Розділ 52 — Ходити із заплющеними очима небезпечно

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Я Аква.

— Еріс.

Удвох — ну чисто спортивний напій.

Примітка перекладача: схоже, гра слів: японською «Аква» (アクア) та «Еріс» (エリス) разом звучать майже як «Акваріус» (アクエリアス) — назва популярного в Японії спортивного напою.

Давно я його не пив. Після клубних тренувань він смакував найкраще.

Хотілося стільки всього прокоментувати. Навіть імена лісових оґрів А і Б — і ті кумедні.

Старійшини лісових оґрів нарешті мене відпустили, після чого прийняли як гостя й виділили кімнату. Досить пристойну, до речі, — ще й влаштували частування на честь гостя. Схоже, поки що стосунки в нас добрі.

Довелося добряче скоротити свою розповідь та подекуди збрехати. Совість трохи мучить, але ж не скажу їм, що вдарив Шін чи що ми зруйнували всю базу. Іншого виходу не було. Авжеж, не було.

Дівчата, які привели мене сюди, чомусь представилися — і зовсім не поспішають виходити з кімнати. Власне, вони вже можуть іти. Ба більше — та йдіть уже нарешті.

Четверо в одній кімнаті, а чоловік серед них лише я? Ні вже, дякую.

…Надто виснажливо буде їх розважати.

Я вже переконався, що вони геть не слухають співрозмовників. Невже так важко бодай на мить прислухатися до того, що я кажу?

Лучниця Аква грубувата й, схоже, з тих, хто будь-якої миті готовий кинутися в бійку.

А Еріс, загадкова дівчина з коротким посохом, справляє враження цілковитої навіженої.

Цього разу пошуки «старшої сестри» з вдачею покоївки провалилися вщент. Щоправда, обидві мають доволі екзотичну зовнішність, тож не все так погано. Аква на зріст як старшокласниця, Еріс — як учениця молодших класів. Ідеально контрастна парочка — так я подумав би за інших обставин.

На жаль, будь-яка з них легко виснажить мене до краю, тому краще обмежити знайомство цим селом. У мене й так вистачає нестерпно непередбачуваних дівчат.

До того ж через збільшення запасу магічної сили мені дедалі важче знайти відповідного партнера для нового пакту. Попередні двоє виявилися такими непростими, що я вже не можу легковажно вказати на когось і сказати: «Ось цей підійде».

Звісно, можна укласти пакт із кимось навмання, просто щоб перевірити гіпотезу Томое.

Утім, якщо йдеться лише про переселення до Асори, то розмова про пакт цих двох не стосується.

Вони називають себе доглядачами лісу. Тобто расою, що займається лісовим господарством. Користь від них могла б бути неабияка, але я ще не визначився.

— Ах так, Аква та Еріс, правильно? Дякую, що провели нас. Тепер можете йти.

Страшнувато, як легко Міо вимовила це просто тому, що їй заманулося.

До речі, подивившись мої спогади, вона загорілася бажанням «потрапити до країни Ваки». Хіба природніше не сказати «до іншого світу»? Чи, може, вона недостатньо занурилася? На відміну від Томое, Міо не переглянула всі мої спогади й могла просто не дійти до думки про подорож між світами.

У тих історіях, які подобаються Міо, трапляється навіть вогнепальна зброя. Я начебто вже освоївся в цьому світі, але ж тут і самого поняття рушниці немає.

Звісно, рушниць тут не винайшли. Хоча зброя зі схожим принципом дії, що використовує магію, цілком може з'явитися. У цьому світі магія пронизує все, а більшість мешканців здатні користуватися магічною силою. Тому магічне підсилення доступне будь-кому.

Місцевої зброї, яка зовсім не проводила б магічну силу, тут просто немає.

Та й користі від неї було б небагато.

Якщо порівнювати з іграми, слабкий удар тут не завдасть навіть одиниці шкоди. Не існує гарантованої «одинички» від будь-якого удару. І немає критичного влучання, яке цілком ігнорує захист.

