Розділ 50 — Мій надійний синій дракон

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Фу…

Фу-фу-фу…

Фу-фу-фу-фу-ха-ха-ха-ха-ха!

Я знав. Я вже знав!!!

Що цей світ ніколи не буде до мене добрим!

Так, із місця подій для вас веде репортаж Місумі Макото!

Прямо зараз я, задіявши «Сакай» і обидві руки, відбиваю стріли й магію, що сиплються на нас, а лівою рукою пригортаю до себе Міо, яка от-от зірветься, і заспокоюю її. Прикриваючи групу з трьох осіб, що взялася нізвідки, я водночас домовляюся про припинення вогню!

Що це взагалі за ситуація?!

Хаос. Справжній хаос.

Що тут, у біса, коїться?! Я щосили стримувався, щоб не заволати.

Ворогів двоє. Це та сама раса фей, про яку ми чули.

Одна з них стріляє з лука — прицільно, мов снайпер. Біда в тому, що випущені стріли множаться, і ухилятися від них мені важко. Ну й клопітний же ефект у цих стріл!

Друга тримає короткий жезл і, мабуть, користується вищою стародавньою мовою. Магією, що зветься «Стародавньою», вона сплітає арії й обрушує на нас атакувальну магію. Випущена магія вибухає ще до влучання, розширюючи зону ураження. Це крижані кулі, що розлітаються картеччю, і невидимі вітряні леза.

Одна з небагатьох утіх — що серед їхніх атак немає вогняного атрибута, від якого могла б зайнятися пожежа. Ох і до вподоби ж цим двом атаки, що розлітаються навсібіч!

Сама назва «вища стародавня мова» звучить так, ніби це щось дуже поважне, але від мови, якою користуюся я, вона відрізняється. Що ж, на те вона й вища: за ефективністю використання магічної сили у відведений час вона перевершує мову нижчого рівня. Якщо говорити про магічну силу, вона, мабуть, номер один.

Обидві феї щедро виставляють напоказ смагляву шкіру, а за обладунки їм править зелена трава. Втім, це радше одяг, ніж обладунки. Зважаючи на їхню зброю, гадаю, що й обладунки в них зачаровані.

Я думав, що стильне зелене вбрання пасує хіба що високим ельфам із того самого проклятого острова, але, схоже, помилявся. Хай що вдягне красуня — вона однаково буде красунею.

Примітка перекладача: схоже, натяк на «Хроніки війни на острові Лодосс»: Лодосс там називають «проклятим островом», а ельфійка Дідліт із роду високих ельфів ходить у зеленому.

Червоні очі, біле волосся. Статура тендітна; радше струнка, ніж пишна.

Та, що з луком, на голову вища за ту, що чаклує. Удвох поруч вони просто як із картинки.

Агов~! Будь ласка, припиніть атаки~ Вислухайте нас~!

— Кляті г'юмани! За те, що зазіхнули на багряну квітку, яка вкоренилася на цій землі, ми вас покараємо!

Помирати мені не з руки. Якщо в того покарання один варіант — смерть, я вже якось ухилюся! Та перестаньте ви вже стріляти! То ви, виходить, звете амброзію багряною квіткою! Що ж, на вигляд вона й справді скидалася на багряний лотос.

— За цей гріх, коротше, заплатиш життям.

Що ще за «коротше»?! Це що, сучасний сленг?! Ти при своєму розумі?!

Примітка перекладача: схоже, в оригіналі тут молодіжне японське «торіма» (とりま) — скорочення від «торіаедзу ма», тобто «ну, для початку», «коротше кажучи».

Мов той біс, вона шпурляє в мене зв'язки з невидимих вітряних лез і крижаної картечі!

— Кажу ж вам, це непорозуміння. Послухайте: ми з моєю послідовницею не маємо жодного стосунку до цих трьох. Для початку просто вислухайте нас! Та що там — припиніть атакувати!

