Розділ 6 — Невизначеність. Перший бій — одразу з босом

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Просто перед моїми очима на мене насувалися ікла, здатні з легкістю розчавити людину.

У мене надлюдське тіло, тож я це зупиню. Ну ж бо, спробуй!

…

Ага, щоб я таке сказав! У цьому світі немає нічого ненадійнішого за мене!!

Це вже вирішено наперед — ба ні, не буде перебільшенням назвати це самою реальністю!

У паніці я стрибнув йому за спину.

Дракон, навіть не зважаючи на промах, знову наближається. Ще одна спроба вкусити!

Змія, що літає в повітрі… якщо подумати, передбачити її рухи до біса важко?!

— Що?! — здивувався Шін.

Розвернувшись усім тілом, я відскакую вбік.

Пронесло! Я ще живий.

Я не зводжу очей із дракона. Розмір його пащі, здатної проковтнути мене одним махом, дає бодай приблизне уявлення про величину голови.

Пробую уявити розміри всього його тіла.

Що, виходить, він у кілька разів більший за «Шінкансен»? Хоча якої він довжини, я точно не знаю.

Примітка перекладача: «Шінкансен» — японська мережа швидкісних залізниць і її потяги.

…

Я зараз помру!!

Що за безглуздий поворот сюжету, режисере!! Гей, баг! Ну ж бо, вилазь, баг!!

Десь тут точно має валятися легендарна зброя чи легендарний обладунок, так?!

Туман нарешті спустився й сюди.

Я не бачу чітко ні довкола, ні навіть власних рук.

Я не бачу навіть, на чому стою.

Поруч зі мною такий здоровенний дракон, а я навіть не бачу його силуету.

До того ж, якби дракон рухався, туман довкола нього мав би колихатися. Але він спокійний, наче застиг на місці.

Той, хто створює цей туман, — точно цей дракон Шін, еге ж. Ну нечесно.

І на додачу… його присутність.

Не відчувати навіть цього — занадто дивно. Це явно не звичайний туман.

Становище кепське. Неймовірно кепське.

По потилиці пробігають мурашки.

Я рвонув і в ту ж мить повернув голову назад.

Там була гігантська паща.

— Це взагалі чесно — настільки не відчувати його присутності?! — обурився я.

Немає жодної нагоди завдати удару у відповідь.

У бою з велетенським противником насамперед треба думати про прогалини в його атаках і про момент, щоб завдати удару. А від кожного його удару, як заведено, треба ухилятися чи захищатися… мабуть.

У будь-якому разі висновок, до якого я дійшов після всіх екшенів і файтингів: у такі моменти треба заспокоїтися. Та в цій ситуації не можна необачно ставати в захист.

Але я не бачу його тіла, а він може раптом з'явитися в мене за спиною й вкусити. Тоді я навіть не зможу контратакувати! Що за паскудна ігрова механіка!

Наче ти вперше запустив новий файтинг — і одразу б'єшся з фінальним босом.

І ще й після цього зміїного тіла — одразу голова.

Якщо я ухиляюся від атаки, голова виходить просто переді мною, щоб знову вкусити. Тому я не можу використати цей момент, аби бодай раз вдарити по тілу. І я навіть не знаю, чи є там ще й кігті.

Що робити?! Що робити?!

У голові спливли три «сині картки». Ого, а я, виходить, доволі зібраний? Ну, подивімося…

Просто ухиляйся на характері — й одразу бий у відповідь!

Тоді просто розжени туман! Ну-бо, вітер, дми!

Хто вдарить першим — той і виграв! Атакуй навмання!

Перше — нереально. Моє шосте чуття каже, що в такій ситуації я не зможу атакувати.

Друге. Покликати Чжуге Ляна.

Примітка перекладача: Чжуге Лян — китайський стратег і державний діяч доби Трицарства. У романі «Трицарство» він за допомогою обряду «викликає» південно-східний вітер перед битвою біля Червоних скель; звідси жарт про вітер, що розвіє туман.

Третє. Знизити силу атаки й, покладаючись на швидкість, бити куди попало. Хай там як, можна розкидати вогняні кулі навсібіч і визначити, де ворог. А туди, де я його засічу, — випустити вогняну стрілу.

Так. Оце воно. Третє виглядає здійсненним.

Точніше… для мого мозку це межа.