Не буде перебільшенням сказати: щойно захист сягає певної межі, атаки, що його не долають, фактично зводяться нанівець. Зброя має власну магічну силу, а от кулі, відірвані від цього принципу, саме під цей випадок і підпадають.

Лук і стріли, які лише ненадовго перебувають у руках лучника, поступаються мечам і списам, але й вони, схоже, встигають отримати частку магічного підсилення.

Навіть якщо жбурнути в нижчого дракона залізне ядро, йому нічого не буде. А от воїн 150-го рівня, що спеціалізується на ближньому бою, розітне його луску навіть простим залізним мечем. І це попри те, що за законами фізики удар ядра мав би бути потужнішим.

Звісно, сила удару металу, який погано проводить магічну силу, обмежена, тож нападати на Вищого Дракона із залізною зброєю — це вже занадто. Це приклад, лише приклад.

Виходить, рушниці тут були б корисні хіба що проти слабких супротивників.

Але самого поняття вогнепальної зброї тут поки немає. Сподіваюся, двоє інших героїв не настільки нерозсудливі, щоб поширювати цю ідею. Інакше у війнах побільшало б кривавих побоїщ.

У цьому світі до пороху справа навіть не дійде — ідея зникне, так і не розвинувшись. Адже більшість того, на що здатен порох, під силу й магії.

— Ні, ми хочемо дізнатися, що наш гість збирається робити далі.

— Побудь із нами.

От же набридливі. Ех… аж злість бере.

— На жаль, ми з Вакою зайняті. Прошу вас піти.

Молодець, Міо. Тут аж тхне неприємностями.

— Ми лише хочемо познайомити вас зі своїм учителем.

— Хіба ти не мусиш піти з нами — як відшкодування за зламану зброю?

Їхній учитель, отже… Ні, з такою особою я точно не хочу знайомитися. Якщо це хтось їм під стать, мій шлунок не витримає. Особа, що не слухає інших, — навіжена активного й агресивного штибу. Бажання зустрітися з нею в мене не більше, ніж колись — зустрітися з Міо до пакту.

— Вибачте, але після нашої сутички я втомився. Ми вже поїли й хочемо відпочити. Старійшина навіть виділив нам для цього кімнату.

«На знак вибачення за грубість тих двох ми готуємо бенкет, тож поки відпочиньте», — сказали мені. І виділили кімнату. А точніше, просто нав'язали.

Може, під час бенкету вони хочуть мене про щось розпитати? Не знаю, який бенкет тут влаштують, але раз і нам можна взяти участь, то, може, це якесь свято.

У такому разі ми прибули дуже вчасно. Пощастило!

— Втомився? Ти? Не сміши.

— Та то була дитяча забавка. Ходімо з нами!

Як і думав, із цими двома не домовишся. Розважати їх не хочеться. А втім, є тут одна особа, яка спалахує значно швидше за мене… Що ж робити? Якщо знову з'явиться бурмочуча Міо, мені ж і перепаде. Мене вже підлікували, але знову проливати кров не хочеться.

— Перепрошую.

Поки я шукав спосіб відхилити настирливе запрошення лісових оґрів, що стояли біля входу до кімнати, почувся голос когось нового.

Виразний, але спокійний і низький. Щоб усі ці красунчики повиздихали!

Я пошукав очима власника голосу: за спинами А і Б стояв юнак із неприродно білою шкірою. Щоправда, старійшини лісових оґрів теж мали молодий вигляд, тож я не міг сказати напевне, чи він справді юний.

Окрім кольору шкіри, рештою прикмет він не відрізнявся від інших мешканців села, але… що ж це? Щось мене муляє. Не полишає відчуття, що щось не так. Він що, застосовує якусь магію?

А найбільше мені не сподобалося те, що він з'явився, приховавши свою присутність.

— А ви хто?

Я першим звернувся до чоловіка, який пройшов крізь прохід, що для нього звільнили А і Б. Схоже, його становище навіть вище, ніж у цих двох: вони не заперечили ані словом. Утім, від нього віяло зовсім не приязню. Це було щось близьке до ворожості — чи, радше, до зневаги.

