Розділ 61 — Надалі

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Переді мною Томое. Тут і Міо, і Шікі. І старійшина гномів, і Ема. Капітан ящерів і арки теж тут.

Під Шікі я маю на увазі ліча. Щойно повернувшись, я дав йому ім'я — він так стурбовано чекав на мене біля зачиненої Туманної Брами. Вийшла наче кличка для собаки, але, гадаю, йому пасує.

Не те «шікі», що «труп», ясно? І не те «шікі», що «церемонія». Це «шікі» зі слова «знання».

Примітка перекладача: японською «шікі» можна записати різними ієрогліфами — серед них, імовірно, 屍鬼 («трупний демон») і 式 («церемонія»). Ім'я Шікі — 識, останній ієрогліф слова 知識 (чішікі) — «знання».

Від мого «першого досвіду» минула вже доба.

Після того я повернувся до Асори, вдаючи, ніби нічого не сталося. Зовні — нічого. Усередині ж панував цілковитий хаос.

Я довго плакав і не хотів показувати іншим запухлого обличчя, тому повернувся не відразу.

Я багато думав: що робити тепер, як жити далі. Саме цим і минули для мене два дні.

Утім, те місце, яке поглинув туман, безсумнівно, було Асорою, але то була сила Томое. Це я ще з'ясую згодом.

Ми зібралися в моєму будинку, у великій кімнаті, яку Ема збиралася використовувати для нарад.

Власне, одну частину приміщення ще не добудували… чи краще сказати, поки готова лише одна частина. Я навіть думати не хочу, наскільки велетенським усе стане, коли закінчать будівництво. Я ж звичайний японець, не аристократ.

Окинувши поглядом усіх, хто сидів за величезним столом, я мимоволі насупився.

Ми й так зібралися на важливу розмову, тому всі були напружені. А коли вони помітили зміну в моєму обличчі, атмосфера стала ще важчою.

— Під час недавнього випадку загинули один орк і… частина тіла Томое.

— …

— Ми вже влаштували поминальну трапезу й перепросили за те, що сталося. Але головна причина — моя помилка. Я зовсім неправильно повівся з тією трійцею.

Поминальна трапеза. Іншими словами — похорон.

Від загиблого не лишилося й сліду, але ми вчинили так, як воїни-орки та ящери проводжають полеглих товаришів: розвели вогонь і влаштували трапезу. Про цей звичай мені розповіли після його смерті, і такий обряд ми провели вперше.

Боляче усвідомлювати, що перша жертва з'явилася через мою помилку. Я незліченну кількість разів схиляв голову перед родиною загиблого й усіма орками.

Томое теж утратила частину тіла й дістала поранення, тож і перед нею я схилив голову. Їй це, схоже, не сподобалося — вона невдоволено скривилася, хоч вибачення все ж прийняла. А ще мені сказали, що особисто йти до родини загиблого орка не було потреби.

Та це мій власний спосіб поставити крапку. Не я так вирішив — просто через мою необережність обірвалося життя.

Якщо надалі через мої рішення їм доведеться битися, я вже не проситиму в кожного вибачення окремо.

Я поведу їх за собою. А загиблих ми проводжатимемо поминальною трапезою. Так я вирішив — щоб не зламатися, якщо в майбутньому загине товариш.

— …Щодо стосунків цього міста з г'юманами я був надто оптимістичний. Вони авантюристи, і серед них трапляються доволі здібні. А я навіть не вважав їх загрозою й нічого не робив. Для них це місто — явно чужорідне тіло, тож ми мусимо подбати, щоб подібне не повторилося.

Я ненадовго замовк і озирнувся. Усі схвально кивнули.

— Передусім — високогірні орки. Емо, хочу суворо обмежити місця, куди ми дозволятимемо заходити г'юманам. Ні, скажу прямо: треба створити окрему ділянку для відвідувачів.

