Розділ 58 — Третій пакт

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Ліч.

Серед нежиті лічі посідають високий щабель, хоча їхня сила цілком залежить від конкретної істоти. Та навіть наймогутніший із них і близько не дорівнює Вищому Дракону.

Я веду до того, що…

Якби ліч уклав зі мною пакт, то цей пакт виявився б удесятеро нижчим, ніж у Томое та Міо: нас зв'язав би «пакт поживи».

Простіше кажучи, я поглинув би ліча без залишку — від його існування нічого б не лишилося. Я вагався, та й бідолаху було шкода: Томое з Міо добряче його насварили.

Вони зійшлися на тому, що не хочуть домішувати до мене нічого «нечистого». Навіть уявити не можу, як це — почути, що ти лише домішка.

Самотужки ліч не дотягував навіть до рабського рівня пакту. Я вже вирішив, що зробити його своїм послідовником неможливо.

Не розумію, що Томое мала на увазі під «пробним барабаном», але, здається, вона придумала, як вийти з глухого кута.

— М-м-м… Як і думала, у нинішньому стані це складно, — пробурмотіла Томое.

— Хоч він і високого рангу, а все одно нежить. Та й магічної сили, що є джерелом його життя, у нього обмаль, — відгукнулася Міо.

Коли вже навіть Міо зневажила його магічну силу, ліч, мабуть, готовий був крізь землю провалитися. Він підвівся з місця й упав ниць. Його найбільшу перевагу звели до чогось пересічного. Не дивно.

Як би це сказати… Мені здається, ніби я бачу себе з колишнього світу. Початкова школа, якої мені ніколи не забути: змагання з марафону, моє тодішнє зворушення й реакція людей довкола. Еге ж, мене тоді це справді зачепило.

Отже, після того як Томое переконала ліча (а може, промила йому мізки)…

…ми взялися перевіряти, чи можна укласти пакт. Самої згоди майбутнього послідовника замало.

Ми досі були в моїй кімнаті. Часу минуло чимало, вже стояла глибока ніч — година, коли зазвичай міцно сплять. Я народився в епоху розваг, тож сонливість мене так легко не бере, але в цьому світі, особливо серед рас Пустища, заведено рано лягати й рано вставати.

Усередині магічної формації для пактів стояли ми з лічем.

Коли ми взялися шукати вихід, ліч був у захваті, але… щойно з нього починали кпити, вигляд у нього ставав такий кволий, що, здавалося, дмухни — і його здує. Та й Томое з Міо так завзято показували йому його місце в ієрархії, що я аж замислився, чи не знущаються вони з нього.

За межами формації Томое й Міо перемовлялися, геть не добираючи слів.

— Вако, а ви можете самі послабити свою силу? — запитала Томое.

Гм. Вона про «Сакай»?

Послабити, отже… Сенсу в цьому немає, але зробити я можу.

Послаблення ворога — це коли я використовую «Сакай» так, щоб він давав ефект на кшталт дебафу.

Ефекти, які я накладаю через «Сакай», завжди діють і на мене. До того ж він активується лише з центром у мені. Якщо зосереджуюся, можу розгорнути його сферою, а якщо активую не думаючи — виходить купол. А якщо спробувати його зменшити, він огорне лише моє тіло.

Якби я застосував щось на зразок вогню чи хуртовини, то, мабуть, сам би загинув. Не перевіряв, тому напевно не скажу.

Коли я випробовував «Сакай» на орках, такого не робив, але тепер умію накладати й ефекти посилення та зцілення. До того ж відкрив я це випадково.

Якщо найближчим часом не випробую кілька речей, щоб як слід зрозуміти власну силу, можу сам собі викопати могилу. Що більше я вмітиму, то краще. Але як подумаю про тривалі наслідки, то коло того, що можна спробувати, звужується.

— Так, можу. Раніше не пробував, бо потреби не було, але можу, — відповів я.

— Тоді, будь ласка, зробіть це. Я ще раз запущу процес укладання пакту, — сказала Томое.

За допомогою Міо Томое знову влила силу в магічну формацію.

Між нами з лічем піднявся стовп світла. Він міняв кольори, аж доки не набув нового відтінку.

Світло-коричневого. Такого я ще не бачив. Під час пактів із Томое та Міо світло було червоним.

Червоний означав панівний договір, і Томое казала, що тоді ми вклалися ледь-ледь, на самій межі. То світло-коричневий, виходить, не годиться?

— Землистий колір… Опустилося аж до рабства. Якщо він стане лялькою без власної свідомості, тримати цей скелет не буде жодного сенсу, — зауважила Томое.

Рабство… Якщо я правильно пам'ятаю, такий пакт знищує особистість і залишає лише ляльку, що виконує накази. Таке нам справді ні до чого.

— Томое, хіба це не безнадійно? Якщо вже так хочеш будь-що зробити оцю штуку послідовником, хіба не швидше просто спробувати його натренувати? — запитала Міо.

Що значить «спробувати»? Яке ще тренування ти задумала? І не називай його «штукою».