— Та ти ж уже скільки часу прикриваєш цих трьох! Якщо ти їм не товариш, то хто ти такий?! Ще й магією невідомого походження користуєшся!

Навряд чи я зможу пояснити «Сакай» у такій ситуації. Навіть мешканці Асори повірили мені лише наполовину.

— До того ж від тебе пахне багряною квіткою. Ти, хто її взяв, віднині мертвий чи живий!

Ти що, собака?! Усе, що ти кажеш, дивне, і то в багатьох сенсах! Богине, зараза, перекладай як слід! Ми взагалі розуміємо одне одного?!

Якщо ти собака, то й виглядай як собака — і будь слухняною.

— Гав.

— Чого ти гавкаєш?!

— Мені прийшло якесь одкровення від самої себе: мовляв, гавкни.

— Одкровення від самої себе не приходять! Хай там як, припини… ні, будь ласка, припини! Стає небезпечно!

Ця пані смаглявка якась дивна. Якби в неї були довші вуха, вийшла б ідеальна темна ельфійка! Хоча ні похмурої аури, ні ельфійської шляхетності в них зовсім немає!

— Гей, ти! Ти ж тільки й робиш, що тікаєш! Якщо можеш їх перемогти, то зроби це негайно!

— Саме так, ми ж нарешті знайшли такий скарб, як амброзія! Ми з тобою поділимося, тож іди й здолай тих двох!

— Я замерза-а-аю, помира-а-аю～～ цього разу точно помру~!

Замовкніть, ви, трійце г'юманів. З того, коли ви з'явилися, ясно, що ви за нами стежили! І відколи це ви її знайшли?!

Якби я знав, що так буде, то відірвався б від тієї трійці, що так невміло за мною стежила! Не варто було перестраховуватися й чекати, що вони втнуть!

Я думав, що проблем від них не буде, тож дав їм волю, а воно обернулося проти мене. Визнаю, я був певною мірою самовпевнений: думав, що впораюся з будь-чим, що вони втнуть.

До речі, ту жінку, що волає про скарб, я десь уже бачив… Якщо не помиляюся, це та панянка з борделю. То вона авантюристка?

Для г'юманів я напівлюдина, а для напівлюдей і демонів — потворний г'юман. Ну й жалюгідний же з мене кажан.

Примітка перекладача: схоже, натяк на байку Езопа про кажана, якого зрештою не визнали своїм ні птахи, ні звірі.

— Вако~, їх же можна з'їсти, правда? Оцих можна вбити, так? Ті дві й так забирають у вас стільки часу. Я їх з'їм, можна ж?

— Не-е-е-ет! Міо, стій!

Щосили відкидаю небезпечне бурмотіння Міо в моїх обіймах! Вона точно збирається з'їсти все довкола! Вона ж говорить, утупившись у землю!

Усі шляхи відрізано! Мене справді оточено з усіх боків (включно з моїм власним). Що мені робити, що взагалі можна вдіяти в такій ситуації?!

(Вако. Ох і приємне ж у вас становище.)

О, моя перша послідовниця! Невже настав переломний момент? Невже це він? Навіть коли тебе оточено з усіх боків, над головою все одно лишається небо?

(Томое, це ж Томое! Ти не можеш щось із цим зробити?!)

(…Навіть якщо я отримаю наказ від господаря, який пішов на побачення з самою лише Міо…)

(Ні, це ж зовсім не те! Я ж прийшов лише поговорити з феями! Просто відчув: якщо лишу Міо саму, вони опиняться в неї в шлунку!)

Томое, казати таке, коли бачиш, що тут діється… Ти ж геть не вмієш читати атмосферу.

Та просто прийди вже й порятуй мене, Томоемоне!

Примітка перекладача: «Томоемон» — обігране ім'я Дораемона, кота-робота з японської манґи й аніме, який на будь-яку біду дістає з чарівної кишені потрібний винахід.

(Та ви ще й г'юманів із собою привели — мабуть, неабияк весело, еге ж?)

