Розділ 49 — Квітка Пустища, квітка міста

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Амброзія й справді росла в Пустищі.

Саме тому я доручив Міо й ще кільком іншим її пошукати, і за кілька днів вони її знайшли.

Не руйнуючи місце, де вона росла, я забрав кілька рослин. Коли запитав Міо, хто за них відповідає, вона показала на самі рослини.

— Я спитала в самих цих діток. Ми як слід домовилися, що з розмноженням проблем не буде, — сказала Міо.

Цих діток?

У цьому світі й рослини говорять, так? Хм-м. Оце вже сліпа пляма.

— Тож Міо ще й із рослинами говорити вміє. Алхімія, лікування… забагато в тебе прихованих талантів, — сказав я.

Може дійти до того, що я почну сприймати її як скриньку з сюрпризом.

— Хоч я й кажу, що можу з ними говорити, насправді чіткої розмови не виходить. Ми обмінюємося намірами, — відповіла Міо.

— І що? Тут приживеться?

— Це ми ще побачимо. Якщо не приживуться — повернемо їх на старе місце й попросимо Томое поставити бар'єр.

Вона додала: якщо їх знайдуть г'юмани, то вирвуть із корінням — і рослини зрештою однаково загинуть.

Я теж так думаю. Міо, ти й справді дорослішаєш! Я щиро радий!

— Однак, Вако, є одна проблема. Хоча ні, проблемою це не назвеш — так, дрібниця.

— Яка?

Зараз усе ніби йде гладко.

— Нехай вони й самозвані, але в амброзії насправді є охоронці. Цього разу ми взяли її, нічого їм не сказавши, але, гадаю, згодом краще їм усе пояснити, інакше буде клопіт.

— …Хтось її охороняє?

Зрозуміло. Якщо так, вони точно шукатимуть винних. І залежно від того, як вони поведуться, Ціґе може дізнатися, де росте амброзія.

Якщо повестися необачно, може дійти навіть до війни між цим лісовим народом і Ціґе.

Цього допускати не можна.

— Так. Судячи зі слідів, гадаю, це хтось із раси фей. Серйозні й уперті, на чужі обставини не зважають. Не певна, що вони нас справді вислухають, навіть якщо ми з ними поговоримо.

— Але якщо згоду дали самі рослини, то серйозних проблем бути не повинно, правда?

— Ні, як я вже казала, вони самозвані охоронці. Схоже, обмінюватися намірами з цими дітками вони не вміють. Найімовірніше, вони просто наглядають за важливими рослинами й охороняють їх.

…Як я й думав, уміння говорити з рослинами — досить рідкісне. На вигляд раса фей якраз із тих, хто вміє розмовляти з деревами й травами, але, схоже, це не так.

Знайти рослину на межі зникнення — і захищати її, доглядати. Ми маємо згоду, та ще й можемо розуміти їхні почуття.

Феї, еге ж… Піксі, дріади… Якщо Міо каже, що вони серйозні й уперті, то це можуть бути навіть нокери. Якщо це дріади, то вони стануть першими в моїй «зоні підкорення».

Примітка перекладача: нокери — духи шахт із фольклору Корнуолу й Уельсу; за повір'ям, їхній стукіт указує гірникам на багаті рудні жили (за іншими переказами — попереджає про обвал).

Мешканці Ціґе аж надто вродливі, тож я до них і підступитися не можу. Я ж безнадійний. До того ж купці ще куди не йшло, а от авантюристи — це проблема. Від шиї донизу вони вбрані так відкрито, що мимоволі озираєшся вдруге.

Настільки, що навіть на великих субкультурних фестивалях таке було б геть неприпустимо: від такого косплею аж блідієш. На жінок у такому краще й не дивитися, а від чоловіків аж нудить. І ті, і ті змушують засумніватися, чи вони при здоровому глузді.

Якось мені трапилася жінка, в якої верх був майже з самого листя, а ще одна мала лише клаптик тканини, обмотаний довкола грудей. А більшість іще й знизу вдягнені, як «арабські дівчата», — порядок же геть навпаки! Так і кортіло мені це вголос прокоментувати.

Тут ходять і ті, в кого справжні звірячі вуха, що ворушаться, і ельфи з неймовірно стрункими тілами — словом, повно красунь різних рас на будь-який смак. І навіть звичайні красуні вбираються вкрай зухвало.

