Розділ 67 — Подорож двох починається під зливою

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Вони обидві помітили аномалію.

Раптом виникла величезна аномалія — така, що сповнювала відчуттям утрати.

Ішов третій день відтоді, як Макото вирушив до Академмістечка.

І раптом їхній зв'язок із ним обірвався.

Проте в їхніх тілах нічого не змінилося. Пакт і далі діяв. І все ж, без сумніву, сталося щось украй ненормальне.

— Що це таке?! — вихопилося в Томое.

— Вако!.. — скрикнула Міо.

Томое й Міо перезирнулися, перевіряючи, чи це відчуття в них спільне. Було видно, що обидві в однаковому стані.

На порівняно вузькому тракті трохи віддалік від Ціґе неквапом мандрувала група, що прямувала просто до моря. Вирушили вони щойно, тож від міста відійшли ще недалеко.

Вимірюючи відстань до портового міста, вони водночас створювали якомога більше туманних проміжних пунктів. Ідучи шляхами, збирали відомості про села й місцевість і складали точну мапу околиць. Певна мета в них була, проте ці двоє мали звичку ще й роззиратися довкола, мов туристки.

Натомість для лісових оґрів, розосереджених довкола дівчат у різних напрямках, це була серйозна місія. Вони навмисне йшли бездоріжжям, зосереджено збираючи якомога більше відомостей про околиці, і слідом за Томое й Міо прямували до місця, де планували заночувати.

— Міо, ти теж відчула?! — запитала Томое.

— Так, я зовсім не відчуваю присутності Ваки!

Макото цього не пояснювали, але ті, хто уклав пакт, насправді можуть приблизно відчувати місцеперебування одне одного. Томое й Міо, якщо не зважати на ті рази, коли Макото приходив до Асори, щосили намагалися не заважати йому в подорожі. А де приблизно перебуває господар, вони й так знали.

До того ж сьогодні Шікі особисто доповів, що вони прибувають до місця, звідки їх перенесуть до Академмістечка. Завдяки цим двом обставинам обидві — а точніше, Міо — могли якось миритися з відсутністю Макото.

(Пані Томое, пані Міо, ви мене чуєте?! Рай… ні, пан Макото зник!)

Саме тієї миті до них думковим зв'язком озвався Шікі — новачок серед послідовників, що супроводжував Макото. На думковий зв'язок Томое й Міо Макото не відповідав. Вони відчували, що їхні думки навіть не доходять до нього. Тож за звістку від Шікі обидві були вдячні.

(Зник? Що ти маєш на увазі? Шікі, заспокойся. Говори ясно, щоб ми зрозуміли.) — озвалася Томое.

(Шікі, Шікі! Що з Вакою?! Вако!) — вихопилося в Міо.

(Ет, Міо, помовч трохи! Я саме про це й питаю. Від твого галасу ми ні на крок не просунемося!)

Побачивши нове джерело відомостей, Міо одразу накинулася з питанням, яке найбільше хотіла поставити. Але Томое, відчувши, що й на тому боці не до спокою, стримала власні емоції й осадила Міо.

(Шікі, ти кажеш, що він зник? Насамперед — де ти зараз?)

(Я на другому пункті перенесення на шляху до Академмістечка, у містечку під назвою Феліка. Щойно я сюди прибув, пана Макото вже не було. Я спитав вартового в зоні перенесення, але той сказав, що не бачив його, а тоді раптом присутність пана Макото… точніше, зв'язок між нами обірвався, і от…!)

Шікі рідко впадав у паніку. У минулому дослідник, він звик дивитися на речі відносно спокійно. Та навіть він запанікував, коли господар, що мав бути поруч, раптом зник.

(На попередній формації перенесення ви ж заходили разом?)

(Так, безсумнівно.)

(Угу, ясно. Ми теж утратили зв'язок із Вакою, але до колишніх форм не повернулися. Отже, Вака живий. Можливо, я прошу неможливого, та все ж заспокойся. Для нас це буквально грім серед ясного неба. Ми нічого не знаємо й навіть не можемо припустити, що сталося. Розраховуємо на тебе.)

Томое спершу поволі заспокоювала Шікі, щоб потім розпитати його. Силоміць стримувати нетерпляче серце й поводитися як звичайно було важко навіть для неї.

(З-зрозумів.)

(Слухай-но. Зникнення, звісно, могло бути раптовим. Але навіть так щось мало статися перед ним. Насамперед: той службовець не бреше?)

(Безперечно. Я був у паніці, тож наклав на нього сильне гіпнотичне закляття. У нього можуть проявитися наслідки, але можу сказати напевно: отримані відомості — не брехня.)

