Розділ 87 — Побажання, щоб усе минало добре в усі пори року

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Хоч ліг я пізно, прокинувся ще до світанку.

Минуло два тижні, відколи я почав викладати в Академії.

За цей час я десять разів навідався до «Ґотецу». Особисто мені тепер якийсь час не хочеться набе… Стоп, не про те. Облишмо мої особисті почуття.

Сьогодні «Кудзуноха» відкриває свою першу крамницю.

Трохи дивно, що перша крамниця — філія, та ще й не в Ціґе, але я вирішив на це не зважати. Серед усіх цих заплутаних обставин нарешті настав час відкрити мою крамницю.

Порадившись із Томое, я попросив надіслати двох лісових оні. Вона особисто вибрала працівниць, отже, можна на них покластися. Щоправда, це виявилися ті самі Аква й Еріс, які колись на мене напали.

Щойно їх сюди перенесли, я глянув на їхні обличчя й подумав: «Замінити». Але обидві, мало не плачучи, кинулися мене обіймати, тож поки що я від цього відмовився.

Якось я вивів їх за місто перевірити вміння: обидві стали значно сильнішими. Загадка лише, чому їх трясе від самої згадки про Томое, Міо й чомусь Комое. Мабуть, пройшли сувору муштру.

Я пояснив обов'язки, видав аванс — і обидві з неймовірною серйозністю присягнули мені на вірність.

Схоже, життя тут для них набагато легше, ніж в Асорі. Щоб не розлінувалися, доведеться час від часу їх підтягувати. Працівників удосталь ми набрати не можемо, тож умови я, здавалося б, поставив доволі суворі…

Умови тут — десять годин роботи щодня й лише один вихідний на тиждень, між іншим! Житимуть вони при крамниці, тож усе потрібне для побуту забезпечене, але щоб аж так радіти — яке ж життя вони вели в Асорі? Там ішлося здебільшого про виправлення, тож аж такого тиску на них бути не мало.

Їх зворушило навіть те, що вони зможуть поснідати перед зміною, пообідати й вільно проводити час після роботи. Коли запитали, чи дозволено їм їсти поза крамницею, обидві аж заплакали від радості. Та невже їх в Асорі тримали в одиночних камерах під цілодобовою охороною? Перебільшують же!

Учора ввечері, коли ми з Томое, Міо та Шікі підбивали підсумки, з'ясувалося, що сюди прибудуть іще двоє елдвів. Вони вже допомагали в невеликій крамниці в Ціґе, тож я дуже на них сподіваюся.

Спершу працюватимемо в такому складі: вони, Аква, Еріс, Шікі та я. Зрештою я спитав у Гільдії про співбесіди й вимоги до здібностей, і мені пояснили, що зазвичай людей спершу наймають, а вже потім навчають. Схоже, здібностей заздалегідь ніхто не вимагає. Ба більше, вакансії трапляються рідко, а господарі крамниць здебільшого беруть на роботу друзів і родичів. Як я зрозумів, наймати людей на підробіток у цьому світі не заведено. Працівники Гільдії стурбовано спитали, чи не хочу я, щоб Гільдія підібрала мені людей, але поки що я відмовився.

Отже, людей у нас відверто замало (принаймні як на мене), але для того способу торгівлі, який я задумав, здібностей цього складу цілком вистачить.

Перша родзинка цієї крамниці — вона працюватиме до пізньої ночі, коли люди з нічних розважальних закладів і їхні відвідувачі повертаються додому. Коли наберемо людей, планую перейти на звичайний режим. На щастя, у цьому місті немає жодних правил щодо того, коли мають працювати крамниці, що торгують ліками чи всяким дрібним крамом. Просто всі крамниці зважають на співвідношення кількості покупців і безпеки, тож зачиняються ввечері — у цьому світі це вісімнадцята година. Коротше кажучи, якщо безпеки досить, можна працювати вночі й забрати собі всіх покупців цієї пори. Мабуть. А ще добре було б, якби нашу назву запам'ятали крамниці дрібного краму, які торгують ліками.