Треба робити. На такій майже нульовій дистанції довго я не витримаю. Якщо впаду в паніку — мене просто вполюють.

POV Шіна

Огорнувши його туманом, я змушу супротивника зосередитися на моїх атаках, а тоді затягну його в «Асору» й уб'ю.

Я належу до найвищих драконів. Мене називають «непереможним».

І причина цієї непереможності — моя сила «Асора».

За допомогою туману я можу затягнути до створеного мною світу будь-що, що цей туман огорнув.

У тому світі я можу обмежувати магію й викривляти закони фізики.

Програти там неможливо. Бо «я» в Асорі — не моє справжнє тіло.

Моє справжнє тіло перебуває окремо, тож навіть якщо ілюзорне тіло програє, мене самого там уже не буде.

Щойно я його затягну — можу хоч одразу відступити. Тоді я зможу атакувати його однобічно.

Досі жодному ворогові, затягнутому в Асору, не вдавалося вижити.

І так я планую зробити з дурнем, який зруйнував мої ворота.

Поки туман іще не опустився, я двічі намагався його вкусити. А щойно все оповив туман, залишалося затягнути його в Асору — і на цьому кінець.

Та…

Та затягнути його в Асору ніяк не виходило.

Скільки б разів не намагався — відчуття таке, ніби силоміць намагаєшся проштовхнути щось велике в маленьку дірку.

Може, ці «двері» замалі?

Тоді лишається лише вполювати його в самому тумані.

Я спробував атакувати його ззаду.

Але він якимось чином відчув мене й ухилився.

Який же надокучливий г'юман. Але так я не можу просто його вбити.

Мені треба з'ясувати, чому я не здатен затягнути його в Асору.

І як він ухиляється в тумані, що мав би глушити всі відчуття. Це випадковість?

Якщо так піде далі, мій титул «непереможного» захитається.

Якщо це його нацькував інший Вищий Дракон — я обов'язково зведу з ним рахунки.

Досі мій сон на краю світу нікому не заважав, тож незрозуміло, звідки взялася така ненависть.

Якщо це просто заздрість до мого титулу — я не пробачу. Хай хто стоїть за цим, я його зламаю.

Я перевіряю стан г'юмана. З мого боку я бачу його чітко.

Це… вогняні кулі? Він кидає їх туди-сюди.

На жаль для нього, у мене є стійкість до стихій. На такому рівні я це легко витримаю.

Це була помилка.

Я почав обережно кружляти довкола здобичі. Звісно, я прораховував траєкторії «Брідів» і ухилявся від них, але…

Один із них дістав мене.

Він влучив у тіло.

Болю я не відчув, але туман довкола мене трохи розвіявся. Моє лускате тіло стало чітко видно.

Усе сталося блискавично.

Г'юман зосередив магічну силу, миттєво створив надзвичайно щільний «Брід»… і точно націлив його в моє тіло.

Я намагався вигнутися, щоб ухилитися, але…

Не встиг. За одну мить закляття шугнуло до мене, мов стріла, і пробило моє тіло.

Моє тіло стійке до вогню; від такого самого «Бріду» я не мав би відчути навіть жару; це ж «Брід» якогось г'юмана.

І все ж… він пробив мене з неймовірною швидкістю — і вибухнув.

Жахливий жар і біль.

— Аґя-я-я-я! — вирвався в мене крик.

Я навіть не помітив, як вибух розвіяв майже весь туман довкола.

Такий крик вихопився з мене вперше в житті.

Моє тіло… що сталося з моїм тілом?!

Навіть не усвідомлюючи, що зі мною сталося, я поспіхом оглядаю місце влучання.

Частина, що прийняла на себе той жахливий удар, була напівобпалена й вирвана.

Спершу від подиву в голові стало порожньо, та невдовзі все заполонила лють.

Налитими кров'ю очима я шукаю того г'юмана!

Це вже не здобич. Він не здобич, яку слід уполювати, — він заклятий ворог, якого я мушу знищити!

Але в цю мить мені не можна було відволікатися на рану.

Не слід було втрачати його з поля зору.

Шукаючи його, я нарешті побачив його!

Він був у близькій сліпій зоні.

Що це, що це, що це за штука!!

— Відчайдушний колючий удар долонею! — вигукнув г'юман.

Промовивши щось, чого я толком не зрозумів, він вгатив кулаком мені просто в щоку.

