Розділ 228 — Свобода і рабство

Чесно кажучи, те, що одна з П'яти великих лих змогла завдати мені шкоди таким дріб'язковим прийомом, мене здивувало.

Моя рана в животі була навіть гіршою, ніж та, яку я отримав у першому раунді.

Однак...

Перед вченням великого Майстра Моллана це було просто нічим. Невиліковний синій шрам у формі вихору швидко зник.

Але це не стосувалося інших. Навіть Перший герой, з яким я розмовляв кілька днів тому, не міг його позбутися. Це показувало, наскільки потужними були «смертельні техніки» П'яти великих лих.

[Складність: Цей шрам також називають знаком нещастя. Щоб протидіяти йому, у групі повинен бути ангел. Інакше це може вбити героїв і змусити їх втратити товаришів. Але якщо вони пройдуть процес регресії, шрам природно зникне.]

“Навіть ангели помруть, Пані практикантко!”

Ця атака прорвала мою Божественність Z-рангу. Я не думав, що ангели зможуть з цим впоратися.

[Пояснення: Життєва сила ангелів набагато вища, ніж ви думаєте, студенте Кан Хан Су. Вони мають вроджену світлу атрибутику, яка не дозволяє їм померти, поки їхнє серце не буде зруйновано.]

“Це дивно. Наскільки я пам'ятаю, їх легко вбити!”

[Плутанина: Дійсно. На Фестивалі героїв ангели, яких ви зустріли, швидко померли. Хм... Можливо, це тому, що ті, хто піддався вашому справедливому суду, були занепалими ангелами.]

“Ви змушуєте мене плакати, Пані красуне!”

Атрибут світла, так? Вони ніколи не помруть, поки їхнє серце не буде зруйновано.

Це була надзвичайно корисна особливість для будь-якої раси, але я не зникну, поки моє ім'я не буде забуте, тому мені немає чого заздрити.

Місто, на яке впала хуртовина, було повне вбитих гарпій, їхні трупи були смертельно поранені крилами праведного героя. Але ця сцена тривала недовго. Через деякий час трупи зникли в землі, поглинуті природою.

— Твій гріх полягає в тому, що ти не визнала мене гідною людиною.

Моя популярність впала з самого початку. Як це можливо?

— Наркогерою, ти, здається, щось неправильно зрозумів, — Перший дух заговорила, все ще сидячи на моїй голові.

— Що?

— Гарпії не побачили в тобі людину.

— Що?

Що це за нісенітниця?

— Русалки не дбають про расу чоловіка, з яким вони збираються кохатися, хай то людина, демон чи ельф, аби він був гарний. Гарпії ж не такі. Їх цікавлять тільки люди.

— Я це знаю. Ти хочеш сказати, що я більше не належу до категорії людей, хоча і народився людиною?

— Навіть якщо ти народився людиною, це не означає, що ти залишишся нею. Ти повільно перетворюєшся на духа. Все просто. Подумай про це так… Якщо людина стає легендою, на що вона перетворюється?

— На божество?

— Близько. На героїчну душу, на один щабель нижче божества.

Я не мав уявлення, що це означає, але зрозумів, що перетворююся на щось нелюдське.

— Ну, рано чи пізно ти зрозумієш.

Тепер мене зацікавило серце в моїй руці.

Бум-бум. Бум-бум.

Воно все ще билося.

Воно відрізнялося від «Серця Королеви морозу Ельш», яке я знав. Це було схоже на сапфір.

І…

— Що це… таке?

У той момент мої думки були десь далеко.

***

Переді мною стояв дракон, білий як сніг. Якщо б я мав визначити його породу, то це був би або Білий дракон, або Сніговий дракон. Вони були схожі за кольором, але була можливість їх розрізнити.

— Лід.

Ну, це мав бути Сніговий дракон.

— Відпусти її, Сніговий королю Ешиноффе!

Головний герой переді мною, «Перший герой», викрикнув. Він завжди з'являвся, щойно я торкався Артефакту хаосу.

