Розділ 79 — Міо у власному світі

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Міцуруґі, кажеш? Отже, той шмаркач таки не здох, — промовила Томое.

У її голосі відчувалося легке здивування. Мені якось удалося звільнитися з їхніх обіймів і пояснити, що сталося. Як я й очікував, обидві страшенно розлютилися.

— Схоже на те. До того ж він був разом із «Вбивцею Драконів» — тією самою, що нібито його вбила.

Спершу слід розповісти їм усе до кінця. Якщо щоразу зупинятимуся, щоб їх заспокоювати, ніколи не закінчу.

— Цього я поки не з'ясувала. Знаю тільки, що поле бою, куди Богиня викрала Ваку, найімовірніше, було місцем однієї з битв за фортецю Стелла. Кажуть, бій видався жахливим: значна частина г'юманів загинула. Але ось воно що: це Міцуруґі так учинив із Вакою… О-о, хм-м…

Не звертаючи уваги на Томое, що небезпечно примружила очі…

Ось як, фортеця Стелла… Ніколи раніше не чув цієї назви.

Справді, там стояла споруда, навколо якої скупчилося найбільше солдатів. Отже, це й була фортеця. Я помітив її вже з висоти, незадовго до повернення. Виходить, та битва завершилася поразкою г'юманів.

Якщо демонам допомагають такі, як Софія, нічого дивного. Вона — справжнє чудовисько. Моя остання атака, мабуть, завдала їй хіба що зайвого клопоту.

Якщо подумати, я вперше в житті опинився там, де одні люди вбивають інших. І не як сторонній спостерігач, а як учасник. Хоч як запізно це визнавати, мені було страшно.

— Отже, Богиня закинула мене просто в пекло. Та ще й коли знайшла, навіть слова не сказала! Я справді думав, що помру!

— Як вона посміла так учинити з Вакою… Богине, тобі немає прощення… — прошепотіла Міо.

До Міо зараз годі було достукатися. Вона поринула у власний світ: очі втратили колір і геть застигли, а вуха, здавалося, нічого не чули.

На щастя, негайно лютувати вона не збиралася, тож поки що можна було її не заспокоювати.

— Та все ж… як їм удалося завдати Ваці стільки клопоту? З таким спорядженням і такою магічною силою вас просто неможливо здолати. А втім, ви справді дістали тяжкі поранення. Хм-м… — замислилася Томое.

— Через мою необачність і брак знань. Принаймні мені так здається. Мене раптом закинули на поле бою, де я відразу натрапив на таке чудовисько. Я геть запанікував.

Я діяв жалюгідно: не зумів накласти кілька заклять водночас і навіть звичайний бар'єр як слід не виставив.

— Хм-м… — протягла Томое.

— Вона розмахувала мечем, більшим за її власне тіло, і могла завдавати двох ударів просто в повітрі. До того ж не знаю, чи то була здатність миттєво переміщуватися, але вона за бажанням наче ігнорувала відстань. Я зрозумів, що мушу навчитися якнайшвидше створювати бар'єр і збільшити кількість магічної сили, яку здатен витратити за один раз. Наразі я не вмію повною мірою використовувати свої переваги.

— Кількість магічної сили, яку можна використати за раз… Справді. Якщо не брати до уваги її чистоту та щільність, то зазвичай здається, що ви, Вако, використовуєте не так уже й багато магічної сили. Ваші змінені закляття дуже ефективні, але за загальним обсягом справді найкраще було б навчитися творити магію рівня кількох кілець. Та й коли ви билися з Міо, від вас віяло зовсім інакше.

Так. Порівняно з моїм запасом магічної сили кількість, яку я можу використати за раз, надто мала. Просто мати таку силу — справжнє марнотратство.

— Гадаю, якщо вивчу основи в магічній академії, становище трохи зміниться. Там спробую порадитися й із Шікі.

— …Саме про це я й хотіла поговорити. Думаю, нам теж краще супроводжувати вас туди. Хтозна, коли Богиня знову втрутиться. Якщо вона сказала «знайшла», отже, шукала вас там і таки відшукала.

— …

— Будь ласка, обміркуйте своє рішення ще раз.

Я розумів тривогу Томое. Якби хтось із моїх близьких раптом зник і повернувся пораненим, я теж непокоївся б. Тож найкраще — подбати, щоб подібне більше не повторилося.

