Розділ 64 — Плітки — героїня Лімії 2

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Рівень 188. Героїня.

Саме такого рівня нині досягла Отонаші Хібікі. Король вважав, що про це повинен дізнатися весь світ. Героїня, яка зійшла в Лімію, вже встигла взяти участь у війнах середнього масштабу проти раси демонів — у самому королівстві та сусідніх країнах.

Насправді подорожі між країнами забирають чимало часу.

Проте королівство надало загонові магічний пристрій для телепортації, а Гільдія купців і Гільдія авантюристів дозволили без обмежень користуватися своїми телепортаційними формаціями. Завдяки такому привілейованому транспорту вони могли дотримуватися графіка, який за звичайних умов був би неможливим.

Дівчина, яка вважала расу демонів чудовиськами, спершу здивувалася, побачивши в них синю шкіру й зовнішність, надзвичайно схожу на людську. Вона вагалася, чи битися з ними, але після низки сутичок, побачивши загибель і своїх товаришів-солдатів, і ворожих, поступово змирилася з безперервною боротьбою, у якій кожен прагне забрати життя іншого.

Магічні звірі, здатні розуміти людську мову, раса демонів, а також г'юмани.

У її нинішній системі цінностей усі вони стоять на одному рівні, і цей принцип досі не змінився. А впоратися з жорстокістю, яка за звичайних умов суперечила б її ідеалам і вірі, Хібікі змогла тому, що дійшла власного висновку.

Королівство саме цього й домагалося, посилаючи її до різних країн. Адже в державі, що стоїть на передовій війни, немає часу на безтурботні екскурсії.

Понад усе важливі товариші, що б'ються поруч із нею. Серед усього цього гамору їхнє життя, безперечно, важить більше, ніж життя незнайомця. А якщо це супутники, які пройшли з тобою весь шлях, — і поготів.

Якщо береш участь у війні й знову і знову йдеш у бій…

…то найглибше в душі солдата, що воює, закарбовується не рішучість, а жага пережити бій разом із товаришами, яким довіряєш свою спину.

І ось тепер…

Хібікі лежала в королівському замку. Вона щойно пережила надзвичайно тяжку битву.

Билася вона не з расою демонів, проте несподівано дістала поранення. Хібікі повернулася до замку, щоб залікувати рану, і тепер одужувала.

Її супутники також дістали тяжкі поранення й лікувалися в іншій кімнаті. Стан загону можна було назвати повним розгромом.

Поки що їм удалося телепортуватися назад, але звичайним переполохом справа не обійдеться. Героїня та її загін повернулися такими виснаженими, що, здавалося, ось-ось упадуть, тож нічого дивного.

«Кю-ю-ун…»

Стривожений голос долинув зі срібного пояса — священного скарбу, що обвивав її талію.

У цьому поясі мешкав її звір-охоронець, Срібний Вовк. Він також постраждав у бою й тепер повернувся всередину пояса, щоб відновитися.

— Зі мною все гаразд. Ти теж відпочивай і лікуйся. Навіть коли рани зцілено магією, це не означає, що сили одразу повертаються, — сказала Хібікі.

Цей відпочинок мав відновити витривалість і магічну силу та зняти втому. На щастя, хоч загін і зазнав розгрому, цього разу ніхто не дістав смертельних поранень.

Це стосувалося й Срібного Вовка.

Та думки Хібікі були зайняті зовсім іншим.

(За нашими планами я мала б зійтися з одним із генералів раси демонів лише через три місяці. Думала, тоді й станеться моя перша…)

Під «першою» вона мала на увазі поразку або настільки тяжку перемогу, що вона майже нічим від поразки не відрізнялася. Героїні, чиї здібності вже заслужили загальну пошану, серйозне випробування випало набагато раніше, ніж очікувалося.

Якщо точніше, Хібікі відчувала гірке розчарування й досаду. Навіть найближчим товаришам вона про це не говорила.

(Навіть швидкість Навал не змогла йому протистояти.)

За типом бійця Навал була схожа на Хібікі: мечниця, чия головна зброя — швидкість. Гнана ненавистю до раси демонів, вона виходила на поле бою лише заради помсти. Та хоч і не раз конфліктувала з Хібікі, тепер стала її товаришкою по загону, що билася поряд із нею в першому ряду.