Говорив Шікі скупо, але було помітно, що він трохи заспокоївся. А те, що він, не стримуючись, наклав на г'юмана сильне гіпнотичне закляття, свідчило, у якому він був розпачі.

(Ясно. Тоді, може, щось сталося на попередній формації перенесення?)

Томое не стала допитуватися про згадані «наслідки» гіпнозу. Якщо в місці прибуття не було нічого підозрілого, проблема мала виникнути раніше.

(На попередній… Навіть якщо ви питаєте про попередню, на формації перенесення нічого не було підкладено. Ми ввійшли, як завжди, і нас огорнуло світло…)

(Шікі! Просто йди й шукай Ваку! Цієї ж миті! Невже його ніде немає в тому селі?!)

Міо, яка досі сяк-так мовчала, більше не витримала й гукнула. Поки Томое розмовляла з Шікі, вона нетерпляче притупувала ногою й гризла нігті на правій руці. З першого погляду було видно, як тяжко вона переживає через те, що не знає, де Макото.

(Міо! Це ще ненадовго, тож помовч! Ну як? Нічого не спадає на думку?)

(Світло… нас огорнуло світло, а потім… Точно, тепер я згадав!!)

(Угу! І що сталося?)

(Ледь помітно, але, здається, світло стало золотим. А потім, лише на мить, мені вчулося щось схоже на шум. Вака підвів голову, тож, гадаю, теж відчув ту саму аномалію. А коли я прибув до Феліки, пана Макото ніде не було. Сам я дістався безпечно, отже, це не збій перенесення. А після того я, на сором, утратив самовладання.)

Золотаве світло…

Томое знала лише дві можливості, кому може належати цей колір. Одна — Вищий Дракон, як і вона сама. А друга… Богиня. Золото — колір особливої магії. Зазвичай магія такого кольору мати не може.

(Хм, золотий, кажеш. Ти відчув якусь силу, коли колір змінився?)

(Ні, особливо нічого. Та й сталося все буквально за мить.)

Хоч формацію перенесення й створили г'юмани, вона була неабияким витвором. Томое перевірила її візерунок і будову ще до того, як Макото нею скористався, тож могла про це судити.

Якщо припустити, що «хтось» за одну мить утрутився в активацію й викрав одного з двох, кого переносили, то цей «хтось» мав неабиякі здібності — величезну магічну силу й глибоке розуміння магії.

(Шікі, як гадаєш, ти зможеш зараз піти до тієї магічної формації й перевірити, чи лишилися там сліди магічної сили?)

(Ні, це буде важко. Там уже готуються приймати наступне перенесення.)

(Ясно. Тоді точно встановити буде складно. Шікі, вирушай одразу до Академії. Документи для вступу Ваки ж у тебе? Спершу подай їх. А потім, якщо ти будеш в Академії, Вака зможе туди прилетіти. Якби він знову проходив перенесення від самого Ціґе, це викликало б підозри.)

(Е… Але, пані Томое, йти далі, коли ми навіть не знаємо, чи пан Макото в безпеці…)

(Саме так, Томое! Шікі ж був найближче до Ваки! Про що ти взагалі думаєш?!)

Заперечення Міо можна було зрозуміти. З таких вказівок вона вирішила, що Томое не усвідомлює всієї серйозності становища.

(Міо, слід виходити з того, що Ваку викрали. Винуватців, імовірно, можна звести до двох.)

(Що?!)

Так Шікі здивовано відгукнувся на слова Томое.

(Звісно, це якщо виходити з того, що золоте світло й той звук, схожий на шум, пов'язані з тим, що сталося. Іншого матеріалу для висновків у нас немає, а стояти склавши руки ми не можемо.)

(Це ж очевидно!)

Міо рішуче підтримала слова Томое. Стояти й дивитися, коли таке діється, вона аж ніяк не могла.

(Якщо наш пакт із Вакою досі діє, можна вважати, що там, куди його забрали, є якась перепона, яка блокує магічну силу ззовні. Золотий колір нагадує мені двох. Один — Вищий Дракон на прізвисько «Тисяча Барв», Рут. А інша… Богиня.)

Зазвичай Томое висувала численні припущення й лише після ретельних роздумів відсіювала можливості. Ось наскільки звузився тепер її погляд.

(Вищий Дракон і… божество, кажете? Справді, коли йдеться про золоту магічну силу, мені спадає на думку лише божество. Але не думаю, що Богиня стала б навмисне вдаватися до такого…)

Шікі не міг уявити, що божество навмисне вдалося б до такого безрозсудного вчинку. Золотаве світло промайнуло лише на мить, тож він навіть не подумав підозрювати Богиню.

