Розділ 57 — Розмова з мерцем — друга частина

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Ну що ж, як Томое вдаватиме, ніби веде з лічем переговори?

— Дякую, — мовила Томое. — Ти, черепе… ні, мабуть, краще звати тебе лічем. Ти хочеш дізнатися про Ґрантів, так? Інакше кажучи… чи не означає це, що ти знаєш про інші світи?

?!

Що?

Що Томое щойно сказала?!

— ?!!!

Слова про інші світи явно схвилювали ліча. І мене теж.

— Хо-хо! Влучила в ціль, так? Ти не перший, хто заговорив про Ґрантів. Є два шляхи до того, щоб стати істотою, яку так називають. Перший — шлях героїв, що прагнуть могутності. Вони здійснюють подвиги, здобувають визнання Богині та духів і відроджуються як їхні підопічні.

Отже, якщо стати підопічним Богині чи вищого духа, перетворюєшся на расу, що зветься Ґрантами? Я раніше навіть слова «Ґрант» не чув, тож відповісти йому точно не зміг би.

Але тоді… що означає «інший світ»…

Томое досхочу намилувалася розгубленістю ліча, а тоді знову підхопила думку, яку обірвала на півслові.

— Другий шлях — для тих, хто знає, що цей світ не єдиний. Шукачі — мабуть, так їх варто назвати. Завдяки невеликим розломам у цьому світі й записам про численних прибульців із минулого люди, яким узагалі не належало знати про інші світи, довідалися про їхнє існування, і дехто з них зрештою туди вирушив.

— !!

Ліч утупився в Томое так, ніби хотів її з'їсти. Аж подумалося: чи не здатен він убивати поглядом? Неймовірно напружений погляд — не зрівняти з тим, що був хвилину тому.

— Ти, певно, міркував так: Ґранти — вища раса г'юманів, носії сили, здатні насправді мандрувати між світами.

— Т-так! Ставши Ґрантом, я точно зможу мандрувати світами! Неодмінно зможу перейти в той світ, якого «хочу»! Адже так?!

Слова ринули з ліча, мов вода крізь прорвану греблю: він на одному подиху вивалив усе це на Томое. Проте глибокий погляд Томое анітрохи не змінився.

Я збагнув, що в їхню розмову тепер не втрутитися.

Але я почув слова, які не міг просто пропустити повз вуха.

Подорожі між світами. Можливість перейти до світу, який сам обереш.

Це… невже це означає, що я зміг би повернутися до світу, на якому колись поставив хрест? До світу, де мої рідні й друзі?

— Помиляєшся.

Томое, що тобі відомо? Я відчував те саме, що й ліч. Я теж хотів почути відповідь.

— Щ-що ти сказала?

— Ти, мабуть, перерив безліч книжок, легенд і документів. Не знаю, скільки ти прожив і скільки сил на це поклав, — мені навіть уявити це важко. І зрештою ти склав собі образ ідеального Ґранта.

— ??

— Я ж щойно казала. Ґранти — це ті, хто відродився підопічними Богині та тих, хто їй служить, а також ті, хто мандрував між світами… ні, хто пройшов крізь розломи між ними.

— ???

— Не второпав? Коротше кажучи, Ґранти — це істоти, створені наново, а саме слово позначає вищу «особину». Це не раса, і сили мандрувати між світами вони теж не мають.

— А-а?!

— Колись, іще в г'юманських тілах, вони знаходили розломи світу, самотужки їх досліджували, і кілька з них кидалися туди. З тих, хто стрибнув у розлом лише наполовину, дехто побачив розлом іншого світу, мов крізь калейдоскоп, і повернувся до цього світу. Коли це траплялося, їхня сутність уже була змінена: вони ставали тим, що зветься Ґрантами. Не знаю, що вони там бачили, але вони тільки й залишили по собі кілька книжок, так нічого певного й не розповівши, і передчасно померли.

— Тоді… а ті, хто не повернувся?

Ліч ніби видушив із себе ці слова. Не знаю, чи він справді хоче це знати, чи, може, навпаки, не хоче.

— Якщо їм удалося потрапити в інший світ, то вони живуть там як Ґранти. Якщо ж хтось загинув раніше, ніж це сталося, його г'юманська плоть розпадається й розсіюється. Якщо він зумів перейти в інший світ, Богиня, можливо, дізнається про це від бога того світу, але що відбувається після того, як кинешся в розлом, не знає ніхто, крім богів. Є винятки, але тебе вони, мабуть, не стосуються.

— …Не може бути.