— Створити… ділянку? Якщо такі ваші вказівки, пане Місумі, ми, звісно, виконаємо, але я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі…

— Гаразд. Простіше кажучи, на межі цих земель ми поставимо ще один бар'єр і відгородимо ділянку. Хочу, щоб ви збудували там невелике містечко, куди водитимуть авантюристів.

— Місто всередині міста?

Інакше кажучи, я хочу, щоб вони збудували несправжнє місто й мали там справу з г'юманами. Нам потрібна лише певна кількість матеріалів, щоб гроші оберталися в Ціґе й на базі. Я ж не збираюся всерйоз налагоджувати між ними культурний обмін.

— Саме так. І хто б туди не заходив — ви, ящери чи гноми, — подбай, щоб це був хтось достатньо сильний. Авантюристів туди приводитиме Томое, тож вони вважатимуть, що це і є все Міражне місто.

Ема, здається, зрозуміла й кивнула. Ми доручатимемо зустрічі з відвідувачами лише тим, хто зможе себе захистити, щоб не наражати слабших мешканців на небезпеку.

— Тобто так слабкі й молоді зможуть уникати авантюристів, правильно? А по черзі з ними матимуть справу ті, хто здатен упоратися… ні, ми навмисно шукатимемо мешканців із високим рівнем, щоб наглядали за ними.

— Так. Розумію, що це змінить наші попередні плани, але хочу поставити нове завдання на перше місце.

— Без проблем. Особливих вимог до поділу території немає?

— Ні. Розподіли її так, як вважатимеш за потрібне.

Ема задоволено всміхнулася. Навіть утративши товариша, вона й далі розмовляла зі мною, як завжди. Я був їй безмежно вдячний. Я й сам ще не уявляв, у який бік розвиватиметься наше місто, тому найкраще довіритися Емі. До того ж Томое поки не зможе створити нового клона.

— Далі — елдви.

— Так, — озвався старійшина.

На нараді були старійшина та Берен.

— Спершу хочу вам дещо сказати.

— …

Обидва серйозно подивилися на мене й завмерли в очікуванні. Гадаю, вони й так здогадувалися, про що йтиметься.

— Про спорядження, яке взагалі-то мало бути списане, і про перстень. Ви першокласні майстри, тож я знаю, що свою справу ви робите бездоганно. Але тут співіснують і інші раси. Погано, коли місце, яке навіть не замикається, стережуть абияк.

— Ми щиро завинили.

Старійшина низько схилив голову. Ці гноми — майстри найвищого класу. Вони мали б знати, наскільки небезпечні невдалі вироби та брак. Але знали й те, що без сильного удару чи якоїсь перевірки ті речі самі собою не спрацюють, тож поводилися з ними абияк. Склад, схоже, мали за щось на зразок смітника й просто звалювали туди все підряд.

Раніше ніхто не використовував той брак для чогось небезпечного. Навіть діти гномів знали, що так робити не можна, — тому й відчуття небезпеки тут притупилося. А охороняти ці речі слід було не гірше за шедеври.

Там лежали й використані Драупніри. І тріснуті, пошкоджені вироби теж. Небезпека в чистому вигляді.

Крадіжка персня приголомшила майстрів.

— Пам'ятайте: для авантюристів навіть ваша невдала зброя — надзвичайно цінна річ. Те, що можна утилізувати, знищуйте якомога швидше. А те, що поки не можна, зберігайте під суворою охороною. І зробіть це негайно.

— Так, без зволікань.

— Гаразд. Далі допоможіть Емі відібрати гномів. Доповідь про те, як просувається робота над обладунками, я згодом попрошу в старійшини. А Берен нехай відбере кандидатів для поїздки до Ціґе.

— Зрозуміло.

Обидва відповіли сповненим сили голосом. Схоже, вони вже оговталися й відтепер усе робитимуть як слід. Насправді навіть зброя, яку гноми вважають мотлохом, у Ціґе має цінність. Переглянувши список викраденого, я зрозумів: до поїздки не можна ставитися легковажно. Можна було б доручити її тямущому молодому гномові — нехай їде ніби на навчання. Але, мабуть, краще просто дочекатися, поки Берен добере гномів, які можуть поїхати.