(З Рутом я зв'яжуся сама. Але якщо це справді витівка Богині, боюся, у нашому теперішньому стані ми мало що зможемо вдіяти.)

Томое сказала це з гірким, сповненим досади обличчям, мовби ладна була заскреготіти зубами.

(Не може бути!) — вигукнула Міо.

(Тому, Шікі, вирушай до Академії. Усе, що ми можемо, — підготуватися так, щоб господар якнайшвидше зміг повернутися в Асору. Хоч як це дратує.)

(Гр-р… Але хіба він не може обшукати околиці?! Ще ж не певно, що це зробила Богиня!!) — заперечила Міо.

(Це… Ні, твоя правда. Не годиться керуватися лише розсудком. Гаразд, обшукай околиці Феліки. А як закінчиш — обшукай і все довкола Академії.) — поступилася Томое.

(Зрозумів!)

Схоже, Шікі розірвав думковий зв'язок і взявся до діла. Невдовзі Томое й Міо відчули, що думковий зв'язок між ними обірвався.

— Міо, ти все чула. Я поспішу до Рута. А ти, прошу, будь в Асорі, — сказала Томое.

— Я теж піду з тобою! Якщо це витівки того дракона, власноруч покажу йому, якої помилки він припустився! — вигукнула Міо.

— Ні, не можна, — відрізала Томое.

— Не хочу! Чому?! — обурилася Міо.

— Якщо… якщо це зробила Богиня, то, хоч як прикро, ми мало що можемо вдіяти. Коли все заблоковано й ми не знаємо, де Вака, ми навіть допомогти йому не здатні. Чесно кажучи, тоді нам лишається тільки молитися, щоб Вака сам нас покликав або сам вибрався звідти. Якби все було ясніше, ми ще могли б щось зробити, але тепер, коли це вже сталося, ми нічого не вдіємо.

Утім, усі троє послідовників розуміли: якби Макото міг сам їх покликати, він уже давно це зробив би.

— Самотужки втекти від Богині?.. — перепитала Міо, похмуро глянувши на Томое.

— Якщо Вака вибереться, то передусім повернеться в Асору. Він може бути поранений і потребувати лікування. Шікі впорався б найкраще, але, як ми чули, він дуже далеко. А ти зцілюєш краще за мене, тому… прошу тебе.

— Томое…

На слові «прошу» Томое так сильно стиснула кулаки, що стало боляче. Міо помітила це й тихо покликала її. Томое також була послідовницею Макото; звісно, вона не могла лишатися спокійною.

— Чесно кажучи, всередині мене вирує щось незбагненне, аж кричати хочеться. Насправді я воліла б повернути Шікі, хай навіть на це пішло б три дні, й тримати його напоготові на випадок, якщо знадобиться лікування. Але якась частина мене сподівається, що все це помилка й Вака десь неподалік Феліки.

— …

— Мені страшно, як ніколи досі. Страшно втратити пана Макото. І якщо все так і залишиться, я з цим не змирюся. Якщо справжній винуватець викрадення пана Макото — Рут, я не питатиму про причини: улаштую криваву бійню й повернуся разом із Вакою. Байдуже мені, що він — одна з найвищих істот!

Томое, яка зазвичай звала Макото просто Вакою, цього разу назвала його з рідкісною для неї пошаною — «пан Макото».

— Гаразд. Я чекатиму Ваку в Асорі. А коли він повернеться… — почала Міо.

— Так, щойно це станеться, дай мені знати. Я миттю повернуся. Фу-фу, приємно чути від тебе, Міо, такі гарні слова, але тоді Шікі чекатиме марно.

— Він хоч і новачок, а все ж поїхав супроводжувати Ваку. Тож хай тепер почекає, — відповіла Міо.

Трохи силувано, але все ж Томое й Міо засміялися. Вірити в господаря й чекати — неймовірно болісна річ. «Вірити й чекати» звучить гарно, але насправді означає чекати, як розгортатимуться події, не маючи змоги нічого вдіяти. Тож, щоб заглушити тривогу, обидві всміхалися.

Коли Міо проходила крізь Туманну Браму, створену Томое, її змучене, мов у молитві, обличчя красномовно свідчило про їхнє становище.

— Вако, прошу, будьте цілі… — промовила Томое.

І, переймаючись господарем більше, ніж майбутньою зустріччю з одним із наймогутніших драконів, вона злилася з туманом і зникла.