Розділ 90 — Плітки — Міо, кулінарія та героїня (2)

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Отже, ви, Хібікі, разом із товаришами шукали зброю і якраз прямували до Ціґе?

— Так. Спершу ми збиралися дістатися до Ціґе Золотим шляхом за допомогою перенесення, але через певні обставини сюди нам довелося добиратися кораблями й непомітними шляхами.

П'ятеро людей ішли майже порожньою дорогою.

Сонце ще стояло високо, та перехожих було так мало, що ставало зрозуміло: цим шляхом користуються нечасто.

Це найкоротший шлях між Кораном і Ціґе. Обабіч здіймалися гори, простягалися ліси й озера. Авантюристи, що живуть у Ціґе, ходять туди виконувати доручення й гартувати вміння.

Від зустрічі Міо й Хібікі минуло два дні.

Міо ще не знала, що Хібікі — мандрівниця між світами, але вже багато чого навчилася від неї про приготування морепродуктів. А ще Міо обійшла чимало ресторанів, і дні її минали за стравами, яких вона досі ніколи не куштувала. Тепер же, на пропозицію Хібікі, вона супроводжувала її до Ціґе, куди та прямувала, — тож вони й ішли ось так разом цим шляхом.

Хібікі не розповіла Міо ні про те, звідки вона родом, ні про те, що вона героїня. Вона просто знайшла спільну мову з Міо, яка прагнула відтворювати страви, і ділилася з нею тим, що знала про їжу зі свого попереднього світу.

Загін героїні Лімії мандрував інкогніто, про всяк випадок пильно стежачи за околицями. Але смерть одного з товаришів виснажила їх душевно, тож усі, крім самої Хібікі, помітили, що розмови з Міо стали доброю розрадою, і мовчки погодилися, щоб вона йшла з ними.

— Перепрошую, що перебиваю вашу розмову, але чи не приділите мені трохи часу?

Щойно Міо й Хібікі завели мову про кулінарію, як у розмову втрутився маг Вуді, що досі йшов мовчки. За кілька днів спільної дороги він переконався: якщо ці двоє почнуть говорити про кухню, то це надовго. Тож він вирішив спершу з'ясувати те, про що треба було спитати, і розвіяти сумніви. І це рішення було правильним.

— Що таке, Вуді? — запитала Хібікі.

— Тільки коротко. Сьогодні я хочу розпитати про тушкування під накладною кришкою, — сказала Міо.

— Звісно, пані Міо. Запитання, може, й запізніле, але хто ви взагалі така? Кухарка, авантюристка чи торговка? Ви чимало накупили в Корані, а при собі нічого не маєте. І карети у вас не було. Я не чув про закляття, яким одна людина могла б зберігати стільки товарів.

Міо не надто звикла до того, що її називають кухаркою. Як і до того, що її вважають торговкою чи авантюристкою. Немов людина, що зреклася світу й довгі роки прожила відлюдно, чи панночка із заможної родини, яка не виходила зі своїх покоїв, — від неї віяло тим, що вона ще не звикла до цього світу.

І все ж вона мандрувала сама, дісталася з Ціґе до Корана, а тепер ішла з ними назад. Вуді тут щось не сходилося. У нього було недобре передчуття.

— …Зараз я захоплююся кулінарією і зареєстрована як авантюристка. А ще належу до однієї компанії. Якщо питаєте, хто я, то іншої відповіді в мене немає.

— …Ну й мішанина в біографії. Кажете, що ви авантюристка, але ні з ким не утворили групи?

Це був Бредда. Хоч він і погодився на спільну подорож із Міо, але ставився до неї насторожено. Він не доходив до думки, що вплив раси демонів сягнув аж сюди, та, поки він подорожує, охороняючи героїню, така обачність не була помилкою.

— Так, бо рівні не збігаються чи щось таке. Насправді я хотіла б утворити групу з Вакою, але різниця завелика, та й він зараз далеко. Найближча до мене за рівнем — одна особа на ім'я Томое з тієї ж компанії, що й я, але й до неї не настільки близько, щоб утворити групу, тож… А, точно. Спершу я була охоронницею Ваки, тож я, мабуть, ще й охоронниця.

