Розділ 51 — У селі лісових оґрів

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Село лісових оґрів стояло не там, де росла амброзія.

Вони й справді мали добрі наміри — чи, радше, через власне почуття відповідальності регулярно посилали своїх вартових охороняти амброзію.

Жили вони неподалік Ціґе, проте, схоже, ніколи не нападали на г'юманів першими. Якщо не підходити до них зовсім близько, до сутички не доходить.

А якщо бій усе-таки починався, противники навіть не встигали розгледіти лісових оґрів: їх або проганяли, або винищували. Тому жителі Ціґе й не підозрювали про існування цієї раси.

Щоправда, останнім часом захисний бар'єр ослаб, тож сутички почастішали. Та якщо щоразу вдається відбити всіх до одного, то хіба не можна лишити все як є?

Цілком імовірно, що більшість людей, які безслідно зникли в цих краях, загинули саме від рук лісових оґрів.

Решта стала жертвами інших мамоно, але результат, хай там як, однаковий.

Це ще що таке? Аж моторошно. Лісові оґри — рідкісна раса? До того ж ніхто й не знає про їхнє існування… З якої ж вони організації вбивць?

Нам із Міо вдалося сісти за стіл перемовин у селі, щоб почати їх умовляти.

Атож, якщо не зважати на особливих А і Б, що на нас напали, їхня верхівка виявилася напрочуд розважливою.

Звісно, коли ми з'явилися в селі в супроводі тих двох, місцеві зустріли нас відверто ворожими поглядами. Не дивно: їхніх односельчанок ми зв'язали й позбавили можливості чинити опір.

Одне я давно хотів спитати, тож запитав прямо: чи не з тих вони, кого звуть темними ельфами? Мені навідріз відповіли, що ні. Смаглява шкіра, червоні очі, біле волосся, що навіює спокій. Вуха, щоправда, короткі, але я вважав їх ельфами — статура ж у них струнка. Тож не дивно, що я подумав, ніби буває й коротковухий різновид.

І хоч вони й не ті самі високоельфи, а вміють так гарно вбиратися — недооцінювати їх не можна. Як випаде нагода, треба буде подарувати їм обладунок із синьої шкіри.

— Темні ельфи не мають покликання оберігати ліс. Що ж до ельфів, які живуть у лісах, то вони просять сили в лісових духів і співіснують із ними. Чув, що є й такі, які живуть біля озер, у морі або навіть у горах.

Так пояснив один зі старійшин лісових оґрів.

Тоді, виходить, темні ельфи — це ті, хто відлюдно живе по печерах? І звати їх слід радше не «темними», а «ельфами-затворниками»? Від такої назви вщент розлітається все моє круте уявлення про них.

— …Темними ельфами називають расу, що відкинула захист духів і стала на шлях чорної магії, — промовила Міо.

Хто б міг подумати, що це пояснення я почую саме від неї!

Ого~ Здається, це вперше Міо мене чогось навчила.

Я чомусь думав, що темні ельфи можуть бути пов'язані з Міо, але раз вони обрали чорну магію, ця здогадка вже не здається такою переконливою.

— Ми, лісові оґри, бережемо ліс. Бережемо, не зважаючи на духів, і отримуємо від лісу благословення. За те, що оберігаємо ліс, нас іще називають «морі-морі». Не знаю лише, звідки тобі відома сама назва нашої раси — лісові оґри.

Примітка перекладача: схоже, гра слів: 森 (морі) японською — «ліс», тож «морі-морі» звучить як «ліс-ліс»; водночас もりもり (морі-морі) означає «завзято, з запалом», і прізвисько можна почути як «завзятці».

Сказавши, що не знає, інший пан старійшина явно допитувався, звідки мені це відомо.

Але ж «оберігати ліс», он як. Яке щастя, що на мене не випустили голема найсильнішого мечника. Інакше я, найпевніше, був би вже мертвий.