Щоправда, я не знаю, скільки покупців буває вночі і чи справді варто триматися такого розкладу, а ще треба подумати, чи не взяти за взірець цілодобовий мінімаркет. Людей, які працюють до пізньої ночі, у цьому світі менше, ніж я думав. Гадаю, Академмістечко — особливий випадок, але навіть з урахуванням цього.

За потреби спробуємо й нічне доставляння замовлень. Але тоді треба придумати, як їх приймати. Доведеться чимало експериментувати. Пізній графік поки що теж лише випробування.

А, точно. Якщо вже зайшла мова про сподівання, то це ще не весь наш склад.

Томое казала, що разом з елдвами пришле когось корисного. Якщо вже Томое назвала когось корисним, то, гадаю, можна чогось чекати. Сама вона вирушила обстежити поле бою, де я нещодавно був, тож її тут немає, і прийти вона не може. У Міо, схоже, теж є попередня домовленість, та й до Академмістечка вона не надто рвалася. Мабуть, налагоджує стосунки з людьми, окрім мене. Мене це трохи тішить.

«Хай це все-таки буде сюрприз», — з усмішкою сказала Томое, тож мені трохи неспокійно…

Переодягнувшись, я вийшов із кімнати.

У будинку ще нікого не було видно.

Я спустився з другого поверху, де розташована моя спальня, на перший — до торговельної зали.

Так, ми з Шікі вже три дні як виселилися із заїжджого двору й живемо на другому поверсі крамниці.

На другому поверсі шість кімнат: по одній для нас із Шікі, одна для лісових оні, одна для елдвів і ще одна — для таємничого помічника. Склад поки облаштували внизу, тому горішній поверх повністю житловий. Щоправда, оні й елдви час від часу змінюватимуться, повертаючись до Асори, тож не знаю, наскільки часто вони ночуватимуть тут.

Кожна кімната — приблизно на чотири–шість татамі. Вони менші за кімнати в Асорі, але, мабуть, завдяки тому, як Шікі переробив інтер'єр, усередині доволі затишно. Я теж брав у цьому участь, але посеред роботи зневірився у власному смаку й передав усе в руки Шікі. Я помітив це ще тоді, коли переробляли крамницю: у Шікі несподівано добре чуття до таких речей. І це колишній скелет.

Опанувавши себе, я оглянув торговельну залу, облаштовану за моїми вказівками й зі смаком Шікі. Учора я до пізньої ночі перевіряв розкладку товарів і звіряв запаси. Перекладати це на когось іншого було ніяково, тож я й не помітив, як засидівся: то переставляв плювальницю, то перевіряв, чи не заступає полиця з особливими товарами прохід покупцям…

Зауважував, що знову роблю те саме, але все одно повертався до перевірок.

І ось, коли я з кривою усмішкою порався далі, то помітив, що знадвору пробивається бліде світло.

Нарешті настав цей день.

Відкриватися я планую ввечері, тож час іще не настав, але схід сонця все одно додає мені рішучості.

Поки що робимо ставку на ліки, виготовлені Шікі, енергетичний напій, який запропонував я, незвичайні південні фрукти (простіше кажучи, з Асори), а ще на ремонт обладунків руками елдвів. Щодо обладунків я вирішив не продавати їх, а лише приймати замовлення на ремонт. Мені доповіли, що в Ціґе на обладунки надходить сила-силенна замовлень і це вже неабияк тисне.

Нарізати фрукти з Асори дрібно, щоб ніхто не впізнав, що це таке, і продавати їх у коробочках — теж одна з причин нашого успіху в Ціґе. Самі плоди «дієві», але з'ясувалося, що з насінням є невелика проблема. Тому ми кажемо, ніби нарізаємо незвичайні фрукти, щоб їх було зручніше їсти, а насіння заздалегідь виймаємо. Холодильні установки легко зробити магією, і це так зручно, що аж віриться, ніби вона перевершує науку.