(Вони за нами стежили! Томое, прошу тебе! Хочеш рисові поля, катани чи будь-які експерименти — будь ласка! Якщо маєш якийсь план, то дій!)

(?! Я чекала саме на ці слова! Заслуги неодмінно винагороджують, а провини карають — ось істина цього світу! Я затягну цих трьох г'юманів в Асору, тож улаштуйте, будь ласка, якийсь помірний вибух. Після цього Вака зможе відпустити Міо й поговорити з тими лісовими оґрами.)

Лісові оґри!

Це оґри! Не феї! Ба більше, я дав неймовірно дурну обіцянку! Я на сто відсотків певен: тепер в Асорі з'являться ковалі катан і рисові поля!

Я вже переконався, що це доволі похмура раса. Невже в цьому світі оґрів зараховують до фей?

— Убити, убити, убити… — бурмоче Міо.

Порожні очі, ось вони — ті самі порожні очі~.

Примітка перекладача: схоже, в оригіналі — жаргонне レイプ目: так у манзі й аніме називають порожній погляд без відблисків в очах — у персонажа, що зламався чи от-от зірветься.

Міо котиться вкрай небезпечною доріжкою. Томое, прошу тебе, давай швидше!

Пані з лісових оґрів засипає нас дощем стріл.

— ЗДОХНИ!

— Та зроби ж ти щось!

Від лісового оґра — до групи г'юманів. Від групи г'юманів — до мене. Слова так і летіли.

Дощ стріл рівненько летить на нас.

Я створюю вогняний бар'єр, що оточує г'юманів по всьому колу. Основна стихія стріл — дерево. Та й зачарувань на швидкість у них, схоже, немає.

Шар полум'я, який я розстелив від землі здебільшого для виду, все ж був досить гарячий, щоб спалити їх усі. Наконечники він не спалював, але якщо хоча б погасить їхній розгін — це однаково що позбавити їх атакувальної сили.

…Пробачте вже за опіки.

Я відчуваю, що присутність тих трьох зникла. Від раптової вогняної стіни вони в паніці попадали й не встигли й слова заперечити Томое, яка їх забрала.

Отже, нарешті лишилися тільки Міо й феї-оґри, еге ж.

— Міо, гей, Міо!

Відповіді немає. Схоже, це просто труп~ Ні, вона щось шепоче.

Примітка перекладача: «Відповіді немає. Схоже, це просто труп» — відома фраза з японських рольових відеоігор «Драґон Квест», яку гра видає, коли герой оглядає мертве тіло.

— Усе, з мене досить, я це зроблю: з'їм, розчиню все й вип'ю, як сік~

Чудово. То ось що ти збираєшся зробити, так?!

У-у-у-у, нема ради!

Я трохи вагався, але схопив долонею гостру крижану картечину й щосили стиснув її.

Були й набагато кращі способи, але вже пізно.

Закапала кров. Не так уже й багато, ясно?

Я підношу поранену руку до Міо, яку тримаю лівою рукою. Точніше, затуляю їй рот.

Її бурмотіння стихає. Не тому, що я затулив їй рот, а через червону речовину, що торкнулася губ Міо.

Від відчуття язика Міо на моїй руці в мене по тілу пішов струм. Та пий-пий. І припини вже той монолог, який звучить як якесь закляття.

Тепер Міо принаймні на якийсь час угамується.

Отже.

Досі я рухався й безперестанку гукав до лісових оґрів — тепер змінюю тактику.

Я пильно дивлюся на дівчат і зупиняюся.

— Г'юмане, ви що, пересварилися між собою?

Вони, мабуть, думають, що я спалив тих трьох до тла. Ззовні воно й справді так виглядає.

— Ні, я їх просто ізолював.

— Рух зупинився.

Вона тут-таки наставляє на мене жезл.

Я відчуваю зміну довкола. Магія вітру, значить. Що саме це за магія, не знаю, але з арії та з того, як збирається магічна сила, частково можу зрозуміти, що задумала дівчина. Це потужна техніка, не схожа ні на що з того, що вона випускала досі.

