Розділ 94 — Нічний звіт

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Ви всі, мабуть, утомилися, але почнімо звіт. Ви не заперечуєте, Вако? — запитала Томое.

— Звісно, ні. Розраховую на тебе.

Бенкет іще тривав — гуляло чимало завзятих пияків. Більшість гостей уже звалилася з ніг або вдовольнилася; лишилися ті, хто сидітиме до ранку.

Ми теж досхочу натішилися бенкетом і тепер повернулися до моєї кімнати.

Там на нас уже чекало чимало страв і саке, а ще вода — такий собі нічний перекус.

Тут, у моїй кімнаті, і почався важливий звіт.

— Тоді почну з одного, можливо, важливого. Це щодо розслідування на місці битви, яке ви мені доручили, Вако, — почала Томое.

— А, і як там? Що означає «можливо, важливе»?

Сліди Софії та Лансера, перстень, здатний запечатувати силу Богині, місця, які могли б дати хоч якусь підказку… Що ж їй удалося з'ясувати?

— Під час розслідування я зустріла героя.

— Г-героя?!

Герой — це ж ті, кого викрала Богиня, інші земляни, крім мене?!

— Так. Я зустріла героя імперії Ґрітонія — того, кого звуть Івахаші Томокі. На вигляд він приблизно ваш ровесник, Вако.

— Ґрітонії? Е, Томое, ти ж наче мала бути в Лімії?

Хоч вони й сусіди, але обидві — великі держави. Томое побувала неподалік від столиці Лімії, тож якщо там опинився хтось із Ґрітонії, на те мала бути причина.

— Мабуть, він замислив якусь гидоту. І взагалі… як би це сказати… Покидьок. Та ви були в Академмістечку, Вако, і я вирішила, що він вам не загрожує. Тож залишила його в спокої.

…Я ж слухаю звіт про нинішнього героя, так?

— Схоже, герой Ґрітонії одержимий жадібністю. Після війни з демонами він, певно, збирається розпалити війну між г'юманами. А ще принцеса, що його супроводжувала…

— Зажди. Принцеса? Хочеш сказати, принцеса подорожувала разом із героєм Ґрітонії?

— Так. Як на мене, вони доволі близькі. Ось цього, Вако, вам у нього й варто повчитися.

Він уже зійшовся з принцесою?! Справжньою принцесою могутньої імперії? Нічого собі життя в цього Івахаші!

А ще він майже мого віку. Дізнатися, що один із героїв — майже мій ровесник, і радісно, і водночас якось ні. Складне відчуття.

— І що далі?

Я зробив вигляд, ніби не почув поради «повчитися», і попросив Томое продовжувати.

— …Думки принцеси проступали назовні. У них згадувалося слово «рушниця». Був там і образ пороху, тож, можливо, вона намагається виготовити рушниці.

— Рушниці?! Вони ж очевидно далеко поступаються тутешній магії. То яка в неї мета?

Не бачу жодної вигоди поширювати рушниці у світі, де від них легко вбереже магічний захист. Тим паче великій державі.

До того ж це Ґрітонія, одна з найвпливовіших держав серед г'юманів. Що ж задумала принцеса? Це ж тільки марно затягне війну.

Ні, не розумію. Не збагну, навіщо Ґрітонії рушниці. У війні з демонами, можна сміливо сказати, рушниці геть марні. Звісно, багато залежить від того, як їх застосувати, але г'юманське військо мислить просто: підняв рівень — зросла сила атаки. Не віриться, що воно зуміє вправно скористатися ними проти демонів, які, кажуть, на кілька поколінь випереджають його в стратегії.

Зрозуміло лише одне: це погано. Хай як безглуздо це звучить, але якщо розробкою займається принцеса військової держави, за цим має стояти якась мета. І немає сумніву: мир тут ні до чого.

Можливо, їх застосують у сутичках між самими г'юманами. Якщо зробити маленькі пістолети, вони знадобляться для таємних убивств. А якщо вдало замаскувати, їх можуть і не розпізнати як зброю.