— Далі — туманні ящери.

— Так.

Відповів мені капітан ящерів. Вони воїни, тож у них ця посада означає найвищу владу. Бути представником — значить бути капітаном усього загону. Схоже, так називають того, хто має достатні здібності, здатен охопити поглядом усі підрозділи й вести їх за собою.

— Зараз ви освоюєте землі, охороняєте кордони, полюєте, допомагаєте з громадськими роботами, будівництвом та ще безліччю справ. Дякую вам за все.

— Ми не заслуговуємо на таку похвалу. Нам дали час для навчання всього загону, тож у відповідь ми намагаємося якнайбільше допомагати іншим.

Вони наполегливо вдосконалювали бойові навички. Через навчання не могли взятися за всі роботи, але вільний час усе одно присвячували допомозі решті мешканців.

— Я хочу трохи змінити ваше розташування.

— Так. Як накажете.

— Надалі ми на деякий час зосередимося на тому, що всередині. Полювання й навчання за межами відійдуть на другий план. Освоєння земель і варту, а також громадські роботи та будівництво поступово скоротимо.

— …

— Натомість хочу, щоб ви патрулювали місто.

— Патрулювали?

— Тобто ходили визначеними маршрутами, шукали будь-які порушення та реагували на них. Пізніше я узгоджу подробиці з Томое. Ти станеш головним і розподілятимеш чергування між ящерами.

— Місто ж чималеньке. Чи ж не затяжко буде нам самим? — запитав капітан.

Мабуть, ящери легко переймають манери Томое, тож говорять церемонно, чи то пак старомодно. Незручностей це не завдає, але такий контраст із ящірчиною мордою — це щось…

— Ви ж найкраще вмієте користуватися мережею Томое. Орки розділять із вами роботу й допомагатимуть. Ваші колишні справи ми передамо іншим, тож вважайте своєю роллю лише патрулювання.

— Зрозуміло. Ми докладемо всіх сил, щоб виконати обов'язок.

Зовсім як поліцейські, що патрулюють місто. Мені здається, що у восьми-дев'яти випадках із десяти, якщо поставити на чолі Томое, знову почнуться підпали чи крадіжки, але я й сам це усвідомлюю та йду на це свідомо.

Зі способів підтримувати громадський порядок я найкраще знаю той, що був за доби Едо.

Здається, сучасні поліційні патрулі працюють за схожим принципом. Мабуть. Покладімося на досвід епохи Едо — усе краще, ніж сидіти склавши руки.

Кого б я про це не просив, кількість рук — справжня проблема. Та за мить її не розв'яжеш.

Можна було б запросити до Асори лісових оґрів, але поки я внутрішньо не готовий їх прийняти, добрі стосунки навряд чи складуться. До того ж невідомо, що вони самі думають про мене.

Може, доведеться набрати розумних напівлюдей і мамоно.

Якщо запросити расу, що помітно поступається рівнем нинішнім мешканцям, можливо, вдасться вибудувати певну ієрархію й налагодити ще деякі справи. Варто час від часу досліджувати Пустище.

Головне — не перетворити все це ненароком на армію.

Кивнувши ящерові, що схилив голову й відповів «зрозуміло», я перевів погляд на арків.

— Останні — арки, так?

— Вако, передусім дозвольте подякувати вам. Після того випадку мені так і не випало нагоди поговорити з вами особисто, тож я чекала на цю мить, — промовила представниця арків.

Ого! Яка в неї вільна спільна мова! Вона вже далеко обігнала мене. І я не хочу чути жодних порад на кшталт «це взагалі не змагання»!

Неймовірно — вивчила все досконало. Але за що вона мені дякує? Я ж сам збирався почати з вибачення…

— Подякувати?

