Розділ 86 — Схоже, він стане моїм першим учнем

Перекладач і редактор: Näki + Claude

POV студента, який мріє стати мечником

Почався бій між новим викладачем, який стояв на такій відстані, де арію вже не встигнеш вимовити, і чоловіком, що, схоже, працював у нього асистентом.

На заняття цього хлопця я прийшов лише за вказівкою викладача Брайта. І вдруге повертатися не збирався. Я мечник, а магію використовую лише для підтримки. Щойно почув, що курс Райдо буде присвячений здебільшого закляттям та аріям, зрозумів: це не моє.

Це схоже на цькування з боку викладача Брайта. Щоразу, як з'являється новий викладач практики, він неодмінно посилає до нього кількох студентів з інших спеціальностей, а потім разом їх відкликає. А тоді солодкими словами переманює під своє крило викладачів, яким бракує студентів.

Тимчасові викладачі, яким у перший тиждень без особливих зусиль вдається зібрати студентів, зазвичай зазнаються. А згодом здебільшого лишаються без слухачів. Як на мене, прийом підлий, але дуже дієвий.

Викладач Брайт — теоретик, і головний його предмет — тактика, проте він прагне вищого становища серед викладачів практики, тож, гадаю, і вдається до всіляких хитрощів. Я не вірю, що самі лише записи й обговорення можуть стати справжньою вправністю, тому й не можу змусити себе полюбити цього викладача. Хоча й не скажу, що стратегія та планування — зовсім марна трата часу.

Звісно, пристойних викладачів практики небагато, тож серед лекцій, які я вже обрав, є кілька таких, що я охоче покинув би або замінив. Тут збираються багатії та знать, але це ще не означає, що разом із ними збирається й справжня вправність.

Студентам-стипендіатам на кшталт мене, чиї особливі якості й обдарованість визнала Академія, не страшно отримати травму на заняттях, аби лише відточити свої вміння до самої межі. Та таких занять в Академії — на пальцях перелічити, і через непопулярність їх зазвичай закривають. Мене це дратує.

Тож від того, хто не може говорити і з чийого дитячого обличчя навіть не розбереш, чи він часом не напівлюдина, я нічого не чекаю. До того ж якби серед нашого покоління з'явився такий геній, держава давно прибрала б його до рук. Хоча іспит для прийому працівників він таки склав, тож мінімальним вимогам мусить відповідати.

Чоловік із посохом назвався Шікі. Ледве вигукнувши, що починає, він кинувся до Райдо й миттєво скоротив відстань.

Швидкий! Мабуть, він навіть швидше за мене входить у ближній бій. Я думав, що він теж маг. Невже помилився?

Дивлячись на його витончені риси, ніяк не повіриш, що він вправний у ближньому бою.

— А-а!

Я мимоволі скрикнув. Та довкола теж залунали здивовані вигуки — отже, не один я цього не очікував.

На кінці посоха Шікі з'явилося золоте лезо, і той став схожий на спис. І жодної арії!

Це властивість посоха? За магічною силою, яку він випромінює, зрозуміло: річ виняткова. Рідкісний артефакт, ціни якого я навіть уявити не можу.

Шікі ані миті не вагався. Вістря було спрямоване просто в груди Райдо. Але ж він сам назвав Райдо своїм господарем! Що він задумав?

Спис безжально метнувся вперед. Швидко! Маг, який стоїть навпроти, не встиг би навіть простежити за ним очима.

Усе. Бій закінчено. Я був упевнений, що Шікі переможе.

Та мій прогноз розлетівся вщент.

Не діставши до грудей Райдо й десяти сантиметрів, спис натрапив на шестикутний бар'єр — і застиг.

…

Знову жодної арії. Як таке взагалі можливо?

Мене пройняло холодом, наче облили крижаною водою.

Райдо стояв із порожніми руками. У нього не те що посоха — взагалі нічого в руках не було.

Створити бар'єр без каталізатора й арії за таку мить? Це вже навіть на жарт не схоже!

А Шікі, не зважаючи на те, що удар зупинено, знову пішов в атаку, орудуючи посохом, наче списом. Удари ставали дедалі швидшими й майстернішими. Навіть мої очі вже не встигали за ними.

Проте Райдо відбивав усі випади одним маленьким бар'єром, пересуваючи його з боку в бік.

А тоді…

Підхопивши вістря списа краєм бар'єра, Райдо ковзнув ним уздовж леза й відвів удар. Я навіть не помітив, коли плаский бар'єр набув округлої форми.