Із ліків продаватимемо загоювальну мазь, яку рекламував Шікі, звичайні протиотрути, жарознижувальні, знеболювальні й комбіновані засоби від застуди, а також препарат для тимчасового посилення здібностей. Кожен із них підлаштовано й обмежено до розумного рівня (мабуть), тож можна не хвилюватися.

Якщо поміркувати тверезо, наша крамниця не з тих, куди в перший день ринуть юрби покупців, а радше з тих, що поволі здобувають популярність і чекають, поки з'являться постійні клієнти. Сьогодні досить привабити тих, кого зацікавлять енергетичний напій і фрукти: це стане зерням на майбутнє. Якщо розповсюдити забагато, можуть виникнути проблеми, тож денний ліміт продажу я вже визначив. От би все пішло добре. А все ж неспокійно на душі.

Сьогодні в мене немає лекцій, тож я можу бути в крамниці, коли вона відкриється. А ввечері треба навідатися до Асори й розповісти Томое та Міо, як минув перший день.

Вийшовши надвір, я глянув на вивіску над входом із написом «Кудзуноха» — письмом, яке можемо прочитати лише ми. Може, це обернеться мінусом, але так у мене вийшло мимоволі, і я не шкодую. Переклад над написом я однаково додав.

Матеріал для вивіски я вибрав лише тому, що мені сподобався його запах, а вийшло по-японському й дуже гарно. Елдви теж похвалили якість деревини. Схоже, кипарис хінокі — і справді неабияке дерево.

Поглянувши ще раз на назву крамниці, я зібрався з думками й повернувся всередину.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Десята ранку. Поки обидві лісові оні й Шікі за моїм дорученням прибирали в крамниці, зі мною зв'язався пан Берен — давненько від нього не було звісток.

Він повідомив, що двоє елдвів готові до відправлення. Як він і просив, я відчинив браму на другому поверсі й зустрів двох елдвів, що прибули.

А за ними йшов іще хтось…

Обличчя начебто знайоме. Це і є той помічник?

Але він г'юман! Оце несподіванка.

Хіба ми десь не зустрічалися?

— Давно не бачилися, босе.

Він мене знає! Отже, я справді просто не можу згадати, де ми зустрічалися. Не пам'ятаю тільки, щоб якийсь г'юман називав мене босом.

На язиці ніби з'явився огидний присмак. Підказка? Може, тіло щось пам'ятає.

Якщо він г'юман, доведеться знову спілкуватися письмово. Морока.

— Б-босе? Сестриця Томое веліла мені допомагати тут босові…

Сестриця Томое? Тепер я й поготів не розумію, хто він такий.

Коротке сріблясте волосся, високий зріст, стрункі руки й ноги. Через це він здається худим, але все тіло в нього вкрите міцними м'язами. Загострене підборіддя, різкий розріз очей — у них відчувається щось дике. Погляд, у якому світиться спокій, навіває відчуття прохолоди… Прохолоди?

Хм. Таке враження, ніби я випив щось огидне… А, здається, пригадую.

[Ми з тобою часом не зустрічалися в Ціґе?]

Я написав це, намагаючись ухопити невиразний спогад.

— Я-яка жорстокість! Невже ви мене забули?!

[Пробач. Останнім часом стільки всього сталося.]

— Та це ж я, Лайм! Лайм Латте, босе! Той авантюрист, якого ви тоді відпустили!

О!

Тепер, як він сказав, згадую: було таке огидне ім'я! Так-так, Лайм Латте. На смак щось не те. А-а, то це він.

— …Схоже, тепер пригадали.

[Так. Я доручив цю справу Томое, але чому сюди прислали тебе?]

Точно. Якщо пам'ять не зраджує, Томое зламала Лаймові Латте улюблений кинджал, а Міо ще й пограбувала його, тож я замовив в елдвів пристойний меч і доручив Томое передати його через Гільдію.

Я думав, на цьому наші стосунки й закінчилися. Невже Томое щось утнула?

— Потім я отримав меч від сестриці Томое. Зброї такого класу я ще зроду не бачив. У мене аж ноги підкосилися!

