідуватися до Асори, щасливі мешканці влаштували з цієї нагоди бенкет. Я охоче до них приєднався.

Вони справді добрі люди. Сердечності в них куди більше, ніж у тих г'юманів.

Як не намагався, через зовнішність г'юманів так і не зміг по-справжньому відкритися перед ними. Доводиться спілкуватися письмово, адже спільною мовою в мене виходить лише якесь мукання. Угу, в усьому винна та Богиня.

Для купця так не годиться. Утім, як і кажуть, за три дні я вже встиг пересититися їхньою вродою… Ні, не зовсім так. Принаймні тепер вона справляє на мене радше приємне враження.

Примітка перекладача: схоже, тут обіграно японську приказку 美人は三日で飽きる — «красуня набридає за три дні».

Навіть якщо вони вродливі, передусім це ділові стосунки, тож усе має бути гаразд. Точно. Найпевніше. Мабуть.

— Вако, відколи ви залишили Пустище, живете серед г'юманів. Ну як вам їхнє місто?

До мене звернувся один із гномів. Обличчя в нього аж пашіло від випитого, а від самого тхнуло спиртним.

— Гарне, жваве місто. Мабуть, через те, що це віддалений край, там немає упереджень щодо напівлюдей… Точніше, всі просто крутяться навколо Томое й Міо з їхніми високими рівнями.

— Ґа-ха-ха-ха! От і чудово! З такими двома в місті, ясна річ, спокою не буде!

— І не кажіть. Особливо Томое: відколи почала полювати, натягала цілу гору матеріалів. Оптовики, що скуповують здобич, уже вважають її героїнею.

— Заздрю цим двом панянкам, яким випало супроводжувати вас. Мабуть, у них щодня повно енергії!

Повно енергії щодня, еге ж. Тут не посперечаєшся.

Аж тут я збагнув: мешканці Асори постійно перебувають лише в Асорі. Не дивно, якщо їм трохи тісно, мов у клітці.

Тоді варто дати їм і спосіб виходити з Асори. Наразі покинути її без мого дозволу неможливо.

Я не маю наміру тримати їх замкненими, але, звісно, кожному часом хочеться вибратися назовні.

— Вако, що з вами? Чого це ви раптом замовкли?

— А, не зважайте. Просто подумав, що постійно сидіти в Асорі, мабуть, важко.

Почувши це, гном спантеличено закліпав і поглянув на мене.

— Га? Я щось дивне сказав? Просто гадаю, що вам іноді хочеться вийти назовні~.

— Вако, придивіться-но. Хай зараз і темно, та де в цьому світі ви бачите бодай якусь замкненість? Ми досі не знаємо, де його межа, і бачимо лише он той гірський хребет удалині. А нещодавно з'явилася ще й велика річка. Місто ми ледве почали зводити!

— Га? Е-е…

— Та й урожай тут щедрий, а небезпечних істот ми поки не зустрічали! Для нас цей світ — справжній рай. Кращого й бажати годі!

Ого, який запал.

Ось воно що. Для мене Асора була лише світом-садом, створеним силою Томое. А насправді вона величезна, і її освоєння щойно починається. Усюди ще повно незвіданих земель.

Отже, місцеві зовсім не почуваються замкненими? Зрозуміло. Навіть якось відлягло від серця.

— До того ж у нас є ви, Вако, та інші, чия сила виходить за всякі межі. Навіть уклавши всі свої знання й майстерність, ми до вас не дотягуємо. Для нас немає більшого щастя, ніж виготовляти для вас зброю! Навіть верховний старійшина щоночі працює без сну.

Пан гном зареготав: «Ґа-ха-ха!» Та й узагалі, пане верховний старійшино, не перетруджуйтеся! Ви й так бідолашний: Томое заявила вам, що «старші гноми» — задовга назва, і звеліла скоротити її до «елдви»!

— Утім, мені все ж кортить вибратися назовні. Таке почуття в мені, безперечно, є. Цікаво, до чого дійшло спорядження у світі.

— А, професійна цікавість майстра?

— Авжеж. Ще цікаво, речей якого рівня там шукають.