Без жодного злого умислу Міо байдуже відповіла на запитання Бредди. Залежно від погляду, це можна було сприйняти й за вдавану необізнаність.

Вона й справді ні з ким не ходила в групі. Макото, з яким вона хотіла б об'єднатися, мав 1-й рівень, а навіть найближча до неї Томое — понад 1300-й. Міо з її 1500-м рівнем просто ні з ким не могла утворити групу, тож нічого не вдієш.

— Перепрошую за неввічливість, але який у вас рівень, пані Міо?

— Вибачте. Вака суворо наказав мені без причини не казати іншим свого рівня, тож відповісти не можу. Натомість і я не питатиму про ваші рівні, тож, будь ласка, пробачте.

— Гей, Вуді, і ти, Бреддо! Це вам не допит, тож давайте трохи веселіше! Хай ми й поспішаємо найкоротшим шляхом, та вона однаково наша супутниця!

Хібікі не сподобалося, що розмова стала напруженою, тож вона докорила товаришам.

Обидва вибачилися й слухняно відступили. Псувати настрій вони не збиралися.

Маршрут від Ціґе до Корана, яким збиралися йти Томое й Міо, пролягав через кілька поселень г'юманів і напівлюдей — обхідний шлях на кілька днів. Натомість той, яким нині йшла ця п'ятірка, був трохи крутуватим, зате безперечно найкоротшим: дорослі, допомагаючи собі магією, могли подолати його за один день. Карета тут не проїде, і можна натрапити на мамоно, але для авантюриста це цілком можливий вибір. Зважаючи на дівчинку Чію, чия витривалість викликала сумніви, до Ціґе їм цим шляхом іти щонайменше два дні.

— Дякую, Хібікі. До речі, раз заговорили про рівні… Ви ж усі доволі сильні?

— …Гадаю, ми здатні дати добрий бій.

Поки Бредда стримував дедалі більше обурення, на запитання Міо відповіла Хібікі. У її відповіді змішалися почуття, і обличчя її товаришів трохи спохмурніли.

— Ясно… Зазвичай я так не роблю, але поки йду з вами, то стежу за околицями. І, схоже, до нас прямує щось незвичайне. Можна покластися на вас? Чи, може, вам допомогти?

— Не жартуйте! Я нічого не відчуваю, — заперечив Вуді.

— Так, я теж нічого довкола не відчуваю… — додала Чія.

Вуді й Чія заперечили слова Міо. Двоє магів по черзі підтримували закляття виявлення ворогів. Мовивши це, Чія, яка саме відпочивала, знову розгорнула закляття, але в межах його дії не було жодного відгуку.

— Моє сприйняття розгорнуте трохи ширше, тож воно й зрозуміло. А, та виявляти вже й не треба. Он, погляньте.

Міо вказала на далекі гори.

— …Що це?

— Там що, буревій?

Дерева злітали в повітря, а ліс на очах здригався.

Звук ще не долинав, але було ясно: коїться щось неладне. І це неладне, набираючи швидкість, наближалося до Хібікі та її товаришів.

— Тепер бачите? Що робитимете?

— Пані Міо, ви знаєте, що це?! — запитала Хібікі.

— Ви помітили це з такої відстані?! Неможливо… — видихнув Вуді.

— Не певна, але це, мабуть, комахоподібне мамоно, що змінилося в Пустищі й перебралося через гори. Часом таке трапляється.

Міо проігнорувала Вуді й відповіла Хібікі.

— Мамоно з Пустища?!

Бредда помітно схвилювався. Вони збиралися спробувати сили в Пустищі, коли підготують спорядження в Ціґе, але не очікували натрапити на мамоно ще до міста.

Поки вони розмовляли, мамоно, не змінюючи напрямку, мчало з лісу просто на них.

Невдовзі воно мало торкнутися закляття виявлення, яке підтримував загін героїні.

— Це?!