Може, так і сказати, що про них мені розповіла Томое? Звідки вона це знає, мені невідомо, але на це можна буде відповісти наступного разу, коли я приведу її сюди. Немає сенсу зараз ламати над цим голову.

— Ви знаєте Вищого Дракона Шін? Мене з нею дещо пов'язує, і саме від неї я почув про ваше існування.

— !

Схоже, ім'я Шін йому відоме. Довкола круглого столу відчулися тривога й подив. Сказаного вже не повернути… але чи варто було взагалі називати ім'я Шін?

— Звісно, якщо йдеться про пані Шін, не дивно, що ти знаєш нашу назву. У цьому Пустищі раси, яким духи не дарують захисту, так чи інакше користуються її прихильністю. Проте мешкає ця велика істота далеко на південному заході. Такому г'юманові, як ти, туди не дістатися. Навіть від г'юманського поселення Дзенно — майже місяць дороги.

Пані Шін? Передчуваю клопіт.

— Ну, якщо почну пояснювати, розмова затягнеться.

Якщо чесно, мені просто ліньки. Не можна це якось пропустити? Хоча та «прихильність» Томое мене цікавить. Може, тому, що обидві мої послідовниці прожили страшенно довго, я досі не знаю всього їхнього минулого.

Лише на те, щоб усе вислухати, пішло б, мабуть, кілька днів, тож розпитаю їх за слушної нагоди.

— У нас удосталь часу.

Може, старійшини говорять по черзі? Уже якийсь час щоразу озивається інший.

Таки доведеться розповідати. Може, й про Міо заразом розповісти? Оминувши частину про лихо.

Адже в цих краях Міо — лихо класу «навала». Істота, яка, скільки її не відганяй, знову з'явиться десь в іншому куточку світу. Вампір, якого вважають природним явищем.

Здається, останнім часом я куди частіше розповідаю про свої обставини не людям, а нелюдським істотам. Якщо подумати, у мене немає жодного г'юмана, з яким я міг би щиро поділитися своїм становищем. З паном Рембрандтом я ні про що, крім справ, не говорив.

Можливо, десь у цьому світі досі живуть родичі моїх батьків… Якщо вони справді є, одного дня я, певно, знайду тут людину, якій зможу довіритися від щирого серця.

— Тоді…

Стисло підсумовуючи, я розповів про знайомство з орками, про знищення Дзенно навалою монстрів і про свої труднощі з Шін.

Такими темпами доведеться заночувати тут.

Ех…

POV Томое

Ну й ну, оце, як то кажуть, «ботамочі з полиці».

Примітка перекладача: 棚からぼた餅 (тана кара ботамочі, «ботамочі з полиці») — японське прислів'я про несподівану удачу, що сама падає в руки; ботамочі — рисові колобки в солодкій бобовій пасті.

Відтоді як Вака заборонив мені заглядати в його спогади, я заради власних задумів неабияк старалася — і нарешті отримала дозвіл їх бачити.

Коли зняли заборону на історичні драми, я гадала, що зможу дізнатися й про історію світу Ваки, але, схоже, дозвіл стосувався лише «телепрограм».

Решта, як і раніше, лишалася для мене під забороною.

Коли так, то нащо було старатися й виборювати дозвіл бачити спогади, які «не заборонені»? Ніякого сенсу.

Це стосується не лише г'юманів, а й усіх розумних істот: «дозволяю тільки те, що схвалено» й «дозволяю все, що не заборонено» — зовсім різні правила.

У світі Ваки для цього є якийсь чужоземний термін, щось на кшталт «ліст…». Утім, мене це не стосується.

Із цих двох принципів другий набагато вільніший. Саме так я й намагалася умовити Ваку.

Катани, рисові поля… З самих лише історичних драм багато чого не збагнеш — ні їхньої історії, ні технологій.

Коли Вака пообіцяв подумати, я відчула, що він у доброму гуморі.

У Міо були небезпечно порожні очі, троє незнайомих мені г'юманів бігали туди-сюди — ситуація була страшенно потішна, але тих двох нападниць я, здається, пам'ятала.

