Розділ 83 — Ґотецу

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Після іспиту минуло ще шість днів.

Називатися купцем, коли я зовсім не торгую, а тільки витрачаю гроші… Як же це дратує.

На щастя, у мене є товари з Асори й обладунки гномів. Тобто, певною мірою, маю речі, які можна обернути на золото, тож через витрати, мабуть, не варто надто перейматися. Просто, як не крути, коли гроші лише йдуть із рук, це здається марнотратством. Я ж простолюдин — інакше не можу.

Сьогодні до заїжджого двору, де ми оселилися, нарешті надійшло повідомлення з Академії. У ньому офіційно підтверджували, що я склав іспит, і подавали розклад: скільки занять у мене на тиждень. А ще повідомляли, що хочуть прийти, аби укласти офіційний договір.

Про мою зручність вони й не думають. Таке враження, що говорять доволі зверхньо. Мабуть, це показує, наскільки великий їхній вплив у цих краях. Зі змісту виходило, ніби мене просто попереджають, що нагрянуть або сьогодні по обіді, або вранці через два дні.

— Пане Макото, це повідомлення з Академії? — поцікавився Шікі.

Це Шікі. Двом чоловікам дві кімнати ні до чого. У всіх містах, якими пролягав наш шлях, ми зупинялися в кімнаті з двома ліжками. У цьому місті так само. Навколо нього розкидано чимало книжок. Він обожнює читати й, коли супроводжує мене, купує кожну книжку, що видається йому цікавою. У цьому світі книжки досить дорогі, тож, побачивши, як їх більшає, я спитав, чи все гаразд у нього з грошима. Але, схоже, заощаджень у нього вистачає, тож мої тривоги були марні… Чи, може, й ні.

Насправді Шікі переплачував. Замість грошей він розплачувався каменями й самоцвітами, наповненими магічною силою, та ще й такої якості, що жодна книжка з ними не зрівняється. Думаю, якби він просто продав ці камені, виручив би значно більше, але, схоже, знання для Шікі — те, що треба здобути, хоч би скільки грошей на це пішло. Такий хід думок здався мені небезпечним. Смітити грошима — недобре.

— Пишуть, що прийдуть або сьогодні по обіді, або вранці через два дні. Нарешті зможу розпитати про крамницю. Гільдія купців уже дала дозвіл торгувати, але щойно я згадав Академію, мені наказали насамперед залагодити справи з нею. І ще: називай мене Райдо.

— Ой, точно, пане Райдо. Будівля під крамницю, здається, чудова. Нам пощастило, правда?

— Авжеж. Попередній власник виглядає чемною людиною, та й може стати нам у пригоді. Щоправда, те, що такий гарний заклад прогорів, трохи насторожує.

Коли я пішов до Гільдії купців звітувати й шукати будівлю під крамницю та ділянку землі, люди, пов'язані з Академією, перехопили ініціативу й узялися до справи.

Спершу вони поводилися зверхньо, та, можливо, пан Рембрандт уже розповів їм про мене: усе, що стосувалося Гільдії купців, пішло без жодних проблем. Із пошуками крамниці нам теж допомогли, хоча, правду кажучи, вільних приміщень вистачало — і занедбаних, і цілком доглянутих. Зачинених крамниць усіляких видів тут було чимало.

Своєрідними були й вулиці, на яких вони стояли. Траплялися крамниці, яких не знайдеш, якщо не знаєш напевно, що вони там є, а будівлі обабіч широкої вулиці від міської брами до Академії теж були найрізноманітніші.

Різних закладів теж було багато, але найбільше — ресторанів і крамниць обладунків. Траплялися й крамниці побутових товарів, і… нічні заклади. Чесно кажучи, я подумав: навіть у місті, де все обертається довкола науки, є й «такі» місця. Я туди зовсім не збираюся, але працівниця Гільдії купців, побачивши, що ми двоє чоловіків, з незмінною усмішкою не лише провела нас туди, а й розповіла, які неймовірні послуги там надають. Ця пані — справжня професіоналка.

— Місто величезне, тому й конкуренція запекла. Тут здебільшого молодь, і клієнтура особлива. До того ж мода змінюється дуже швидко, — зауважив Шікі.

— Страшно уявити, що річ, яка ще кілька місяців тому була на піку популярності, сьогодні вже вважається безглуздою.

Страшно. Якби я надумав відкрити ресторан, найкраще було б скласти незмінне основне меню й обзавестися постійними відвідувачами. Хоча, може, я так міркую лише тому, що мені бракує авантюрної жилки. Конкурувати тут я міг би хіба що китайською кухнею та простими японськими стравами з мого колишнього світу. А якщо орієнтуватися на молодь, то можна й фастфуд. Утім, новачкові, який уміє готувати лише щось просте, нема чого й думати про таке.

Шікі теж, здається, зрозумів, як непросто буде торгувати в цьому місті. Він замислено насупився. Приємно, що так старається допомогти. Я планую брати його із собою до Академії, тож часу разом у нас побільшає.

