Розділ 82 — Райдо складає іспит

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Мені важко.

Хай там як, а мені важко.

Я вважав само собою зрозумілим, що стану студентом, тож навіть не перевірив документів і рекомендаційного листа, які підготував пан Рембрандт. Може, це й була наївність. Але ж мені ще й двадцяти немає! Я знаю, що навіть на вигляд здаюся молодшим за свій справжній вік. Мені й на мить не спадало на думку, що мене рекомендуватимуть як викладача.

Предмет «тактика» — спеціалізований; простіше кажучи, це, схоже, предмет, на якому навчають справжніх бойових прийомів. Чесно кажучи, мені таке аж ніяк не під силу.

Відколи я потрапив у цей світ, минув уже якийсь час, але я й сам розумію, що я — істота дивна. Уже через одне це, думаю, навчати когось прийомів я не зможу. Схоже, лекції можна читати з того, що мені найкраще дається, але ж через мою магію ліч колись назвав мене збоченцем!

Отак минули три болісні дні, а я все-таки прийшов на місце проведення іспиту. Заявку вже подано, та ще й з рекомендаційним листом.

До того ж Шікі простояв у черзі цілих шість днів. Звести все це нанівець якось… Я спробував спитати, чи не можна замість іспиту на посаду працівника скласти інший, але, схоже, так однаково не вийде.

Ба більше, там вирішили, що я злякався (я й справді злякався), і порадили мені відмовитися від іспиту. Я вже подумав, що й це вихід, аж тут Шікі примудрився бездоганно загострити ситуацію з відповідальними працівниками.

Поки я намагався все владнати, мене записали на найскладніше випробування. Кажуть, людей, які його пройшли, можна перелічити на пальцях.

У глибині душі я навіть трохи зрадів, що замість письмового іспиту мені дістався практичний. Тобто іспит, де практика — десять, а письмова частина — нуль. Екстремальна планка, як я зрозумів.

Як на мене, можливість самому обирати співвідношення практичних навичок і теоретичних знань — особлива система. До речі, якщо теорія — десять, доведеться складати іспити аж із вісімнадцяти предметів. А потім — ще й співбесіда.

…А те, що мені взагалі не призначили співбесіди, — мабуть, дія рекомендаційного листа пана Рембрандта.

Оце так вплив! Навіть іспит перед ним схиляється.

Ну що ж, доведеться братися до діла. Не знаю, що думав пан Рембрандт, коли подавав мене у викладачі, але я не можу заплямувати ім'я людини, яка потрудилася написати мені рекомендаційного листа. Адже йому ще мати справу з Томое та рештою. Хочу, щоб принаймні в роботі з нами він почувався спокійно.

Гм…

Пригадую умови іспиту. Від згадки про те, як Шікі тоді втручався в розмову, вже болить голова, тож зосереджуся лише на головному.

Зараз я стою посеред величезного полігона. Схоже, саме тут відбуватиметься іспит, але масштаби зовсім іншого рівня. Скільки ж тут кілометрів у кожен бік? Разом зі мною іспит складають лише четверо.

Перед тим як нас сюди відправили, ми бачилися віч-на-віч. Наскільки я помітив, це, схоже, досвідчені авантюристи й науковці: ельф, звіролюдина і г'юман. Думаю, за силою вони не поступаються тим, на кому тримається Ціґе. Там Томое та інші, а також група Тоа, неабияк підвищили рівні. Наступного разу, коли я навідаюся, рівні в них, мабуть, стануть ще вищими. Рівні, може, й ростуть, а от як там із навичками — не знаю.

Звісно, це лише припущення, але думаю, у них десь сто п'ятдесятий рівень. Вони знають, що я прийшов із рекомендаційним листом і пов'язаний із Гільдією купців. Цікаво, чи не звинуватять мене в обмані за те, що я приховав свою реєстрацію ще й у Гільдії авантюристів. Промовчати — це дещо інше, ніж збрехати, але мені все-таки трохи неспокійно. Проте писати, що в мене перший рівень, — це вже якось… Ну, як спитають, тоді й відповім. Коли я вказав, що я купець, відповідальний працівник і так був неабияк вражений.

А, точно: уточнімо, у чому полягає іспит.

На цьому полігоні, серед гір і долин, досить далеко одна від одної розміщено кулі трьох видів, і мета — за три дні повернутися з трьома з них. Кожен, хто це виконає, складає іспит. Битися між собою заборонено. Про їжу кожен дбає сам.

Коли я перевірив «Сакаєм», виявилося, що на полігоні справді лише ці троє і я. До того ж нас усіх, схоже, розмістили досить далеко одне від одного. Тож якщо учасник сам цього не захоче, боїв не буде.

Це не Пустище, та все ж сюди могли випустити диких звірів. Я відчуваю довкола чимало мамоно. Цікаво, чи впораються інші? Нам видали засіб, щоб достроково відмовитися від випробування, тож, гадаю, до найгіршого не дійде.