Якщо не помиляюся, я бачила їх іще перед тим, як заснути. Схоже, саме для їхнього народу я встановила новий бар'єр після того, як старий зруйнувався.

Як же вони називалися?.. Лісові оґри. Так, саме так, лісові оґри.

Саме через життя в такому відлюдному куточку світу вони й стали рідкісною расою… Ні, точніше буде сказати — давньою.

Вони мешкають у лісах, але не залежать від духів. Це одна з давніх гілок, від яких походять ельфи.

На противагу одноплемінникам, які обрали повне злиття з лісом, вони самі вирішили відмовитися від здатності розмовляти з рослинами.

Хоча це дуже давня історія — принаймні з мого погляду. Вони й самі поступово забували своє коріння. Можливо, нині їх узагалі вже не вважають ельфами.

Вони, мабуть, розуміють ельфів іще менше, ніж темні ельфи.

А от Вака, можливо, порозуміється з ними. Їхній спосіб життя нагадує тих давніх лісорубів, про яких він розповідав. Сучасною мовою це називалося б лісовим господарством.

У такому разі…

Їм можна буде зробити цікаву пропозицію.

Справ у нас і без того по горло, але можливість цікаво провести час — зовсім інша річ. Основний напрям уже визначено, а необхідні справи просуваються.

Уривки, де показано роботу зброярів, і будову катани ми вже не раз пояснювали елдвам (таке скорочення для старших гномів я вигадала сама — кликати їх так і справді зручно). Долучилися всі, крім тих, хто відповідає за спорядження Міо та Ваки.

Що ж до рису, я знайшла зерна, схожі на чистий сорт. Це основна їжа в країні Ваки. Я гадала, що в цьому світі такого немає, але помилилася!

Ема й високогірні орки вже вдосконалюють цей сорт. Завдяки магії ми можемо прискорювати цикли вирощування й швидше ставити досліди.

Прискорення росту й підтримання стабільних умов… Раніше я й не чула про таку магію, але Вака запропонував новий підхід, і нам вдалося його втілити.

Навряд чи він сам розумів, наскільки революційною була ця пропозиція. Я бачила, як ящери та орки слухали його, вирячивши очі, і лише криво всміхалася. Як йому взагалі спало на думку поєднати способи виготовлення алхімічних ліків із вирощуванням рослин? За його думкою годі встигнути.

Ми були приголомшені таким незвичайним задумом, а Вака, здається, сприйняв нашу реакцію за звичайний переляк.

…Адже по суті він запропонував майже керувати часом. Звісно, ми здивувалися! Магія атрибута часу — царина богів. Але, вивчивши будову живих істот та принципи їхнього росту, ми змогли отримати схожий результат куди простішим способом і без непомірних витрат.

Неймовірно. Наука — прекрасний і водночас страшенно небезпечний спосіб мислення. Вака й сам казав, що, можливо, не варто змішувати науку з магією. Коли я почула це, то водночас відчула розуміння й страх.

Та, як і Міо, заради бажання Ваки я готова знехтувати навіть волею самого світу. Тож яке право маю осуджувати його думки?

Адже саме тепер ми обмірковуємо, як учинити в цьому світі щось не менш небезпечне.

Пробудити силу, яку лісові оґри давно забули.

Богиня та феї, безперечно, здивуються. Колись, коли лісові оґри ще усвідомлювали цю силу, їм доводилося стримувати себе.

А тепер вони пережили життя в Пустищі й мають за плечима довгу історію. До духів не звертаються і, ясна річ, Богині не поклоняються. Що ж станеться, якщо сила пробудиться знову?

Саме так. Якщо наші наміри збіжаться, я, мабуть, зможу використати їх як шинобі з Іґи чи Коґи.

Примітка перекладача: Іґа і Коґа — історичні осередки шинобі в Японії (нині префектури Міе і Шіґа), звідки походять найвідоміші школи ніндзюцу.

