Розділ 63 — Плітки — ТМ-табір підготовки ~ елегія лісових оґрів ~

Перекладач і редактор: Näki + Claude

На околицях Міражного міста.

Там вишикувалися п'ятнадцятеро воїнів із коричневою шкірою та червоними очима.

Кожен із них мав чималий бойовий досвід. У поглядах читалася гордість за власні здібності. Словом, упевненості цим бійцям не бракувало.

Це були п'ятнадцятеро добірних лісових оґрів, яких село відправило до Міражного міста на знак співпраці з Макото, відомим їм під ім'ям Райдо. Серед них були й Аква з Еріс — ті самі дівчата, що вже встигли добряче набриднути Макото. Томое, послідовниця Макото, відновила бар'єр села, тож потреба тримати найсильніших воїнів на захисті поселення відпала. Через це відбір до загону особливо не обмежували.

Лісові оґри, яким раніше дозволили оглянути Асору, були в захваті від тамтешньої природи й не шкодували похвал. Обраним воїнам дозволили оселитися в лісах та самостійно керувати відведеною їм територією. Хто опікуватиметься рештою лісів, поки що не вирішили.

Сьогодні — перший день уже оголошених бойових тренувань. До початку ще був час, та оскільки всі вже прибули, вони лише чекали на трьох, які мали за ними наглядати.

То були Райдо, Томое та Міо — троє найсильніших у Міражному місті. Оґри всерйоз вірили, що ті прийдуть лише наглядати, і подумки попереджали: «Глядіть, тільки не здивуйтеся нашим тренуванням!» У певному сенсі вони були блаженні у своєму незнанні.

— О-о, як і належить добірним бійцям! Усі вже зібралися, — першою привітала їх Томое.

Вона мала синє волосся і носила японський одяг, якого в цьому світі ще не бачили. Звісно, ніхто не знав, що це одяг самурая — для них він виглядав просто ексцентрично.

— …Наглядати за такою дрібнотою зовсім не хочеться, — невдоволено пробурмотіла Міо. Здавалося, вона прокинулася не з тієї ноги.

Чорне волосся, інший різновид японського вбрання — такий, мабуть, назвали б кімоно. На перший погляд у ньому й не порухаєшся як слід. На ту, що прийшла супроводжувати тренування, вона аж ніяк не скидалася.

— А навіщо ви притягли ще й мене? Шікі, гадаю, цілком міг би впоратися сам, — незадоволено запитав Макото.

Найвпливовіша людина в цій місцині явно прагнула якнайшвидше піти. Йому здавалося, ніби його затримують, не пускаючи до Академмістечка, і втягли в непотрібну затію. Він і сам не розумів, навіщо він тут, та ще й так рано-вранці.

Якщо не брати до уваги Томое, двоє інших, схоже, не мали ані краплі запалу. Обличчя лісових оґрів однаково перекосилися.

— Отже, ви прийшли. Мені не до вподоби, що дехто тут без запалу, але чи правильно я розумію, що сьогодні ви просто подивитеся на наше самостійне тренування? — уточнив представник оґрів.

Лісові оґри здебільшого худорляві, але в цього чоловіка все пішло в м'язи, а з обличчя віяло безстрашністю. Годі й казати: це був той, кого називали учителем, а ще — збоченцем.

— Ні. Цей план скасовується, — безтурботно відповіла Томое.

— …Що ти сказала? — Учитель і не думав приховувати невдоволення.

— Як завжди, стільки запалу! Якщо не помиляюся, тебе звуть Мондо? Ім'я неабияке, а от сам ти доволі жалюгідний, — усміхнулася Томое.

— Ти що, напрошуєшся на бійку, драконяча сестричко? — огризнувся учитель.

— Аж ніяк. Просто сьогодні плани змінюються. Я хочу, щоб ви показали нам, на що здатні. Хто подолає певну планку, той зможе переселитися до селища, і на нього можна буде покластися. А хто не впорається — тих доведеться тренувати.

Томое навела, здавалося б, слушну причину. Але сама при цьому шкірилася. Як і сказав Мондо, це скидалося лише на те, що вона напрошується на бійку.