— Томое, я теж остерігаюся Богині. Саме тому хочу, щоб ти й Міо, про яких вона, найімовірніше, ще не знає, залишалися в Асорі й приховували своє існування. Про Шікі їй уже, мабуть, відомо, тож нехай краще супроводжує мене, а не повертається. А ти, як я вже й просив, пошукай спосіб протидіяти викликам Богині. До того ж я хочу мати в Ціґе тих, на кого можу покластися.

Саме так. Богиня викрала мене просто з магічної формації перенесення, тож про Шікі вона могла дізнатися. Але якщо вона довідається ще й про Томое та Міо, перш ніж ми знайдемо протидію її викликам, боюся, знову викраде мене й вичавить із мене всі соки.

Тому поки що хочу приховати обох. Не знаю, обернеться це на краще чи на гірше, але мені не подобається, коли Богиня бачить усі мої козирі.

— Фух… — зітхнула Томое. — Отже, потрібні і засіб, що зводить нанівець втручання Богині, і щось таке, щоб думковий зв'язок не блокувався. Якщо Вака зможе миттєво нас викликати, більшість проблем зникне, тож братися за обидва завдання разом буде найдоцільніше. Ох-ох… самі лише складні задачі. Та для мене честь, що Вака вважає нас своїми козирями. Заради дня, який іще настане, поки що залишатимемося в тіні.

— Пробач, що завдав стільки клопоту. Опинившись на полі бою, я зовсім перестав відчувати зв'язок із вами. Навіть думковий зв'язок не працював. Я справді запанікував. Мабуть, це витівки Богині, але перстень, який Софія використала згодом, теж мене зацікавив.

— Спочатку, найімовірніше, діяв бар'єр Богині. А те, що зв'язок на мить відновився, а потім знову зник, може означати, що щось завадило її втручанню. Треба зібрати надто багато відомостей. А попросити вас відпустити мене туди, щоб я все докладно дослідила, я теж не можу.

Слова Томое про миттєве відновлення зв'язку мене зачепили. Я теж хотів дізнатися, що насправді сталося на тому полі бою. Та повертатися туди зараз було б нерозумно, тож я стримався.

— Пробач, що в усьому покладаюся на тебе. Я теж постараюся знайти спосіб викликати вас. Обіцяю: якщо настане нагода як слід розгулятися, неодмінно покличу вас обох.

Пробач, що звалив на тебе всі клопоти, «татусю» Томое. Щодо протидії Богині мені спадало на думку лише одне: якомога частіше натягувати лук і нарощувати магічну силу, доки моя сила не перевершить могутність Богині. Зараз спорядження приховує мою магічну силу, тож, мабуть, так і варто зробити.

Ах, як же хочеться постріляти!

— Чекатиму цього дня, — відповіла Томое. — Але знову переживати те відчуття, від якого аж усе всередині холоне, я не хочу. Тому насамперед прошу налагодити спосіб нашого виклику. Може, я даремно хвилююся, але, будь ласка, замість магічних формацій для переміщення користуйтеся Асорою. А збільшення кількості брам ми з нашого боку візьмемо на себе.

— Ага, добре.

Ох, погано діло. У мене вже починалася справжня ломка через брак стрільби з лука. Навіть коли не міг їсти чи спати, часу на лук ніколи не пропускав. Та це й само собою зрозуміло. Тепер, коли вже до такого дійшло, стримувати себе не стану.

— Битва між г'юманами та демонами точиться ще далеко на півночі. Хм-м… Тоді треба відрядити окремий загін, щоб оглянути поле бою.

— Покладаюся на тебе. Якщо людей добереш особисто ти, Томое, я можу бути спокійним.

Трохи лестощів не завадить. Я ж і так забагато від неї вимагаю. До того ж Томое навряд чи доручить справу невідповідним людям і спричинить новий безлад. Хоча, може, я її переоцінюю.

— Дякую за такі високі слова. До речі… Може, поговорите і з Міо? — попросила Томое.

Томое скривилася й кивнула на Міо. Усе на її обличчі промовляло: сама вона з цим зв'язуватися не хоче.

— …

Міо, значить. Її міазма зараз стала неприродно густою, і наближатися до неї геть не хотілося. Може, запропонувати їй разом із Томое вигадати захист від повторного втручання Богині?

Гм.

Так!

А от і ні!

Не помічаємо. Нічого не помічаємо!