— Неймовірно сильне! І ще й велике!

— Хібікі, що робитимемо?!

— …Пані Міо, те, що наближається… Воно сильніше за Чорного Павука Лиха?

— Е? Павука?

— Так, того вічно голодного павука-чудовиська. Ви про нього не чули?

— Чула. Але якщо порівнювати, павук сильніший. Та навіщо вам таке порівняння?

Адже павук — це сама Міо, а до зустрічі з Макото вона ні з ким по-справжньому не билася. Тож який сенс порівнювати силу, коли вона навіть не з'ясована?

І все ж, якби вона порівняла себе ту, якою була до пакту (якщо не брати до уваги голоду), з тим, що мчало до них, і билася на повну силу, то, без сумніву, перемогла б. Тому так і відповіла Хібікі.

Це не було неправдою. Але саме різниця між павуком, якого мала на увазі Міо, і тим, із яким порівнювала Хібікі, підштовхне Хібікі до хибного рішення.

— Тоді впораємося. Усі, до бою!

Хібікі вихопила меч. Решта троє зайняли бойові стійки.

(Ой, вони справді збираються битися? Воно ж явно сильніше. Невже ці люди з тих, хто рано гине, щойно потрапивши в Пустище? Ну й морока. Утім, якщо Хібікі опиниться в небезпеці, я просто її врятую, тож нічого страшного.)

— Зрозуміло. Бажаю успіху. Якщо стане скрутно, тільки скажіть!

Майже тієї ж миті, як Міо це сказала, довкола здійнявся сильний вітер. Вона легко підстрибнула й сіла на гілку дерева трохи віддалік, підперши підборіддя рукою.

І там з'явилося воно: чотири ноги, що росли з черевця, тримали тіло, а з верхньої половини замість рук стирчали дві величезні характерні коси.

— Богомол?..

Саме так. Як і сказала Хібікі, там стояло величезне чудовисько, в основі якого, мабуть, був богомол. Заввишки воно сягало понад три метри.

Не гаючи й миті…

Те, що зробив богомол, ясно показувало: загін героїні не був його метою. Помахом величезних кос він розкидав перешкоди й рушив просто на них.

(Ой.)

Побачивши, як горизонтальний помах кос умить зрізав довколишнє листя, Міо дещо помітила.

(Ясно. Це видозмінена особина — ослабла, і нею заволодів дух Вітру. Судячи з розмірів, після цього вона чимало зжерла. А коли стало сутужно з їжею, перебралася через гори. Зазвичай через таке в Ціґе оголосили б термінове доручення й зчинився б галас.)

Міо сиділа поза досяжністю його атак і спокійно спостерігала за богомолом.

Вона виконувала доручення в Пустищі й мала досвід охорони авантюристів, яких супроводжувала, тож знала, як поводитися в таких ситуаціях.

Чесно кажучи, зважаючи на те, як піднявся рівень Ціґе завдяки Томое й Міо, загін Хібікі в очах Міо був десь третьорядним. Їхніх рівнів вона не знала, але, судячи з уміння виживати й миттєво ухвалювати рішення, це була просто одна з тих груп, що дещо вміють і якимсь дивом досі не лягли в землю.

— Бреддо! — гукнула Хібікі.

— Зрозумів! — відповів він.

Бредда ступив уперед, зупинив перший удар коси широким мечем і відвів лезо вбік.

(Хе-е, а захищається вправно. Хоча я вже бачила їхню зброю, і, мушу сказати, спорядження в них доволі вбоге… Га?!)

Міо здивувалася.

Причиною був Бредда. Міо миттю зрозуміла, що його меч уже не придатний для бою, але Бредда, мабуть, цього ще не усвідомлював і готувався прийняти мечем і другу косу.

Ба більше, він не зауважив, що другий удар буде зовсім іншим.

Побачивши, наскільки кепська в них спостережливість, Міо цокнула язиком. Схоже, вона переоцінила Хібікі та її товаришів — і тепер розчарувалася.

— Дурню! Ухиляйся!

