Розділ 73 — Рішення у Стеллі

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Щ-що?!

Мечниця, яка ненадовго відступила, повернулася до бою, вся оповита сяйвом.

Від обманного удару Іо вона ухилилася зі швидкістю, зовсім не схожою на попередню, і миттю спрямувала клинок йому в бік.

Іо напружив м'язи живота, проте удар, який досі вдавалося відбивати, цього разу блискуче розсік тіло велетня — потекла кров.

— Ріже! — вигукнула Навал.

— Навал, що це за магія?! Я теж піду в тил, нехай і на мене її накладуть! — вигукнула Хібікі.

— Ха-ха-ха, Хібікі, так не вийде. Для цього потрібен особливий каталізатор! Просто слухняно підтримуй мене! — засміялася Навал.

Хібікі вже збиралася помчати в тил, та Навал її стримала.

— У-у, треба було раніше діставати такий козир! Ти вся сяєш і така гарна! — вигукнула Хібікі.

— Ми його тіснимо!

Навал і раніше перевершувала Іо швидкістю. Хоч він і вільно керував своїм міцним тілом завдяки вправній техніці, ухилитися від усіх ударів г'юманки, зовсім іншої на зріст і швидшої за нього, було неможливо. Тепер, коли її атаки справді завдавали шкоди, розклад сил повністю перевернувся.

Тримаючись ні надто далеко, ні надто близько, Навал кружляла довкола генерала демонів Іо й безкарно рубала його.

Хібікі не мала й нагоди втрутитися: Навал атакувала, скільки хотіла. За її швидкістю годі було встежити, і рани множилися.

Рани з'являлися швидше, ніж він регенерував. Але так справа ніколи не дійшла б до смертельної рани. Поріз на боці, яким вона почала, уже затягнувся. Якщо їй і було на що розраховувати, то хіба що на те, що він ослабне від утрати крові. Шию, груди й живіт він, як і слід було чекати, під удар не підставляв.

Хібікі змінила манеру бою. Її удари дворучним мечем залишали лише неглибокі порізи, але тепер вона намагалася різати так, щоб Іо не встигав затискати лезо м'язами, як раніше.

Однак один лицар майже припинив відбивати ворожі удари. Він завмер, приголомшено спостерігаючи за битвою.

— …Це ж… Знак Троянди. Не може бути. Звідки в неї таке?.. — пробурмотів Бредда.

Схоже, він щось збагнув, бо озирнувся на тил, де стояв Вуді.

Вуді, який знав про таємний статус Бредди, лише відвів очі.

У загоні, крім Вуді, ніхто не знав, що Бредда — принц. Завдяки цьому лицар не раз отримував відомості, до яких інші не мали доступу. Серед них була й причина, з якої Навал змогла переломити бій на свою користь.

Уламок троянди — «Знак Троянди».

Завбільшки він із монету, але насправді це один із магічних предметів, що таять жахливу силу.

Він одноразовий: після використання ззаду на шиї проступає візерунок багряної троянди. Це одна з причин такої назви.

Дія його проста: він живиться життям і насильно вичавлює з людини силу. Пробудившись, він поволі пожирає людину аж до смерті, жадібно поглинаючи снагу, якої вже ніколи не відновити. Натомість користувач отримує міць, що виходить за межі його можливостей.

Ефект триває, доки людина не помре. А це аж ніяк не довго. Інакше кажучи, в обмін на силу, якої користувач не здобув би й за все життя, смерть стає неминучою.

— Оце ти називаєш… планом? Навал, ти ж… — прошепотів Бредда.

Він розумів: така чиста мечниця, як вона, не змогла б активувати артефакт сама. Думки привели його до висновку, що їй допоміг або Вуді, або Чія.

(Швидше за все, Вуді. Якби це була Чія, вона б так весело за неї не вболівала. Невже Навал іде на таке, щоб захистити пані Хібікі й мене?!)

Звісно, вибратися звідси живими, нікого не принісши в жертву, вони не могли.

Однак Бредда ніколи не схвалив би того, що Навал узяла всю відповідальність на себе й прирекла себе на смерть. Лицар, який приєднався до загону, приховавши своє становище, досі не навчився мислити так, як належить особі королівської крові. Іноді кимось доводиться жертвувати. Від цієї реальності політикові не втекти.