Герой Ґрітонії. Івахаші як там його. Навіщо ти розповів г'юманам цього світу про рушниці?

— Подробиць не знаю. Відверто кажучи, препогана компанія. Я не лише зазирнула в їхні спогади — я навіть хотіла потай їх убити, нічого не кажучи Ваці. Але, подумавши, стрималася й вирішила дочекатися вашого рішення.

— То ти з ними не билася? Вибач, але я хочу хоч раз із ними зустрітися, перш ніж вирішувати.

Івахаші Томокі, отже… Мені трохи цікаво — і він, і Імперія.

А рушниці я, якщо вдасться, хотів би знищити, перш ніж вони побачать світ. Мені просто не до вподоби, що зброя з мого колишнього світу пошириться тут і, певно, сіятиме смерть.

Звісно, це велика держава, тож доведеться все спланувати з думкою про майбутнє. А ще треба з'ясувати, навіщо вони взагалі взялися розробляти щось на кшталт рушниць. Якщо діяти необачно, подібне може з'являтися одне за одним.

Схоже, клопоту не оберешся.

— Як забажаєте. Далі — про силу Богині та відомості про «Вбивцю Драконів». Їх практично немає. Про всяк випадок я оглянула навіть дно озера.

— Розумію. Добре попрацювала. А що відомо про мене?

Найважливіше розслідування майже не зрушило з місця. На всяк випадок запитав, чи щось відомо про мене самого.

Тоді на полі бою мене бачили і демони, і г'юмани. Цікаво, які чутки тепер ходять у Лімії.

— …Про вас, Вако, жодних відомостей не ходить. Схоже, одразу після того там хтось улаштував справжній розгром, тож усі чутки — тільки про це.

На мить Томое ніби над чимось замислилася, а тоді, схоже, зібралася з думками й повела далі.

— Розгром? Що ж сталося?

Добре, що про мене забули. Та історія звучить небезпечно.

— У спогадах уцілілих мені не вдалося чітко побачити подію. Але, здається, хтось завдав настільки потужного удару, що утворилося ціле озеро й битва припинилася.

— Утворилося… озеро?

— Так. Воно з'єдналося з кількома річками й стало досить великим.

— Що це за чудовисько?! Та воно ж за вдачею гірше за Софію! А може, це справа рук Богині?

— Пх!

Чого це ти смієшся?

— Томое?

— Ні, пробачте. Щодо того «чогось» — про його вигляд є кілька різних свідчень, і все оповите таємницею. Я з'ясувала лише, що його називають «Дияволом».

І це при тому, що я відкрито бився із Софією та Лансером, а моє обличчя бачило чимало демонів! І там знайшовся хтось без певної подоби, хто одним-єдиним ударом завершив битву?

…Добре, що я взагалі вижив.

— «Диявол», отже… Подумати лишень, на тому полі бою було таке чудовисько. Тоді мені тим паче треба ставати сильнішим, інакше буде небезпечно. Шікі, ти теж, мабуть, зайнятий, але тренувань не пропускай, гаразд?

— Т-так! Звісно, Вако!

Чого це Шікі такий покірний? Сюрприз уже скінчився. Міг би поводитися як завжди.

— В-ваша правда, — мовила Томое. — Через «Диявола» розслідування йде туго, і про знаряддя, що, кажуть, запечатує силу Богині, поки важко щось сказати. Зате щодо думкового зв'язку я здобула втішні відомості й від завтра збираюся вирушити в далеку дорогу.

— Втішні відомості?

— Це відомості від демонів. Схоже, раса демонів відкрила щось принципово нове в думковому зв'язку й користується чимось на кшталт таємного зв'язку — особливим різновидом думкового зв'язку. Гадаю, це підкаже, як удосконалити думковий зв'язок, — саме цього ви, Вако, і шукали. Що ж, на цьому мої знахідки поки що вичерпуються.