Га? Я ж казав Томое залишити це Гільдії, а елдвам — не робити нічого надмірного!

— Відтоді сестриця за мною наглядала, а часом навіть брала із собою на завдання.

Нічого такого я не чув… Томое!

— А ще вона сказала мені таке приємне: мовляв, «здібності в тебе є».

Лайм задоволено почухав носа вказівним пальцем.

— Звісно, вміння, щоб володіти такою чудовою зброєю, мені ще бракує. І все ж я хочу допомагати сестриці й босові, які на мене сподіваються. Може, я й не заслуговую на таку честь, але за наказом сестриці Томое прибув сюди допомагати!

…Томое, чого ж ти його навчила за ці кілька місяців?

Лайм рішуче дивився на катану, наполовину витягнуту з піхов, — завдовжки вона була як короткий меч. В-вона дала йому катану. Замість кинджала…

Кіноварно-червоні піхви яскраво сяяли й притягували погляд. Лайм тримав саме піхви, тож руків'я мені було добре видно: по ньому рядком тяглися ромбоподібні візерунки, а на гарді був вирізьблений якийсь квітковий орнамент. Гарда така сама, як у Томое. Я її вже бачив.

Навряд чи це збіг — радше хід, яким Томое прихилила Лайма до себе. Як би це сказати… як на дракона, вона вміло читає серця г'юманів.

— Іноді я доповідаю сестриці про підозрілі події в Ціґе, іноді вона мене тренує. Щодня так весело, що я просто не можу натішитися!

[Зрозуміло.]

Навіть мені ясно, що сам він анітрохи не шкодує. То, може, усе й гаразд?

— Так! От сестриця й попросила мене допомогти Торговій компанії «Кудзуноха», тож я тут. Сміливо використовуйте мене навіть у махінаціях, босе!

Лайм випалив це на одному подиху, опустився на коліно й низько схилив голову.

Томое, невже ти… використовувала його в Ціґе як шпигуна? Ну й страшна ж особа. Добре, що вона на нашому боці.

Поки що я йому не цілком довіряю, та якщо Томое вирішила, що його можна допустити до Асори, спробую покластися на нього.

Але ж у цього хлопця найвищий рівень у Ціґе, так? Хіба можна отак його звідти забирати?

До речі, в Академмістечку є головний офіс Гільдії авантюристів, але відділу, де можна взяти доручення, там немає. Тому заробити тут авантюристові важко. Звісно, що й самих авантюристів мало.

[Я радий, що ти віддаєш себе в моє розпорядження, і розраховуватиму на тебе. Але ж ти авантюрист номер один у Ціґе, хіба ні? Тобі можна бути тут?]

— Не хвилюйтеся. Я вже не номер один. Тепер на вершині група Тоа. І ще — звертайтеся до мене просто «Лайм», без шанобливих звертань.

[Он як. Отже, тепер на вершині Тоа з товаришами.]

Та дівчина з товаришами, що ліпилися до Томое, мов риби-прилипали, по-своєму виросли. Може, вже близький день, коли вони знову ступлять углиб Пустища.

— Так, мабуть, тепер у них є мета. Вони щосили прагнуть піднятися вище. Гадаю, це й називають ростом.

[Якщо так, то чудово. Ти ж їхній старший колега-авантюрист, тож тобі, гадаю, можна вірити.]

— …Тільки я вже не старший колега.

[Що ти маєш на увазі?]

— Так. Щойно я вирішив присвятити життя сестриці Томое, то подав у Гільдії заяву про відставку.

[Відставку?]

Я намагався писати й далі спокійно, але всередині все аж перевернулося. Відставку, каже. Тобто він більше не авантюрист?!

— Я хочу побачити, до чого прагнуть сестриця й бос. На диво, я анітрохи не шкодую.

Й-йому ж не промили мізки, правда?

До чого може прагнути Томое, крім Едо? Та й щодо мене — я хочу знайти сліди своїх батьків, разок зацідити Богині й вести торгівлю. Ото й усе, що в мене є схожого на мету, між іншим!