— Перепрошую за всі ці нечемності. Я Адоноу, родич одного зі старійшин, а простіше кажучи — син. Саме повертаюся з роботи.

— Дякую, що так чемно представилися. Я Райдо, а це моя супутниця Міо. Дуже люб'язно з боку родича старійшини навідатися до нас так пізно. Перепрошую за нечемність, але, пане Адоноу, вам часом не зле? Якщо бажаєте, у мене є ліки, що підкріплюють сили.

Чемно й люб'язно — але так, як поводиться купець. Поки я не знаю намірів співрозмовника, краще зображати не мешканця Асори, а купця, який випадково опинився в селі. Хоча від того, що до нас приходять один за одним, я вже стомився.

Огріхи моєї гри спишуть на юний вік і брак досвіду. Навіть під маскою видно, що я молодий. А зніму маску — доведеться натомість надягти іншу, «маску купця». І тоді на мене, найпевніше, дивитимуться зверхньо.

— Га? А, ви, мабуть, про колір шкіри? Я такий від народження, тож зі здоров'ям у мене все гаразд. Он як, купець… Батько теж так казав. Я чув, що ви вправний боєць, тож, заговорюючи з вами, був певен, що ви авантюрист. Ха-ха-ха!

— Як авантюрист я теж зареєстрований, але це лише для годиться. Я купець-початківець. Нещодавно заснував власну компанію — Торгову компанію «Кудзуноха». Радий знайомству.

— Якщо йдеться про людське місто з Гільдією купців, то це точно не база… Ви прибули із Ціґе?

Що з ним таке? Я ж усе це розповів ще на нараді за круглим столом. Яка морока.

— Так, я з Ціґе.

Може, він магією перевіряє, чи я не брешу? Я досі не збагну, звідки це відчуття, що щось не так, і його фальшива усмішка мені не подобається. Щоправда, можливо, і я зараз так само фальшиво всміхаюся.

Трясця, мені й так недобре від одного того, що Міо мовчить, а тут ще…

— Он як, он як. Схоже, я даремно хвилювався. Пробачте. Приготування до бенкету завершаться надвечір. Мені ще треба зайнятися справами, тож я, на жаль, не зможу бути присутнім. Але сподіваюся, ви гарно проведете час.

Злегка вклонившись, Адоноу взувся й вийшов у коридор. Його кроків не було чути.

— Пан Адоноу… Колись він не був таким моторошним.

— Адоноу якийсь дивний.

— Ем… Може, ви вже нарешті зникнете? У нас є справи.

Міо, схоже, роздратована — кинула дуету Акви й Еріс кілька різких слів. Поки вони тут, ми не можемо перейти до Асори, тож я цілком її розумію.

Мені й самому хотілося хоч трохи побути в спокої.

— Але ми все-таки хочемо познайомити тебе зі своїм учителем.

— Не бійся, боляче буде лише вперше.

Вони взагалі вміють помічати чужі почуття? Серйозно, їм би хоч трохи…

«Хря-а-ась!»

— !!

Залишивши Міо наглядати за А і Б, я обернувся на звук позаду.

Щось із тріском зламалося.

Точніше, хтось розтрощив дерев'яну стіну кімнати. Тут не було вікон, тож тепер маємо чудове провітрювання… Та ні, не про те мова!

Невже даремно я не застосував «Сакай», бо з ними стільки мороки? Я навіть не помітив наближення.

— Йо! То це ви наші гості?!

І ось з'явилася одна така «демонічна особа, що не слухає інших, навіжена активного й агресивного штибу».

Учитель і учениці… Збіговисько невиправних диваків.

Не знаю чому, але я абсолютно певен: ось він, їхній учитель.

— Чув, ти впорався з Аквою та Еріс, мов із малими дітьми? Непогано! Агов, братику, потиснімо руки! Ну ж бо, рукостискання!

— Учителю!

Ну от, реакція дівчат усе підтвердила. Однак щойно він згадав рукостискання, вони напружилися. Невже в нього така страшенна сила хватки? Зараз буде «ай-ай-ай»?

Та якщо це лише рукостискання, я якось витримаю.

