Розділ 65 — Плітки — герой Ґрітонії 2

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Герой 389-го рівня.

На той час, коли учасники загону героїні Лімії зустрілися віч-на-віч і вийшли на поле бою, Імперія — незмінний срібний світ — уже вела бої на лінії оборони проти раси демонів.

І головну роль у цих боях, само собою, відігравав герой, що вирізнявся в Імперії своїм рівнем, — Івахаші Томокі.

Нині в Імперії є й найсильніша з г'юманів, 920-го рівня, але вона, замість перейматися війною з расою демонів, готується до іншої загрози. Найбільше ж на війні зробив Томокі.

Імперія без жодних церемоній кидала його на численні поля битв, і Томокі, як від нього й вимагали, бився. Так у боях і відточувалася його майстерність.

До Гільдії авантюристів він записався вже другої ночі після прибуття в цей світ. Виміряний тоді рівень становив 98.

…А далі рівень почав зростати з неприродною швидкістю.

Спершу Томокі як героєві сказали, що його мета — Софія. Та дівчина, яку звуть «Вбивцею Драконів», має 920-й рівень.

Десь, певно, існували й сильніші за неї. Томокі охоче вирушав на битви, а Імперія — точніше, друга принцеса Лілі — опікувалася ним і надавала всіляку підтримку, пришвидшуючи його розвиток.

Імперія приховувала героя від сторонніх очей і бачила в ньому майже виключно засіб для війни.

Часом він тріумфально повертався міськими вулицями, але через суцільні обладунки й показний шолом більшість навіть не знала, який він на вигляд.

Будні він здебільшого проводив у замку. Хоча, правду кажучи, його буднями точніше було б назвати поле бою.

— Отже, рівень героїні Лімії — 138? Чи зможе вона допомогти мені з цим?

Томокі спитав про це в принцеси, яка розповіла йому про іншу героїню, Хібікі, — не щоб посміятися з героїні, а цілком щиро. Як-не-як, її рівень — лише третина його власного. До того ж воювати пліч-о-пліч із нею йому було трохи тривожно.

— Її викликали зовсім нещодавно. Що буде далі, ми ще не знаємо, пане Томокі.

Принцеса шанобливо зверталася до Томокі «пане» й відповідала з усмішкою. Спершу вона здавалася Томокі бездоганно вихованою й холодною дівчиною, але з часом це враження пом'якшало, і тепер він назвав би її доброю шляхетною принцесою.

Саме про такий тип дівчат Томокі й мріяв. Він тішився, гадаючи, що це теж дія його демонічних очей.

Першого ж дня після появи в цьому світі Томокі водили по багатьох місцях — і тоді ж його потай дослідили. Тож демонічні очі, про які принцеса вже знала, ніяк не могли на неї подіяти: вона вжила заходів, щоб вони не впливали на імператорську родину.

Томокі й гадки не мав, що його досліджували, тож досі вірив, що про його демонічні очі ніхто не знає, і анітрохи в цьому не сумнівався.

Томокі нікому не розповідав ні про демонічні очі, ні про свою особливу властивість — невмирущість. Йому не хотілося ділитися здібностями, які могли б справити на інших погане враження або стати його козирем. Про невмирущість поки й справді ніхто не дізнався.

— Хм, твоя правда. Я теж починав із дев'яносто восьмого, тож вона швидко підніметься.

Поки що це лише задум, але Імперія вже обговорювала, як захопити одну з баз раси демонів. Тільки план цей масштабний, і без допомоги Лімії тут ніяк не обійтися. Тому й чекали, доки героїня Лімії стане достатньо сильною, щоб від неї була користь.

Саме тому про героїню Лімії, Отонаші Хібікі, Імперія вже мала найсвіжіші відомості від шпигуна в Королівстві Лімія. Точні дані надходили з того далекого краю.

Тож не дивно, що Томокі, який дізнався про цей план у замку, захотів більше знати про героїню Лімії.

— Але чому ви раптом так зацікавилися героїнею Лімії, пане Томокі? Невже… ви знайомі? — запитала Лілі.

— Та ні. Ім'я я чув, але ніколи її не знав. Їй же вісімнадцять? Звідки б мені знати дівчину на три роки старшу за мене?