— Ти кажеш, ми тебе не влаштовуємо? — Мондо насупився.

— …Мондо, я думала, ви всі якраз цього й чекаєте. Зараз ви поділитеся на команди й битиметеся з нами. Саме для цього я й постаралася, щоб пан Макото й Міо знайшли час прийти, — сказала Томое.

— …Хе-е… — Мондо глузливо скривився. Утім, для Томое він не становив жодної небезпеки, тож марно було свердлити її таким грізним поглядом.

— Можете поділитися на команди по п'ятеро. Ти й двоє твоїх учениць, звісно, будете разом? Вас поставимо проти Ваки.

— Що ж… згода! Ми й самі хотіли дізнатися, наскільки сильний пан Макото, — відповів Мондо.

— Так-так. А тепер — критерій.

Томое, сяючи усмішкою, вела далі. На їхній тон і лайку, що з них так і сипалася, вона майже не зважала. Хіба що Міо мовчки прикрила губи віялом. Макото й бровою не повів. «Скоріше б це скінчилося…» — говорили його очі.

— Критерій? Хіба не досить просто вас здолати? — кинув Мондо.

— Авжеж. Якщо ви нас переможете, вас без жодних заперечень визнають. Конкретніше: досить, щоб команда змусила мене чи Міо зігнути коліна або бодай похитнула нашу стійку. Що ж до пана Макото… ви пройдете, якщо влучить хоч одна атака. А не впораєтеся — після обіду виконуватимете програму тренувань, зрозуміло?

Слова Томое прозвучали тихим шепотом, але розійшлися широко, мов брижі по воді.

— Зрозуміло. Зрозуміло, але ти нас геть за дурнів маєш. Зараз поділимося. Не пожалкуй, — холодно пообіцяв Мондо.

— Ви теж бийтеся на повну, щоб потім не шкодувати. Випробування триватиме від цієї миті до полудня. Дозволено все, однак смертельних ударів ми не завдаватимемо, а поранених неодмінно вилікуємо. Тож не хвилюйтеся.

— Тоді йдіть готуйтеся.

Кинувши це, Томое махнула рукою так, ніби відганяла їх: «ідіть собі».

— Томое, ти це серйозно — відтепер аж до полудня? І що означає «досить одного удару»? Ти не надто високу планку поставила мені? — поцікавився Макото.

— Вако, лісові оґри, боюся, не надто кмітливі. Мабуть, через свою запальність. Вони живуть інстинктами, не розуміють, хто справді сильний, та ще й нахапалися поганого від г'юманів. Але не переймайтеся. Ці, схоже, потроху забувають, що не можуть звідси вільно піти, що їм не втекти. Якщо покажемо їм їхнє місце, згодом це нам стане в пригоді, та й тренування піде гладше. Прошу вас, допоможіть. А на табір підготовки, що почнеться після обіду, вам приходити не треба.

Схоже, вона й гадки не мала, що оґри зможуть хоч раз його зачепити.

— Т-табір підготовки, кажеш? Ти знову витягла з моїх спогадів щось дивне? Ну гаразд. Я однаково не зможу часто сюди навідуватися, тож, поки я тут, допоможу, чим зможу, — зітхнув Макото.

— А мені навіщо лишатися ще й після обіду? Я хочу бути поруч із Вакою! — обурилася Міо.

— Міо, якщо ти будеш тут зі мною, вони впадуть у ще глибший відчай. Хай і марно, а вони ж таки намагалися скривдити Ваку, пам'ятаєш? Побудь зі мною — хоча б заради того, щоб їх провчити.

— Тепер, коли ти нагадала… Я ж їх досі не покарала. Тоді гаразд… — погодилася Міо.

Слова Томое змусили Міо відступитися. Спершу вона не помітила недобрих намірів лісових оґрів, але згодом почула, що ті збиралися зробити з Макото, і прихильності до них не мала. Утім, вона й сама зрештою поступилася, тож міркувала так: якщо від них буде користь — нічого не вдієш. До того ж Макото сказав, що ні Томое, ні Міо до Академмістечка однаково не візьме, тому вона, схоже, трохи йшла назустріч проханню Томое.