Щойно спис відхилився, Райдо вдарив збоку по посоху, збивши Шікі з рівноваги, і простяг уперед праву руку, яка вже світилася червоним.

Його долоня врізалася в тіло Шікі, спалахнула світлом магічної сили — і вибухнула. Шікі відкинуло на кілька метрів, здійнялася хмара пилу… Оце так обмін нападом і захистом!

А Райдо майже не зрушив зі свого початкового місця.

Неймовірно… Це справді бій двох магів?

Хтось поруч шумно ковтнув слину. Я й сам, затамувавши подих, не міг відірвати очей.

Поки пил не розсіявся і я бачив лише силуети, Шікі вже підвівся та вдарив коштовним каменем на посоху об землю.

Райдо негайно відстрибнув.

На тому місці, де він щойно стояв, і довкола нього із землі вистрілили численні списи, що мали проштрикнути ціль! Шікі — маг стихії землі!

Викладач Райдо передбачив цей хід. Якби на його місці був я, бій, без сумніву, закінчився б цим раптовим ударом. Я мимоволі прикусив губу.

Магічний удар розметав хмару пилу.

Червоний спалах.

Вогняна стріла? Відстрибуючи назад, викладач Райдо встиг сформувати закляття й вистрілити. Придивившись, я побачив, що частину земляних списів Шікі розтрощено.

От тільки я не зрозумів, влучила стріла в Шікі чи він ухилився. Ні вибуху, ні ударної хвилі — вогонь просто майнув перед очима й зник.

Коли пил остаточно осів, я побачив Шікі. Він усміхався.

На його одязі не було жодного ушкодження. Закляття, як мені здалося, було доволі потужним — аж кілька студенток скрикнули. Невже він зумів від нього захиститися?

Я перевів погляд: цього разу біля ніг викладача Райдо почала здиматися земля. Утворився чорний блискучий шматок руди — з гострим кінцем, формою схожий на горіх.

Він полетів у Шікі зі швидкістю стріли.

Шікі зупинив цей чорний снаряд кінчиком посоха, на якому вже не було леза. І тоді чорна брила, що перетворилася на небезпечну зброю, знову обернулася звичайною землею й осипалася додолу.

Побачивши це, викладач одночасно створив дві стріли — синю й червону — і випустив їх у Шікі.

Шікі знову прийняв їх кінчиком посоха. Обидва вогники ніби проковтнуло. Цей посох… поглинає магічну силу?!

— Н-неможливо… Вода, земля, вогонь! Не може людина так майстерно володіти одразу трьома стихіями!

— Паралельна арія… Уперше таке бачу!

Так і є. Посох неймовірний, але й викладач Райдо не поступається: він, без сумніву, володіє трьома стихіями на рівні, придатному для бою.

І формує два закляття одночасно! Ось що таке паралельна арія.

[Хоч я майже одночасно випустив дві стріли різних стихій, ти чудово їх зупинив.]

— Я теж тренувався, — відповів Шікі.

Від початку бою це були перші слова, якими вони обмінялися.

[Але ми вже забагато часу витратили.]

— Ваша правда. Закінчімо наступним прийомом, — погодився Шікі.

Перекинувшись кількома легковажними словами, обидва кивнули.

Цей бій уже цілком мене зачарував. Я був певен: він на кілька рівнів вищий за всі, що я бачив, відколи вступив до Академії.

І вперше за весь бій обидва вголос вимовили арії. Я не знав жодної з мов, якими вони користувалися.

Стародавня мова. Це, безперечно, інша система арій, ніж та, якою користуємося ми.

Шікі націлив кінчик посоха на викладача Райдо. Там, накладаючись одна на одну, оберталися на місці кілька магічних формацій, і з них поступово складалися сфери химерного візерунка.

Викладач Райдо, дивлячись на Шікі, став боком: ліву руку виставив уперед, а праву відвів назад — наче тримав лук. На кінці правої руки в кулю згущувалася чорна темрява.

Обидва одночасно вивільнили закляття.

Біле світло Шікі й чорна темрява викладача Райдо…

…зіткнулися, і світло, що вирвалося назовні, геть засліпило мене. Я вже не міг простежити, чим закінчиться цей бій.

Десь усередині світла пролунав короткий крик.

Потім сяйво почало згасати.

Коли зір повернувся, я побачив Шікі, який, утративши рівновагу, припав на коліна, і викладача Райдо, що тримав його за шию.