Кожному учасникові дали дзвіночок на випадок небезпеки та прикрасу у формі пір'їни, за допомогою якої можна залишити полігон після завершення іспиту. Треба взяти пір'їну до рук і дослівно прочитати написані на ній слова — тоді з'являться двері, що ведуть назад до місця, де нам пояснювали умови іспиту. Зрештою, обидві речі, схоже, мають практично однакову дію, але те, що нам навмисне дали обидві, викликає в мене погане передчуття.

Нам також розповіли про особливості трьох видів куль. По суті, усі вони рухаються з великою швидкістю. Показали й зразок, і він справді був дуже прудким: розміром із кулак, ширяє в повітрі й з місця миттєво розганяється так, що аж хочеться спитати, куди в біса поділася інерція. Склалося лише враження, що все тут за усталеними канонами.

Якщо завдати кулі певної сумарної шкоди, вона перестане рухатися і її можна буде захопити.

Один різновид руйнується від магії. Другий вибухає, якщо людина наблизиться на певну відстань. Третій розсипається від фізичного удару. Натомість проти всіх інших способів впливу відповідні кулі мають надзвичайно високий захист.

Способів, мабуть, чимало, але я відразу подумав про три: підбігти й ударити, поцілити здалеку та збити магією. Тобто ближній фізичний бій, дальня фізична атака й магія.

Якщо зупинити кулю, вона, схоже, знову стане звичайною кулею, тож її можна просто покласти в мішок.

Не хочеться ночувати просто неба в цій глушині, тож закінчу все за один день. Як добре, що іспит виявився таким простим, аж несерйозним!

Але…

Дуже скоро мені показали, якою неймовірно наївною й скороминущою ілюзією це було.

За допомогою «Сакаю» я швидко знайшов кулі. Жодних проблем.

Підійшовши досить близько, я відшукав очима кулю для ближнього бою і «Сакаєм» з'ясував її властивості. Тут теж усе пройшло без проблем.

Проблеми почалися далі.

Я підійшов до кулі, яку треба бити кулаком, і зі сміхом ударив. Вона мала зупинитися… але розлетілася на друзки.

Я випустив стрілу з лука, який приніс із собою, у кулю для дальньої атаки. Влучив точно в ціль. Вона мала зупинитися… і знову розлетілася на друзки.

У магічну кулю я вистрілив «Брідом». Точно в ціль. Вона мала зупинитися, але — та сама історія!

Я діяв правильно.

Просто, здається, вкладав в удари забагато сили. Хоча ж бив легенько! Мені вже хотілося закричати: «Не брешіть, що ці штуки міцні!»

Виникла підозра: може, це тільки називається іспитом, а насправді такий абсурд вигадали, щоб позбутися претендентів?

Не здаючись, я спробував натиснути на кулю пальцем, ледь стримуючи силу. Знищив ущент.

Тепер я торкнувся ніжно, наче немовляти. Тіло від цього без потреби втомлювалося, але що поробиш. Знищив ущент.

……

…

У-у-у-о-о-о-о!!

Мій стрес! Мій стрес не вщухає!! Навпаки, розганяється до швидкості звуку!! Я лисію! За один день усе випаде!!

Отак до самої ночі я воював із власною силою — і не здобув жодної кулі.

Коли я вирішив просто піти відпочити, то почав шукати якесь місце. Дорогою на мене накинулося щось горилоподібне, і я залишив його напівмертвим. Щось із довгим, як у тенґу, носом — решту опису пропущу.

У підсумку довелося спати просто неба. От халепа!

Наступного дня…

Цього разу я спробував атакувати, торкаючись куль із ніжністю пір'їнки. Кожен удар влучав, але всі до одної кулі після нього тікали. Мені ж ніхто не казав, що вони здатні телепортуватися?!

Невже… вони й не збираються нікого пропускати?

Фу… фу-фу-фу-фу~ Чи не перетворити мені всю цю місцевість на випалену землю?!

С-спокійно. Фух… Фух…

Напевно, саме в такі миті дорослі тремтячими руками хапаються за цигарку. Ніхто навколо мене не курить, тож я не знаю напевно, але зараз, мабуть, чудово зрозумів би такого курця.

Тільки припускаю! Суто теоретично!

Тепер я зрозумів, що дотиком пір'їнки можу атакувати кулі, не знищуючи їх повністю. Щоправда, на третьому ударі куля все-таки зламалася, але… Н-ну, крок уперед однозначно є!

Якщо завдати наступного удару досить швидко, вона, здається, не встигає телепортуватися.

Метод спроб і помилок. Іншого виходу немає, так? Ну що ж, уперед!

Чого бракує в таланті, надолужу наполегливістю. Що ж, до діла. Хай це й наївна прямолінійність — нічого страшного, якщо за два дні буде результат.

І тієї миті іспит, який досі мене зовсім не надихав, перетворився на вершину, яку неодмінно слід підкорити.

Після цього я, мабуть, знищив чимало куль. Тепер, коли згадую, це вже здається кошмарним сном.

Коли на небі вже повноправно запанували зорі…

…мені нарешті вдалося здобути по кулі кожного з трьох видів.