— Тоді так, щоб ніхто не помер, вони в мене переродяться за програмою тренувань мого нового клона, — мовила Томое. — Ку-фу-фу-фу-фу~

Перший клон був знищений, тож Томое влила свою силу в нового, який мав стати новим управителем Асори. У результаті друге тіло вийшло маленькою дівчинкою з високими бойовими здібностями. Ба більше, хоч цей клон і був створений з її власної сили, осердям йому слугував небезпечного вигляду багряний перстень, а ще ходили сумнівні чутки, що це друге покоління потай б'ється з Міо. Томое аж тремтіла в передчутті завтрашніх тренувань.

Хоч лісові оґри й поводилися з ним вороже, Макото все одно відчував до них певну жалість.

———

Результати боїв були жахливі.

Такої нищівної поразки лісові оґри, найпевніше, ще ніколи не зазнавали.

Мондо, може, й був безголовим йолопом, але аж ніяк не бездарним воїном. Ще до бою він домігся від Томое згоди: якщо бодай одна команда пройде випробування, вона більше й слова не скаже про їхні тренування. Найважливішого він, щоправда, не врахував, але тут, мабуть, далися взнаки красномовство Томое та її хист до провокацій.

Звісно ж, найслабшу п'ятірку Мондо відправив проти Томое, наступну — проти Міо, а найсильнішу виставив проти Макото. Зважаючи на те, як він їх оцінював, нічого дивного в цьому не було. Зрештою, він не знав, що нещасний випадок (принаймні так йому це подали), який стався, коли Мондо оглядав Асору, спричинила магічна сила Макото.

Хоч їм і дали чимало часу — аж доки сонце не стане в зеніті, — бої з Томое та Міо скінчилися задовго до того, як сонце встигло піднятися так високо.

Томое навіть не вийняла меча з піхов. Вона огорнула супротивників туманом страждання — і за якихось п'ятнадцять хвилин усі попадали, пускаючи піну, й більше не могли битися. Вони не встигли показати ані особистих здібностей, ані командної роботи. Болісні крики дедалі слабшали, а коли запала тиша, Томое розвіяла туман. Оце й усе. Потім вона взяла в руку якісь папери й замислилася, якими зробити піхви й гарду для катани. Жорстоко.

Із Міо було так: щойно почався бій, хтось із п'ятірки кинув закляття, але Міо й не пробувала ухилитися — прийняла його тілом. Наче нічого й не сталося, вона нитками зловила чотирьох, які під прикриттям закляття кинулися на неї по землі, а заразом і мага, що його випустив. Ця компанія, схожа на комах у павутині, могла хіба що дати висмоктати з себе сили — і все. Навіть коли настав полудень, рухатися з п'ятьох міг лише найсильніший, та й той ворушився, мов новонароджене оленя. До того ж сама Міо не зрушила ні на сантиметр. Коли всі знепритомніли, вона знайшла перший-ліпший камінь і сіла. І лише перевіряла, як тримається макіяж, якого нещодавно навчилася. Теж жорстоко.

А тепер — Макото.

Перед ним стояли п'ятеро добірних оґрів, які й не думали приховувати жаги вбивства, а Макото тим часом міркував, як би їх спекатися. Але тут Мондо виступив із пропозицією: хай Макото спробує завдати одного удару. Оґри не знали, наскільки він сильний, тож не розуміли, як сильно треба стримуватися, — от Мондо й вийшов наперед і запропонував Макото вдарити разок.

Макото навіть трохи сподобався цей милий бовдур. Такі, як він, в історіях напевно вигукують від подиву «ЩО-О?!» чи «Як, у біса?!» — подумав Макото, криво всміхаючись. Бо навіть якби Мондо не висунув такої умови, як «один удар», Макото й сам би її запропонував.