А дія Знака Троянди й справді була величезною. Навіть Іо, з яким їм досі доводилося так тяжко, тепер перейшов в оборону. Адже це був ворог, здатний перемагати навіть попри такий гандикап, як чотириразове благословення.

— Ах, Навал! Не можна, цей удар!.. — закричала Хібікі.

Чи дійшло до неї попередження Хібікі — невідомо. Навал злетіла в повітря, рубонула мечем просто перед собою й дістала руку генерала демонів. Меч заглибився в плоть… і застряг.

— Спіймав! — вигукнув Іо.

Іо затиснув меч, напруживши м'язи, а рукою з протилежного боку завдав Навал потужного аперкоту.

— Ще ні! — вигукнула Навал.

Ще в повітрі вона поклала праву долоню поверх лівої, що тримала край руків'я, і натиснула так, ніби штовхала всім тілом. Навал ударила ногою в тіло Іо і, скориставшись поштовхом, протиснула застряглий меч далі — крізь кістку й рештки м'яса.

Навал устигла стати ногами на аперкот, що летів на неї знизу, і, використавши його силу, відштовхнулася в напрямку удару.

Навіть після втрати руки генерал не закричав і не припинив удару. Але на чолі виступив піт, а коли він поглянув на закривавлену куксу, обличчя нарешті скривилося.

Кров бризнула фонтаном — уперше за весь бій.

— Страшна ж ти, біла пані. Навал, так тебе звуть? Знала, що я вдарю, але все одно жадібно полізла по мою руку. Ще й відштовхнулася від кулака, звівши удар нанівець. Ти що, чудовисько з мечем? — запитав Іо.

— Приємно, коли сам генерал демонів називає тебе чудовиськом. Тепер я знаю, як відтинати твої руки. Без них буде легше знести й голову, — відказала Навал.

Безстрашно засміявшись, вона струсила кров із меча. Клинок уже огортало ледь помітне сяйво, а біла аура, що йшла з її тіла, дедалі міцніла. Сяйна аура розліталася на всі боки, ніби в танці, і зникала.

— Отже, г'юмани володіють магією, про яку я не знаю? Зізнаюся, вражений, — промовив Іо.

— Що ж, я теж здивована. Твоєю силою, якої я не можу перебороти навіть такою ціною. Як і слід чекати від раси чотирируких велетнів. Ти, мабуть, із тих, кого називають геніями, — відповіла Навал.

— …Взагалі-то я народився звичайним дворуким велетнем. Рука, яку ти відтяла, була не моєю від народження, — пояснив Іо.

Так він відповів на її похвалу.

— Тоді, коли на нас напав павук, я не зміг урятувати найкращого друга. Ледве відбившись, увесь у ранах, я повернувся з його руками й пересадив їх собі. Щоправда, минуло чимало часу, перш ніж я навчився як слід ними рухати, — розповів Іо.

— Тоді вибач за нетактовність. Але я мушу покласти цьому край. У вас є ще й та жінка-лисиця, так? Серед чотирьох генералів демонів ти найслабший — нам не можна гаяти часу, — сказала Навал.

Біле сяйво, що випромінювало її тіло, вже досягло вершини й почало слабшати.

Усвідомлювала Навал це чи ні, але вона знову кинулася вперед.

— Я — найслабший? Хм, дивні ж у вас ярлики. Навіщо слабкому генералові йти на передову? У бою я найсильніший серед генералів демонів. Жоден генерал демонів не здолає мене в двобої, — відповів Іо.

Під шаленим натиском Навал він напружував м'язи лише там, де доводилося захищатися, й поступово навчився зводити її удари до поверхневих порізів. Серед бризок крові Іо здавався спокійним, але насправді потроху перелаштовувався.

— То навіть краще! Якщо здолаємо тебе, зробимо великий крок уперед! — вигукнула Навал.

Слово «найсильніший» її анітрохи не збентежило. Навал щосили налетіла на генерала демонів.

Відбиваючи безперервні удари кулаків, Навал вкладала всю вагу в руку з мечем і, зберігаючи відстань, завдавала дедалі потужніших ударів.