— То, може, тому, що вона вродлива? Уже захотів її собі? — ласкаво запитала Лілі.

— Що, ревнуєш? Не переймайся, мені й тебе, й решти дівчат цілком вистачає.

— …Невже? Якщо колись забажаєте когось іншого, тільки скажіть. Для могутнього чоловіка природно хотіти жінок. Я вас не засуджуватиму, — солодко прошепотіла Лілі йому на вухо.

— Так і зроблю. Коли захочу когось, не приховуватиму, — задоволено погодився Томокі.

— От і добре, — усміхнулася Лілі.

— До речі, щодо боїв…

— Дайте подумати… Схоже, частину північно-західної лінії прорвано, тож якщо виступати, то, мабуть, туди.

— Ясно. То що робитимемо?

— Спершу пообідаємо. Я ж саме по вас і прийшла.

— А, точно. Гаразд, ходімо до круглого столу.

— Так, пане Томокі.

У супроводі кількох служниць вони разом залишили кімнату.

Покої Томокі розташовувалися безпосередньо біля покоїв другої принцеси — запобіжний захід, щоб не сталося нічого непередбаченого.

На поверсі, куди спершу допускали лише членів імператорської родини, тепер жив герой, не пов'язаний ні з ким кровною спорідненістю, тож переполох цілком зрозумілий.

— Я, Лілі Фронт Ґрітонія, вирішила присвятити себе служінню герою, пану Томокі. Хочу оселити його поруч зі своїми покоями, щоб мати змогу бездоганно підтримувати його.

Раптова заява другої принцеси спершу збентежила імператорську родину. Та наступні її слова одразу всіх заспокоїли.

— Саме тому я відмовляюся від права успадкувати трон. Державними справами нехай опікуються інші. Прошу тільки прихильно ставитися до героя.

Здебільшого проти її пропозиції виступали фракції, що боролися за імператорський трон, — угруповання її брата й сестри. А тепер ця політична суперниця сама заявляла, що сходить зі сцени. Що може бути для них приємніше?

Щоправда, лишалися ще права, якими володіла принцеса Лілі. Імператорська донька, що брала участь у запеклій політичній боротьбі за престол, мала їх чимало. Що буде з ними далі — ось що привертало загальну увагу.

Вельможі, брати й сестри принцеси, які це розуміли, швидко замовкли й чекали, що вона скаже далі.

— Майже всі підприємства й державні справи, якими я опікуюся, я планую розподілити між усіма присутніми. Прошу залишити мені лише невелику частину, яка може стати силою героя. Конкретно — у військовій справі, але оскільки технології, якими володіє Імперія, відкриті для всіх і перебувають у спільній власності, зосередити військову силу у своїх руках я не можу. Усе інше я планую передати належним порядком.

Здійнялися радісні вигуки й гомін. Принцеса Лілі завдяки своїй кмітливості заснувала чимало підприємств. Навіть без військової частини отримати все інше — більш ніж достатньо.

Так вельможі, брати й сестри принцеси остаточно замовкли. Усе, як вона й задумала.

Наступним залишався її батько — імператор.

Звичайно, він запитав, чому донька так раптово зреклася престолу. Навіть із появою героя реалістичніше було б правильно використати свій вплив і значно посилити політичні позиції. До того ж, зважаючи на весь попередній шлях принцеси, це був би природний висновок. Та й насправді друга принцеса Лілі й так була найближчою до героя. Щоб підтримувати його, їй не було потреби виходити з боротьби за трон.

— Імператором стане той, хто успадкує волю батька. А я хочу успадкувати волю мами. Матінка була щирою вірянкою Богині й вірила в неї до самого кінця. Мені дуже прикро, батьку, але я успадкую волю матері й буду поруч із героєм, якого послала Богиня.

У залі, де ухвалювалися найвищі рішення держави, поволі вщухало відлуння цих слів, що вибухнули, мов бомба. Брати й сестри, батько та високі вельможі знали, як глибоко принцеса Лілі любила матір, і дехто навіть розчулився до сліз.

— …Пробачте мені мою свавільність. Разом із паном героєм я неодмінно знищу расу демонів і покажу вам, що ми відродимо прекрасну землю Елісіону.

