Розділ 85 — Перше заняття

Перекладач і редактор: Näki + Claude

«Чули? Кажуть, новий викладач практики не може говорити».

«І що з того? Як він тоді проводитиме заняття? Тільки не кажи, що він навчатиме студентів на їхній власній шкурі».

«Кажуть, він спілкується письмово. Мені байдуже, аби тільки я став сильнішим. Тому нездар я й не терплю».

«Це ж вказівка викладача Брайта, тож хоча б раз я прийду. Але… кажуть, новенький — напівлюдина, знаєте?»

«Напівлюдина?! Як Академія взагалі могла прийняти такого викладача?!»

«…Яка різниця, напівлюдина він чи ні? Ельфів тут теж чимало, не варто всіх оцінювати за походженням».

«Ротцґардська особливість. Сподіваюся, курс не залишиться порожнім».

«Якщо виявиться поганим, швидко спорожніє. Вибіркових предметів тут до біса».

«Ага. Хоч би він виявився красенем».

«Ахаха…»

…

Серйозно?

Як би це сказати… Вони що, справді так думають?

А це, між іншим, студенти, яких я маю навчати на своєму першому занятті.

Від хвилювання я застосував «Сакай», щоб відчути людей, які прямували сюди, і мимоволі нашорошив вуха. Тепер шкодую, що це зробив.

Вони ще зі мною не познайомилися, а вже мають таку погану думку?!

Ми з Шікі нарешті дісталися полігона й тепер чекали, сидячи там на лавці.

Звісно, я вестиму практичні заняття, тож у приміщенні ми буватимемо нечасто. Для силових тренувань можна обрати й зал, але… заняття вийдуть одноманітні, тож до цього можна буде вдатися, коли студенти вже вирішать іти за мною.

У викладацькій мені дали кілька підручників і довідників для викладачів. Сьогодні я дочитав їх і трохи краще збагнув, чим особлива Академія та як тут прийнято користуватися магією.

Нарешті дістався до того, заради чого й приїхав в Академмістечко! Здається, сьогодні я зробив крок уперед.

Спершу про особливості Академії.

В Академії Ротцґарда є обов'язкові предмети, а решту студенти можуть обирати самостійно. Отже, певна свобода тут існує.

Якщо відкинути обов'язкові дисципліни та предмети за обраною спеціальністю, становище викладачів вибіркових курсів зовсім невигідне. Було б іще пів біди, якби студенти після вибору мусили ходити на заняття пів року чи навіть рік. Але тут курс дозволено змінити будь-коли, тому вся перевага на боці студентів.

Кажуть, викладачі намагаються не ставити заняття одночасно з популярними предметами, спрощують іспити, а дехто навіть платить студентам за відвідування! Та мало хто прагне залучати учнів, покращуючи сам курс. Схоже, тут уже пізно щось рятувати.

Коротше кажучи, ти можеш бути викладачем на неповну ставку, але ймовірність, що студенти дивитимуться на тебе зверхньо, надзвичайно висока. А я ще й щойно дізнався, що враження про мене вже погане.

Тепер про магію. Це треба тримати в голові: те, що досі здавалося мені загальновідомим, мабуть, краще не виставляти напоказ.

Загальноприйнятий спосіб чаклування такий: арію завчають напам'ять, а потім виразно промовляють уголос, щоб активувати закляття.

Якщо вимовити арію без звуку, це називають безголосою арією. Вважається, що так закляття втрачає частину звичайної сили.

…Від самого початку я робив усе не так, як заведено. І тільки тепер, потрапивши сюди, про це дізнався.

Ну, якщо хочу, щоб мої заняття мали свою родзинку, то, подумав я, можна просто вчити студентів саме цього. І між іншим кидати щось на кшталт: «У справжньому бою…»

— Пане Райдо, здається, студенти скоро прийдуть, — повідомив Шікі.

— Так, знаю. Шікі, мета занять лишається такою, як ми обговорювали, гаразд? — уточнив я.

— Думаю, жодних проблем не буде. Ви покажете свою справжню силу, а тих, хто залишиться, навчатимете бойових арій. Можливо, бійців ближнього бою серед них лишиться небагато, але тоді їх я навчатиму прийомів бою проти магів. В інших викладачів такого курсу немає, тож, гадаю, ми зможемо самі відбирати студентів.

— Давати знання й силу сумнівним типам — нічого доброго з того не вийде. Мені спокійніше навчати нечисленну відібрану еліту.

— Так. Але виходить, що сердитиметься пан Райдо, а добрим буду я, — хіба ролі не переплутані? Та й, як на мене, розділяти ролі взагалі немає потреби.

— …Ну, схоже, на вибіркових курсах двоє викладачів — рідкість, тож почасти мені й хочеться перевірити, чи це справді спрацює. Здається, якщо лиходія гратиму я, результат вийде кращим. Якщо все піде шкереберть, припиню, тож поки що підіграй мені.