— Люди — такі істоти: бачать те, що хочуть бачити. Вихоплюють уривки відомостей і пов'язують їх так, як їм бажається. Дорікнути їм за це не може ніхто. І твої здогади про Ґрантів так само…

— Ви… нятки. Точно, а що з винятками?! За яких обставин це можливо?!

Томое замовкла.

Хоч її й перебили на півслові, вона не розсердилася. Мабуть, співчувала йому: усе склалося саме так, як вона й передбачала.

— Прошу… скажи.

— Я знаю лише один виняток — дозвіл Богині. Якщо, скажімо, Богиня сама відчинить ту браму, у г'юмана буде більше шансів перейти туди г'юманом, а не стати Ґрантом. Звісно, хоч я й кажу «більше шансів», імовірність успіху — менше одного відсотка.

«Більше шансів» — і менше одного відсотка? Та це ж, по суті, самогубство!

Тепер я розумів: прагнення ліча стати Ґрантом зовсім не означало, що він хотів відмовитися від життя г'юмана.

— Тоді виходить… я… що я взагалі намагався…

Ліч утупився в стіл, ніби вгризався в нього поглядом. У його очах, де й так майже не лишилося волі, я відчував заціпеніння.

— Не знаю, чого ти насправді шукав. Якщо не захочеш розповідати, я не наполягатиму.

— …

— Але знаєш, тобі пощастило, як і Міо он там.

Міо, не розуміючи, чому її раптом згадали, здивовано подивилася на Томое.

Томое, що ти таке кажеш? Адже це ти щойно обірвала його пошуки, не лишивши йому жодної надії.

— Міо теж не надто від тебе відрізняється. Вона була з тих, кому взагалі не судилося знайти порятунку. Але хто зараз перед тобою?

— …Пан Макото?

— Саме так. Мій господар, пан Макото. А ким ти вважаєш мене? Г'юманкою?

— …Ще чого. Не буває таких г'юманів, які мали б стільки знань.

Ліч говорив зовсім безбарвним голосом, наче його слова ось-ось розвіються.

— Тоді хто ж я, по-твоєму?

— Методом виключення ти маєш бути… Богинею? Вищим духом? Чи, може, Вищим Драконом? Ха-ха-ха, і як це ви примудрилися набути подоби г'юманів і опинитися в такому місці?

Вражає цей тип. Подивившись на Томое й зваживши зміст її слів, він звузив коло можливостей — і одна з його відповідей таки влучила.

Як колишній учень, не можу не захоплюватися такою здатністю робити висновки.

— Ну ж бо, якщо ти ліч, тобі це під силу. Спробуй угадати за моєю магічною силою. Такий аналіз — твоя улюблена царина, хіба ні?

Від тіла Томое повіяло чимось близьким до бойової готовності, і вона наповнилася магічною силою.

Ліч спантеличено дивився на це, аж раптом його очі розширилися. Невже за магічною силою справді можна розпізнати расу?

— Дракон… І дуже могутній! Невже…

— Ото тямущий. Я — Шін, хоча тепер мене звуть Томое.

— Ш-Шін?! Туманний дракон, той самий «непереможний» дракон?!

Ну й ну. Він таки вгадав. Та ще й знає ім'я Шін.

То що вражає більше — обізнаність ліча чи слава імені Шін?

Томое оселилася в такій глушині, що я думав, ніби про неї мало хто знає. Тим паче що ліч колись був г'юманом.

— То ти таки знаєш. Так, я та сама Шін.

— Не може бути. Що Вищий Дракон робить у такому людному й дивному місці?

— Просто я змінила свої переконання. Знайшла того, кому служити варто більше, ніж Богині. Те, що я тобі розповіла, мабуть, є в будь-якій книжці… та ні, звісно, таких розмов там бути не може. Якби стало відомо, що з цього світу можна вибратися, почався б страшенний хаос. Про це знають лише ті, про кого я щойно казала. І ще: розголошувати це заборонено, ясно? Інакше ти неодмінно станеш мішенню для зачистки.

— Тоді навіщо ти розповіла про це мені?

— Усе просто. Ти мене зачарував.

Зачарував — у сенсі закохалася? Ні, не може бути. Вона точно мала на увазі не це. А, ну так: мабуть, через те, що він зумів пробудити силу лісових оґрів чи щось таке.

Вигляд у неї й справді був захоплений. Невже вона задумала пробудити давно втрачену силу орків і ящерів?

— Зачарував?

— Саме так. А тепер, бідолашний ліче, що забув власне ім'я…

Із самовдоволеним виразом обличчя Томое повільно, чітко карбуючи кожне слово, промовила:

— Стань послідовником Ваки.

Ось що вона йому сказала.