За швидкістю Навал перевершувала Хібікі. Наскоками з відступами та серіями ударів вона брала гору над супротивниками, до того ж була дуже кмітлива. Віком і статурою Навал майже не відрізнялася від Хібікі. Її попелясто-біляве, майже біле волосся поруч із Хібікі робило їхню пару вельми помітною на полі бою.

(І захист Бредди було зламано.)

За своїми здібностями Бредда відповідав рівню лицаря основного війська. Спершу його сил аж ніяк не вистачало, щоб потрапити до загону героя, однак завдяки таємному привілею королівства його силоміць приставили до них. Учасники загону не знали, що він належав до королівського роду й мав законне право успадкувати престол.

Однак нездарою він не був. Приєднавшись до товаришів, Бредда визначився зі своїм місцем і наполегливо вдосконалювався. У результаті тепер він відігравав у загоні важливу роль.

Його спеціалізацією був захист. Він то перехоплював атаки, спрямовані на тил, то виходив уперед проти швидких ударів, з якими не впорувався авангард, і проти тих, від яких неможливо ухилитися. Його можна назвати муром, що оберігає своїх і водночас дає відсіч зовнішнім загрозам. У парируванні, точковому захисті, володінні метальною зброєю та миттєвих посилювальних закляттях Бредда перевершував Хібікі.

(І магія Вуді зовсім не подіяла.)

Вуді вважали геніальним магом і називали «магом-батареєю». Він спеціалізувався на магії величезної потужності й, правду кажучи, належав до тих, кому бракує рухливості, але уклав пакт із духом Вітру і, скориставшись властивою тому спритністю, здобув прізвисько «Рухома батарея Лімії». Не збагнеш, хвалять його так чи бояться. До речі, самого Вуді це прізвисько не тішило.

Його наступальна магія була незамінна в загоні, де більшість бійців покладалася на фізичну силу, а Хібікі знала небагато бойових заклять. Проте цього разу вона майже не подіяла. Раніше Вуді готували до служби придворним магом, але король запропонував долучити його до загону героїні. На вигляд він був невисоким хлопчиськом із дитячим обличчям, хоча насправді йому виповнилося двадцять п'ять — найстарший із товаришів.

(Ми звалили на Чію неймовірний тягар.)

Чія була цілителькою. Маючи великий запас магічної сили, вона спеціалізувалася на лікувальній і підтримувальній магії. Як і Вуді, дівчина товаришувала з духами. Зазвичай духи недолюблюють магів, для яких магія духів не є основною, тож це був рідкісний випадок. Дружила вона не з духом Вітру, а з духом Води. Її максимальний запас магічної сили, як не дивно, дорівнював запасові Хібікі. Колись Чію ледь не принесли в жертву, але Хібікі з товаришами її врятували; відтоді вона подорожувала з ними, а згодом офіційно приєдналася до загону. У лікувальній магії Чія була для Хібікі вчителькою. Звісно, після цілковитої поразки загону саме вона витратила на зцілення найбільше магічної сили і тепер спала глибоким сном.

Хібікі, Навал, Бредда, Вуді й Чія.

Таким був загін героїні Лімії. Усі п'ятеро — г'юмани.

Від прибуття Хібікі до цього світу минув лише місяць. А скільки всього вона встигла пережити! Суцільна буря злетів і падінь.

Коли на третій день перебування тут Хібікі зареєструвалася в Гільдії авантюристів, її рівень становив 120.

У безперервних боях її рівень зростав.

І все ж цього разу вона зазнала поразки.

Кутики її губ поповзли вгору.

Десь глибоко всередині народилося дивне тремтіння, яке хвилею розходилося всім тілом.

Прибувши до цього світу, Хібікі обрала бойовий стиль, що спирався на швидкість і володіння мечем.

Її фізична сила була значно більшою, ніж удома, тож вона могла б користуватися й великим дворучним мечем. Але, врахувавши склад загону й доступну зброю, зрештою зупинилася на півтораручному мечі.

У королівстві такою зброєю мало хто користувався. Катан тут не існувало, і Хібікі довго не знала, що обрати. Зрештою вона зупинилася на зброї, назву якої її вчитель історії в попередньому світі дослівно перекладав як «меч-байстрюк».

Примітка перекладача: півтораручний меч англійською — bastard sword, а слово bastard дослівно означає «байстрюк», «позашлюбна дитина».