Аж ось Навал відступила на крок і розвернула корпус. Іо ніби тільки цього й чекав — вона вчинила саме так, як він задумав.

(Погано! Навал не помітила?!)

Бредда, який стежив за поєдинком зі змішаними почуттями, боявся, що Навал не зможе ухилитися від наступного удару генерала демонів.

Можливо, саме тому, що Бредда часто приймав удари на себе, він умів читати звички супротивника.

Цього разу Іо діяв, знаючи, що Навал, якій не подобався перебіг бою, розірве дистанцію.

— …Удар ногою?!

Адже доти Іо жодного разу не бив ногами.

Дальність удару ногою більша, ніж кулаком. Там, де стояла Навал, уже не було безпечно — вона опинилася в зоні його досяжності.

У проміжку між ними, який вона вважала безпечним, велетень викинув ногу так швидко, як годі було чекати від його статури. Ухилитися було неможливо.

— Не варто втрачати пильність! — застеріг Іо.

— От халепа! — вихопилося в Бредди.

Збоку від ноги, що летіла в ударі, майнула тінь.

Бредда, який розгадав розрахунок Іо, кинувся на допомогу. Прийняти такий удар спереду було б небезпечно, але вдарити по нозі збоку й змінити її напрямок йому було якось під силу. І Бредда вирішив правильно.

Від несподіваної перешкоди удар ногою змінив напрямок, і Іо, звісно, втратив рівновагу. В очах Навал спалахнуло бажання атакувати.

— Вийшло! — вигукнув Бредда.

На зміну нозі Іо налетіла Навал. Її рухи, що розсипали світляний пил, були прекрасні, мов танець.

Іо точно розгадав намір дівчини: лишивши одну руку, щоб тримати рівновагу, двома іншими він прикрив шию.

— Не заважатиму! Він же зараз навіть не може відповісти ударом! — вигукнула Хібікі.

Хібікі силоміць відрубала одну з його рук, вклавши в удар усе тіло. Відтяти хоча б одну з тих, що прикривали шию, їй було під силу.

— Хібікі, дякую! — вигукнула Навал.

Прослизнувши повз руку, яка лишилася, меч Навал досяг шиї Іо.

— Н-ну… Ґх!

Знести голову їй не вдалося. Усі сили пішли на те, щоб прослизнути повз руку й завдати удару.

І все-таки меч дістався шиї. Біле сяйво на лезі зблякло й тепер тільки захищало Навал.

Біла мечниця з останніх сил натиснула з протилежного боку, намагаючись перерубати шию.

Ані руш.

Меч, загнаний у шию, не зрушив ані на сантиметр.

— Гідно. Не думав, що ти зайдеш так далеко. Пробач, що так безсоромно недооцінював вас, — промовив Іо.

— …Проклятий… Твоє тіло… — видихнула Навал.

Фіолетова шкіра генерала поступово чорніла, стаючи непроглядно темною.

— І подумати лишень: у цьому бою мені трапився суперник, проти якого доведеться викластися на повну, — промовив Іо.

Від слів чорного велетня в Навал похололо в спині. Меч, що всією силою обох її рук уже дістав до горла генерала, відбило вбік. І він… зламався.

Не переймаючись цим, Навал перезирнулася з Хібікі та Бреддою й відійшла від Іо. Той не переслідував.

Велетень стояв незворушно, а уламок клинка й досі стирчав у його шиї.

— …Жартуєш? Тепер у нього ще й друга стадія?! — розгубилася Хібікі.

Слова Хібікі прозвучали невиразно. Іо й без того був таким сильним суперником, що вони ледве могли з ним тягатися, а тепер став іще сильнішим. Безнадійнішого становища годі уявити.

— Не може бути… Навіть проти Навал у такому стані він не бився на повну силу, — зітхнув Бредда.

У словах Бредди чулися гірка досада й безнадія.

— Пробачте, — коротко промовив Іо.

Іо мовчки приготувався.

— Вуді! — щосили закричала Навал.

Її крик заглушив слова Іо й рознісся довкола.

Вуді отямився й негайно активував підготовлене закляття.

— Чіє, я активую високошвидкісне переміщення! Підстрахуй! — наказав Вуді.

— Т-так! — відгукнулася Чія.