Тож Макото вдарив Мондо — туди, куди той, судячи з обличчя, сам і просив. Мондо полетів кудись за обрій, а решта остовпіли. Четверо, що лишилися, навіть не кинулися за ним — лише приголомшено дивилися туди, куди відлетів їхній учитель. Тільки згодом вони отямилися й побігли туди, де він, за їхніми здогадами, приземлився, і, як і слід було чекати, знайшли там жалюгідного на вигляд Мондо із закоченими очима.

— Оце так хвалько… — тихо промовив Макото, але ніхто його не почув.

Макото ще трохи постояв, просто дивлячись на хмари, аж поки оґри не повернулися. Мабуть, лікували Мондо. Здавалося, з ним поки що все гаразд.

Потім вони чомусь почали обзивати Макото підступним і дружно кинулися в атаку. Він лише створив суцільний захисний бар'єр, поєднавши його із «Сакаєм», і дозволив їм бити скільки заманеться. Нападали з усіх боків, били в одну точку, застосовували магію, мечі та стріли — усе марно. Для оґрів це було все одно що безперервно гамселити незламну скелю.

Макото міг розправитися з ними будь-якої миті, та просто дав їм виснажитися. Оґри безперервно нападали, а коли настав полудень, геть вибилися з сил. Томое, помітивши, що Макото нудьгує, взяла лук і поклала поруч із ним. Після п'яти пострілів оґри вже не могли навіть звестися на коліна: сил підвестися не було, дихали вони важко. Спитавши Томое, чи цього досить, Макото так і пішов.

Лишилися п'ятнадцятеро лісових оґрів — рани їм загоїли, але зламано їх було до самого кореня. Від колишньої зухвалості не лишилося й сліду. Томое кивнула, ніби все йшло за планом.

— Тепер, оскільки всі ви провалилися, ви проходитимете моє тренування, — оголосила Томое.

— …Зрозуміло, — пролунала втомлена відповідь. Поряд із виснаженням у голосах ще вчувався прихований протест. Томое лише розсміялася.

— Томое, чи не надто багато ти їм дозволяєш? Може, залишимо їх у твоєму тумані на пів дня, щоб вони запам'ятали своє місце? Це й мотивацію додасть, — запропонувала Міо.

Почувши це, лісові оґри, що билися з Томое, зблідли й схопилися за голови. Їм вистачило п'ятнадцяти хвилин, щоб піти піною. А за пів дня їхні душі могли б і зовсім зламатися. Мабуть, із усіх тут саме вони були найдужче надламані психічно.

— Ну-ну, Міо. Не знущайся. Залишимо це як «покарання» для тих, хто показуватиме погані результати, — відповіла Томое.

— А з тих, хто аж смішно падає від наших атак, узагалі буде якась користь? Вака навіть дозволяв їм нападати скільки завгодно, а вони однаково отак скінчили, — зауважила Міо.

— Задатки в них є. Якщо вимуштрувати їх з нуля, з них буде користь, — відповіла Томое.

— Але ж навіть за мірками Асори вони найслабші з найслабших!

Не розуміючи, чого Томое від них чекає, Міо схилила голову набік. Звісно, у їхніх словах не було й краплі зважання на лісових оґрів.

— Цього не заперечую. Вони мов діти, які вважають, що в них самі лише переваги. Вака, схоже, теж на це зважав, коли мав із ними справу, — погодилася Томое.

— …Здається, покарання на півдорозі обернеться на виходжування, — сказала Міо.

Ох-ох… Певна, що згодом так і станеться, Міо вже переймалася тим, що буде далі. Знущатися з тих, хто ламається від найменшого тиску, — від цього, здавалося їй, роздратування лише накопичуватиметься.

Хай що вони говорили, лісові оґри, які програли вщент, не мали права заперечувати. Вони виконували програму тренувань так, як наказала Томое.

Тренування тривали до вечора. Під пильним наглядом Томое й Міо Мондо та інші не мали жодної нагоди ухилитися від вправ, тож було тяжко. Водночас навантаження багато в чому зважало на межі їхніх тіл — і це бентежило оґрів. Від завтра жодних тренувань не заплановано: вони просто житимуть у лісі, чекаючи, поки мине час. Чого ж Томое цим домагається? Так вони думали, але вголос нічого не казали.

