Розділ 45 — Розділ 45: Працевлаштування! Неймовірно.

Розділ 45: Працевлаштування! Неймовірно.

Невдовзі після повідомлення про знищення головної бази культу я зустрівся з Сьомим Братом у космопорті.

Він відлітав. Слава Богу.

«Нам буде вас дуже не вистачати, Інквізитере. Ваші послуги були винятковими», — сказав я, намагаючись зберегти професійний тон у присутності користувача Чудо-Сили.

Ми стояли перед його шатлом, поки на борт завантажували уламки його Жахливого Загону. Він здавався не в собі, що могло бути як добре, так і погано. Добре, бо він був неуважний і не звертав на мене уваги, або погано, бо він ось-ось зірветься.

Знадобилося незручно багато часу, перш ніж він відповів.

«...Це був... цікавий час, губернаторе». Він повернувся до мене, і тріщина в шоломі показала мені його яскраво-блакитне око з жовтим відтінком. Його брови збентежено насупилися, але я нічого не прокоментував.

«Звичайно, Інквізитере. Обсидіановий Кіготь саме зараз завантажують на ваш довгостроковий транспорт. Щодо… залишків з бази культу. Їх транспортування займе трохи більше часу».

Він ледь помітно кивнув головою, його погляд відвернувся вдалину. Легке відчуття пронизало мій зв’язок з Магваффіном. Відчуття спокою.

Він, мабуть, був у захваті, якщо не відчував використання зв’язку, але це не до речі.

«Ніж прийде зі мною. В’язень… потребуватиме набагато міцніших кайданів. Робіть тут, що можете, і я накажу відправити належний блок утримання, як тільки це буде можливо». Чорт

. Я бачив запис з камер Командира. Як, чорт забирай, я мав стримувати клятого ситха!

Перш ніж я встиг висловити цю скаргу більш професійно, він знову заговорив.

«Не хвилюйся. Щойно кинджал було знищено… вони ослабли. Дуже ослабли. Сумніваюся, що вони зможуть досягти того рівня сили, який продемонстрували раніше. Але це не означає, що їх слід недооцінювати, і сумніваюся, що у вас є можливості стримувати їх надовго, як тільки вони прокинуться».

З цими словами він попрямував до свого шатла.

«Бажаю вам… гарного дня, губернаторе». Його голос звучав… дивно. Я не міг точно визначити емоції в його голосі, тому не намагався.

«Бажаю успіхів, інквізиторе. Блаженства». Це все, що я сказав. Якщо воно не зламане, не лагодьте, добре?

Через хвилину його не стало. Світло двигунів його шатла з кожною секундою ставало все меншим.

І на секунду, просто дивлячись у небо, я відчув себе добре. Просто добре.

Потім Ойоро довелося підійти і відкрити свій дурний рот.

«Сер. Командир Грант хоче поговорити з вами. У неї є пропозиція, яку вона хоче представити вам особисто».

Я зітхнув і жестом вказав на КПК. Бурмочучи якусь невиразну подяку, переглядаючи повідомлення, я ледве стримував бажання вдарити його по обличчю, коли читав назву презентації.

*Ефективність холодної зброї в бою LECA*

Це звучало смішно. Це звучало кровожерливо. Це звучало цікавіше, ніж купа паперів, що чекала на мене в офісі.

«Ойоро, схвали зустріч і, будь ласка, приготуй якісь закуски в кімнаті для переговорів».

РоздратуванняБлагання супроводжувалося жалюгідним тихим скиглинням.

«І трохи закусок для барбекю також».

«Звичайно, сер». Я вдав, що не чую її хихикання.

ЩастяСамовпевненість

Я кивнув її носом.

—--------------------------------

Лише через кілька днів я отримав новину. Альдераан знищено.

Блядь.

Я маю на увазі, я знав, що це мало статися десь цього року, але все ж. Блядь.

Мало того, я отримав новину пізно. Це означає, що знищення DS1 наближається. Швидко. Дуже швидко.

Це було погано. Дуже погано. Ну, звісно, велику фашистську кулю смерті підірвали, фу.

Але для мене, імперіале? Це були погані новини. Повстанські осередки по всій галактиці озброювалися б, і Галактична громадянська війна скоро розпочнеться повним ходом.

Це означало проблеми. Я дуже сподівався, що комендант вже зареєструвався і дав би мені дозвіл на від'їзд. Бо тоді я міг би легше інсценувати свою смерть і втекти, і ніхто не намагався б мене вистежити.

А тепер? Якби я раптом «помрав», це місце розслідували б до біса і назад на предмет діяльності повстанців, і сліди, які зазвичай залишалися б непоміченими, мали б більше шансів знайти.

Але зараз у мене були більш нагальні проблеми. Це стан командира Грант, бо я абсолютно не мав уявлення, як вона відреагує на цю новину. Реакція населення, бо вони були б невдоволені, якби я почав поширювати інформацію про те, що руйнування було виправданим. І, звичайно ж, ситхи.

Ситхи, які прокинулися від коми і тепер вимагали зустрічі з керівником персоналу лікарні. Очевидно, вони досить легко зламали камеру зберігання, в якій були замкнені.