Міо не могла не попередити його.

— Га?

З вигляду Бредди було ясно, що слова Міо до нього не дійшли. Він пропустив їх повз вуха, бо Хібікі цілилася в контратаку.

Спалах.

Бредда зустрів другий удар богомола.

Та цього разу все пішло інакше.

Права коса пройшла наскрізь.

Меч Бредди розполовинило, і коса, не зупиняючись, розтяла захищене металом ліве плече, мов папір.

Юнак у важких обладунках закашлявся кров'ю й упав горілиць.

У його очах був не розпач, а подив. Яке жалюгідне видовище.

Але він ще був живий. Цілюще світло Чії, яка відповідала за лікування, огорнуло Бредду. Арія Вуді не уривалася, і бій лише починався — принаймні так мало бути.

— Бреддо!! Ні… П-пані Міо, пробачте, допоможіть!

Ось так.

Вуді й Чія стривожилися.

Міо теж здивували такі несподівані слова. Так, Бредда тяжко поранений, але ще здатен битися. Точніше, якщо він якось не підведеться, то загинуть, без сумніву, всі.

Вирішити тікати так швидко? Дуже поспішно.

Звісно, Міо не могла знати, що смерть Навала глибоко травмувала Хібікі. Зовні вона вже нібито оговталася, але це було далеко від правди.

Їхні кулінарні балачки почасти були для Хібікі втечею думками у свій попередній світ.

Звичайна Хібікі, побачивши на пляжі, на що здатна Міо, відповідала б на її запитання, водночас просячи про поєдинок. Натомість вона відповідала на всі запитання Міо й говорила лише про кулінарію. Мирні розмови, мабуть, несвідомо дарували їй спокій.

Але мамоно було байдуже до людських переживань.

Дивуючись, що про підмогу попросили так рано, Міо на високій швидкості перемістилася до місця, де лежав Бредда.

— Хібікі, ти мене розчарувала. Жалюгідно. Якщо слабка, визнай це й уникай небезпеки. Морока… А ви двоє, подбайте про лікування лицаря.

Плечі Хібікі сильно здригнулися.

— Ну от. Якась там комаха думає, що їй дозволено плюндрувати ліс? І як ти відшкодуєш, якщо через це поменшає грибів і фруктів?

Клацаючи щелепами й видаючи огидний звук, мамоно й не думало відповідати на запитання Міо.

Міо зупинила удар його коси складаним віялом. Ні, не просто зупинила — відкинула!

— Ого!

— Га?!

— Здохни.

Міо змахнула віялом упоперек, навіть не звернувши уваги, хто скрикнув.

Один рух — і вона розсікла богомола навпіл разом із лісом позаду.

Верхня половина мамоно нагадувала г'юмана, нижня була комашиною. Тепер обидві розділилися.

— Готово. Із нього ж можна отримати матеріали, правда?

— …

Отак, мабуть, і буває, коли бракує слів. Той богомол, без сумніву, був сильним, його присутність відчувалася виразно, а вона розправилася з ним, наче з вуличним хуліганом.

Не спітнівши анітрохи, вона обмахувала обличчя розгорнутим віялом.

— Як там лицар?

— А, е-е, так. Думаю, рану якось вдасться закрити.

— Зрозуміло. Отже, моя допомога не потрібна? Хібікі, допоможи розібрати тушу.

— Пані Міо!!

Стривожений вигук Хібікі пролунав запізно.

Міо не встигла озирнутися, як отримала удар у спину.

Вона втратила рівновагу й зробила кілька кроків уперед, але не скрикнула.

Змахуючи крилами так швидко, що око не встигало їх вловити, богомол утримував тіло в повітрі.

— Пані Міо?..

— …Послухай, Хібікі.

Її голос був низьким і похмурим, геть не таким, як на пляжі.

Якби Макото побачив Міо зараз, одразу підняв би руки, визнаючи поразку. Настільки небезпечним був її гнів.

Розсічений навпіл богомол, шаленіючи, і далі шмагав Міо по спині. Але це її ніяк не зачіпало. Крові, звісно, не було, і, на відміну від люті атак, усе виглядало доволі мирно.