— Гаразд, на сьогодні все! — оголосила Томое.

Дехто полегшено зітхнув: принаймні сьогодні більше не доведеться опинятися в тумані страждання. Але справжнє пекло тільки починалося.

Томое без жодних прикрас заявила п'ятнадцятьом, які зібралися й знову стали в стрій:

— Отже, завтра — увесь день. Готуйтеся.

— Що-о?! Не знущайся! Наступна перевірка мала бути аж через п'ятнадцять днів! — вибухнув Мондо.

Мондо безстрашно кинув Томое заперечення: її слова суперечили домовленості, за якою оґри тренуються самостійно, а їх лише час від часу перевіряють.

— Про що це ти? Я ж із самого початку сказала, що так не буде, — незворушно відповіла Томое.

— Це ж…! Хіба це не означало, що ми не заважатимемо вам, навіть якщо ви не лише спостерігатимете?

— Це ти сам собі так витлумачив. До речі, я також сказала, що подивлюся на ваші здібності. Якщо не дотягнете до планки — пройдете тренування. Так я й сказала.

— Але ж зараз, просто зараз, тренування вже закінчилося?! — Мондо хапався за останнє.

— …Лісові оґри таки справжні дурні. Я казала, що тренування почнуться ввечері, але не пам'ятаю, щоб казала, «коли» вони закінчаться. До речі, за моїм планом навіть найкоротший курс триватиме щонайменше місяць.

Місяць — і то щонайменше! Від цих слів дехто з лісових оґрів просто осів на землю. Перебувати під наглядом істоти зовсім іншого масштабу й не знати, яке тренування на тебе чекає, — це все одно що тортури. Вони рішуче не хотіли такого. Але силою відмовитися не могли. Залишалася тільки втеча.

— Софістика тут у тебе! Невже не очевидно, що тренування має закінчитися в той самий день, коли почалося?! — Мондо вже майже сичав.

— Ну й нехай софістика, мені байдуже. Правда й логіка слабких — ніщо проти логіки сильних, — відказала Томое.

У словах Мондо дедалі більше чулася гіркота. Хоч як він старався, а вже розумів: із такими, як ці двоє, сьогоднішнім тренування не закінчиться. Мондо твердо знав: навіть якби всі п'ятнадцятеро напали на цих двох, коли ті п'яні чи сплять, їх однаково розгромили б ущент. Ба більше, ті ще могли б «схибити», стримуючи силу, і ненароком їх повбивати. Тілом і розумом оґри збагнули: синьоволоса й чорноволоса жінки — абсолютно найсильніші. А Макото вони не можуть навіть пальцем зачепити. Вони ж кілька годин нападали, а його бар'єра так і не зламали. Хоча він міг перемогти їх будь-якої миті. Вони зрозуміли: для Макото вони лише діти, з якими він бавиться.

— Ой-ой, перед боєм ти ще мав нахабство торочити щось на кшталт «якщо виконаємо одну з умов», а тепер чіпляєшся до таких дрібниць. Не казатиму нічого складного, але невже ти думаєш, що слабкі мають право вибирати, коли перед ними сильні? — підхопила Міо.

— …

Аква й Еріс були напрочуд сумирні. Для Макото вони навіть суперницями не були, а після тренування їх ще й добряче вилаяли. До того ж їм раз у раз здавалося, що от-от вийде, — і щоразу не виходило, тож і тілом, і духом вони були геть розбиті. Чесно кажучи, ці дві та ще двоє, що билися з Макото, замість перейматися завтрашнім планом хотіли лише повернутися й заснути. Решта десятеро зовсім занепали духом. Ті, хто буквально ні про що не міг думати, — п'ятірка, що билася з Томое. А ті, хто вже думав про втечу, — ті, що билися з Міо.

Томое залишила Мондо, що все ще кипів, і перевела погляд на інших.

— Які ж ви передбачувані! Втомилися вже від такого легенького тренування? Половина з вас, мабуть, думає про втечу.

— ?!

— Але… подумайте-но своїми куцими мізками. Де ми? Як ви сюди потрапили? Невже ви думали, що це місце десь поблизу вашого села? Наївні ви, надто наївні.