— Хе-е, це справді цікаво. Особливий думковий зв'язок, кажеш… Хоча стоп, Томое. Це ж не все, правда? А що з Лаймом, Ціґе та сестрами Рембрандт?!

— А, он ви про що. Щодо шпигуна: у містах г'юманів, як-от Ціґе, відомості легше збирати руками г'юмана. Віддавши Лайму зброю, я придивилася, який він, вирішила, що згодиться, і зробила його шпигуном номер один, от і все. А щодо недавньої розвідки про сестер Рембрандт, яку ви мені доручили, — схоже, вони мало виходять з дому, тож багато дізнатися не вдалося. До того ж вони хворіли, тож відомостей ще менше. Я думала, щоб зекономити час, просто розпитати їхніх батьків, але наслухалася тільки, як вони вихваляють доньок. Навіть коли я спробувала зазирнути в їхні спогади, там були самі блискітки й прикрашені миті — я просто не витримала. Тож наскільки ці відомості правдиві, невідомо. Та ви ж однаково з ними зустрінетеся, то чи не краще просто дочекатися? Подумаєш, дві дівчини-г'юманки. Не думаю, що з ними будуть якісь клопоти.

Отже, відомостей немає, бо сестри хворіли й рідко виходили на люди. Навіть коли я докладно розпитав Томое, виявилося, що вона й не чула про їхню погану славу.

Може, біля батьків вони вдають чемних донечок?

— Біда в тому, що через них у мене в Академії аж живіт болить. У місті г'юманів краще використовувати г'юманів, кажеш… Що ж, логічно. І справді, відколи Лайм прибув до Академмістечка, ми змогли зібрати чимало відомостей. Він дуже допомагає. Дякую, Томое.

— …Здається, я трохи розумію почуття Міо. Дякую за теплі слова. Я ж бо добряче натренувала Лайма: тепер він перемагає Мондо частіше, ніж програє. Тож користуйтеся ним, скільки забажаєте.

Я й справді вдячний. Томое зазвичай заходить на крок далі, ніж я хотів би, але що правда, то правда — працює вона добре. Сказавши, що розуміє почуття Міо, Томое радісно примружилася й підняла кутики губ в усмішці. Цей вираз був такий величний і такий не схожий на її звичайний, що здавався ще чарівнішим.

А ще прозвучало давно не чуте ім'я. Мондо, отже.

А, той безмозкий лісовий оні. Я давно його не бачив, але, певно, він дуже змінився. Аква й Еріс он уже доросли до того, що можуть обслуговувати покупців-г'юманів. А Лайм, виходить, став таким сильним, що може битися з найсильнішим із лісових оні. Я й не знав.

— Зрозуміло. Тоді, мабуть, наша черга звітувати.

— Ні, насправді є ще одна справа — важливий звіт щодо Асори. А з ваших новин найпомітніші я вже чула від Шікі. Схоже, ви стали неабияк популярним, Вако.

Тепер Томое усміхалася не мило, а відверто хитро.

— Найпомітніші? Та це найменш вартий уваги звіт із усіх. Гаразд, якщо вже чула, то й добре. Послухаймо важливий звіт про Асору.

Шікі. Якщо врахувати й сьогоднішню допомогу із сюрпризом, ти, схоже, частенько бачився з Томое. Хоча мав би бути зайнятіший за мене. Коли ж він узагалі спить, цей тип?

…А ще буває, що він засиджується допізна над книжками. Невже насправді в нього чимало днів, коли він зовсім не спить?

— Отже, нестабільний клімат Асори. Я з'ясувала причину і, здається, знаю спосіб усе виправити.

— !!

Нарешті!

Це одна з проблем, що мучили Асору від самого початку. Схоже, причина нарешті з'ясувалася. Шалений клімат, коли то літо, то зима, то сухо, то волого, нарешті вдасться впорядкувати.

Навіть моє стійке до холоду й спеки тіло погано переносить такі часті зміни. А діти й старі іноді навіть хворіють. Це треба виправляти.

— Причина змін клімату полягає в тому, що…

Звіт Томое тривав далі.