Зазвичай Хібікі тримала цей меч однією рукою, а коли хотіла вкласти в удар усю силу — обома. Спробувавши його в ділі, вона переконалася, що він напрочуд зручний, і прив'язалася до нього.

Кендо, яким вона займалася вдома, навчало передусім дотримуватися правильної дистанції та випереджати рухи супротивника, а не просто рубати мечем. Тепер ці навички чудово допомагали їй. Хібікі раділа, що навіть із західним клинком роки тренувань не пропали дарма.

Тепер її улюблений меч зламався навпіл. Дівчина підшукувала новий і з жалем дивилася на довге руків'я, від якого лишився тільки уламок леза.

Спершу Хібікі думала витратити свій шалений запас магічної сили на вивчення наступальних заклять, але, уявивши, як доведеться зосереджуватися на арії посеред бою, відмовилася від цієї ідеї.

Зрештою вона вирішила вивчити лише закляття, що вкриває зброю магічною силою, бар'єр із короткою арією, простий у використанні, та самозцілення.

Наче готуючись до миті, коли залишиться сама, Хібікі створила набір умінь, із яким могла покладатися на себе. Досі вона не програвала жодного двобою й гадала, що зазнати поразки зможе хіба тоді, коли опиниться в оточенні.

Але реальність була іншою.

Усю її групу перемогла одна-єдина істота. До того ж — у прямому зіткненні.

Не було ані складного плану ворога, ані хитрої тактики, яка дозволяла б передбачати їхні рухи. Нічого такого.

Створіння просто з'явилося — і змусило Хібікі скуштувати гіркоти поразки.

Лише інстинкти, неймовірна сила ударів і божевільно міцний захист.

Навал і справді рухалася швидше за нього. Вона нападала, мов вихор, а коли істота встигала відреагувати й замахнутися — мечниця вже вислизала з-під удару.

То чому ж вона програла?

Відповідь проста.

Бо атаки Навал не змушували супротивника навіть здригнутися. Її клинок, можливо, здавався слабшим за півтораручний меч Хібікі, але був наділений магічною силою й мав неабияку гостроту. У поєднанні зі швидкістю мечниці його ріжуча сила значно зростала. Проте цього просто було замало.

Попри втому, бійці крок за кроком нарощували завдані ушкодження. І врешті їм удалося відтяти одну з ніг чудовиська.

Нехай і після довгих зусиль, але вони таки зробили крок уперед, і загін сповнило відчуття успіху.

А наступної миті нога відросла, і створіння продовжило бій, наче нічого й не сталося.

Саме тоді в загоні, що досі діяв бездоганно, з'явилася тріщина.

Навал потрапила в чорну нитку, і, поки її рухи були скуті, дістала нищівного удару. Чія відчайдушно намагалася зняти дію нитки й зцілити її, але всі розуміли: Навал уже вибула з бою. Ось що стається з мечницею, яка приймає прямий удар, стоячи на місці.

Після падіння Навал Хібікі довелося ухилятися від значно більшої кількості атак. Зросло й навантаження на Бредду. Хоч Бредда й був майстром парирування, це не означало, що він ніколи не дістає ушкоджень. Його рухи сповільнювалися, аж поки він теж не впав. А потім…

Поки Чія зосереджувалася на лікуванні когось одного, Вуді вже не міг виснажувати чудовисько самими лише атаками на магічній силі. Хай там як було з дієвістю бойової магії, ворог зовсім не змінював рухів, і це наганяло на них жах.

Хібікі сама тримала передню лінію, підтримуючи себе самозціленням і бар'єром, але коли одна людина виконує роботу трьох, ясно, чим це рано чи пізно скінчиться. Відтоді як вони зрозуміли, що їхні атаки не діють, Срібний Вовк — звір-охоронець — перехоплював якомога більше атак, яких не міг зупинити бар'єр. Він витримав чимало потужних ударів, а коли його рухи сповільнилися, дістав ще кілька й упав.

Чія перенесла зцілення на Хібікі, але навіть так не встигала. Підтримувальна магія Вуді обірвалася. А чудовисько, неквапливо атакуючи, продовжувало випльовувати чорні нитки з задньої частини тіла.

Зцілення та підтримка припинилися.

Холодний піт і паніка наростали.

Однією лише силою атаки та захисту ворог поволі розчавлював їх. Товариші впали. Хібікі навіть не знала, чи всі вони ще живі.