— Томое, іди приведи її до тями. На мене чекає Шікі, тож я вже піду. Не годиться змушувати його самого стояти в черзі. До того ж він нічого не знає про те, що тут сталося.

— …Як забажаєте. Але коли повернетеся, на вас чекатиме сюрприз, тож будьте напоготові. І ще: брехати недобре. Першим, із ким ви зв'язалися, був Шікі, чи не так?

— Н-ну… Я був би вдячний, якби ти не надавала такого значення черговості. У тому, що я спершу зв'язався із Шікі, не було жодного прихованого змісту!

Сюрприз, каже… Від цього слова мені вже моторошно. Краще б сказала: «Чекайте з нетерпінням». І звідки вона взагалі знає, що я вже говорив із Шікі через думковий зв'язок?

Та до Міо в її теперішньому стані мені й справді не хотілося підходити. Мабуть, сюрприз Томое буде чимось корисним для мене, отож доведеться потерпіти. Якщо в Академії буде багато справ, невідомо, коли знову повернуся. А сюрприз сюрпризом, та звітів про те, що вони встигнуть зробити, поки я навчатимуся, я вже чекав із нетерпінням.

Поки що з Богинею краще бути обережним, особливо щодо зв'язку. От від переміщень крізь туман я відмовитися не зможу: надто вже вони зручні. Можливо, користуватися ними так часто, як раніше, вже не вийде, але цілком відмовлятися я не збираюся. Схоже, Богиня ще не помітила, що для пересування я використовую Асору як проміжний пункт. А втім, може, вона знає все, що я тоді робив, а може, й ні. Якби знала, то, зважаючи на те, що це за Баг, неодмінно заявилася б до мене з претензіями. Раз не з'являється, найімовірніше, вона ще нічого не помітила.

Ох-ох… А я ж іще навіть до Академмістечка не дістався, а вже таке!

Хай там як, мені необхідно працювати над собою. Треба стати сильнішим, щоб мати змогу протистояти Богині. Адже вона може знову втягнути мене в халепу ще до того, як я хоч щось дізнаюся про г'юманів і магію.

Ну й діла.

З часом тобі вже не доведеться мене шукати. Я сам до тебе прийду, тож сиди собі сиднем і чекай. Коли досягну своїх цілей і зроблю те, що задумав, більше не матиму причин ховатися.

Незалежно від того, привертатиму я увагу чи ні, продовжуватиму торгувати й шукати відомості про батьків.

— Е-е… Перепрошую!

Я вже збирався вирушати до Академмістечка, коли почув новий голос. Маленька дівчинка, яка щойно сиділа, обхопивши коліна, як на уроці фізкультури, тепер випросталася на весь зріст і притискала обома руками до грудей свою улюблену катану.

— А, Комое. Я тебе розбудив? Пробач.

— Вако, будь ласка, бережіть себе! Щасливої дороги! — побажала Комое.

Ти ж іще дитина, необов'язково так силкуватися говорити ввічливо. Хоча коли маленька дівчинка так старається, мимоволі всміхаєшся.

— Гаразд, тоді я пішов. А якщо Томое тебе ображатиме, скажи мені, добре?

Помахавши їй рукою, я пройшов крізь Туманну Браму.

— Комое старатиметься з усіх сил! — радісно відповіла вона.

Комое міцно тримала довгий меч, більший за неї саму. З першою її попередницею я майже не розмовляв, бо думав, що свідомість клонів спільна з оригіналом. Але в Комое своя, окрема від Томое свідомість. Перша теж майже не розмовляла з Томое, проте рішення, здавалося, ухвалювала й без розмов, от я й помилився. А може, Комое просто інша. Перевіряти я цього не збираюся. Ставитимуся до неї як до зовсім окремої особи. Мене це влаштовує.

Мабуть, тому я й ставлюся до неї тепліше. Хоч розумію, що цим не спокутую загибелі першої.

Ех… Але все-таки…

От якби ще й Томое була зі мною такою ввічливою…

Я вже вловив, де перебуває Шікі.

— …Вако, я й сама люблю самураїв, але… педофілію, прошу вас, облиште, — мовила Томое.

— Ніякий я не педофіл!!

Слова Томое, сказані з майже серйозним обличчям, я рішуче відкинув.

Її остання репліка трохи вибила мене з колії, але я все ж продовжив шлях до Академмістечка.