— Гаразд…

Схоже, Шікі досі не переконаний. Але я давно хотів хоч раз таке спробувати, якщо трапиться нагода. Як у детективних драмах: дует, де один лютує, а другий заспокоює, — і вдвох вони керують враженням співрозмовника.

Цього разу страшним буду я. Заняття ми ведемо вдвох, тож, гадаю, якщо хоч один із нас справлятиме приємне враження, студенти підтягнуться.

…А якщо мене й так не вважають за людину, то нехай собі ненавидять… Ні-ні, це не якась моя спроба впоратися з відчаєм, зрозуміло?!

І я зовсім не задумав спершу поводитися як покидьок, а потім трохи пом'якшати, щоб назбирати балів прихильності, ясно?

Я відчув на собі кілька поглядів.

Фух… Отже, прийшли.

— Е-е… Це тут проходить практичний курс викладача Райдо?

Дівчина, яка щойно називала мене напівлюдиною, насупилася, але звернулася до нас цілком чемно.

Я ледь помітно кивнув — не їй, а Шікі. Ну що ж, час випробувати образ страшного викладача.

— Саме так. Ви всі прийшли за рекомендацією викладача Брайта, правда? Я асистент цього курсу, мене звати Шікі. А ось цей пан…

[Райдо, господар Шікі, купець, що торгував на краю світу. Через певні обставини не можу говорити, але ось так спілкуватися можу. Заняття будуть суворі й зосереджені на магії, але сподіваюся, ви за мною встигатимете.]

Біографія, звісно, брехня, а поводитися я намагався, як трохи суворий інструктор. Коли зовнішність і так працює проти тебе, краще не всміхатися привітно, а лише зрідка виявляти доброту, щоб зіграти на контрасті.

Взагалі-то я хотів бути з тих, хто кричить, але письмово це складно, тож вирішив бути просто суворим.

— Ми незабаром відкриватимемо дещо незвичну крамницю. Якщо трапиться нагода, завітайте, — додав Шікі.

І тут Шікі взявся за рекламу.

Поки ми не називаємо крамницю, мабуть, до нас не причепляться. Я наказав Шікі ввесь час лагідно всміхатися. Старайся, добрий і привітний викладачу Шікі! А я з усіх сил зображатиму страшного викладача Райдо.

[Оскільки це перше заняття, почнімо зі знайомства.]

Я попросив усіх десятьох студентів представитися.

Ім'я, вік, курс навчання, мета й стихія, якою кожен володіє найкраще.

Усе минуло спокійно, але одне питання лишилося. Щодо стихій.

[Ти. Ти сказала, що найкраще володієш водою, так? А наскільки добре — іншими стихіями?]

— Іншими? Е-е… Трохи землею та вогнем.

[А ти можеш попросити духа поділитися з тобою силою?]

— Та ні! Звісно, не можу!

Виходить, вона майже нічого не вміє, крім магії води? До того ж магічної сили в неї небагато, та й баланс залишає бажати кращого.

Стривай. Невже…

[Ти. Ти сказала, що найкраще володієш вогнем, так? А інші стихії?]

Я запитав ще одну студентку — ту, що сказала: їй байдуже, чи я напівлюдина, аби тільки мав привабливу зовнішність. Мабуть, їй не сподобалося, що я звернувся саме до неї: дівчина насупилася.

— …Трохи можу використовувати вітер. А магія духів мені недоступна.

Я розпитав решту. Здається, ніхто з них не вмів користуватися більш ніж трьома стихіями.

(Шікі, що це означає? Г'юмани обмежені в кількості стихій, якими можуть користуватися?) — подумки запитав я.

(Ні. Просто вони так звикли користуватися стихією, до якої мають найбільшу схильність, що занедбують тренування інших. Уміння володіти іншими стихіями вони вважають своєрідним талантом.)

(Тобто насправді це може кожен?)

(Звичайно. Просто магічної сили на це піде більше, ніж на стихію, до якої вони мають найбільшу схильність.)

(Он як. Зрозумів.)

Хай навіть це їхня найсильніша стихія, але ж вони не новачки, які щойно почали вчитися, тож, як на мене, трохи дивно вдосконалюватися лише в ній. Уміти користуватися й іншими насправді дуже зручно.

Навіть той малий Вищий Дракон здивувався, коли побачив це. Цікаво буде потренувати студентів і подивитися, чого вони досягнуть.

[Я зрозумів, на що здатен кожен із вас. На жаль, інакше як невмілими вас не назвеш.]

— Невмілими?! Нас?!

Це вигукнув той хлопець, який насміхався з моєї нездатності говорити. Енергії в нього не бракує, та й на вигляд міцний. Але ж ти, здається, воїн?

[Саме так. «Хочу на державну службу», «хочу прославитися як авантюрист», «хочу залишитися в Академії дослідником» — я вислухав цілі кожного з вас. За нинішнього стану їх цілком можна досягти, але ви назавжди залишитеся другосортними.]

— …Чи не забагато ви собі дозволяєте? Ви ж усього лише викладач на неповну ставку!