Вона залишила собі лише стільки справ, скільки вважала потрібним для допомоги герою.

Того дня Лілі зійшла зі сцени політичної боротьби. Чимало хто вбачав у цьому якусь змову, але відтоді вона самовіддано підтримувала героя й ділом розвіяла їхні сумніви.

І тепер…

Томокі й Лілі прийшли туди, куди їх кликали, — до круглого столу.

Сад навіть у ці неспокійні часи буяв зеленню, що тішила око кожного, хто на неї дивився. У самому центрі саду зібралося чимало людей і стояв круглий стіл — у прямому сенсі слова.

Цей сад колись був улюбленим місцем матері Лілі. Тепер принцеса дозволила Томокі користуватися ним для відпочинку. Раніше стороннім сюди було зась, тож відкриття саду справило на знать неабияке враження. І водночас підвищило авторитет тих, хто підтримував героя.

Траплялися серед них і пихаті та зарозумілі, проте, на думку Томокі, політики — це вояки без жодних перспектив. Почасти так було через їхні упередження й закостенілі цінності, але вони віддані принцесі, тож про бунт і не думали, а вона анітрохи не підозрювала їх у зраді.

— Пане Томокі! Уже все готово. П-прошу сюди!

— Братику, ти запізнився!

— Я пожертвувала часом на дослідження, щоб прийти. Не змушуй більше так довго чекати… Хоча розумію, що ти заклопотаний.

Ті троє, що зустріли Томокі й Лілі, були його супутницями. Якщо вже наслідувати круглий стіл, то це — лицарки Круглого столу Томокі.

Першою, нервово кличучи Томокі сісти поряд, озвалася Ґінебія — гвардійка, яку вважали найсильнішою лицаркою Імперії з-поміж тих, хто охороняє знать. Колись вона була підлеглою Лілі й її близькою подругою, а тепер охороняла лише Томокі й принцесу.

Хоч вона й дівчина, та досконало відточила мистецтво захисту й роль «стіни». Магічний інструмент, який їй дали, теж призначений для оборони, а її професія названа на честь Вищого Дракона, славетного своїм захистом, — Ґроунт. «Гвардійка Ґроунт» — так зветься її унікальна професія.

Ґроунт живе в найбільшій пустелі світу; кажуть, це дракон із найміцнішим захистом. Цього дракона знають і під прізвиськом «Піщана Хвиля».

Наступною озвалася та, що юним голосом назвала Томокі братиком, — Мора. Як і підказував голос, це була дванадцятирічна дівчинка. Її називали духовною заклиначкою драконів: вона володіла особливою технікою виклику — викликом драконів. Виросла Мора в місцевому селі, у роді жриць, але те село знищила навала раси демонів. Лілі взяла дівчинку під опіку, і зрештою та стала супроводжувати Томокі.

Дівчинка, що закликає драконів, не мала унікальної професії, як Ґінебія, але й її професія рідкісна: у світі нею володіють лічені одиниці.

Останньою, невдоволено поскаржившись, озвалася Юкінацу. Родом вона із Союзу Лорел, але, шукаючи місце, де могла б вільніше займатися дослідженнями, зрештою почала працювати на Лілі. Почувши численні оригінальні ідеї героя, вона вирішила супроводжувати їх. Поєднання обладунків і магії, величезна сила ритуальних знарядь, копії так званих священних скарбів — до створення всього цього вона мала ненормальний інтерес; дослідниця до мозку кісток.

Особливо в галузі обладунків і магії вона обрала цілком інший підхід, ніж гноми, і через ці небезпечні погляди її вигнали із Союзу. Її професія — «Форс-плеєр». Це рідкісна професія, якою серед алхіміків володіють лічені одиниці.

Наразі ці троє й були супутницями Томокі. Принцеса в боях участі не брала, тож підтримувала їх із тилу.

Усі з нетерпінням чекали на спільний обід за круглим столом у саду — цю ідею запропонував сам Томокі. Поза боєм він рідко бував поруч із ними, тому дівчата, яким хотілося побути з ним бодай трохи довше, особливо цінували такі хвилини.