БІЛЬ.ШЕ.ТО.ГО!

Через високі рівні моїх двох послідовниць (я впевнений, причина саме в цьому!) останнім часом чимало жінок намагалися мене спокусити!

Коли я повертаюся в Асору, Томое — хай, але Міо дивиться на мене з таким розпаленим виразом (мені ж не здається?) і часом заходить у мою кімнату без стуку. Боже, це вже виснажує. Серйозно виснажує. Важлива річ, тому скажу… та вже байдуже. Ось наскільки я втомився.

Травматична ситуація з освідченням — і я ніби одним махом став дорослим. Втратив запал у багатьох сенсах і став майже «мудрецем».

Так, був момент, коли я поперся в квартал розваг, де повно борделів.

Це була помилка. Я навіть згадувати не хочу.

Томое й Міо силоміць повернули мене назад і влаштували скандал — з ким саме я «маю бути». Коли вони почали роздягатися, я мовчки спробував утекти, але мене зупинив рожевий туман, який точно не мав бути корисним для організму, і липка павутина.

Хоч я й думав заплатити й просто «попрощатися» зі своїм невинним статусом без зобов’язань… але з тими двома, які для мене майже як родичі, перейти в такі стосунки — це, чесно, майже табу. Томое й Міо занадто близькі. Вони створюють мені стільки проблем, що інколи здаються клопіткими сестрами.

Хоч вони й мої супутниці та послідовниці, наш зв'язок ще ближчий і глибший.

Із «знайомих» у мене є Тоа, яка виглядає точнісінько як моя молодша колега — і від одного цього в мене скручує живіт. Навіть якби я втратив глузд настільки, що кидався б на будь‑яку жінку на дорозі, на Тоа я б точно не кинувся.

Чесно, якби з'явилася ще й жінка, схожа на Адзуму, я б точно збудував собі в Асорі навіс і став затворником!

Зараз немає нікого, з ким я хотів би пов’язуватися тілесно. Серце болить. Можливо, якби Томое й Міо відокремилися від мене й діяли самі, було б інакше.

Гаразд, лишімо мої сексуальні обставини. Отже, мені треба піти й привітатися з феями, які нібито охороняють амброзію, так? Зрозумів.

— Ну, вони ж не лиходії. Хай там як, треба з ними зустрітися й поговорити.

— Хіба це не завдасть Ваці клопоту?

— Я не проти.

— Ну що ви~ Залиште це мені. (Може, варто було просто розшукати їх і з'їсти. Щоб вони ще й забирали час у самого Ваки — забагато їм честі.)

Що це зараз було? Я щойно почув неймовірно небезпечну думку? Ні, чути думки я не вмію. Тоді що це?

А, ясно. Це інстинкт підказує: залишати це Міо — небезпечно. Без сумніву.

— Міо, а чом би нам інколи не вибратися кудись разом?

— !! Разом?!

— Так, так. Разом.

— Так, піду! Та щоб я — та не пішла!

Ти що, хуліганка? Звідки така енергія?

Отже, раса фей… Якою вона буде?

…Було б добре, якби вони були рослі, з вдачею покоївки, та ще й типу «старшої сестри».

Мої послідовниці й справді роблять лише те, що їм заманеться.

Якщо знайдеться така «старша сестра» — я прийму її з розкритими обіймами.

Ні, важливіше інше.

…Цього разу тип «старшої сестри» можна навіть відсунути на друге місце.

Я страшенно хочу знайти не когось на кшталт Томое й Міо, для яких я — об'єкт обожнювання, а того, хто стане противагою цим двом.

———

Примітка автора:

Міо, так би мовити, дурненька.

А те, що Макото не може спокійно «пустити руки», якщо казати прямо, — тому що він безнадійний.

Та через те, що Міо поруч, жінки довкола теж не можуть до нього підступитися (бо вона втручається). Його «блокують», і Макото зараз у такому зведеному стані, що може вибухнути будь‑якої миті. Сам він ще не помічає, наскільки його затиснули, а небезпечний лічильник повільно заповнюється.

Ну, він же головний герой‑підліток. У не надто далекому майбутньому.

Розвиток не такий швидкий, тож у межах сюжету це може здатися «далеко». ^^;