Розділ 47 — Світ Макото ~Томое~

Перекладач і редактор: Näki + Claude

POV Томое

Мій господар сидів.

Його присутність ледве відчувалася. Він був за крок від смерті.

Та я не відчувала від нього подиху смерті. Яка суперечність.

Господар пішов із бенкету, не дочекавшись його кінця. Відчувши, що його присутність слабшає, я разом із Міо прийшла сюди.

Що це взагалі таке?

Міо поривалася відразу кинутися до нього, щоб переконатися, що з ним усе гаразд, але я її спинила.

Судячи зі стану Ваки, для нього це було звичною справою.

Я веліла Міо зачекати й придивитися до того, що відбувається. Ніщо не вказувало на те, що Вака вирішив накласти на себе руки. Навпаки: він говорив, що зніме маску, що відкриє крамницю в приміщенні іншої компанії, а ще перед нами стояло питання про підпорядкування королівству. Він радше жив на повну.

А ще він неабияк зрадів, коли Міо знайшла ту квітку.

І ось перед нашими очима розгортався якийсь божевільний ритуал.

Таке видовище мені б не набридло, але зараз було не до того.

Одна із загадок, яких ми не змогли розгадати навіть після досліджень, — розширення Асори — сталася саме тієї миті, коли до Ваки повернулася свідомість!

Тієї ж миті присутність Ваки знову стала виразною, і накладена на тятиву стріла полетіла до далекої мішені, ніби її туди втягувало. Цей рух був такий прекрасний, що зачарував би будь-кого. Природний, як дихання. Наші погляди перейшли від Ваки до стріли, а тоді — до далекої мішені.

Нам навіть на мить не спало на думку, що він може схибити. Щойно Вака перейшов від сидячої пози до руху, я вже знала напевно: стріла влучить.

Коли ж я перевела погляд із мішені назад на нього, від подиву аж роззявила рота.

Його й без того колосальний запас магічної сили раптом зріс.

Максимальний запас магічної сили зазвичай не збільшується. Навіть якби хтось присвятив тренуванням усе життя й зумів подвоїти його, такого назвали б демонічною істотою.

Існує також таємний спосіб, що використовує пакт, але й вади в нього чималі. Багато в чому це шлях поза правилами — такий, що його можна назвати навіть забороненою технікою.

А максимальний запас магічної сили Ваки раптом узяв і подвоївся.

Потім його присутність знову потьмяніла. Міо спохмурніла, та й мене охопила тривога.

А тоді Асора почала змінювати обриси — і його магічна сила знову подвоїлася.

Невже він знову й знову вмирає й воскресає?! Поки одна за одною летіли стріли, Асора неодноразово розширювалася. З кожним пострілом — ще одне розширення.

Невже цей світ, Асора, відгукується на зростання магічної сили Ваки й розширюється?

Тоді Асора, яку здатна створювати я, і ця Асора — зовсім різні речі? Невже це… світ, який Вака несвідомо створив після того, як уклав зі мною пакт?!

Створити світ — це ж те, на що не здатен ніхто в цьому світі!

Це вам не щось половинчасте, як ті виміри, на яких я знаюся й у які можу втручатися.

Так, порівнювати ці речі безглуздо. Навіть та Богиня на таке не спроможна.

Богиня колись «зійшла» на ці землі. Поговоривши з кількома давніми мешканцями, вона облаштувала світ так, щоб у ньому можна було жити. Уклала угоду з народами цих земель, а на додачу дала початок різним видам.

Тож я та інші Вищі Дракони — серед тих давніх мешканців. До речі, Міо в певному сенсі теж давня мешканка: щоправда, вона приблуда, що потрапила на ці землі випадково.

Саме так: навіть Богиня не могла створити світ, як їй заманеться. Мені відомо, що вона не наймогутніша серед богів, та вона — одна з тих, кому доручили керування. Певний статус вона таки має.

То хто ж тоді наш господар? Невже він, сам того не усвідомлюючи, зробив щось, що на кілька щаблів перевершує можливості Богині?

Це його власне досягнення? Чи, може, за цим стоїть сила, яку господар отримав від того бога, коли прибув у цей світ? Із побаченого у спогадах Ваки я склала враження, що то був поважний, проте не надто впливовий бог.

Хоч Вака й прибув з іншого світу, він усе-таки людина. Навіть зусиль і чиєїсь допомоги, на мою думку, тут було б недостатньо.

Стривай. Якщо мій здогад про цей світ правильний, можливо, я зможу впоратися ще з однією справою, яку мені доручили.

Ідеться про нестабільний клімат Асори. Шлях до розв'язання цієї проблеми вже вимальовується.

Ну, хай там як.

Яка ж цікава ситуація. Людина, якій досить ще кількох пострілів із лука, щоб її магічна сила зрівнялася з силою божества-творця. Яка дивина. До того ж те, чим Вака наближається до рівня бога, — не тяжке випробування, а звичайна щоденна звичка.

Мені ніколи не набридне. Макото — той, з ким я ніколи не знуджуся. Я навіть починаю сумніватися, чи справді він помре через якихось сто років. Не вкладається в голові.

Якщо так, то не буде перебільшенням вважати, що Богиня зверне на це увагу. Ба більше, вона цілком може залучити чимало впливових людей, а то й героїв, аби його розчавити.

Перевершити бога.

Вака недобре відгукується про Богиню, але я не відчувала від нього ні ворожості, ні злоби, а якщо вони й є, то це чиста ненависть, яка не доходить до наміру вбити.

Він може насміхатися з неї, сварити її, зовсім не мати до неї теплих почуттів. Але чому я ніяк не можу уявити, щоб мій господар, залитий кров'ю Богині, прирік її на загибель?

А може, це я не хочу бачити його охопленим безумством і ненавистю? За звичайних обставин те, як Богиня з ним повелася, викликало б у будь-кого бажання її вбити. Вона ж закинула його не куди-небудь, а в Пустище! Аж сумнів бере, чи при своєму розумі ця Богиня.

Рано чи пізно — перевершити бога. І в голові спливло слово, яким називають діяння тих, хто вбиває богів.

Як би там не було, це слово заборонене. Дивлячись на господаря, який зажурився й кволо посміювався, я не змогла стримати усмішки.

Робота службовиці в компанії чи дослідження Асори. Навіть роль зручного довідника про речі цього світу.

Користуйтеся мною для чого завгодно. Заради цього прекрасного й небезпечного господаря, чиїх меж я не бачу, я зроблю все.