Треба подумати й про те, хто наглядатиме за крамницею. Можна найняти г'юмана, але я їх ще не надто добре знаю. Ніж наражатися на зневагу з якихось дивних причин, краще вже привезти когось з Асори. Тоді найімовірніші кандидати — лісові оні. Хоча це залежить від того, чи добре йде їхнє навчання в Томое. Якщо ні, то наступні в черзі — арки, еге ж. Не знаю, чи зуміють вони приховати свою силу, та й є проблема: від природи вони не мають людської подоби, тож лісові оні все-таки найкращий вибір. Якби Аква й Еріс слухняно доглядали крамницю, вони напевно стали б її обличчями. ЯКБИ ж то поводилися слухняно. Ні, не вийде. Уже те, що я сумніваюся, означає, що вони не годяться. До того ж вони юні дівчата, тож проблеми з покупцями… ой-ой, живіт болить.

Хм? Лісові оні, яких прислали до Асори, начебто добірні, але молодих серед них чимало. Не знаю, наскільки вже виправили їхні характери, проте мені здається, що вони можуть стати джерелом клопотів. А от арки не мають досвіду спілкування з людьми. Кого не вибери, а голова болітиме.

Можливо, все-таки доведеться наймати г'юманів. Цікаво, чи проводять у цьому світі співбесіди, щоб перевіряти здібності майбутніх працівників? Не знаю, чи це не занадто офіційно, тож наступного разу розпитаю в Гільдії.

Після недавньої сутички зі студентами не хочеться довіряти обслуговування покупців людям, які не вміють поводитися з відвідувачами. Зате той випадок показав, що з такими нахабами лісові оні завдяки своїй силі впоралися б без труднощів.

— Будівля, яку ми купили, стоїть на великому проспекті, тож принаймні повз неї не пройдуть, не помітивши. І, гадаю, добре, що поблизу немає схожих закладів, — сказав Шікі.

— Саме тому ми її й купили. Я ж однаково не знаю, як рекламувати крамницю, яка не впадає в око, тож цю частину я вирішив грошима. Насамперед продаватимемо ліки. Згодом дозволимо замовляти в нас і обладунки, тож розраховую на тебе, Шікі.

— У чому саме?

— Будеш нашим публічним представником. Назовні власником крамниці виступатимеш ти. Тому на заняттях і за подібних нагод я хочу, щоб ти ненав'язливо ділився знаннями про ліки й розповідав, як застосовувати магічні препарати на практиці. Тоді частина наших студентів зможе оцінити якість і дію нашого товару, правда?

— …Реклама. Ви вже й про це подумали.

— Лише настільки. Ви з арками, схоже, наготували різних ліків, і діють вони справді сильно.

Отож. З арками Шікі зблизився більше, ніж із Міо. Не знаю, чи можна назвати це злиттям алхімії та фармацевтики, але вони добре між собою ладнають і вже виготовили чимало різновидів магічних ліків. Серед них є навіть амброзія. Хоча її я не збираюся просто так виставляти на продаж.

А, треба ж продумати асортимент ліків, які ми виставимо. Звичайні засоби, як-от від гарячки чи для ран, — само собою. Антидот від отрути мамоно, а згодом я випущу ще й лікувальний напій, який придумав. Хоча, власне, придумав його не я: це щось на кшталт енергетика, який п'ють, щоб відновитися після втоми. Мені здалося, що непогано було б мати таке й тут, тож я його втілив. Думаю, завдяки студентам, які стараються, і людям, що тяжко працюють, він приноситиме прибуток (доки не з'являться підробки). Наша мета — студентські портфелі та серця тих, хто в білих халатах!

— Хочу ще поговорити про крамницю, тож ходімо пообідаємо. Якщо все складеться добре, невдовзі ми зможемо відкритися.

— Зрозумів. Тоді куди підемо на обід?..

— Хм. Може, до «Ґотецу»?

— Там чудове набе. Я не заперечую.

Ресторан «Ґотецу», де працювала врятована нами дівчина, ми знайшли випадково. Відтоді вже не раз там обідали й вечеряли. Якщо зважити, скільки днів ми тут, я усвідомлюю, що ходили туди вже чимало разів. Набе, яке господар називає особливою стравою свого рідного краю, на смак помітно відрізняється від того, що готують у моїх рідних краях, але однаково смачне. Мені воно сподобалося, бо будить спогади про батьківщину, а от Шікі, схоже, щиро полюбив сам смак. Тепер щоразу, коли я питаю Шікі, де поїсти, він одразу відповідає: «У „Ґотецу“». Цього вечора я хочу оглянути нашу нову крамницю, тож цього разу сам запропонував «Ґотецу» на обід. Хоч йому там і подобається, сподіваюся, він не мріє щодня обідати й вечеряти в одному й тому самому місці. Давня історія, але в моєму колишньому світі був один знайомий, який на запитання, де він хоче поїсти, завжди відповідав: «Ма○к чи Ма○». Хоча обидва заклади, по суті, одного типу. Згодом ми перестали його питати. Відповідь же завжди була та сама.

Здається, якщо нічого не робити, Шікі в цьому місті може стати таким самим. Тому мені треба активно шукати нові заклади.