— …Що ти маєш на увазі? — прохрипів Мондо.

Він і сам у куточку свідомості думав про втечу. І не так через суворість тренувань, як через страх, що тут, чого доброго, можна й загинути.

— Інакше й не скажеш. Ви всередині особливого бар'єра, створеного Вакою. Він зовсім іншого рівня, ніж той, що Вака створив щойно. Якщо хочете вислизнути й утекти… вам треба мати досить сили, щоб зламати бар'єр Ваки одним кінчиком пальця.

Звісно, Томое нахабно брехала. Оґри ще майже нічого не знали про справжні властивості Асори. Однак те, що пішки звідси не вибратися, було чистою правдою.

— Одним пальцем? Та ні, це ж якесь божевілля.

Якщо вже вони не змогли пробити навіть простого бар'єра Макото, становище лісових оґрів було безнадійне. Аква й Еріс остовпіли, дізнавшись, що той бар'єр був простим закляттям. «А й справді, він же навіть арії не проказав», — нарешті дійшло до них.

— Тепер розумієте своє становище? Тікати вам нікуди. А заразом і село лісових оґрів у моїх руках. Щойно ви не дотягнули до планки, усі шляхи до втечі в цьому світі для вас зникли. Якщо покажете себе погано, мені байдуже, що станеться з вашим селом, ясно?

Томое знову й знову повторювала, що закон тут — вона, і погрожувала їм.

— Не хвилюйтеся, ви не помрете. Просто повернетеся до села непридатним товаром. Або ж зумієте стати гідними. Якщо маєте бойовий дух — доведіть це, — докинула Міо.

Вона повторювала слова, які Томое заздалегідь наказала їй завчити. Міо попросили зіграти роль демонічної інструкторки, і вона погодилася. До Академмістечка з Макото вона однаково не їхала, тож вільного часу мала вдосталь. То чому б не подивитися на тренування? Так вона міркувала.

Погрози Томое та гучні слова Міо лише підживлювали справжні наміри оґрів. Якщо до ночі ті наважаться й покажуть результат — цього вистачить, тож Томое не надто переймалася їхнім теперішнім жалюгідним виглядом.

Радше так: приблизні здібності оґрів вона вже з'ясувала, тож справжнє тренування офіційно почнеться завтра. Його метод запозичено зі світу зі спогадів Макото — щоправда, з чималою домішкою непорозумінь і перекручень.

Назвала його Томое точнісінько так, як було у видобутих нею даних, — табір підготовки. Задум був її власний, але спиралася вона на спогади Макото, тож узяла літери Т (від «Томое») і М (від «Макото») — і вийшов ТМ-табір підготовки.

— Ку-фу… Тепер ми на крок ближчі до продажу ліків. Який чудовий задум: він і прославить нашу торгову компанію, і допоможе збирати відомості! Ось і знайшлося зернятко ідеї, що неодмінно здивує пана Макото, — прошепотіла Томое.

Навіть якби Міо й розчула, що каже Томое, однаково мало що зрозуміла б, тож лише дивилася, як лісові оґри, хитаючись, бредуть назад. І те, що вона й не подумала подати комусь руку допомоги, було цілком у дусі Міо.

— Покупець — бог!

— Я ретельно підрахую прибутки!

— Купуйте ліки Торгової компанії «Кудзуноха»!

— Коли потрібна допомога — я завжди поруч!

Ось такі гасла вигукували лісові оґри, старанно тренуючись. Наступного дня їх можна було побачити за тренуваннями на околицях. А до гасел домішувалися ще й верески та крики.

«Надто тихо говориш!», «Усмішка надто млява!», «Бракує самоусвідомлення!», «Слабак!», «З тобою нецікаво!» Часом за такими безпідставними приводами на них сипалися й побої — під час фізичної підготовки, відпрацювання бойових прийомів, прихованого пересування та збирання інформації. А ще їм і в голову, і в тіло втовкмачували знання про г'юманів.

Табір підготовки Томое, що промиває мізки страхом, працює й донині.