Д-довго ж це тривало. Сьогодні я точно опанував мистецтво стримувати силу.

Нарешті можу повернутися!

Утім, нехай це почекає до завтра.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— А, пане Райдо. Закінчили збирати? Чи, може, відмовилися?

Одразу сарказм, ну-ну. Екзаменатор самовдоволено всміхнувся, і цей вираз його обличчя мене дратував.

Я ж повернувся за допомогою пір'їни. Хіба ви не можете перевірити це зі свого боку?

[Я все зібрав. Перевірте, будь ласка.]

Я передав мішок відповідальному. Уже настав третій день, але я таки встиг. Хто б міг подумати, що цей іспит виявиться таким тяжким випробуванням для нервів!

— …О-о, кажете, зібрали? Ну що ж, погляньмо… Щ-що це таке?!

Відповідальний глянув на мої кулі й явно розхвилювався.

Невже там трапилася якась рідкісна бонусна куля? Навіть якби такі й існували, у мене просто не лишилося сил полювати ще й на них! Анітрохи!

Га?

Тут і решта троє, які складали іспит разом зі мною.

Он як, вправні люди могли повернутися ще першого дня. Отже, вони виявилися здібнішими, ніж я думав. Адже лише я дотягнув аж до третього дня!

Утім, усі, хто виконав умови, мали скласти іспит. Отже, ми не суперники. Радше вже товариші?

Схоже, завдання було непросте, правда ж, друзі?

— Шановний пане Райдо, хто ж ви такий насправді? — запитав екзаменатор.

М? Що таке, пане екзаменаторе?

Ви ж щойно змінили «пане Райдо» на «шановний пане Райдо», помітили?

Я ж просто приніс стільки, скільки звеліли, і повернувся, тож не розумію, чого це раптом «шановний».

[Я ж просто купець із бойовим досвідом?]

— Цих куль тут по одній кожного виду. Людей, які склали б цей іспит із таким результатом… ще не було.

Не розумію, до чого ви ведете.

Ви ж самі сказали, що є три види куль і треба принести три.

………

Мабуть, здорового глузду забракло саме мені. Троє інших учасників широко розплющили очі й схопилися з місць.

Що ж тут такого дивного?

[Я думав, саме цього й вимагає завдання.]

— Так. Я справді сказав принести три. Якщо вдалося захопити три неймовірно міцні кулі «особливим способом», цього достатньо. А ви, шановний пане Райдо, принесли по одній кожного виду. Тобто, щоб їх захопити, ви застосували всі три способи. Так?

[Так, саме так.]

— Для Академії це іспит, що дає змогу оцінити здібності «фахівців» у кожній галузі. Троє інших давно здалися й повернулися, а тут — подумати лишень — з'являється людина, яка перевершує прохідну планку й приносить кулі всіх трьох видів…

…

О! Тепер зрозумів!

Отже, від початку треба було принести три кулі одного виду. Мабуть, я щось недочув або просто пропустив повз вуха. Тож зовсім не по одній кожного виду!

Тепер зрозуміло. Ось чому було так складно. Ще й ці троє здалися. А я ж так старався, вчачись, наскільки треба стримувати силу… Ніякі ви мені не товариші!

— Як і слід було чекати від того, хто вижив на краю світу. Ваша сила зовсім іншого рівня. Лист пана Рембрандта здавався мені досить розпливчастим, що на нього не схоже, але якщо так, тоді все зрозуміло. Ви здатні чітко передавати свої наміри письмово, і ми не заперечуємо, щоб замість вас говорив ваш послідовник. Зрештою, ми оцінюємо вміння, а не зовнішність.

Схоже, з тим, щоб Шікі був моїм асистентом, проблем не буде. Останні слова відповідальний, звісно, сказав про мене.

Я навіть не став сперечатися через зайву згадку про зовнішність.

— Заперечень немає. Ви склали іспит. Шановний пане Райдо, Академмістечко вітає вас як тимчасового викладача. Можете вести новий курс або бути асистентом на заняттях іншого викладача. Також, зважаючи на ваші обставини, ми дозволяємо вашому послідовникові супроводжувати вас.

Сказавши, що подробиці повідомлять пізніше, він простягнув руку для потиску. Звісно, я її потис. Отже, викладач на неповну ставку. От і добре. Якби мене раптом зробили класним керівником, я б помер.

А ще він сказав, що це в Академії Ротцґарда. Добре, що не доведеться переїжджати до якогось із містечок довкола, і можна й далі жити тут.

Тепер я, можливо, незабаром зможу зазирнути до тутешнього «Ґотецу». Взагалі-то я не збирався туди йти, але якщо вже я якийсь час житиму в цьому місті, сходити ввечері — непогана думка. Якщо подадуть якесь фальшиве набе, мені лишиться тільки посміятися. Тоді добре було б привести сюди Томое.

Усупереч своїм початковим намірам я став викладачем у Ротцґарді. Та ще й у центральному місті, де збирається студентська еліта.

Так і почалося наше життя в Академмістечку.