— Моє кімоно розходиться по швах?

— …Ем…

— Воно порване, сестричко Міо.

— …Зрозуміло.

Замість Хібікі, якій важко було це вимовити, ситуацію пояснила Чія. Міо сховала віяло за пазуху, глибоко вдихнула й видихнула.

А потім обернулася до богомола, що й досі люто розмахував обома косами.

Та Міо…

Без вагань простягнула до нього обидві руки.

— Ти… комахо-о-о!!

Однією рукою вона схопила ліву косу, а правою випустила темряву, яка оповила другу.

Здавалося, темрява лише проникла в лапу богомола, а та, обтягнута тугими м'язами, вмить розпалася на тисячі шматків і впала на землю. Хібікі та інші затамували подих. Мамоно болісно заверещало.

Але Міо й не думала зупинятися.

Правою рукою вона вхопила косу, яку досі стримувала лівою.

Під переляканий крик Чії…

Вона розкришила й цю кінцівку на тисячі шматочків.

Тендітними руками дівчини.

Із мамоно, що славилося міцною статурою.

З лапою-косою, якою воно так пишалося.

Нелюдський зойк знову розітнув повітря.

Без нижньої половини тіла й обох передніх кінцівок…

Мамоно вже відчуло свою загибель. І все ж, чіпляючись за життя, воно спробувало вирватися з бою, скориставшись здатністю літати, що ще лишилася.

Та навіть цього йому не вдалося.

Права рука Міо й досі тримала лапу мамоно. Косу його лівої лапи вона порізала на тисячі шматків і відкинула, але правою рукою й далі стискала його кінцівку.

Дедалі сильніше махаючи крилами, богомол, що вже втратив первісну подобу, здійняв вихор, силкуючись утекти.

— Стули пельку!

Величезне тіло злетіло в повітря — зовсім не так, як йому хотілося: Міо підняла його однією рукою. І тут же жбурнула об землю. Земля, що прийняла тіло мамоно, пішла тріщиною.

— Як ти посмів зробити таке з кімоно, яке похвалив Вака!!

Темрява огорнула й нерухому нижню половину чудовиська, і верхню, яку Міо щойно кинула на землю.

Хоч цю темряву й створила магія, щось у ній змушувало думати про живу істоту. Звиваючись, темрява розрослася, огорнула величезне тіло, а потім повільно стиснулася.

Нарешті вона розчинилася в повітрі. Від мамоно не залишилося нічого.

— …От же ж… Знову втратила пильність. Чи можна ще полагодити кімоно?

Із таким заклопотаним обличчям, що годі було повірити, ніби це та сама особа, Міо оглядала свою спину. А Хібікі та її товариші не мали слів — їх просто приголомшила істота зовсім іншого рівня.

— Ні, так не годиться. Неквапно повертатися більше не можна.

Міо замислилася.

(Хм? Думковий зв'язок? Вона з кимось розмовляє?)

Вуді, залишивши лікування Бредди на Чію, підійшов до Хібікі й, перевіряючи, як вона, помітив, що задумливий вигляд Міо пояснюється розмовою з кимось, — і це його зацікавило.

Невдовзі Міо обернулася до трійці.

— Вирішила якнайшвидше повернутися до Ціґе. Не можу залишити вас тут, тож вибачте за незручності.

Темрява огорнула трьох.

Почувся глухий звук падіння.

Позбавивши Хібікі та інших свідомості, Міо перевірила їхній стан і знову встановила думковий зв'язок.

(Томое, я всіх приспала. Розраховую на тебе — переправ нас до Ціґе.)

(Я тобі не таксі, знаєш!)

(«Таксі»? Ще одне слово, якого я не знаю. Хіба я не казала, що це стосується мого навчання японської кухні?)

(А, справді казала. Що ж, коли так, допоможу. Ворота Ціґе підійдуть?)

(Так.)

На місці, де щойно вирувала битва, кілька присутностей безслідно зникли.