Що ж Томое йому такого наговорила? Мені вже моторошно.

[Якщо не шкодуєш, то більше нічого не скажу. Але тут я можу дати тобі тільки роботу в крамниці. Тебе це влаштує?]

Хоча, як на мене, це страшенне марнотратство. Адже такий, як він, знадобився б навіть в Академії.

— Я не проти. Тільки сестриця ще доручила мені стежити за чутками й новинами в місті…

«Що мені робити?» — питали очі Лайма.

Отже, Томое хоче, щоб він і тут був шпигуном. Що ж, хай збирає відомості — це справді непогано. В Академії я можу попросити Шікі, але для цілого міста Лайм, мабуть, підійде краще. Схоже, він до такого вже звик, та й для лісових оні й елдвів, які є напівлюдьми, це складне завдання.

Так, спробую доручити справи Акві, Еріс і Лайму, а сам повчуся. До того ж Лайм свого часу тимчасово зібрав авантюристів Ціґе й очолював їх. Отже, ладнати з людьми він мав би вміти.

[Домовилися. Це теж доручаю тобі. Тільки якщо знадобляться гроші, кажи без вагань. А перш ніж лізти по небезпечні відомості, неодмінно спершу доповідай мені — вирішимо разом. Такі речі мені не до смаку.]

— Зрозумів! Тоді зараз же огляну товари й допоможу з прибиранням.

Несподівано, але в мене з'явився працівник-г'юман. Та ще й одразу неабияк себе проявив.

Із Лаймом Латте перший день Торгової компанії «Кудзуноха» минув благополучно. Він спритно встигав усюди, тож навіть коли раптово з'являлися поважні особи з Гільдії купців і впливові люди цих земель, ми з Шікі й Лаймом якось давали раду. Це ж перший день відкриття, звісно, хтось прийде з привітаннями. А я про це геть не подумав. Ледве обійшлося.

Підсумки першого дня такі: замовлень на ремонт обладунків — нуль. Хай навіть ідеться про студентські обладунки, які їм видають, це все одно обладунки, яким довіряють життя, тож важлива довіра. Тут уже нічого не вдієш. Нарізані фрукти, які я підготував, розійшлися до раннього пообіддя, а додаткові, викладені ввечері, розмели вмить. Ліки потроху продавалися всі, а ввечері прийшли студенти, яким Шікі розхвалював їх на лекції, і продаж ліків миттю злетів. Може, варто було обмежити кількість в одні руки.

Засіб від застуди купували мало — мабуть, бо до нього ще не звикли. Ну, коли з'являться справжні хворі й засіб покаже дію, усе має змінитися. Цікаво, як у цьому світі подіють комбіновані ліки від застуди. Почувши від мене задум, Шікі сказав щось про проривність і в піднесеному настрої взявся за розробку, тож, мабуть, це з тих речей, над якими він не надто сушив голову. Він засмутився, коли засіб показав найнижчий ранг ефективності. Якщо перекласти його слова, виходить щось на кшталт «універсальні ліки від легких недуг»? «Універсальні» — надто гучне слово, тож я не дуже певен.

Несподівано добре пішов енергетичний напій: більшість тих, хто купував ліки, брали ще й по кілька пляшечок. А от препарату для тимчасового посилення здібностей не продали жодного. Якщо зважити на його дію, це радше товар для авантюристів, тож, може, краще продавати його в Ціґе. Виготовлення обладунків тимчасово зупинене, тож я й так думав виставити новий товар. А ще мені здається, що, коли в Академії почнуться іспити, його продаж можуть і заборонити.

Хай там як.

Торгова компанія «Кудзуноха» лише почала свій шлях.

З'являться конкуренти, сумніви щодо нашого товару, а може, доведеться зазнати й тиску з боку людей.

Відтепер починається справжнє керування компанією. Не знаю, як далеко зайде такий підліток із нелюдським обличчям, як я, але старатимуся з усіх сил.