Лілі таємно вжила заходів проти демонічних очей лише для імператорської родини, а для решти нічого не зробила.

Ні для Ґінебії, ні для Мори, ні для Юкінацу. Демонічні очі так довго діяли на них, що дівчата вірили: прихильність до Томокі виникла сама собою, а почуття народилися в їхніх серцях природно.

— Ваша високосте, пан Альберт просить перевірити документи до наради.

— Ох, братові закортіло згадати про це саме посеред обіду! Яка прикрість. Пробачте, пане Томокі, мені доведеться ненадовго відійти. Коли вирушатимете на поле бою, я неодмінно прийду вас провести, тож не йдіть, не попередивши мене, гаразд?

Саме тієї миті, коли принцеса збиралася сісти за круглий стіл, до неї підійшла камеристка й заговорила.

— О, якщо це прохання пана Альберта, нічого не вдієш. Ми тут пообідаємо, а потім я відпочиватиму. Якщо доведеться знову вирушити в бій, обов'язково тобі скажу.

Томокі знав брата Лілі й не дорікав їй за виклик. Він давно звик, що таке час від часу трапляється. Хоч тепер принцеса цілковито зосередилася на підтримці героя, раніше вона керувала безліччю справ і все ще була заклопотана.

— Зрозуміло. Тоді, Ґінебіє, покладаюся на тебе.

— Покладіться на мене.

Ґінебія слухняно прийняла доручення. Її відданість принцесі, схоже, залишилася незмінною.

Лілі задоволено кивнула й пішла слідом за камеристкою з саду.

POV Лілі

— Як просувається робота?

— Поки що чудово. Здатність героя пристосовуватися — справжнє диво. Мене особливо вразило, як він орудує божественним списом, навіть не сидячи верхи.

Для нього це було цілком природно.

Івахаші Томокі був сумісний з усіма магічними інструментами. Тому Імперія дозволила йому вибрати будь-що зі скарбниці, де зберігалися надзвичайно досконалі зброя й обладунки.

Першим він узяв зовсім не зброю, а перстень-сховище, здатний утримувати всередині різні предмети.

Потім, ретельно випробувавши зброю, Томокі відібрав дванадцять одиниць і повністю заповнив ними перстень. Лише після цього почав підбирати броню, яку відразу підганяв на тренувальному майданчику.

Він вибрав гумовий костюм, що щільно облягав фігуру, і металеві накладки, які прикривали окремі частини тіла й були посилені захисною магією. В Імперії це спорядження вважалося доволі могутнім, але ніхто не міг із ним упоратися. Тож дозвіл на його використання дали швидко.

Звісно, весь час ходити в такому обтислому костюмі він не міг, тому спорядження готували спеціально для битв.

Згодом Івахаші Томокі видали для повсякденного носіння кілька магічних предметів, що створюють високоефективний бар'єр проти чорної магії та фізичних атак. Чуття самозахисту — річ добра. Серед них були шедеври, випробувані в Пустищі на краю світу, — «Глиняна Егіда» та багато інших.

Усе йшло просто чудово.

Срібні чоботи, подаровані Богинею, теж виправдовували себе: навіть після тренувань, набагато важчих за звичайні, чи безперервних боїв Томокі надзвичайно швидко позбувався втоми.

— А як реагує його тіло? Наскільки вплив зілля на нього відрізняється від впливу на інших г'юманів?

— Тут також усе гаразд. Ці засоби всього лише скорочують життя. З іншими піддослідними теж жодних проблем.

— Он як. Чудово.

У його їжу підмішують еліксири, що прискорюють зростання й посилюють магічну силу та тіло. Я хотіла знати, чим їхня дія на нього відрізняється від дії на інших, тож наказала підмішувати той самий еліксир у їжу всім членам загону, крім себе. Щоправда, їхньої згоди я не питала.

Але добре, що все йде гладко. Побічні ефекти могли проявитися одразу й позбавити їх змоги воювати. А тоді це було б однаково, що ставити воза попереду коня.

Відмовившись від права на трон, я переклала всі набридливі проблеми на братів і сестер. Тепер можу зосередитися тільки на тому, що справді важливо. Що може бути прекрасніше?

Так. Мені зовсім не потрібен імператорський трон.