Тож я вже прямував туди, де сховалися ситхи. У оточенні моїх потужних охоронців з LECA я невдовзі прибув на місце події, а поруч зі мною був Магваффін.

Увійшовши до кімнати, я помітив кілька речей. Першими були самі ситхи. Чиста червона шкіра, з видовженими бровами та гофрованими щоками. Чогось такого я не бачив з часів гри SWTOR.

Чистокровні ситхи.

Їхні риси обличчя були схожі на риси ельфа, бо я не міг визначити їхню стать. Однак пожовклі очі були чіткою ознакою того, що я маю справу з темним ситом.

«Ви ватажок цих… кретинів?» — запитали вони рівним голосом, майже без ознак виснаження, яке, мабуть, відчували.

«Це я», — відповів я, коли зв’язком пронизало дивне відчуття. Відчуття погіршення, яке було чужим, поєднувалося з відчуттям впевненості від зв’язку. Якби Магваффін, надзвичайна кішка Сили, вважала, що ми в безпеці, я б їй довіряв.

Швидке, непомітне постукування по моєму поясу дало сигнал моїм охоронцям евакуюватися звідси.

Зрештою, навіть Магваффін могла помилятися. Що вона зазвичай і робила

, на моє роздратування. «Мене звільнили після всіх цих тисячоліть. Від тих незграбних дурнів, які натрапили на мою в’язницю, мене звільнили. Скажіть мені, де ми». Вони заговорили, і я відчув, як Сила накочується на мене, намагаючись змусити мене. Магваффін зупинила це, піднявши шипи.

Коли ситхи почали помічати мою маленьку космічну кішку, я ризикнув. Це не піде добре, і я не міг дозволити, щоб Магваффін викрили.

Злегка схиливши голову, я зустрівся поглядом з камерою одного з моїх охоронців.

«Евакуйте територію та залиште нас у спокої. У мене… справа з нашим гостем».

«Але, сер…!»

«Зараз», — заявив я, вже повертаючись до ситха. «Я з цим розберуся. Евакуйте будівлю та тримайте її в оточенні. Якщо я не вийду протягом наступних 20 хвилин, знесіть будівлю та перетворіть руїни на попіл».

Брова ситха піднялася, але я бачив це в їхніх очах. Страх. Вони були у вразливому становищі, а я щойно поставив їм ультиматум. Можливо, вони могли б втекти раніше, але тепер?

Ми обидва опинилися в пастці.

Щойно мої люди вийшли, швидкий поштовх Магваффіну перетворив камери в кімнаті на шлак, який виглядав так, ніби його тричі роздавили гідравлічним пресом.

«Ця істота… вона розумна. І користувач Сили», — заявили вони, насторожено стежачи за Магваффіном, коли вона стрибнула на ліжко, на якому я сів.

«Неважливо. Ми тут для переговорів», — прямо заявив я. «Ти могутній, але не такий, як ти є».

Я знову ризикнув.

«І ти помираєш».

Їхні очі на частку секунди розширилися, перш ніж повернулися до Магваффіна.

«Воно відчуло це, чи не так?»

«Неважливо. Важливо те, що ти далеко не зайдеш. Навіть якщо ти пережиєш моє вбивство та руйнування будівлі, який би твій стан не був, він не дозволить тобі далеко зайти. Правильно?»

Вони не відповіли, і цієї відповіді мені було достатньо.

«Тож, знову ж таки, давайте переговори. Чого ти хочеш?»

Вони на мить замовкли, перш ніж знову заговорити. «Я хочу знати, скільки часу минуло відтоді, як я був замкнений у тій гробниці».

«Враховуючи твою расу, я б сказав, що досить давно. Чистокровні ситхи вимерли давно. Минуло 4000 років з моменту падіння Вічної Імперії, плюс-мінус».

Здавалося, на мить на їхньому обличчі промайнув вираз здивування, перш ніж він зник. На деякий час запала тиша, перш ніж вони знову заговорили.

«Тоді я зроблю, як і всі ситхи. Я шукатиму влади».

«Не тут», — відповів я. «Можете грабувати всю галактику, мені байдуже, але я не можу дозволити вам створювати тут проблеми. І все одно ви далеко не зайдете».

Знову тиша. Потім зв'язок смикнувся. У Магвафіна було рішення.

«Магваффін стверджує, що може вирішити вашу проблему, хоча я не знаю як».

Вони знову витріщилися, але цього разу все було інакше. Крізь зв'язок я відчував, як Магваффін простягає руку через Силу. Ситх потягнувся у відповідь, і різниця була відчутною.

У той час як метафізичне рукостискання Магвафіна було схоже на веселий офісний електронний лист, приємний, але професійний, ситхи були зміїними. Плавними, але вируючими від сили, яка тільки й чекала, щоб бути вивільненою.

Їхня присутність відступила, і вони знову заговорили.

«Ця…істота. Пропонує рішення. Моє тіло, після того, як так довго харчувалося силою Сили, не може існувати без неї. Однак я більше не можу її використовувати та вижити. Цей… Магваффін пропонує з’єднатися зі мною, нагодувати мене».