Про кого вони говорили?

— Якщо з нею щось трапиться, я не буду закривати на це очі!

Перший герой був не сам. За ним стояли його товариші та гарем для підтримки. Вони, здавалося, хотіли вбити дракона, якого він назвав «Сніговим королем Ешиноффом», і врятувати якусь дівчину.

Але хто була ця дівчина?

Саме тоді я помітив людину під лапами дракона. Ні, вона не належала до нашого виду. Адже наші руки не були вкриті білосніжним пір'ям.

Вона була, безсумнівно, гарпією.

— Пане герою, будьте обережні.

— Провокувати Снігового короля небезпечно.

— Якщо щось піде не так, вона може загинути…

Красиві дівчата, які стояли за Першим героєм, почали давати поради. Як вони й казали, краще не дратувати того дракона. Інакше гарпія, яку вони планували врятувати, просто буде розірвана на шматки.

— Ааррр!

Мій старший не був дурнем. Він не робив жодних різких рухів, незважаючи на те, що дракон робив те, що хотів. Ешинофф відкрив рота і видихнув.

— Лід!

Засніжений ліс миттєво опинився в кризі. Перший герой і його супутники були в порядку, але його група підтримки, яка мала низькі бойові навички, опинилася на межі смерті. Їхній вигляд свідчив про те, що вони не витримають ще одного подиху.

Але мій старший все ще не атакував. Натомість він зайняв оборонну позицію, щоб захистити свою групу підтримки...

“На це важко дивитися! Просто атакуй!”

Це було настільки жалюгідно, що якби я міг втрутитися, я б бився замість нього. У цей момент полонена гарпія висловила прохання.

— Пане герою, не турбуйтеся про мене, просто вбийте його.

Вона відрізнялася від гарпій, яких я знав. Члени її раси завжди мали гострі, схожі на яструбині погляди, але погляд цієї дівчини був милим і невинним, майже як у курки.

— Не говори дурниць.

— Вибачте.

— Я обов'язково врятую тебе! Тільки почекай трохи!

— Я почекаю, пане герою…

Навіть її манера розмовляти з моїм старшим була незвичайною. Хоча вона була м'якою і лагідною, як принцеса, половина фраз її войовничого роду стосувалася вбивств.

Як це сталося?

— Лід…

Дракон, як і я, більше не міг стримуватися. Він рушив, широко роззявивши пащу. Однак замість того, щоб знову видихнути, він схопив заручника.

У той момент Перший герой був надто зосереджений на захисті від можливої атаки, щоб захистити свою групу підтримки, через що не встиг вчасно зреагувати.

Це було лише на мить, але я встиг побачити тіло гарпії. Як і її характер, її тіло також відрізнялося від інших. Вона була білою з голови до ніг і мала людські ноги, які були настільки бездоганними, що вона могла хвалитися їхньою досконалістю.

Але для її виду такі ноги зовсім не підходили. Адже їхні гострі кігті були їхньою головною зброєю. Саме ними вони хапали та несли своїх жертв, а також трималися за гілки дерев, як птахи.

Тому, з погляду її раси, такі короткі пальці та нігті були недоліками. Але з людської точки зору, в них не було нічого поганого.

— Лід!

— Н-ні!

Дракон проковтнув гарпію прямо у свій шлунок.

Перший герой впав на коліна і закричав, а дракон, махаючи крилами й хвостом, засміявся. Його товариші, що стояли за ним, могли тільки дивитися на нього з жалем в очах.

А група підтримки…

— Ах...

— Вона була такою доброю гарпією...

— Як жорстоко…

Всі опустили голови, ніби не могли дивитися на жахливу сцену. Однак, на відміну від мого попередника, я бачив їхні обличчя.

Деякі з них були спокійними, але деякі виглядали радісними. Жодна з них не була сумною.

— Сніговий королю Ешиноффе! Я обов'язково вб'ю тебе!

— Лііід~!