Вуді різко притягнув до себе виставлені вперед долоні й водночас стиснув кулаки. Його погляд був прикутий до Хібікі та Бредди. На Навал він не дивився.

— Га?

— Уах!

Їх обох раптом потягло невидимою силою, і вони опинилися поруч із Вуді.

Маг заплющив очі, ще раз переконуючи себе не відступати від ухваленого рішення.

Сталося дещо непередбачуване, але він уже прийняв майбутнє, про яке вони з Навал домовилися думковим зв'язком.

Розплющивши очі, Вуді подивився на шлях, яким відступив герой Ґрітонії. Можливо, там стояли ще якісь солдати, але оборона була слабшою, ніж деінде.

Він підніс посох.

— Заче… Вуді? — озвалася Хібікі.

Маг її проігнорував.

Навпаки: закляття, підсилене підтримкою Чії, понесло їх геть із поля бою з небаченою швидкістю.

— Е-е, пане Вуді! Пані Навал же ще там! — вигукнула Хібікі.

— Чіє, за жодних обставин не припиняй підтримувати закляття, — наказав Вуді.

— Вуді! Що ти робиш?! — не вгавала Хібікі.

— Пане Бреддо, будь ласка, стримайте пані героїню. Хоч би ненадовго, — попросив Вуді.

Він не вислуховував жодних заперечень.

Вуді виконав обіцянку, дану Навал: задіявши магію на повну потужність, він виніс загін за межі поля бою. Солдатів-демонів, які торкалися м'якого зеленого сяйва довкола загону, розтинало на шматки, і під їхні крики загін мчав щодуху. Навіть коли вони дісталися солдатів Королівства, які намагалися врятувати Хібікі, швидкості не збавили.

Коли дія закляття скінчилася, Вуді, не промовивши ні слова, знепритомнів.

А тим часом на іншому боці поля бою…

Іо, зрозумівши причину крику Навал, наказав солдатам переслідувати втікачів. Але загін проносився полем бою з такою швидкістю, що виконати наказ було дуже важко. Тих, хто сумлінно його виконував, перетворювало на фарш, стріли ламалися, а закляття відбивалися або пролітали повз.

— Пане Вуді, я вам щиро вдячна, — прошепотіла Навал.

— Отже, такий твій задум? — запитав Іо.

Іо гірко глянув на г'юманку, яка залишилася сама.

— Так. Мій козир, бачиш, трохи небезпечний, — відповіла Навал.

З цими словами вона підняла зламаний меч і стала в стійку. Сяйво, що здіймалося від її тіла, вже ледь жевріло, а рештки його лише розсіювалися.

— Не схоже, що ти ще здатна битися. Але все одно продовжиш? — запитав Іо.

Слова велетня пролунали над полем, наче зітхання.

— Звісно. Я ж іще не використала всього, що маю! — відповіла Навал.

У її очах навіть тепер світло тільки посилилося. Міцно стиснувши поламаний меч, вона скорочувала відстань до Іо.

— Шукаєш почесної смерті?! — вигукнув Іо.

— Моє життя й так безжально й марно обірвалося б на полі бою! А тут я сама обираю, де померти, маю причину загинути, ба більше — залишуся в пам'яті незамінного друга! Для смерті чудовиська з мечем це надто гарна сцена! — кинула Навал.

— Що?! — вихопилося в Іо.

Він був певен, що Навал ухилиться від кулака й спробує зблизитися. Побачивши, що вона чинить інакше, мимоволі здивувався.

Кулак генерала демонів… пронизав дівчину наскрізь. Будь-хто зрозумів би, що рана смертельна. На що ж тепер розраховувала Навал, у якої зі спини стирчав кулак?

Кашляючи кров'ю, дівчина підняла кутики губ.

— Прийди до мене, Віснику Смерті, — ледь чутно прошепотіла Навал.

— ?!

Її останніх слів Іо не почув.

В одну мить довкола спалахнуло синє полум'я, затуливши йому весь світ. Воно дедалі щільніше стягувалося навколо Іо й Навал, обертаючи на пил усе, чого торкалося.

То була не яскрава небесна блакить, яка тішить око.

Швидше похмура, застійна синява вечірніх сутінків.