— Міо, не треба так. У мене є невеличкий задум.

З цими словами Томое витягла щось із-за пазухи… Невже це?!

— Хіба це не перстень Ваки?! — вигукнула Міо.

— Саме так! Причому його вже як слід випробували. Отже, Міо…

В яблучко! Це перстень, що вбирає мою магічну силу до самої межі. Скільки ж їх у неї із собою?

От тільки не розумію, що вона мала на увазі під словом «причому».

Вони почали шепотітися. Томое нахилилася до вуха Міо.

Від слів Томое на обличчі Міо промайнув подив. Але, чи то погодившись, чи то зрозумівши, вона кивнула, і довкола стало трохи тихіше.

Здібностей у Міо чимало, та ще й чужі задуми вона схоплює інтуїтивно. Справжній геній.

Коли землисте сяйво вщухло, а стовп світла зник, Томое зайшла всередину формації.

Вона повільно простягнула лічеві персні.

— Запитання відкладемо. А поки надягни всі тринадцять перснів, які я тобі дала.

Тринадцять… Зловісне число.

— Надягти… всі? Але ж у мене тільки десять пальців!

— Мені байдуже, куди причепиш решту три. Головне, щоб усі були при тобі. Поспішай! Це простіше, ніж стрибнути в розлом світу, правда? — відповіла Томое.

— …Зрозумів, — погодився ліч.

Ліч виконав наказ. Зовні нічого не змінилося. Надягаючи персні, він навіть не скривився.

Ті персні вже ввібрали магічної сили по вінця. Вони були в небезпечному стані, тож мені звеліли ними більше не користуватися й узяти нові. Цікаво, що станеться, якщо магічна сила перевищить межу, яку вони можуть увібрати?

Принаймні ліч не висох, щойно надягнув персні. Я полегшено зітхнув.

Переконавшись, що всі персні на місці, Томое знову вийшла з формації.

Вони з Міо знову повели арію, яку проказували кілька хвилин тому, і почалося укладання пакту.

Ні, не зовсім так. Самим закляттям керувала Томое, а Міо, схоже, щось робила з лічем.

Знову здійнявся стовп світла.

Але цього разу він був… червоним?! Невже?!

— Вийшло! Червоний! — радісно вигукнула Томое.

— …Томое? Підробка магічної сили — річ, якої ми до кінця не розуміємо, та ще й складна. Тож, будь ласка, зосередься й доведи пакт до кінця, а тоді вже святкуй, — зауважила Міо.

Як це — не розумієте?! Як ви взагалі примудрилися зробити таке насправді? Я б точно не зміг!

— Знаю. Вако, починаємо пакт. Ти ж не проти, ліче?

Вони кажуть «підробляти»… Отже, це маскування? Не знаю, як вони обдурили систему пактів, але з такими речами жартувати не можна!

Можливості Томое та Міо лякають. Що таке — невже в цих двох є ще й атрибут божевільного вченого?

Схоже, вони вдалися до якогось надмірного магічного допінгу — і це спрацювало?!

Інтуїція чи осяяння… Як же сталося, що моїми послідовницями стали такі виняткові істоти, яким зазвичай не було б діла до такого грубуватого хлопця, як я? Певно, недовго мені ще вдаватиметься дивувати їх знаннями із сучасного світу.

— …Пане Макото, чи дозволите мені стати вашим послідовником? — запитав ліч.

Схоже, скелет від самого початку не заперечував проти того, щоб стати моїм послідовником.

Мабуть, подіяло те, що Томое спершу кинула його у відчай, а трохи згодом підняла на дух. Потім вона розповіла йому про мене й, схоже, не мала жодного наміру дати йому втекти.

Щоправда, запалу в нього, здається, поменшало. Твої почуття я, мабуть, розумію.

— Не хвилюйся. Мені давно хотілося, щоб серед моїх послідовників був і чоловік. Ти ж міцний скелет, еге ж? Дуже на тебе розраховую! Ха-ха-ха!

А я зараз, як то кажуть, плив за течією.

Червоне сяйво почало заповнювати всю формацію.

Після короткої розмови ми з лічем замовкли й нерухомо стояли.

Невдовзі я відчув між нами чіткий зв'язок. Отже, пакт укладено.

Утретє я вже трохи звик до цього — чи принаймні зберігав спокій.

Сліпуче світло поволі згасло.

Залишилися, звісно, я і лі… ч?

Усе мало бути так само, як із Томое та Міо, та…

Переді мною стояв…

Темно-бордове волосся спадало йому на спину, а темні очі, такі самі, як мої, дивилися просто на мене.

То був бездоганний г'юман — на вигляд юнак років двадцяти.

У нього справжня плоть! А ці двоє он там!

— Хо-хо! Цікаво було, якої подоби ти набудеш. Отже, ось що вийшло! — озвалася Томое.

— Фух… Як і думала, походженням він г'юман. Може, він повернув собі вигляд із минулого життя? — припустила Міо.