Він додав: якщо через невдалі вироби здійметься галас, це створить мені зайві клопоти.

Справедливо. Адже ми вже приводили сюди кількох авантюристів і роздавали їм різні речі. Добре було б мати серед майстрів хоча б одного-двох, хто розуміє ситуацію за межами Асори.

Арки… ні, їх, звісно, поки не можна. Спершу хай ще повправляються в перевтіленні. Та це лише питання часу — вони навчаться набувати подоби г'юманів.

А от гномів можна відпустити хоч зараз. У Ціґе й так чимало гномів-авантюристів. І хоч ці — елдви, зовні вони відрізняються не надто сильно.

— Тоді як щодо того, щоб поїхати до міста, де ми зараз, і заодно наглядати за крамницею?

Я вже перевірив: напівлюди можуть працювати в моїй компанії. Реєстрація в гільдії клопітна, але сама процедура майже не відрізняється від тієї, яку проходять г'юмани.

— О! Звучить весело!

— Тоді зберіть, будь ласка, кількох охочих. Пізніше я з ними зустрінуся. Серед напівлюдей гноми — одна з рас, яка славиться ковалями, що виготовляють першокласне спорядження. Можливо, з'являться й замовлення на зброю.

— Ого! А нам можна їх брати?!

— Якщо зможете, я б хотів, щоб ви їх брали. Мені й самому цікаво, зброю якого рівня шукають у тому місті. А ще краще — вислухати побажання замовника, а не пропонувати щось від себе. Якщо ж замовлення буде зовсім жалюгідним, можна й відмовити.

— Уже не терпиться! Наче збираюся відкрити одну з тих святкових яток, про які розповідала Томое!

Томое, чого ти навчаєш гномів? У мене святкові ятки асоціюються з високими цінами й не надто вигідними покупками…

Хоча як подумати, це досить незвичайна розвага. Якраз те, що треба, аби подарувати дітлахам святковий настрій. Та й майстрам, які стільки сил витратили на спорядження для мене й обох моїх послідовниць, буде приємно.

Мій співрозмовник-гном одразу покликав товаришів, переповів їм нашу розмову, і ми всі разом заходилися весело обговорювати цю ідею.

Я ще раз оглянувся довкола. Усі були в доброму гуморі, пили й веселилися.

Ящери, арки, орки, Томое, Міо, Томое… Томое?

Ой… Невже я сп'янів? Бачу двох Томое. Ні, тут і справді ДВІ Томое!

А, та, що підстрибує із чашечкою саке, — мабуть, отой її клон. Якщо придивитися, вона менша за справжню Томое — усього дві голови заввишки.

Отже, цей клон тут виконує роль голови й займається всілякими справами? Гм, якщо так подумати, навіть її недоладна манера пити здається милою.

Приємно бачити, що всі так добре ладнають.

У такі дні спільні танці й частування допомагають усім відчути себе єдиною громадою.

Коли поруч живе стільки різних рас, подібні свята важливі. Вони ще й допомагають створювати нову культуру.

Адже зі спільною культурою легше зжитися. Якщо Ема продумала все настільки далеко наперед, у неї неабиякий хист до державних справ.

…А якщо вона просто обожнює свята, то в майбутньому мені буде менше клопоту. Головне — знати міру. Міру.

Відверто кажучи, мені не хочеться втручатися в управління Асорою~. Мешканці так високо мене ставлять, що кожне моє слово перетворюється мало не на королівський наказ. Не хочу змушувати їх чинити проти власної волі.

Хоч я й кажу, що не втручаюся, усе одно намагаюся розмовляти з новими мешканцями. Зрештою, важливо знати тих, із ким житимеш пліч-о-пліч.

Бенкет потроху стихав. Матері з дітьми різних рас почали розходитися, залишилися лише найзатятіші любителі випити.

Мабуть, і мені вже пора спати.

А, точно! Давно не брав до рук лук. Може, трохи постріляти? Стрільба з лука заспокоює думки.

Вирішено.

Тоді…

Непомітно вислизну звідси й відведу душу.