— Я програв, — визнав Шікі.

Його слова підтвердили те, що ми всі побачили.

Я мимоволі зітхнув, і все тіло огорнула втома. Схоже, не лише мене: з усіх наче вийшла сила.

Викладач Райдо відпустив шию Шікі й поглянув на нас.

До тренувального бою я міг би сміливо зустріти його погляд. Тепер же стало страшно. Наші очі зустрілися лише на мить, і я поспішно відвів свої.

[Чи прийдете наступного разу — вирішуйте самі. Якщо готові на все, щоб стати сильнішими, я зустріну вас із розкритими обіймами.]

Мене приголомшило, що тепер лякає навіть магічна сила цих написаних слів. Невже існує така людина…

Який же великий світ.

Викладач Райдо, не озираючись, пішов із майданчика. Але я вже вирішив. І казати мені нічого не треба. Безперечно, теперішньому мені потрібні саме його уроки.

— Зрештою, сьогодні ми переважно познайомилися, але на цьому заняття завершено. Сподіваюся, ви зрозуміли, наскільки важливо володіти кількома стихіями й удосконалювати арії… О? Що сталося? — запитав Шікі.

Про завершення заняття замість викладача Райдо нам оголосив Шікі. Зібране волосся він уже розпустив. Хоча щойно вів такий запеклий бій, Шікі спокійно всміхався.

Він маг, а в ближньому бою перевершує мене на голову. У мені прокинулася щира повага до Шікі. Хоча обидва вони, безперечно, надзвичайні люди.

Слідом за словами й поглядом Шікі я подивився на нашу однокурсницю. Вона притискала правою рукою лівий лікоть, а з-під правої долоні тонкою лінією стікала червона кров.

— Та нічого… Просто трохи…

— Тебе щойно зачепило уламком під час тренувального бою, так? — запитав Шікі.

«Від такого треба було ухилитися», — подумав я.

А втім… той короткий крик, що я почув під час останнього спалаху. Тоді й не дивно, якщо не вдалося ухилитися від уламків: видимість же була нульова.

Та якщо після слів Шікі вона засоромлено ховає рану, то, мабуть, вважає себе незграбною, бо не зуміла ухилитися сама. Вона теж звільнена від плати за навчання, тож, певно, неабияк пишається своєю силою.

— Е-е, справді все гаразд, тож… ой!

— Це я вирішу, коли подивлюся. Хоч з вигляду й не скажеш, а досвід лікування в мене є, — сказав Шікі.

Сказавши це, Шікі відвів її праву руку й оглянув рану. Тоді невимушено промив водою рану й забруднену праву долоню. Він ще й магією води володіє?

І ще вміє лікувати? Немає слів.

— Неглибокий поріз. Нічого страшного не буде.

— А, зрозуміло. Дякую вам.

— Тут і магія не знадобиться. Так… Десь тут було… А, ось!

Шікі пошукав щось у сумці й показав їй. Маленький флакон.

— Нічого розкішного, але це саморобні ліки для ран. Якщо отак змастити рану…

— І-ій!

— Холодно? Вибач, я забув попередити.

— Т-так… Ой, нічого, все гаразд.

Шікі зачерпнув із флакона трохи мазі й обережно змастив нею весь поріз.

— А…

— Ого!

— Неймовірно!

Рана просто на очах затягнулася, і шкіра стала такою, як раніше. І без жодної магії… Хіба це не справжні чарівні ліки?

Га?

…Саморобні?

Виготовлення ліків… Він і на алхімії розуміється?!

Він що, надлюдина?!

— Не варто так дивуватися. Я просто трохи вдосконалив звичайні ліки для ран, — пояснив Шікі.

Звичайні?! Оце?

Якщо це звичайні, то я, мабуть, повірю навіть, що його особлива здібність — воскрешати мертвих.

— Ось і все. Вибач, що поранив тебе.

— Н-ні… Дуже дякую! Е-е, а щодо оплати…

— Подяки цілком достатньо. Ліки такого рівня — звичайний товар на полицях нашої крамниці. Що ж, до зустрічі.

Таких ліків і випадково в звичайній аптеці не знайти, пане Шікі!

Шікі змахнув землю з одягу дівчини, чемно вклонився й повернувся до нас спиною.

Викладачу Брайте, я… уперше вам вдячний.

Щиро дякую, що звели мене з викладачем Райдо й паном Шікі.

Вступивши до цієї Академії, я нарешті зустрів людину, яку хочу назвати своїм наставником.