Зрештою…

Імперію…

…захопить Івахаші Томокі.

Я нашіптувала йому волю верховного володаря, науку правління й логіку короля-тирана.

Схоже, той хлопчина здобув силу, щойно потрапив у цей світ, а до того був нещасним. Я чула й розповіді про те, як його цькували дівчата довкола.

Коротше кажучи… він упивається величезною силою, що раптом йому дісталася.

Як зручно. Яка помилка.

Тому я граю дівчину його типу й зачаровую його. Можна сказати, справу вже наполовину зроблено.

Коли я запросила його до себе після вечірнього прийому, він не відмовився.

Навпаки, після цього він став значно самовпевненішим і навіть змінив манеру говорити про себе на більш грубу та владну. Судячи з усього, він також устиг зблизитися із Ґінебією, Морою та Юкінацу.

Байдуже.

Нехай Томокі хоч цілий гарем собі заводить. Я навіть допоможу.

Що міцніше він прив'язаний до влади й трону, то краще.

Досить влити солодку отруту в це слабке, скалічене цькуванням серце — і він і не подумає піти проти мене. Безсумнівно, він гадає, що це він сам захотів стати королем і заволодіти Імперією.

Звісно, усе це — коли перемогу над расою демонів буде остаточно здобуто. Без цього нічого не станеться.

Коли настане той час, я — «та, що стала його вірною рабинею», — підтримаю його в усьому, чого він захоче.

Не можна випускати з уваги й інші держави.

Герой, посланий Богинею, — цей юний зародок тирана — підказав мені справді чудову ідею.

Саме час переходити від дослідів до практичного втілення — заради дня, що невпинно наближається.

Досліди з еліксиром уже можна завершувати. Цей алхімік середніх літ справді добре мені прислужився.

— То над чим тепер працюватимемо? Я знаю… Може, щось для ге… ро… га?

— На цьому досить. Дякую за службу.

Рукав мого білого вбрання поволі забарвився темно-червоним.

Набагато зручніше наймати людей, які не знають справжньої мети роботи, й давати їм лише окремі виробничі інструкції. Так можна поставити виробництво на потік.

Я — особа, віддана Івахаші Томокі, тож мені не потрібні докази того, що я створювала щось шкідливе для його тіла. І ті, хто про це знає, мені теж не потрібні.

Я на чолі й кілька здібних дослідників — такою командою ми отримали цілком достатні результати. Тепер я так само по черзі покінчу з ними. Бездоганно.

Чоловік середніх літ із застиглим на обличчі «Чому?» упав і перестав функціонувати.

Кинджал, що був у моїх руках, я передала камеристці, яка чекала біля входу. В її очах не було й проблиску власної волі.

— Прибери тут усе й спали цей будинок. Хочу, щоб у кімнаті залишився сам попіл. Ти також згориш — разом із дорогою тобі людиною он там. Зрозуміла?

Я повільно нашіптувала їй докладні вказівки, а потім вклала в долоню кинджал.

Чудово.

Переконавшись, що камеристка зібрала всі документи, я зняла одяг і обернула його на попіл.

Вище пояса на мені тепер сама білизна, але мене це не обходило. Однаково я телепортуюся до своєї кімнати в замку, тож ніхто не побачить.

Треба поспішати до Томокі. Сьогодні на нього чекає бій у північно-західному районі.

Але перед тим…

— А тепер — розробка тієї чудової зброї, про яку розповів мені пан герой.

Повернувшись до своїх покоїв, я перевдяглася й ще раз переглянула документи. Проєкт уже був розроблений досить ґрунтовно.

Це… зброя, що дає однакову силу і безсилим дітям, і старим, які втратили сили, і тим, у кого нічого немає. Кількість магічної сили не має жодного значення.

Справді чудова й «неупереджена» зброя. Зброя, що дає силу самим лише фактом володіння нею.

Поки інші держави візьмуться виробляти гірші копії й кидати їх на поле бою, війна вже скінчиться.

Раса демонів, Богиня та її релігія…

Я знищу їх усіх.

— Вогнепальна зброя. Здається, так вона називалася. Треба поспішити з її виготовленням.

Кінець другої арки — «Розділ із життя в Ціґе»