— Так. Подякувати за те, що ви врятували одного з мого роду. Я дізналася вже згодом: якби не ваше лікування, йому загрожувала б небезпека. Ми хотіли бодай раз вам подякувати.

Представниця арків поклала руку на груди й схилила голову. Двоє інших зробили те саме.

— Ні, він опинився під ударом через мою помилку. Допомогти йому було моїм обов'язком. Не ви мене, а я вас мав би перепрошувати.

— Дякую за вашу доброту. Я знову щаслива служити вам, Вако.

Е-ех… що б я не казав, усе марно. Коли я перепрошував у Томое, вона теж наговорила чогось несусвітного.

До речі, говорить зараз жінка. Арків усього четверо: разом із тяжко пораненим чоловіком є ще один, тож виходить двоє чоловіків і дві жінки.

— Гаразд, добре, що він живий. Тоді маю до вас кілька прохань. Скільки з вас зараз можуть набувати вигляду г'юманів?

— Усі.

Вони справді взірцеві. Коли розмовляю з нею, складається враження старанної відмінниці. Аж мимоволі з'являється почуття меншовартості.

— Р-розумію. Усі. Тоді перше завдання буде простим. Як я вже сказав оркам, для прийому г'юманів ми створимо окрему частину міста. Хочу, щоб ви чергували там по одному, набуваючи вигляду г'юманів.

Їх усього четверо. До того ж для решти теж є робота, тому тримати там багатьох було б важко.

— Лише по одному на зміну, та ще й у вигляді г'юмана?

— Саме так. Поводьтеся як авантюрист, якому завдяки вмінням дозволили там зупинитися.

— Тобто вдавати г'юманів?

— Саме так. Доповідайте про будь-які підозрілі дії та збирайте будь-які відомості, навіть дрібниці. Якщо вас і запідозрять, із вашою силою це не буде проблемою. Ми й так надаватимемо особливі умови найздібнішим відвідувачам.

— Спостерігати зсередини й усувати небезпеку, перш ніж вона пустить коріння. Зрозуміло. Ми чергуватимемо по одному.

Чудово. З першим проханням, здається, все гаразд.

— І друге. Ідеться про освоєння, яким ви займалися: у місті знадобиться більше робочих рук, тож на освоєння їх не вистачатиме. Тому я хочу, щоб троє, які не житимуть у містечку, доповідали про межі й напрямки освоєння та розвідки. Звісно, якщо темп сповільниться — я не проти.

— Звісно, без проблем. А нам можна вправлятися в бою та досліджувати чорну магію?

— Можете. Я був би радий, якби хтось із вас опанував і виготовлення ліків, але загалом тренуйтеся й досліджуйте те, що вам цікаво. Якщо виникне щось нагальне, освоєння та розвідку можна тимчасово відкласти.

Мабуть, такої свободи вони не чекали. Троє присутніх арків аж просяяли від радості.

Останнім часом вони дедалі більше прагнули знань і казали, що їм ще стільки всього треба вивчити. Чудово. От би й Міо зацікавилася чимось… окрім мене.

— Поки це все, що я вирішив. Якщо дорогою виникнуть проблеми, неодмінно доповідайте. А тепер можете йти. Усі, крім Томое, Міо та Шікі.

Я попросив трьох своїх послідовників залишитися. Решта потроху розійшлися.

Фух… Мабуть, я говорив надто напружено — плечі аж затерпли. Повернувши голову з боку в бік і кілька разів повівши плечима, я нарешті розслабився.

— Вако, ви трималися напрочуд… спокійно, — зауважила Томое.

— Вако, гарно попрацювали, — похвалила Міо.

— Вако, ви чудово впоралися з керуванням стількома різними расами, — додав Шікі.

— Дякую.

Я подякував за похвалу. Хоча слова Шікі стосувалися й сили, яку мені дав Баг, тож почуття були змішані.

Мені потрібно розповісти цим трьом, до чого я дійшов. Що думаю про все це й що збираюся робити далі.