Вона обома руками завдала такого потужного удару, що одна з ніг чудовиська ледь не відвалилася, а потім відтяла її на зворотному русі клинка.

І, як раніше, відтята кінцівка розсипалася чорними частинками.

І… як і раніше, відросла.

— Фу-фу… фу…

Тепер Хібікі огортав відчай. Вона не переможе. Безперечно, не переможе. Ні, це навіть не можна назвати боєм. Дівчина й сама не розуміла, чому з її вуст вирвався сміх.

Магічна сила, яку всі так вихваляли, давно вичерпалася. На тіло навалилися небачені раніше важкість і втома.

Зібравши останні сили, Хібікі зміцнила тіло магією. Її постать огорнуло червоне сяйво.

«Я можу перемогти».

Рішучість у її очах ще не згасла.

— Я ще можу битися! Ну ж бо, йди сюди!

Сили рухатися давно її покинули. Лишалося тільки контратакувати.

«Шяґя-ґя-ґя-ґя!»

Видаючи чудернацький бойовий клич, восьминоге створіння рвонуло до Хібікі й спробувало змести її однією з передніх кінцівок.

У відповідь дівчина…

…ступила вперед, розвернулася й замахнулася мечем для удару згори.

Ніхто не знав, чи прицілилася вона свідомо, але лезо пройшло над іклами чудовиська й влучило просто в його надміру блискучі очі.

Зазвичай Хібікі вважала б це вдалою контратакою. Однак зараз вона намагалася не стільки відбити удар, скільки завдати свого одночасно з ворожим. Зрозумівши, що інакше не перемогти, вона свідомо пішла на взаємне ураження.

— Кх…

Мабуть, удар пошкодив якийсь внутрішній орган: кров уже підступала до горла.

Інакше й бути не могло. Адже Хібікі, замість ухилитися від удару в живіт, ступила назустріч і прийняла його на себе.

«Я помру?»

Відсторонено подумавши про це, Хібікі підвела голову, і останнім, що вона побачила, було…

…не жорстоке поле бою, а спокійна рівнина.

— Як?..

Разом із запитанням із рота потекла кров. Свідомість почала стрімко згасати, і Хібікі вже не могла її втримати.

Так героїня Лімії, Отонаші Хібікі, вперше скуштувала справжньої поразки. Цілковитої, без жодного шансу перемогти своїми нинішніми силами.

Її супротивник не належав ані до раси демонів, ані до магічних звірів.

Це було лихо — ненависний чорний павук, що блукає світом і пожирає все на своєму шляху.

Хібікі поки не знала його справжньої природи. Звісно, вона також не здогадувалася, що останній удар по оку тимчасово втамував голод павука й змусив його піти.

Занурена у спогади про бій, Хібікі раптом прокинулася в ліжку й судомно вдихнула. Збудження охопило все тіло, наче вона знову опинилася на полі бою. Лише після кількох глибоких вдихів дівчина нарешті заспокоїлася.

— Я переможу. Обов'язково. Дякую за поразку… Ось побачиш.

Можливо, через поразку її репутація впаде, але Хібікі це не хвилювало. «Я з'ясую, що то за створіння, і переможу його». Тепер у неї з'явилася чітка мета.

Цей світ нарешті подарував їй відчуття поразки й досади, якого раніше вона не могла зазнати, хоч як того прагнула. Саме тому Хібікі й подякувала павукові.

П'ятеро бійців близько двохсотого рівня змусили чорного павука відступити.

Репутація Хібікі не впала — навпаки, тільки зросла. Зазвичай зустріч із чорним павуком означала кінець. Ця загроза була такого рівня, що навіть Гільдія авантюристів збирала високорангових авантюристів, приписаних до країни, формувала магічний загін і обстрілювала павука здалеку, щоб змусити його відступити.

Звістка про їхнє протистояння приголомшила королівство й піднесла славу героїні Отонаші Хібікі ще вище.

Усе це сталося за день до того, як Макото звільнив чорного павука від голоду.

———

Примітка автора:

Між викликами героїв існує певна різниця в часі.

Якщо точніше, порядок такий: спочатку викликали героя-чоловіка, потім героїню, а вже після них — Макото. Вважайте, що між кожним викликом минав місяць.

———

Лічильник відтятих ніг: загін Хібікі — 2.

Лічильник відтятих ніг: Макото — стільки, що вистачило б відбудувати Токійську вежу.