— Це… Що це?! — вигукнув Іо.

Прадавня магія, що бере плату життям, — такого висновку дійшов Іо. Оскільки перед ним була мечниця, ця можливість цілком випала йому з голови. Ті двоє, що вміли чаклувати, зникли, і десь у глибині душі він вирішив, що «магії» серед її можливостей немає.

Щільні кулі синього полум'я огорнули тіло Навал та чорного велетня.

Іо зіщулився з таким виразом, ніби ось-ось вибухне, і довкола залунали його крики. Немов сприйнявши наростання цих криків за сигнал, синє полум'я змінилося.

На мить воно спалахнуло ще яскравіше, а наступної миті вибухнуло з нищівною силою.

Вибух охопив величезну площу. Під нього потрапили й демони, й г'юмани, які саме відступали неподалік.

Полем бою прокотився оглушливий гуркіт, і все довкола охопило полум'я.

Коли обоє зникли, на землі залишилася обвуглена брила невідь-чого.

Те, що колись було Іо.

Скорчене обгоріле тіло нагадувало великий камінь.

Поряд раптом з'явилася жінка із синьою шкірою й торкнулася його руки.

Вона скидалася на демона, та на обличчі не було рогів — характерної ознаки раси. У неї була струнка постать і зухвало відверте вбрання, що ледве прикривало найпотаємніше.

Жінка байдуже оглянула почорнілу брилу.

— Іо, прокидайся. Ти ж не помер, правда?

— …

— Нам іще лагодити «Гадес», тож хутчіше. Хай ми все й завершили красиво, а обслуговування треба провести як слід. Ну ж бо, прокидайся!

Жінка, ані на мить не засумнівавшись, що Іо живий, роздратовано штовхнула камінь ногою.

Сцена, коли Іо показував Хібікі, як відновлюється його обвуглена рука, повторилася — тільки тепер з усім тілом.

— Добряче ж вона мене дістала, — буркнув Іо.

— Як і думала, живий. Щоб тебе вбити, довелося б неабияк попрацювати. Повертаймося — ще стільки звітів попереду.

— Ага. Іди першою, — відповів Іо.

— От як? Тоді повертайся пішки! Я ж спеціально прилетіла тебе забрати, а ти такий холодний!

— …Навал, значить. Це ім'я я запам'ятаю, — промовив Іо.

Іо з глибоким почуттям дивився на руку, яку відтяла йому одна-єдина г'юманка. Від Навал не лишилося й сліду: не тільки тіло, а й меч і спорядження — усе обернулося на порох.

— До речі, блискавичний напад на Королівство Лімія провалився, — сказала жінка.

— Що?! — приголомшено вигукнув Іо.

Почувши несподівані слова, Іо заговорив грубіше. Дії жінки на ім'я Навал були непередбачуваними, але загалом стратегія мала розгортатися гладко.

Провал того, у чому він був найбільше впевнений, закономірно його приголомшив.

— Поки ти лежав потворним каменем, сталося кілька несподіванок. Через них та операція теж провалилася. Згодом розповім, що нам удалося з'ясувати.

— Той загін чудовиськ… зазнав поразки? — перепитав Іо.

— Саме так. Тепер вони ослабли настільки, що навіть ми могли б їх убити. Що ж там сталося? Якби я їх супроводжувала, усе побачила б на власні очі.

— Не можу повірити, — похитав головою Іо.

— Хіба не знаєш, що в цьому світі може трапитися будь-що? Навіть мені така кінцівка не до смаку. Якби знала наперед, убила б героя Ґрітонії. На нього дія персня поширилася миттєво: за один подих він перетворився на нікчему, — відказала жінка.

Вона вже злетіла в повітря й, не приховуючи роздратування, недбало кинула Іо останні слова, ніби розмовляла сама із собою. Потому він вирушив до Стелли один.

Мабуть, іще не відновившись до кінця, він насилу волочив своє тіло, зв'язуючись із солдатами й наказуючи добити решту г'юманів. І, рушивши шляхом, яким відлетіла жінка, Іо повернувся до фортеці.

Так завершилася битва за фортецю Стелла.

Завдавши г'юманам тяжкої рани…

…і потроху зрушуючи світ.