Я розумію, що вам цікаво побачити його новий вигляд, але ви ж дівчата! До того ж самі маєте вигляд молодих красунь!

На ньому ж тільки мантія на плечах — не витріщайтеся так на напівголого чоловіка!

Нормального одягу на ньому немає! Тільки мантія на плечах. Груди майже повністю відкриті. Нижче пояса — нічого.

Томое, здається, трохи збентежилася. Що думає Міо — не знаю.

Почувши слова цих двох, я спробував перевірити власний стан, а ліч тим часом підняв руки й, широко розплющивши очі, вражено дивився на власну руку.

Він торкнувся обома руками щік, обійняв себе за плечі — схоже, обмацував власне тіло, щоб переконатися.

— Тепло… Я відчуваю пульс життя?! — вигукнув ліч.

Я геть не знаю, як визначають нежить, але, схоже, він здобув власне тіло.

— Га? А куди поділися персні?

— І справді, їх не видно. Невже вони злилися з його тілом під час перетворення? — замислилася Томое.

— Ті персні від початку були згустками магічної сили Ваки. Поки він під владою Ваки, жодної шкоди вони йому не мали б завдати, — відповіла Міо.

Та невже вас обох задовольняє таке пояснення?!

Коли зворушення ліча трохи вляглося, він глянув надзвичайно серйозно й із жестом, що міг би видатися перебільшеним, став переді мною навколішки. Мантію він уже встиг як слід надягти.

Ого, атмосфера раптом стала такою серйозною.

— Пане Макото. Ви прийняли мене, хай навіть на найнижче місце серед ваших послідовників, і цей слуга… ні, я щиро вам вдячний. Сила господаря, яку я відчуваю у своєму тілі, змушує мене тремтіти від щастя, а за те, що забарився з привітанням, я спокутую провину своєю працею. Сподіваюся служити вам вірою й правдою.

— А, ага. Гм, не треба так напружуватися. Можеш казати про себе хоч «цей слуга», хоч «я» — мені однаково. Я теж на тебе розраховую.

— Так!! — радісно відповів ліч.

Він низько схилив голову. Пакти ж не змінюють характер, правда? Правда ж?!

— Ну як, ліче? Не шкодуєш, правда? І це ще не все. По-справжньому тремтіти від щастя ти будеш попереду, поруч із Вакою! — усміхнулася Томое.

Після цих слів Томое глянула на Міо, ніби сподівалася її підтримки. Вона явно тішилася новому послідовникові. Він любить дослідження, тож, мабуть, вони порозуміються.

— Так, нам належить навчити тебе багатьох речей. Особливо правил поведінки з Вакою, — додала Міо.

Схоже, через те, що він чоловік, Міо ставилася до нього не так вороже. Хоча незалежно від його статі все одно напхала б йому голову всілякими правилами — і потрібними, і геть зайвими.

Мій третій послідовник — ліч. Він носій тринадцяти перснів, тож, гадаю, я зможу покластися на нього як на сильного бойового товариша.

У Ціґе я приховаю його існування, а коли вирушимо до Академмістечка — візьму із собою.

Або залишу в Асорі. Поки такого не було, але колись авантюристи можуть здійняти бешкет. Тоді не завадить хтось здатний їх утихомирити.

— Вако! Дозволите розповісти цій тугодумній Міо й колишньому черепу те, що я знаю? — запитала Томое.

Про те, що я прийшов з іншого світу, так? Гаразд, вони ж мої послідовники, пов'язані зі мною панівним договором, тож розповімо. Певною мірою Богиня дозволила мені залишитися в цьому світі, хоч, на жаль, я й не Ґрант.

…Усе ж гаразд, правда? Не вийде так, що «Асора — інший світ, тож насправді ти Ґрант!»? Я ж ходжу туди й назад без жодного тягаря. Тобто через марні побоювання Томое, що це взагалі окремий світ, може виникнути й така можливість.

Томое й раніше вміла керувати простором. Вона, певно, здатна робити ще ширші припущення, водночас перевіряти їх, упорядковувати й розповідати мені. Створення світу — мабуть, лише одне з багатьох таких припущень.

Можливості… Авжеж, лише можливості. Поки що варто морально приготуватися до того часу, коли правда з'ясується.

Якщо мова про Асору й це місто, то нехай. А зараз ідеться про те, щоб розповісти Міо й лічеві про мене.

Та й не Томое має їм це розповідати. Я повинен сам усе пояснити. Якщо вважаю їх родиною й збираюся так до них ставитися, то й поготів.

— Ні, я сам їм усе розповім. Ходімо до сховища даних.

Так, саме так.

Що ж робити з ім'ям ліча? Треба подумати. Хоча б ім'я слід дати якнайшвидше. Варіантів у мене кілька, тож нехай вибере з них сам.

— Вако! — раптом вигукнула Томое.

— Гм? Що сталося, Томое?

— Виникла невеличка проблема… Гей!

Що? Саме коли Томое раптом стривожилася й збиралася пояснити, що сталося…

— !!

Крізь вікно в кімнату вдарило сліпуче світло.