Нуфуфуфуфу~ Кров аж кипить, аж кипить!

Вака, сам того не відаючи, збирає всіх дійових осіб майбутньої вистави!

Останнім часом він якийсь незібраний. Діє необачно, наче забув про звичну обережність. За інших обставин Вака навіть близько не підійшов би до борделю, а тут одного разу ми застали його, коли він розгублено блукав таким кварталом.

Це, мабуть, недобре. Він іще зовсім юний та в жіночих справах нічого не тямить. Не дивно, що його почуття зараз вирують. Щодо мене, то я не заперечуватиму, хоч куди вони його приведуть~♪

Але ж як цікаво! Невимовно цікаво! Адже навіть у такому стані він зумів притягнути до себе таких-от істот.

Хто б міг подумати, що я отак порину в розваги. Останнім часом веселощів хоч відбавляй.

Навіть людський світ, у якому я колись не бачила нічого цінного, тепер здається мені золотою мрією, що сяє й вабить.

Що ж, візьмімося й до клопітних справ.

Атож — нові відвідувачі, яких затягли до Асори, троє г'юманів. Я ж діяла в Ціґе як авантюристка, тож, мабуть, не варто показуватися їм на очі.

Зустріти їх можуть орки, ящери, арки та елдви — ті, хто й досі цим займався. Ні, стривай… мабуть, краще доручити це оркам та елдвам, які добре володіють спільною мовою й мають лагідну вдачу.

Нам буде чимало клопоту, якщо ці слабкі г'юмани запанікують і здіймуть бешкет.

Про що ж зараз мріють наші гості? Що збережуть у серцях, коли отримають щедру винагороду й повернуться до Ціґе: вірність, опір чи саму лише жадобу?

…Вака у звичайному стані не запросив би сюди таких гостей. Цікаво, як він із ними вчинить?

Його дивна поведінка наштовхує мене на думку про особливий розвиток подій. Вака назвав би це «флагом». Здається, його вислови й на мене впливають.

Зрештою, підійде хто завгодно. Хоч це й не головна моя мета, я хотіла б бодай раз зустріти когось, хто не шукає жодної вигоди.

Міражне місто та чутки про нього.

Хм, «Міражне місто» звучить не найкраще… Може, назвати його «Туманним містом»?

Хоча щойно мешканці оберуть справжню назву, ці прізвиська втратять сенс. Треба буде знову скликати всіх і вислухати пропозиції. Угу.

Хай там як, звістки про існування таємничого міста потроху ширяться Ціґе.

Коли тобі здається, що ти заснув.

Коли тобі здається, що ти заблукав.

Коли тобі здається, що ти помер.

Ти можеш зовсім несподівано опинитися в тому примарному місті.

Там мамоно розмовляють спільною мовою й чемно приймають відвідувачів. Гостей привітно зустрічають, а потім дозволяють повернутися додому — ще й із ресурсами, сировиною та спорядженням, яких не дістанеш за звичайні завдання.

Для авантюриста це все одно що зірвати джекпот у казино. Матеріали потроху починають надходити до Ціґе, і на них уже з'являються доручення.

Підготовлена Вакою основа для його торгової компанії потроху набуває реальних обрисів.

Щоправда, коли він спробував завести про це мову на базі Дзенно, стався «непередбачений випадок».

До того ж після цього Вака перейшов у режим суворої пильності й подався прямісінько до Ціґе. А через воїнський гарт, яким мені доручили зайнятися, розмова так і не зрушила з місця.

…Мені вдалося підняти свій рівень лише на двадцять. Жахливий сон, який я воліла б забути.

Хоч із запізненням, я все-таки виконала доручення. Відколи Вака зв'язався з Компанією Рембрандта, навколо нього почалося надто багато метушні.

Безтурботність і втрата ініціативи йому зовсім не личать.

Щоб будь-якої миті можна було покинути Ціґе.

Та й мені самій варто розважитися на повну ♪