Розділ 80 — Звичний перебіг справ в Асорі

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Отже, Вака вже пішов. Міо, скільки ти ще збираєшся сидіти отак? — запитала Томое.

Щойно туман огорнув Макото й він зник, голос Томое пролунав у кімнаті, де його вже не було.

Однак чорноволоса Міо, до якої були звернені ці слова, не відповіла. Вона й далі гризла ніготь великого пальця й тихо щось бурмотіла. Схоже, Томое облишила чекати відповіді й повернулася до свого клона, Комое, яка стояла біля входу.

— Комое, двері вже можна не стерегти. Іди пограйся з лісовими оґрами. Я прийду до них трохи пізніше.

— А, так! Зрозуміла, пані Томое!

— Пам'ятаєш, що я тобі казала?

— Звичайно! Якщо поріжу — одразу залікую!

— Добре. Тоді покладаюся на тебе… Що таке?

— Пані Томое, можна дещо запитати?

— Питай.

— А що означає «педофілія»?

— …Колись поясню. Зараз тобі ще рано це знати. А тепер не дозволяй лісовим оґрам байдикувати.

— Т-так, зрозуміла! Я побігла!

Комое завзято кивнула й вийшла. Томое проводжала її поглядом. Помітивши відчинені двері, гноми, орки, ящери й арки обережно зазирнули до кімнати: схоже, вони здогадалися, що становище змінилося. Томое криво всміхнулася мешканцям, що непокоїлися про здоров'я Макото. Її трохи здивувало, що й лісові оґри прийшли довідатися про його стан: вона гадала, що ті смирно чекатимуть на тренувальному майданчику. Томое вважала, що загнала їх до самої межі, але, схоже, сили в них ще лишалися, тож вона вирішила трохи змінити їм програму тренувань.

— Е-е… Як почувається пан Макото? — обережно поцікавилася одна з орків.

Це була Ема, донька вождя орків, яка опікувалася адміністративними справами й управлінням Асорою. Розумна й здібна, вона від самого початку мала неабиякий хист до перемовин і легко знаходила спільну мову з представниками інших рас. А її відданість Макото була надзвичайною. І Томое, і Міо поважали Ему.

— А, Емо. Якщо ти про Ваку, то він отямився кілька хвилин тому. Просив передати всім, що з ним усе гаразд.

— Але його тут немає…

— Я відправила його до Академії, де зараз Шікі. Нехай він ретельно огляне Ваку. Тут ніхто не має досвіду лікування людини, а Шікі, який колись сам був г'юманом, найкраще для цього підходить, хіба ні?

— …Маєте рацію. Зрозуміла. Він повернеться ввечері?

— Ну, не знаю, чи саме сьогодні. Але нехай повернеться якнайшвидше, щоб усі власними очима побачили, що з ним усе гаразд. Щоправда, щодо отих гномів я не певна, за Ваку вони хвилюються чи за його спорядження.

Томое крадькома зиркнула на гномів, примруживши очі.

— Н-нічого подібного! Ми теж передусім непокоїмося про здоров'я Ваки! — поспішили запевнити її гноми.

— Так-так, розумію. Хай там як, а поки що передайте решті в селищі, що з Вакою все гаразд. Ящерам та аркам теж, добре?

Усі кивнули на слова Томое й, виконуючи її розпорядження, розійшлися від дверей.

— Ох-ох… Ну й клопітна ж компанія. Але мені навіть приємно бачити, як сильно тут люблять Ваку, — зітхнула Томое.

— Вако?! Ваки тут немає?! — раптом скрикнула Міо.

— …Міо. Нарешті ти отямилася, — озвалася Томое.

— Томое, де Вака?!

Побачивши, як Міо вмить охопив розпач, Томое гірко всміхнулася. Щойно Міо повернулася з мандрів у власному світі — і вже ось така. Тепер Томое бодай почасти зрозуміла, що доводиться терпіти їхньому господареві Макото.

— Вирушив до Академмістечка, поки ти сиділа й бурмотіла.

— Щ-що ти сказала?!

Міо різко підвелася з ліжка. Та вже за мить похитнулася, ніби від запаморочення, і притисла руку до чола.

— Г-гаряче…

— Дурненька. Після стількох заклять відновлення магічна сила й витривалість не повернуться відразу. Сиди спокійно й набирайся сил.

Томое говорила з ноткою докору. Утім, якщо придивитися, її власне обличчя теж було блідим. Вона також присіла на ліжко біля Міо.

— Ох, яка ж ганьба… А я так хочу якнайшвидше піти й убити ту так звану «Вбивцю Драконів» і Вищого Дракона… — простогнала Міо.

— Ми з тобою не цілительки. Не дивно, що після лікування, в якому не тямимо, опинилися в такому стані.