Наче мене вдарили молотом: перед очима замиготіли зорі. Це не сила г'юмана! Так б'є оґр або велетень… а може, навіть сильніше?!

— Якщо цього замало — тоді! Тильний удар кулаком! — знову вигукнув він.

І ще й б'є в те саме місце!!

Наступний удар був значно сильніший за попередній!

Це була неймовірна сила. Не лише голову — все моє тіло відкинуло в протилежний бік.

Але за всі ці пошкодження я таки отримав «нагороду»!

З цим я зможу знову прослизнути в туман.

Виправляюся. Цей г'юман небезпечний. Він явно ненормальний. Без сумніву, він під чиїмось божественним захистом.

Як я й думав, це хтось із Вищих Драконів? Він же г'юман — таке підсилення просто немислиме.

Тоді це означає… бог?!

Та мінлива Богиня?!

Якщо так — тоді це ще не було б неможливим. Але цей г'юман виглядає як звичайна людина.

Він не схожий на того, хто здатен привернути прихильність тієї Богині.

Тоді хто ж, у біса… Я не відступлю через біль. Мене вперше вдарили в лице. І обпалене місце на тілі досі болить.

Та що ж…

?!?!?!?!?!

— Чому… там, де я…?

Праворуч від мене. Він був… він справді був там.

Неможливо. Як не крути, всередині туману це мало бути неможливо. Так, він став тоншим, але щоб він міг…

— Раз уже так — застосую свій гарантований смертельний прийом… — заявив г'юман.

Його рука почала червоніти. Він сказав слово, від якого віє небезпекою. Щ-що він… збирається зробити?

— Жаб'ячий стрибок — АППЕР!!

Він вганяє кулак мені в підборіддя.

А потім.

— Стань зіркооою!!! — вигукнув г'юман.

Від удару його кулака половину мого тіла підкинуло в повітря — і так моє тіло повалилося в протилежний бік.

Свідомість ледве жевріла…

Можливо, смерть ще не настала, але становище стало смертельно небезпечним.

Яке приниження.

Я більше не перебиратиму засобами.

У розтрощеному стані я роблю вигляд, що втратив свідомість, і починаю шукати його місце в тумані.

Я безшумно видихаю туман, що породжує міражі.

Навіть без Асори мої сили не такі прості.

Моя справжня природа — міраж. Я можу зазирнути в спогади цілі, а потім відтворити ілюзії, яких ворог прагне — або яких не прагне.

Якщо створити завісу з густого туману й наситити її силою, ілюзія стане настільки переконливою, що її не відрізнити від дійсності.

Чомусь я не можу затягнути цього хлопця в Асору.

Тоді, з огляду на цю раптову ситуацію, я просто замкну його в тумані й «потримаю» там, доки він не помре.

Погано, якщо це буде ілюзія, якої він не хоче. Якщо він почне вириватися — можуть бути проблеми.

Покажу йому те, чого він хоче. У тій «щасливій» ілюзії він і помре від голоду. Г'юмане, хоч би як ти був підсилений, за десять днів ти точно здохнеш.

Якщо десяти днів замало — місяць. Якщо й цього замало — я можу тягнути й рік.

З новою рішучістю я шукаю г'юмана.

Хто б міг подумати, що мені доведеться прикидатися мертвим і обирати спосіб убивства, ніби підлещуючись до ворога.

Чоловік випростався й перевів подих.

Та це лише удавання. Туман довкола нього каже мені, що він не опустив пильності. Яка ж ретельність.

І, обережно просуваючись, він перевіряє довкола. Без жодної недбалості він «вийшов із туману».

Цього разу він точно розслабиться. Це нормально. Без сумніву, він «вийшов із туману»… або принаймні так він думає!

Він не промовив жодної арії!

Зараз перед ним — створений мною «пейзаж поза туманом», але насправді він досі «всередині туману».

Я можу!

Я розплющую очі! Г'юман одним духом вистрибує геть. Як і очікувалося. Подумати лишень — він здатен так рухатися.

Але запізно.

— Це кінець.

Переповнений емоціями, я створюю квадратний простір, обгорнутий бар'єром туману.

———

Ілюстрації — кадри з манґи «Цукі ґа Мічібіку Ісекай Дочю» (за сканлейтом /AK/ scans).