Навіть почувши погрози героя, дракон видав сміх, що відповідав його злому характеру. Я хотів записати це і показати Зеленому пиріжку.

Але його спокій тривав недовго.

— Лідд?!

Дракон, проковтнувши мутовану гарпію, почав котитися по землі, тримаючись за живіт.

Я б уже напав, але старший був занадто зайнятий захистом групи підтримки, щоб запобігти жертвам.

“Хм. Ось що ти отримуєш за споживання генетично модифікованих організмів”.

Тіло дракона почало швидко змінюватися.

КРРР!

За дивним збігом обставин, білий дракон перетворився на білого птаха. Кажуть, що предками птахів були дракони, тож це не було дивно.

— Лід?! — дивлячись на своє тіло, птах, який раніше був драконом, сумно закричав.

Я знав когось, хто був схожий на нього.

Зрештою, я щойно з нею бився.

— Ти... Сніговий король Ешинофф? — запитав Перший герой. Це було дурне запитання.

Обличчя птаха змінилося на обличчя красивої дівчини.

— Я подумаю про це після того, як вб'ю тебе, герою.

Я знав, хто це. Королева морозу Ельш. У минулому великий злий дракон перетворився на гарпію, з'ївши ГМО-продукт!

Яка трагічна історія.

Це було хорошим уроком для мене. Відтепер я буду дотримуватися органічної їжі.

— Вибач, але я не показувала тобі своє минуле для цього…

ГМО-продукт втрутився у висновок праведного героя, зіпсувавши все!

***

Це була дуже звичайна історія. Вона стала ізгоєм у своїй расі, тому що народилася з «непотрібними людськими ногами». Оскільки вона не мала гострих пазурів чи кігтів, вона не могла полювати самостійно.

Натомість дівчину підібрав чарівник завдяки її таланту до магії, і вона жила поблизу людського села. Вона завжди носила довгі рукави, щоб приховати свої крила і свою ідентичність гарпії.

Чутки про її красу миттєво поширилися, і їй дали прізвисько «Снігова жінка», оскільки все її тіло було білим, а вся магія, яку вона мала у своєму арсеналі, була пов'язана з льодом.

Снігова жінка щасливо жила в цьому селі, поки не зустріла героя, який приніс із собою неприємності та нещастя.

Чарівник використовував пір'я з її крил як каталізатор для магії, але він навчив дівчину магії та годував її, тому не можна сказати, що він був жорстоким до неї.

Проблема була в Першому герої.

— Старший... Я дуже поважаю вас.

Для нього не мало значення, чи була істота перед ним монстром, чи ні. Все, що його цікавило — чи мала жінка гарне обличчя і фігуру. Він стверджував, що всі раси рівні, і жив за своїми словами. Він насправді практикував це.

Фентезійний роман з монстром! Для мене це було вже занадто високою перешкодою.

Прибувши до села, герой закохався в красиву Снігову жінку і почав піклуватися про неї. Його група підтримки, з ревнощів, розкрила всю правду про цю дівчину.

Коли з'ясувалося, що вона є монстром, Снігова жінка спробувала втекти, але привернула увагу злого дракона, який шукав собі заняття.

І тоді вона стала ГМО-продуктом.

— Якщо закрити очі на деякі спотворені факти, то в цілому все відбулося саме так. Коли Сніговий король Ешинофф проковтнув мене, я злилася з цим злим драконом…

— Стривай! Мені не потрібні подробиці, давай перейдемо до суті. Скажи мені швидко, що ти хочеш, і давай закінчувати з цим. Я вже занадто багато часу витратив, дивлячись і слухаючи твою історію.

— Свобода і рабство.

— ...Твоя відповідь не може бути більш нечіткою і непрямою.

— Серйозно? Я хочу втекти від своєї долі, коли мене завжди переслідують герої. Натомість якщо ти даси мені свободу, я прив'яжу себе до тебе.

Ця гарпія мала не тільки рідкісний вигляд. Вона також мала специфічні смаки.