Коли я вперше прийшов до того закладу й побачив набе, то всерйоз замислився, чи немає тут інших мандрівників між світами, крім мене й героїв. Утім, щойно скуштував, сумніви миттю розвіялися. Різновидів було багато, але чимало з них — дивні. Тоді я зрозумів, що не пересититися цим містом буде важко. А ще смаку соєвого соусу там не було.

І ще, господарю: солодкого набе не буває. Принаймні для мене його точно не існує! Коли я побачив цілу гору вершків та інших складників, то подумав, що це якась меренга, і захотів утекти від реальності. А те, що я вважав Шікі істотою, яка перевершує людство, бо він їв таке, — це секрет. Справді, щиро дякую, що доїв усе, Шікі. Уперше в цьому світі я здався перед їжею.

Дівчина, яка працює в «Ґотецу», назвалася Рурією. Вона здавалася значно життєрадіснішою, ніж під час нашої першої зустрічі, — мабуть, тому, що обслуговувала відвідувачів. Дивлячись, як дівчина з таким холодним поглядом змінює поведінку й так жваво тримається на роботі, я подумав, що вона доволі розважлива. Я ніколи не підробляв, тож, може, просто не бачив, як люди поводяться на роботі й поза нею. Мабуть, ті, хто працює, мусять бути такими стійкими, інакше не проживеш. Цей світ явно дискримінує більше, ніж мій колишній, тож тут, можливо, треба бути ще стійкішим.

Ми приходили вже не раз, але вона, схоже, не думає, що ми маємо на неї якісь види, і не остерігається нас. Та й насправді щоразу, коли приходимо, ми від душі наминаємо набе, особливо Шікі. Щоправда, перші рази вона чомусь дивилася на мене з неабиякою пересторогою. Може, через мою підозрілу зовнішність. Я ж тепер без маски, то невже якраз через те, що я без неї? Ні, мабуть, я просто накручую себе.

Але ж вона розмовляє звичайнісінько, поводиться цілком нормально і є г'юманкою. То чому в неї виникли проблеми з тими студентами? Просто невдача, випадковий збіг? Я спробував розпитати, та Рурія нічого не сказала. Може, це й не випадковість і в неї є якісь особливі обставини. Хтозна.

Ми вдвох часто навідуємося й щоразу беремо дві порції, тож у закладі ми з Шікі, схоже, добряче впадаємо в око. Рурія вже й імена наші запам'ятала. Тепер, коли ми приходимо, вона перекидається з нами кількома словами.

Сьогодні теж, поки Шікі їв своє набе, ми розповіли їй, що йдемо до Академії й нарешті зможемо взятися до роботи. Вона — перша знайома в цьому місті, яка знає наші імена. Місце, де буде наша крамниця, трохи далеченько звідси, тож, коли відкриємося, ми, мабуть, не зможемо приходити так часто, і частинці мене від цього сумно. Хоча, якщо заговорю про це з Шікі, він, найпевніше, захоче сюди ходити, тож, може, ми ще й несподівано часто навідуватимемося. Що ж до мене, то ми в самому центрі, де є найрізноманітніші заклади, тож хочеться покуштувати різних страв. Може, ми знайдемо щось схоже на комбу й кацуобуші раніше за Томое. Тоді це був би чудовий гостинець.

Колись я хочу, щоб Шікі покуштував набе, які знаю я: мідзутакі, шябу-шябу, сукіякі, юдофу. Еге ж, я й сам хочу їх поїсти.

А, точно. Якщо вийде, сьогодні ввечері хочу щось зробити з інтер'єром крамниці. Оформлення до певної міри візьме на себе Шікі, а орієнтуватиметься воно й на сусідні крамниці. У цьому світі, якщо користуєшся магією, для робіт з інтер'єром не обов'язково кликати майстра. Шікі володіє стихією землі, а отже, має саме ту магію, що знадобиться в такій ситуації. Коли вдається заощадити, на душі просто приємно.

До того ж це чудова нагода потренувати власну магію. Останнім часом я намагаюся весь час підтримувати стан зосередженості, з якого можу миттєво чаклувати. Щоправда, довго втримувати його важко, тому я ще й тренуюся створювати потужний, хоч і недосконалий, захисний бар'єр. Нещодавно я переконався, що в незвичних умовах — скажімо, на полі бою, де й стан духу особливий, — керувати магією, як власними руками й ногами, важко.

Тепер, коли Баг уже раз мене знайшов, і справді невідомо, що й коли може статися. Треба цінувати кожен день і не змарнувати жодної миті. Адже на кону моє життя.

Ми з Шікі пообідали рано, тому, коли дісталися Академії, у студентів, схоже, саме почалася обідня перерва. З корпусів виходило чимало людей. Величезна біла споруда видавалася якоюсь сучасною й водночас трохи ностальгічною. Може, ще й тому, що школа як така навіває ностальгію.

Ми тут чужинці, тож перехожі поглядали на нас із цікавістю. Дуже хочеться вірити, що причина не в моїй зовнішності. Оминаючи їх, ми прямували до призначеного місця.

…А те, що хтось аж здригнувся, побачивши нас, а інші озирнулися двічі, м-мусить пояснюватися лише незвичністю ситуації!