«І?»

Вони, здавалося, кипіли. «В обмін я буду зв’язаний її волі доти, доки моє тіло не зможе функціонувати без Сили».

Крізь цей зв’язок я міг відчути наміри Магвафіна. Мені це точно не сподобалося.

Я подивився на Магвафіна поглядом типу «ми поговоримо про це пізніше» , а потім повернувся до розлюченого ситха. Комбінація, якої я хотів би уникнути.

«Це не здається тобі задовільним з очевидних причин».

« Ні . Я б краще помер, розриваючи це місце і розриваючи якомога більше людей, ніж знову опинився в пастці».

Я мало не зупинився від страху, але рушився вперед, незважаючи на калатання серця. Ще одна авантюра. Ризикована, але, можливо…

«Але ти не хочеш помирати».

Відповіді не було, бо її не було потрібно. Ми обидва хотіли вибратися з цього живими.

«Тоді я пропоную рішення. Угоду. Галактика ось-ось стане набагато небезпечнішою. Магваффін не стільки могутня, скільки точна. Саме цей неймовірний контроль дає їй перевагу над такими, як ти. Але точність — це ще не все».

«Що ти пропонуєш? Щоб я був твоїм рабом?» — загарчали вони, помітно скрегочучи зубами, гладкий фасад зник.

«Ні. Щоб ти був моїм охоронцем. Таким чином, я отримаю необхідний захист, ти зможеш захистити свій єдиний шанс на виживання, а якщо я порушу свою угоду, ти можеш просто вбити мене, бо будеш достатньо близько. Магваффін одразу ж тебе знищить, але ти, ймовірно, міг би досягти успіху, якби спробував. Після того, як тебе звільнять, ти зможеш піти та займатися своїми справами по всій галактиці. Я навіть платитиму тобі зарплату, даватиму тобі пільги для працівників. І все таке».

Вони підняли брову. «Ти пропонуєш мені… роботу?»

Я кивнув, радий, що вони це зрозуміли. Це триватиме недовго, лише доки Інквізитор не повернеться, щоб забрати їх, але це поки що їх тішило. «Так. Звичайно, інших варіантів небагато, але я подумав, що створювати тобі дискомфорт і розоряти тебе, поки ти прив'язаний до Магваффіна, буде поганою ідеєю. Розлючений ситх — це ж ситх, який кусається».

Вони ледь помітно посміхнулися. «Ви не помиляєтесь… що ж. Хоча це нижче мого рівня, моя нинішня ситуація залишає мені мало можливостей для виходу. Я прийму ваші умови, губернаторе Мола».

«Добре», — кажу я, простягаючи руку та тиснучи їхню. Їхній хватка надмірно сильна, але мені байдуже. Я щойно відвернув смерть завдяки стабільній роботі та належному медичному обслуговуванню.

Воістину, капіталістичне диво.

«А як вас звати?» — спитав я, знаючи, що знання імені працівника — це крок 0 ефективного міжособистісного управління.

«Можете називати мене Мірт'тосом, кретине».

Кретине? Мене називали й гірше, тож я з цим розберуся. «Тільки не називайте мене кретином публічно, і все буде добре».

Вони пирхнули. «Побачимо».

Через кілька хвилин, після того, як я наказав солдатам, що оточували будівлю, відступити та пропустити Мірт'тоса, я знову в своєму кабінеті. Ситх відпочиває на дивані, граючись з новеньким КПК, вбираючи знання про час, який минув повз них.

Кілька швидких кліків, і їхній КПК дзвонить з новим повідомленням.

Поки вони насилу пробиралися крізь меню, я пояснив:

«Це форми заявки на нову броню та зброю. Ваш попередній вигляд не підійде, як і світловий меч. Вони викликають забагато питань. Окрім цього, не хвилюйтеся. Що буде життєздатним, вирішить відділ досліджень і розробок». Це має допомогти їм закріпити думку, що це довгострокова домовленість. Якщо Інквізитор поспішатиме, то цього не повинно бути», —

зашипів він. «Чому якісь нікчемні технарі повинні вирішувати, що для мене найкраще?»

Не підводячи очей, я продовжив: «Ви все одно зможете протестувати все, перш ніж воно буде остаточно затверджено, тож зможете дати відгук тощо. Тільки не вбивайте їх і взагалі не будьте надто грубими».«Я намагався створити тут культуру довіри до керівництва».

«Слабкість — це все, що я бачу. Шкода, що ви тримаєте мої нові кайдани».

«По-перше, це продуктивність. По-друге, це контракт. І до того ж непоганий. Тобі буде важко...»

Перш ніж я встигаю закінчити, на моєму зв'язку лунає дзвінок. Це Ойоро.

«Так?»

Вона звучить дещо запаніковано. Враховуючи, що вона точно шпигунка, це погано. Дуже погано.

«Сер! Це бойова станція знищила Альдераан!»

Міртос піднімає голову почувши це, з садистським блиском в очах. Чорт забирай, соціопат.

«Її знищено!»

Блядь.

—--------------------------------------------------------