— Отож треба було покликати сюди Шікі. Принаймні лікувати він уміє, — пробурмотіла Міо.

— Годі вже. Коли я примчала сюди після повідомлення Комое, дехто вже безрозсудно накладав на нього закляття відновлення.

— Ц-це…

— Посеред лікування я підхопила твоє закляття й зняла прокляття, що заважало йому одужати, тож ми сяк-так повернули Ваку до колишнього стану. Але якби ти взялася зцілювати його сама, хтозна, якою ціною це обійшлося б тобі.

Томое зітхнула. Коли вона прибігла, Міо була явно не при собі. У її налитих кров'ю очах Томое навіть відчула божевілля — погляд істоти, ладної заплатити будь-яку ціну заради своєї мети.

— …Мені байдуже, скільки довелося б віддати.

Міо усвідомлювала свою необачність, але ні про що не шкодувала. Це чітко читалося на її обличчі.

— От же клопітна ти істота. То ти справді не заперечувала б, навіть якби втратила руку?

Томое запитала це жартома, але Міо здивовано глянула на неї.

— Звісно. Якщо це зцілило б Ваку.

— …

— Навіть якби від мене залишилася сама порожня оболонка, я була б задоволена. Адже вся я належу Ваці.

Міо цілком спокійно заявила, що погодилася б навіть утратити всі кінцівки. Томое тяжко зітхнула.

— …Яка ж ти дурепа.

— Ч-чому це я дурепа?! І взагалі, Томое, скільки можна торочити «дурепа, дурепа»?!

— Скільки не називай, однаково буде замало. Ти, може, й залишилася б задоволеною. Але якби Вака побачив, що ти зробила із собою, він би плакав.

— Що?..

— Подумай сама. Нас із Вакою пов'язує панівний договір. За звичайних обставин ми мали б беззаперечно виконувати всі його накази. І наші вчинки, і наша воля були б такими, як забажає Вака. І попри це він дає нам таку свободу й дозволяє робити що заманеться. Таке м'яке ставлення нічим не відрізняється від угоди. Мабуть, він навіть не вважає, що панує над нами. Для нього ми, певно, товариші… родина.

— Товариші… Родина…

— Саме так. Настільки сильно він нас цінує. Тож ми маємо бути готовими віддати за Ваку все. Але водночас повинні берегти здоров'я, щоб якнайкраще служити йому. Доки ми поруч із ним, дбай і про власне тіло.

— …

— Гей, Міо, ти взагалі слухаєш? Я ж говорю про справді важливі речі!

— Ти… таке кажеш, хоча сама бозна-де полізла в бійку з Вищим Драконом… — пробурмотіла Міо.

Вона опустила голову й спідлоба поглянула на Томое.

— Е-е?! — та аж здригнулася.

— Ти ж згадувала Рута, правда? А потім вирушила шукати з ним сутички, залишивши мене тут замість себе. Гадаєш, Вака через це не хвилювався б? Може, мені все йому розповісти?

— Ц-це…

— Хм! Хай ти й не зустріла його, бо Рута випадково не було на місці, це не змінює того, що ти намагалася викликати його на бій. Я обов'язково доповім про це Ваці.

— З-зачекай! Мабуть, я теж наговорила зайвого. Просто так хвилювалася за Ваку, що трохи розійшлася… Угу, у такій ситуації це навіть природно! Тож… не здавай мене, добре?

— А мені байдуже. Я ж дурепа. А тобі, Томое, не завадило б на якийсь час заборонити історичні драми.

— Т-ти-и… Як можна говорити такі страхіття?! А, знаю! Я незабаром вирушу туди, де бився Вака. І щойно знайду відомості про ту «Вбивцю Драконів» і Міцуруґі, розповім передусім тобі, Міо. А тоді ми зможемо потай від Ваки трохи побешкетувати… чи якось так.

— …І?

— «І»?!

— …

— Угу, зрозуміла! Ще й допоможу зібрати ті відеозаписи, які тебе цікавили. Ну як?

— …Справді?

— Самурай не забирає свого слова назад.

— Тоді пробачу тобі «дурепу». А тепер хутчіш вирушай розвідати місце, де бився Вака.

— Т-так, зрозуміла.

(Власне, я й сама збиралася віддячити тому шмаркачеві за все, що він наробив. А якщо ми з Міо разом трохи побешкетуємо, може бути навіть весело.)

Таємна розмова Томое й Міо несподівано закінчилася тим, що Міо перехопила ініціативу. Поряд із виконанням прохань Макото дві його послідовниці потай задумали дещо зловісне.

На той час, як обидві нарешті спромоглися нормально рухатися, сонце вже стояло високо. Асора сяк-так повернулася до свого звичного життя.