Схоже, цей навіжений тип однаково не відчепиться. Краще швиденько потиснути йому руку, а тоді випровадити всю компанію.

Погодьтеся, проламати стіну, увірватися в кімнату й крикнути «Йо!» — ненормально. Певен, у Міо знову з'являться ті самі порожні очі.

«Хап!»

Га?.. Що? Ніякого «ай-ай-ай».

«Хап… стиск!»

Ем… Це вже трохи гидко, дядьку.

Чолов'яга із зачесаним назад волоссям схопив мою руку й дивиться на мене з моторошно серйозним обличчям.

…Зачекайте, невже йому подобаються чоловіки?! Ні-ні, негайно ухиляємося! Це вже виходить за межі пізнавальної цікавості!

— Ого~?

«Бр-р…»

М-мороз по шкірі…!

— Ой, не могли б ви відпустити мою руку?

Я вже навіть не відповідав на рукостискання. Від переляку всі сили кудись поділися.

— Це доволі…

«Бр-р-р…»

А, Б і Міо ковтнули слину. Довкола нас почала розливатися вкрай дивна атмосфера.

— Давно такого не було. Чудово…

«Бр-р-р-р!»

«Трісь!»

— Я сказав, відпустіть… Га? Трісь?

— Кара небесна!!!!!

Моє терпіння вже було на межі. Тільки-но я зібрався рубонути долонею, мов у карате, типа, що тиснув мені руку…

Мені вчулося, ніби в когось луснула жилка, довкола закружляв шквал — і постать збоченця зникла.

Га?

Ліворуч стояла розлючена Міо, важко дихаючи, так що плечі ходили ходором.

Отже, це вона вигукнула «Кара небесна». У руці в неї складане віяло.

Ага! То це вона цим віялом здула збоченця! А не бачу я його, мабуть, тому, що він вилетів з кімнати крізь стіну, яку сам же й пробив. Летом.

Він живий? Авжеж, живий. Таких типів так просто не здолати.

— У-учителю~!

А і Б розібралися в ситуації пізніше за мене. Знову зойкнули й кинулися крізь ту саму стіну слідом за вчителем.

— Я…

— Ти?

— Навіть мені ніколи не випадало бути так близько до Ваки! А цей мерзотник… цілих тридцять дві секунди поруч із ним!

Моторошно!!

Ти й сама мене лякаєш!

Підозрілий м'язистий любитель чоловіків і ненаситна, завзята яндере, еге ж…

Які жахливі варіанти. Навіть якби це була ероге, про яку гуде все суспільство, я певен, що й пальцем би до неї не доторкнувся.

Зараз мені не хотілося ні про що думати.

Піду-но спати до бенкету. Щоб повернути собі здоровий глузд, мені просто необхідний сон. Щоправда, не впевнений, що засну спокійно.

POV ???

Що за незбагненну істоту я зустрів?

Він мене підозрює. Навряд чи я помиляюся.

Відтоді як я проник у цю рідкісну расу, минуло вже чимало часу, але таку істоту бачу вперше.

Вони обоє — не просто г'юмани.

А що, як це ті самі створіння, яких я шукаю?.. Хоча навряд чи мені так пощастило.

Тоді діятиму, не зважаючи ні на кого. Здійснити заповітне бажання — ось що найважливіше.

Виявилося, що ця цікава здатність може не подіяти. Отже, доведеться розбиратися з ними у своєму справжньому тілі.

Чи варто виходити на зв'язок?

Зайві перешкоди мені ні до чого. Вирішено.

Саме так.

…Ні, потреби немає. Та жінка від початку була лише рівноправною союзницею. Точніше, я просто користувався нею.

У будь-якому разі ці двоє мене зацікавили. Хочу використати їх як матеріал для дослідів.

Здібності лісових оґрів я вже вивчив, тож залишатися тут більше немає сенсу. Це все одно не те, що мені потрібно.

Через стільки років, можливо, я нарешті натрапив на істоту, яка підкаже щось про «те».

На бенкеті.

Заберу бажане без зволікань.

Хлопець у масці й жінка в чорному.

Зустріч зі мною стала вашим нещастям.