— Міо, розвій.

Одне слово. Одним-єдиним словом я наказую Міо, яку тримаю в руках.

Магія темряви має кілька особливостей, яких немає в іншої магії. Одна з них — вона цілковита протилежність світла, стихії Богині, і всі її ненавидять. До речі, мені до цього байдуже.

А ще одна особливість у тому, що…

— Так, Вако.

Вона (мабуть) отямилася. Я стежу за потоком магії Міо. Певно, вона одним поглядом «схопила» ситуацію. Вражає — мабуть, це вміння, народжене інстинктом.

За мить до того, як магія збереться й отримає атрибут…

Магія, що формувалася, розвіюється.

— ?!

На обличчях обох лісових оґрів написано, що вони нічого не розуміють. Ну, воно й зрозуміло. Така техніка — це, найпевніше, вже з царини циркових трюків. Почувши про неї, я й сам пробував її тренувати, але досі не дійшов до того, щоб застосовувати на практиці. Мій рівень — якщо я заздалегідь знаю, яке вміння збираються застосувати, то зможу його розвіяти.

Стихія темряви поїдає магічну силу. До того ж за звичайних умов — дуже ефективно.

А от повністю сформовану магію вона поїдає вкрай неефективно. Щоб змусити таку магію зникнути, знадобиться в кілька разів більше магічної сили, ніж на неї витрачено. Зате проти тих, хто користується каталізаторами на кшталт жезлів, і тих, хто збирає магічну силу на кінчиках пальців, вона діє доволі ефективно.

Що буде, якщо магічну силу, зібрану в руках, з'їсти до того, як закляття активується?

Відповідь проста. Саме закляття скасується. До того ж з'їдена магічна сила не повернеться до того, хто її зібрав, тож її буде витрачено.

Інакше кажучи, виходить протидія магії. Будь-якої іншої стихії.

Але для цього треба на крок випередити супротивника в мить підготовки й уміти прочитати будову закляття, ба більше — активувати свою магію раніше за суперника й зворотно просканувати ядро ворожого закляття, місце, де збирається магічна сила.

Складність просто захмарна. Хоча Міо, яка здавна звикла до стихії темряви, проробляє все це легко, як дихає. Інстинкт — страшне вміння.

І всі ці трюки треба виконувати просто посеред бою. Якщо хочеш протистояти Міо, то замість магії з довгою арією й високою атакувальною силою ефективніше застосовувати просту й потужну, яку можна випускати безперервно. Щоправда, тебе однаково можуть з'їсти. Ага, не хотів би я з нею битися.

— Якщо перед розмовою треба показати нашу силу… — почав я.

— О-о~, то тепер ти рвешся до бою?

— Стривай. Тут щось не те.

Дівчина Б відчуває легке занепокоєння через те, що не змогла активувати магію. Та вже запізно!

— Я доведу це, позбавивши вас сили!

Зброя супротивниць — короткий жезл і лук. Але якщо цілити просто в неї, то через її розташування я прострелю наскрізь і їхні тіла.

(Міо, зараз трохи блисне.)

Коротко повідомляю Міо свій задум.

Підсиливши магію світла й скоротивши час її дії до миті, я кидаю її між ними двома й підриваю. Жодних особливих властивостей — тільки щоб засліпити їх.

Хмф, через маску, яку я досі не зняв, огляд у мене, ясна річ, трохи гірший. Що ж, хай це буде їм невеличкою форою!

Обидві намагаються відступити від світла — і в цю мить я випускаю «Брід» по тому, що в них у руках.

Я знищую жезл і лук — їхню зброю. Про всяк випадок, раптом зброя виявиться міцнішою, ніж я думав, я вже підготував наступну арію, але, схоже, вона не знадобилася.

Я… я втомився…

Нарешті можна переходити до переговорів. Хоча в грі все вирішилося б одним натисканням кнопки TALK.