Це та дівчина, яка казала, що напівлюдині нема чого бути викладачем. Вона розсердилася. Сьогодні ми покажемо свою силу, а лагідний викладач Шікі має запам'ятатися. Це важливий момент, тож вибач, що дражню тебе.

[Це правда. Ну гаразд, тоді дозволь запитати. Ти казала, що ти маг, так? То чого маг має найбільше боятися в бою?]

— …Опинитися в ізоляції, підпустити ворога надто близько, запанікувати або вичерпати магічну силу.

Відповідь просто з підручника. Але не скажу, що вона неправильна.

[Чудово. А якого ідеалу ми прагнемо досягти в бою?]

— Уміти пристосовуватися. Хай ми опинилися самі, ворог підійшов упритул, сталося щось непередбачене чи вичерпалася магічна сила, — ми маємо бути магами, здатними в потрібну мить ухвалити найкраще рішення. Це і є ідеал, до якого слід прагнути.

[Саме так. Відмінно. Тоді, якщо дівчина поруч із тобою, яка казала, що її сильна стихія — вода, натрапить на супротивника, вразливого лише до магії вітру, і не зможе завдати йому відчутної шкоди, — що ти зробиш, щоб «пристосуватися»?]

— Тоді я доручу атаку стихії вітру авангарду або підготую інший напад…

[Але там лише вона.]

— …Тоді до того, як ворог наблизиться, підготувати засіб для атаки вітром. Залишається скористатися магічними предметами.

[Так. Якщо сам нічого не вдієш, покластися на засоби — правильний вибір. Тож мати про запас засіб іншої стихії — слушна думка, але й уміти користуватися нею самому зовсім не завадить. Щонайбільше три — так не годиться. Треба вільно керувати щонайменше трьома стихіями, інакше в справжньому бою ви неодмінно відчуєте, що вам чогось бракує.]

— …І в Академії, і в країні прийнято передусім удосконалювати стихію, до якої маєш найбільший хист.

Тепер, отже, озвався хлопець, який казав, що курс спорожніє. Річ не лише в «передусім» — проблема в тому, що ви цим і обмежуєтеся. Вас же вважають елітою. Невдоволення на їхніх обличчях мені зрозуміле: неприємно, коли хтось заперечує те, як ти досі все робив.

[Ви ж еліта, так? То чи годиться вам бути такими, як усі? Щоб вашу стихію розкусили, знайшли протидію й прорвали ваш захист, мов папір?]

— Т-тоді ми маємо довіритися мечникам і лицарям у першому ряду…

[«Довіритися», кажеш. Гарне слово, але не можна ховатися за ним, як за лазівкою, і нічого не робити. Хіба справжня еліта не повинна дивитися на бій з висоти й готувати контрзаходи? І звісно, навіть якщо йдеться про те, як захистити себе, відмовлятися від чогось лише тому, що це не ваша сильна стихія, — нікуди не годиться. Одна справа, якщо це неможливо, але якщо можливо — треба тягнутися до цього.]

— Гх…

— Тобто викладач Райдо здатен зберегти погляд з висоти й упоратися, навіть коли залишився сам, а ворог підійшов упритул?

Цей у нас… А, той хлопець, що не хотів нездари за викладача. Невже трохи зацікавився?

[У моєму випадку, щоб вижити, я дивлюся на бій дещо інакше. Що ж, тоді сьогодні влаштуємо тренувальний бій між мною та Шікі. Краще знати, на що здатні ті, в кого ви вчитиметеся.]

Я глянув на Шікі — той кивнув і дістав посох, загорнутий у блискучу тканину. Посох, дбайливо виготовлений елдвами, тепер відкрито заявив про себе. Не знаю, як зробили цю гарну тканину, схожу на шовк, але, здається, вона вміє приховувати характеристики спорядження.

— Ми з моїм господарем, паном Райдо, продемонструємо вам дещо зі своїх умінь. Спостерігайте уважно. Можливо, побачите один зі зразків, на які варто орієнтуватися.

Не певен, що слова Шікі дійшли до студентів. Усі дивилися тільки на його посох, і на їхніх обличчях читався неприхований шок.

— Гей, цей посох…

— Що це взагалі таке?..

— Яка шалена магічна сила! Та ще й різні стихії переплітаються!

— Неймовірно. Навіть серед експонатів Академії такого не побачиш!

Як і слід було очікувати, посох вийшов неабияким. Мій одяг має навіть потужніші властивості, але не випускає магічної сили назовні, тому виглядає звичайним.

Ми трохи відійшли від студентів.

Шікі зав'язав волосся ззаду й набув серйозного вигляду. Навіть виконуючи наказ, він усе робить сумлінно й не збирається працювати абияк.

[З такої відстані вже можна сказати, що «ворог підійшов близько», правда?]

Поки студенти заворожено розглядали посох Шікі, я звернувся до хлопця, чиє запитання й стало приводом для тренувального бою. Той слухняно кивнув.

[Шікі, починаймо.]

— Тоді, пане Райдо, я починаю!

Так почався тренувальний бій, у якому ми збиралися продемонструвати свої можливості й полегшити собі майбутнє.